Міфоло́гія, або мітоло́гія, ( від — переказ та — слово; виклад стародавніх сказань, переказів) — сукупність пов'язаних міфів певних людських спільнот. Архаїчні міфи здебільшого елементарні за змістом, позбавлені зв'язної фабули та не утворюють чітких міфологій. З розвитком суспільств міфи перетворюються на розгорнуті розповіді, пов'язуються один з одним, утворюючи цикли. Сукупність міфів складає основу міфологічного світогляду, який притаманний як для первісного суспільства, так і для, певною мірою, сучасного.
Прийнято розрізняти вищу міфологію, яка є результатом цілеспрямованої міфотворчості служителів культу чи представників влади, включає міфи про богів, створення світу, соціальний устрій, і нижчу, поширену серед народних мас, яка пояснює світ і місце людини в ньому на побутовому рівні.
Міфології в різних аспектах вивчаються релігієзнавством, етнографією, культурологією, філософією, літературознавством, лінгвістикою. У такому разі під міфологією також розуміється наукове вивчення міфів.
Міфологія в суспільстві
Первісна міфологія Міфологія первісних суспільств у сучасній науці розглядається як система пояснень (за допомогою конкретних міфів) світобудови, місця людини в ній, подібно до того, як для сучасного суспільства притаманне наукове пояснення. Так, за словами Клода Леві-Строса «…в міфологічному мисленні працює та ж логіка, що й у мисленні науковому, і людина завжди мислила однаково добре».
Будучи логічною, але символізованою, міфологія для суб'єкта міфологічного мислення постає реальністю. У первісних суспільствах притаманна їм міфологія виконувала ряд соціальних функцій, була базою, на якій вибудовувалася вся система соціальних відносин, задаючи цінності, правила, поняття про добре і зле, гідне і негідне.
У процесі ускладнення соціального, економічного й політичного життя суспільства, міфологія втрачала становище домінуючої системи пояснення світу. Врешті це призвело до появи розвинених релігійних систем, а потім раціоналістичних форм пояснення світу — філософії та науки. Втім, це не означає витіснення міфології, вона лишається присутньою в культурі як система пояснень світу й організації життя суспільства. Так, міфологія структурує релігійні образи у свідомості людини та слугує необхідною складовою релігійної системи. Також окремі міфи й міфології стають основою для фольклорних традицій, художньої творчості.
Сучасна міфологія У техногенній цивілізації існує як видозмінена міфологія архаїчного типу, так і власна. До проявів архаїчної міфології в сучасній культурі зараховують віру в паранормальні явища, НЛО, псевдонаукові вчення та теорії змови. В умовах урбанізації розвивається міська міфологія, представлена міськими легендамиВ. Гончарів. Н. Мазова. Міфологія мегаполісів. При зіткненні з новою областю непізнаного наука породжує свої «гносеологічні» міфи (відкриття марсіанських «каналів», питання про поширеність життя у Всесвіті), які використовує художня творчість, зокрема фантастика.
Системи вірувань, що обґрунтовують і виправдовують панівний або бажаний устрій держави, спрямовують суспільство на досягнення заданих політичних цілей, називаються політичною міфологією. Також виділяються рекламна, корпоративна міфологія.
У контексті художньої творчості сучасна міфологія позбавилася вираженої сакральности, проте навколо окремих творів можуть утворюватися своєрідні культи (наприклад, джедаїзм). Системи вигаданих міфів, до прикладу, міфи Ктулху, також називаються міфологіями або вигаданими чи авторськими міфологіями.
Міфологічна свідомість Міфологічна свідомість є формою суспільної свідомости, яка сприймає міф як істину і на його основі вибудовує світогляд та різні сфери життя людей. Через міф людина отримує пояснення походження речей, явищ, обґрунтування певних поглядів, так чи інакше «проживає» міф як реальність під час його сприймання.
Міфологічна свідомість характеризується протистоянням науковій раціональности, безпосередністю, невідрефлектованістю світосприймання, що, з одного боку, робить міф вразливим для раціональної критики, з іншої же — виводить його із простору такої (звідси стійкість міфологічних уявлень і труднощі боротьби з ними; для раціонального переконування людина уже повинна допустити, що міфологічне пояснення того, що відбувається, не є єдино можливим і може виявитися недостовірним). міфологеми стійкі в часі й у різних культурних і соціальних умовах дають різні маніфестації. міфу протистоїть як наукова раціональність, так і раціональність богословська, властива теїстичним релігіям. Тому не можна ототожнювати міф і релігію, хоча, наприклад, деякі форми релігійності (так звана «народна релігійність») зі сфери теологічно відрефлектованої релігії переходять в область міфології й вторинного міфологічного осмислення догматів, ритуалів, інших релігійних практик.
Звідси виникає актуальність міфологічної свідомості для будь-якої культурної епохи, змінюється лише ступінь її соціальної престижності й сфера поширення. Постійною областю реалізації міфологічної свідомості є повсякденність, де побутування старих і генерування нових міфів є постійним й інтенсивним. Ця міфологія виражається в сучасному фольклорі (міський фольклор, пов'язаний з міською міфологією, псевдорелігійний фольклор, що відображає міфологічну інтерпретацію релігії, професійний фольклор, пов'язаний із професійною міфологією й т. д.). Професійна міфологія є важливою частиною професійної культури поряд із професійною етикоюЛ. Н. Максимова. Пимократи, об'їждчики, модистки…Світ професій у ретроспективі. Побутова міфологія існує по досить старих міфомагічних принципах, наприклад, змішання каузальної й просторово-тимчасової суміжності (звідси походить маса марновірних практик-прикмет, «щасливих», «нещасливих» і ін.). Страхи, включаючи масові, також обумовлені не раціональним аналізом їхніх можливих причин, а міфологічним осмисленням того, що відбувається, й актуалізацією міфологем (наприклад, міфологеми катастрофи).
Типові характеристики міфологічного світогляду У соціальних спільнотах, де поширений певний міф, він вважається правдивою історією про події, що мали місце у минуломуEliade, Mircea. Myths, Dreams and Mysteries. Trans. Philip Mairet. New York: Harper & Row, 1967, p. 23. Більшість спільнот має два види традиційних історій: «справжні історії» — міфи та «вигадані історії» — байки чи казкиEliade, Mircea. Myth and Reality. Trans. Willard R. Trask. New York: Harper & Row, 1963, p. 10-11; Pettazzoni, p. 99-101. Історія міфу зазвичай відбувається у прадавні часи, коли світ не був таким, яким він є зараз (так званий «міфологічний час»), і пояснює яким саме чином він став таким як теперDundes, Alan. Introduction. Sacred Narrative: Readings in the Theory of Myth. Ed. Alan Dundes. Berkeley: University of California Press, 1984, c. 1Dundes, Alan. «Binary Opposition in Myth: The Propp/Levi-Strauss Debate in Retrospect». Western Folklore 56 (Winter, 1997): 39-50, с. 45Dunes, Alan. «Madness in Method Plus a Plea for Projective Inversion in Myth». Myth and Method. Ed. Laurie Patton and Wendy Doniger. Charlottesville: University of Virginia Press, 1996., p. 147Eliade, Mircea. Myth and Reality. Trans. Willard R. Trask. New York: Harper & Row, 1963, p. 6, та як виникли ті чи інші предмети, звичаї, соціальні норми, соціальні інститути чи табу. Головними героями міфів зазвичай є боги, надприродні істоти, герої і людиBascom, William. «The Forms of Folklore: Prose Narratives». 'Sacred Narrative: Readings in the Theory of Myth. Ed. Alan Dundes. Berkeley: University of California Press, 1984, p. 9O'Flaherty, Wendy. Hindu Myths: A Sourcebook. London: Penguin, 1975.: «I think it can be well argued as a matter of principle that, just as 'biography is about chaps', so mythology is about gods.». Як священні історії, міфи задають суспільні норми, тому часто схвалювалися правителями, або священиками, чи людьми, які мали справу з релігією та сакральними практиками.
Для первісного міфу характерні такі риси:
Синкретизм — людина з таким світоглядом сприймає світ як первісно нерозрізнений, цілісний попри його протилежності. Символізм — міфи завжди глибоко символічні, мають не лише буквальне, але й опосередковане значення. Генетизм — походження одних речей і явищ від інших, де старе є ціннішим, ніж нове; основне питання — хто кого породив. Тотемізм — спорідненість людей з певними рослинами чи тваринами, походження від них і отримання покровительства. Анімізм — віра в існування душі й духів, які керують матеріальним світом. Фетишизм — віра в речі з магічними силами. Магія — віра у вплив на світ за допомогою символів, ритуалів, часто за посередництва надприродних сил.
Вивчення міфології
Міфологічні уявлення існували на певних стадіях розвитку практично у всіх народів світу. Це підтверджується як вивченням історії, так і вивченням архаїки сучасних народів, у кожного з яких існує той або інший вид міфологіїФрезер Дж. Золота галузь: Дослідження магії й релігії / Пер. з англ. М. К. Рікліна / Пер. з англ. І. Утьохіна. — М.: ТЕРРА-Книжний клуб, 2001. — 528 с. — (Боги й учені). — ISBN 5-275-00248-3.
Перші спроби систематичного вивчення міфів здійснювалися античними філософами: Платоном, Апполодором, Каллімахом, Евгемером. Так Евгемер вважав, що міфи є оповідями про давніх царів, перебільшено зображених як боги і герої. У XVI столітті англійський філософ Френсіс Бекон в трактаті «Про мудрість древніх» здійснив спробу розшифрувати грецькі міфи як алегорії, у яких відображена світобудова. У першій третині XVIII століття італійський філософ Джамбатіста Віко в трактаті «Підстави нової науки» тлумачив міфи як прояв головуючого естетичного начала над розумовим в процесі осягнення таємниць буття.
Французькі просвітителі Вольтер, Дені Дідро, пояснювали міфологію як результат невігластва первісних людей у спробах пояснення влаштування світу. Гердер розумів міфологію як народну мудрість, представлену в поетичній формі.
Фрідріх Шеллінг досліджував міфи як феномен, що займає проміжне місце між мистецтвом і природою. За теорією братів Грімм, міфи й казки є відображеннями народного духові, однією з найдавніших форм творчости.
У другій половині XIX століття сформувалися два основних напрямки у вивченні й тлумаченні міфів та міфологій: Натуралістичний — тлумачив міфи як результати спостереження первісних людей за природою і обожнення її, наслідки нерозвиненості давнього мислення. Метеорологічна школа в цьому напрямі пояснювала міфи як історії про природні явища, зображені як боги, подвиги і поразки яких метафорично зображуються в міфові як зміна календарних циклів. Макс Мюллер вперше зробив спробу лінгвістичного аналізу текстів індоєвропейської мовної сім'ї і припустив, що міф виник в результаті нерозвиненості первісної мови («хвороби мови»). За його дослідженнями, первісне знання про світ поступово спотворювалося, породжуючи нелогічності й суперечності в подальших переказах, які стали міфами. Представники натуралістичного напряму: Олександр Афанасьєв, Федір Буслаєв, Олександр Потебня, Франц Фелікс Адельберт Кун, В'ячеслав Шварц, Макс Мюллер.