Ли́хо (лихо однооке) — у східнослов'янській міфології злий дух, що уособлює нещастя, біду, горе, недолю, символізує нерозбірливість і несправедливість долі, споріднений до духів Горя-Недолі і Долі та пов'язаний з міфологічним протиставленням "парне—непарне".
Походження терміна Слово походить від прикметника лишній і визначає того, кого варто уникати.
Лихо змальовували як одноокого велетня або як страшну, високу, худорляву, криву, огидну стару-людожерку з одним оком посеред лоба; іноді було зовсім сліпим і володіло магією. Лихо було досить незграбним, оскільки руйнувало на своєму шляху гори і валило дерева. Воно мешкало у великому будинку посеред лісової хащі або у закинутому вітряку. Замість ліжка використовувало купу кісток (було м'ясоїдним). Цієї нечистої сили стосується приказка «Не буди Лихо, поки воно тихе».
Прояви лиха Лихо означало біду і приносило самі неприємності. Коли воно знаходилось поряд з людиною, її починали переслідувати усілякі нещастя. Воно могло прив'язатись до цієї людини на усе життя, така людина сама була у цьому винна, тому що була заслабка і не протистояла буденним труднощам. Лихо сідало на шию і заважало в усьому. Коли ж людина робила спробу його втопити, то й сама тонула. Його могла перемогти лише сильна і вольова людина. Також лихо можна було надурити або комусь передати разом з подарунком.
У казках У казках воно приймає героя з усією гостинністю, а потім намагається з'їсти, проте він тікає. Хитрість, яку задля цього герой використовує, нагадує вигадку Одіссея, коли він тікав від циклопа Поліфема (осліпив чудовисько і втік, сховавшись під хутром вівці). Проте Лихо обіцяє йому подарунок і знову захоплює у полон, звідки герой знов тікає, але втрачає руку. Подібні історії є в казці «Розбійник і його сини», записаній братами Грімм, та Тисяча й одна ніч (зустріч Синдбада з волохатими велетнями).
Див. також Вирлоок Циклопи Чугайстер Недоля (міфологія) Добро Зло Нечиста сила Чорт Біс (християнство)
Джерела Істоти слов'янської міфології Слов'янські міфи Словник Дому Сварога Народна казка Література В. Малахов. Лихо //
Примітки