Трансплантологія — галузь медичної науки та хірургіїтрансплантологія, яка вивчає все, що пов'язано з пересаджуванням органів, тканин (трансплантацією) чи їх штучних замінників. Зокрема розробляються методики консервації органів і тканин для збереження щодо трансплантації, створенням та застосуванням трансплантатів (у тому числі штучних)Ярошенко Р. А., 2021, С.3.
Нова наука, що виникла на межі генетики, трансплантології та імунології — трансплантаційна імуногенетикаІмуногенетика С.339-368.
Історія Історія трансплантології початково базується на спробах практичної реалізації хірургічно трансплантації.
Застосування Алотрансплантатів людини має історію оперативних втручань до створення трансплантології, та відповідно це виконувалось до того, як були виявлені необхідні умови післяопераційного виживання при таких операціях. Відторгнення та побічні ефекти щодо запобігання відторгненню (особливо інфекція та нефропатії) були, є і завжди можуть бути ключовою проблемою.
Кілька апокрифічних повідомлень про трансплантації наявні задовго до наукового розуміння та досягнень, які були необхідні для того, щоб їх дійсно усвідомлено можна було виконати. Як повідомляється, китайський лікар П'єн Чіао обміняв серця між людиною сильного духу, але слабкої волі з людиною слабкого духу, але сильної волі, намагаючись досягти рівноваги в кожній людині. У римо-католицьких звітах повідомляється, що святі Даміана і Козма у III столітті, замінюють гангренозну або ракову ногу римського диякона Юстиніана ногою нещодавно померлого ефіопа. У більшості повідомлень святі здійснюють пересадку в IV столітті, через багато десятиліть після їх смерті; в деяких записах вони містять лише інструкції живих хірургів, які проводили процедуру.
Більш вірогідні дані про ранні трансплантації стосуються трансплантації шкіри. Перший відповідальний опис — індійський хірург Сушрута у II столітті до нашої ери, який використовував аутотрансплантацію шкіри при реконструкції носа, ринопластиці. Успіх чи невдача цих процедур недостатньо документально підтверджені. Через кілька століть італійський хірург Гаспаро Тальякоцці виконав успішні аутографії шкіри; він також послідовно зазнав невдач з аллотрансплантатами, запропонувавши першу пропозицію щодо відторгнення, за століття до того, як цей механізм можна було зрозуміти. Він пояснив це «силою та міцністю індивідуальності» у своїй праці 1596 року «De Curtorum Chirurgia per Insitionem».
Перша успішна трансплантація алотрансплантата рогівки була проведена в 1837 р. у газелі; першу успішну трансплантацію рогівки людини (кератопластичну операцію), зробив Едуард Зірм в Оломоуцькій очній клініці, нині Чехія, у 1905 році. Перша трансплантація в сучасному розумінні — імплантація тканини органу з метою заміни функції органу — була трансплантацією щитоподібної залози в 1883 році. ЇЇ виконував швейцарський хірург, а пізніше лауреат Нобелівської премії Теодор Кохер. У попередні десятиліття Кохер удосконалив видалення зайвої тканини щитоподібної залози у випадках зобу до такої міри, що йому вдалося видалити весь орган, зберігаючи життя пацієнта після такої операції. Кохер проводив повне видалення органу в деяких випадках, як міру запобігання рецидиву зобу. До 1883 р хірург помітив, що повне видалення органу призводить до комплексу особливих симптомів, які ми сьогодні навчилися пов'язувати з нестачею гормону щитоподібної залози. Кохер усувава ці симптоми, імплантуючи цим людям тканину щитоподібної залози, і таким чином здійснив першу трансплантацію органу. У наступні роки Кохер та інші хірурги використовували трансплантацію цієї залози також для лікування її дефіциту, який виникав спонтанно, без попереднього видалення органу. Трансплантація щитоподібної залози стала моделлю для абсолютно нової терапевтичної стратегії: трансплантації органів. Після прикладу щитоподібної залози впродовж десятиліть, близько 1900 років, здійснили пересаджування інших органів. Деякі з цих трансплантацій були зроблені тваринам з метою науковогомедичного пошуку, де видалення та трансплантація органів стали успішною стратегією дослідження функцій органів. Кохер був нагороджений Нобелівською премією 1909 року за відкриття функції щитоподібної залози. Тоді ж, почали також пересаджувати органи для лікування хвороб у людей. Щитоподібна залоза стала зразком для трансплантації надниркових і паращитоподібних залоз, підшлункової залози, яєчників, яєчок і нирок. До 1900 року ідея про те, що можна успішно лікувати внутрішні захворювання заміною «хворого» органу шляхом трансплантації, була загальноприйнятою. Піонерська робота в хірургічній техніці трансплантації була зроблена на початку 1900-х років французьким хірургом Алексісом Каррелєм разом з Чарльзом Гатрі щодо трансплантації артерій або вен. Їхні вправні операції з анастомозування та нові техніки накладання швів заклали основу для подальшої операці з трансплантації та отримали Нобелівську премію з фізіології та медицини 1912 року. З 1902 року Каррель проводив експерименти з пересаджування на собаках. Хірургічно успішно перемістив нирки, серця та селезінки, він одним із перших визначив проблему відторгнення, яка залишалася нездоланною впродовж десятиліть. Відкриття німецьким хірургом Георгом Шоне трансплантаційного імунітету, різні стратегії зіставлення донора та реципієнта, використання різних засобів для пригнічення імунітету не призвели до суттєвого покращення, тому трансплантація органів була значною мірою «відкинута» після Першої світової війни.
У 1954 році в лікарні Brigham & Women's Hospital в Бостоні, штат Марі, була зроблена перша в історії успішна трансплантація органу. Операцію зробив доктор Джозеф Мюррей (), який за свою роботу отримав Нобелівську премію з медицини. Причиною його успіху стали Річард і Рональд Херрік з штату Мен. Річард Херрік сужив у військово-морському флоті та важко захворів на гостру ниркову недостатність. Його брат Рональд пожертвував свою нирку Річарду, і він прожив ще 8 років. До цього, реципієнти не проживали більше 30 днів після операції. Ключем до успішної трансплантації був той факт, що Річард і Рональд були однояйцевими братами-близнюками, і не було необхідності в ліках проти відторгнення, про що на той момент не було відомо. Це був найважливіший момент у хірургічній трансплантології, тому що тепер бригади з трансплантації знають, що це е успішною умовою і має важливу роль у медицині відторгнення/противідторгнення.
Основні кроки щодо трансплантації шкіри відбулися під час Першої світової війни, особливо в роботі Гарольда Гіллі в Олдершоті. Серед його досягнень був прогресивний трубчастий трансплантат «на ніжці», який підтримував тілесний зв'язок з донорським місцем, поки трансплантат не встановлювався власний кровотік у місці пересаджування. Помічник Гіллі, Арчібальд Макіндо, продовжив роботу у Другій світовій війні як реконструктивну хірургію. У 1962 році була проведена перша успішна операція з реплантації — прикріплення відрізаної кінцівки та відновлення (обмеженої) функції та відчуття.
Трансплантація однієї гонади (яєчка) від живого донора була проведена на початку липня 1926 р у Заєчарі, Сербія, російським емігрантом хірургом, доктором Петром Васильовичем Колесніковим. Донором був засуджений вбивця, Ілія Краян, смертний вирок якого замінили на 20 років позбавлення волі, і його привели до думки, що це було зроблено, тому що він передав яєчко літньому лікарю. І донор, і реципієнт вижили, але прокуратура висунула звинувачення проти доктора Колеснікова в суді не за проведення операції, а за брехню донору.
Першу спробу трансплантації померлого-донора людини здійснив український хірург Юрій Вороний у 1930-х роках;, але критична ішемія не давала досягти позитивного результату. Джозеф Мюррей та Дж. Хартвелл Харрісон здійснили першу успішну трансплантацію нирки між однояйцевими близнюками у 1954 р, оскільки для генетично ідентичних осіб імуносупресія непотрібна.
Наприкінці 1940-х років Пітер Медавар, працюючи в Національному інституті медичних досліджень, покращив розуміння відторгнення. Виявляючи імунні реакції в 1951 році, Медавар припустив, що можна використовувати імуносупресивні препарати. Кортизон був нещодавно відкритий, а більш ефективний азатіоприн був виявлений у 1959 році, але лише після відкриття циклоспорину в 1970 році трансплантаційна хірургія отримала достатньо потужний імуносупресор.
Було виконано успішне трансплантування від померлого донора легень до хворого на рак легень в червні 1963 року, хірургом Джеймсом Харді в Медичному центрі університету Міссісіпі в Джексоні. Пацієнт Джон Рассел прожив вісімнадцять днів, перш ніж помер від ниркової недостатності.Lung Homotransplantation in Man: Report of the Initial Case, JAMA (Journal of the American Medical Association), James D. Hardy, MD; Watts R. Webb, MD; Martin L. Dalton Jr., MD; George R. Walker Jr., MD, 1963;186(12):1065–74 21 Dec. 1963. See also Lung Transplantation in same issue.Anesthesia for Transplant Surgery, Jayashree Sood, Vijay Vohra, New Delhi, London, Panama City, Philadelphia: Jaypee Brothers Medical Publishing, 2014, page 4, «Lung Transplant.»Second Wind: Oral Histories of Lung Transplant Survivors, Mary Jo Festle, Palgrave MacMillan, 2012.
У тому ж році Томас Старцл (Thomas Starzl) з Денвера спробував пересадити печінку, але він досяг успіху лише в 1967 році.
На початку 1960-х років і до того, як тривалий діаліз став доступним, Кейт Ремтсма (Keith Reemtsma) та його колеги з університету Тулан у Новому Орлеані зробили спробу трансплантації нирок від шимпанзе до 13 пацієнтів, людей. Більшість із цих пацієнтів прожили лише один-два місяці. Однак у 1964 році 23-річна жінка прожила дев'ять місяців і навіть повернулася на роботу шкільною вчителькою, поки раптом не впала і не померла. Передбачалося, що вона померла від гострого електролітного порушення. При розтині нирки не були відторгнені, і не було жодної іншої очевидної причини смерті. '[Regarding Hardy's 1964 transplant of chimpanzee heart into comatose patient, with a close relative signing the consent form]. . made no mention of the fact that an animal heart might be used for the procedure. Such was the medicolegal situation at that time that this «informed» consent was not considered in any way inadequate. . . 'Ann Surg, "Renal Heterotransplantation in Man, " Reemtsma K, McCracken BH, Schlegel Ju, Pearl MA, Pearce CW, DeWitt CW, Smith PE, Hewitt RL, Flinner RL, Creech O Jr,, 1964 Sept; 160():384–410.Xenotransplantation: The Transplantation of Organs and Tissues Between Species edited and with chapters by David K.C. Cooper, Ejvind Kemp, Keith Reemtsma, and D.J.G. White; Berlin, Heidelberg, New York: Springer-Verlag, 1991. Please see Case 2 on page 19 for discussion of the 1964 case of the 23-year-old school teacher who lived nine months after receiving a transplant of chimpanzee kidneys, which was written by her surgeon Keith Reemtsma. Одне джерело стверджує, що цей пацієнт помер від пневмонії.Kidney Transplantation, Bioengineering, and Regeneration: Kidney Transplantation in the Regenerative Medicine Era, edited by Giuseppe Orlando, Giuseppe Remuzzi, David F. Williams, «Ch. 84.5 Xenotransplantation» by Kazuhiko Yamada, Masayuki Tasaki, Adam Griesemar, Jigesh Shah, London: Academic Press, 2017. Том Старцл та його команда у Колорадо використовували нирки бабуїна для шести пацієнтів, які прожили один-два місяці.Transplantation, "Renal heterotransplantation from baboon to man: experience with 6 cases, " Starzl TE, Marchioro TL, Peters GN, Kirkpatrick CH, Wilson WE, Porter KA, Rifkind D, Ogden DA, Hitchcock CR, Waddell WR, 1964;2:752–76. Інші в США та Франції мали обмежений досвід.Ann R Coll Surg Engl, "Clinical xenotransplantation: past, present and future, " Taniguchi S, Cooper DKC, 1997;79(1):13–19.