Апо́криф () — релігійний текст, переважно християнський, який не належить до канону. Найчастіше тексти визнаються апокрифами через суперечність канону. У загальному вжитку слово «апокриф» означає помилковий, хибний або єретичний з канонічної точки зору текст.

Спочатку слово «апокриф» позначало приховані чи таємні писання, дозволені для читання лише посвяченими в певну християнську групу.VanderKam, James (2018-07-17), «The Dead Sea Scrolls», Early Judaism, NYU Press, pp. 11–28, doi:10.18574/nyu/9781479896950.003.0002, ISBN 978-1-4798-9695-0 Він походить з грецької мови та утворюється із поєднання апо (геть) та критеїн (приховати).Webb, Diana Barton. (2010). Forgotten women of God. Bonneville Books. ISBN 978-1-59955-384-9. OCLC 704859621. Значення слова апокриф, як і багато інших слів, зазнало значних змін протягом століть. Щодо цих старовинних книг, слово апокриф спочатку означало текст, занадто святий і таємний, щоб бути загальнодоступним. Сьогодні християни говорять, що апокриф — це твори, які мають невідоме авторство або сумнівне походженняLittle, Williams. Onions, C.T., editors (1955). The Oxford Universal Dictionary. Oxford University Press..

Біблійний апокриф — це сукупність текстів, включених до Септуагінти та латинської Вульгати, але не до єврейської Біблії. Хоча католицька традиція вважає деякі з цих текстів дейтероканонічними, протестанти вважають їх апокрифічними. Таким чином, протестантські біблії не включають книги Старого Завіту, але іноді включали їх в окремий розділ, який зазвичай називають апокриф. Інші неканонічні апокрифічні тексти зазвичай називають псевдепіграфами — текстами, що приписані їх справжніми авторами іншим особам.Bromiley, Geoffrey William, ed. (2009). «Apocrypha». The International Standard Bible Encyclopedia (2 ed.). Grand Rapids, Michigan: W.B. Eerdmans.

Етимологія Слово «апокриф» походить від середньовічного латинського прикметника apocryphus, «таємний, або неканонічний». Він — від грецького прикметника ἀπόκρυφος (апокрифос), «неясний», від дієслова ἀποκρύπτειν (апокриптеїн), «ховатися».«Apocrypha — Definition». merriam-webster.com.

Приклади

Езотеричні писання та предмети Слово «апокриф» (ἀπόκρυφος) вперше було застосовано до творів, які трималися в таємниціHastings, James (2014). A Dictionary of the Bible: Volume I (Part I: A — Cyrus). The Minerva Group, Inc. p. 116. ISBN 9781410217226., оскільки вони були носіями езотеричних знань, які вважалися занадто глибокими або занадто святими, щоб їх можна було розкрити комусь, крім посвячених. Наприклад, учні гностичного Продіка хвалилися, що вони володіють таємними (ἀπόκρυφα) книгами Заратуштра. Цей термін загалом користувався великою увагою серед гностиків (див. Діяння Томи, с. 10, 27, 44).

Синолог Анна Зайдль посилається на тексти й навіть предмети, вироблені давньокитайськими мудрецями, як апокрифічні та вивчала їх використання під час шести династій Китаю (220 — 589 р. н. е.). Ці артефакти використовувались як символи, що легітимізують та гарантують Небесний Мандат Імператора. Прикладами таких є талісмани, графіки, записи, талі та реєстри. Першими прикладами були камені, нефритові вироби, бронзові посудини та зброя, але до них увійшли талісмани та магічні схемиSeidel, Anna. «Imperial treasures and Taoist sacraments», in M. Strickmann, ed., Tantric and Taoist Studies in Honor of Rolf A. Stein, II, Bruxelles, Institut belge des hautes etudes chinoises. pp. 291—371.. З їхніх коренів у епоху Чжоу в Китаї (1066 — 256 рр. до н. е.). Ці предмети перевершені за значенням текстами династії Хань (206 р. до н. е. —220 р. н. е.) Більшість цих текстів були знищені, оскільки імператори, особливо під час династії Хань, збирали їх та забороняли й спалювали, щоб не допустити їх потрапляння в руки політичних суперників.

Писання сумнівної цінності Назва «апокриф» застосовувалась також до творів, які були приховані не через їхню священність, а навпаки через сумнівну цінність для Церкви. Ранній християнський богослов Ориген у своїх Коментарях до Матвія розрізняє відмінність між творами, які читалися по церквах і апокрифічні твори.Commentaries on Matthew, X. 18, XIII. 57[not specific enough to verify] Значення αποκρυφος тут практично еквівалентно поняттю «виключений із загального користування церквою» до ще менш шанобливого вживання цього слова.

Неправдиві писання У загальному вжитку слово «апокриф» означає «помилковий, хибний, язичницький або єретичний». Це значення також міститься в пролозі Оригена до його коментаря до «Пісні пісень», з яких зберігся лише латинський переклад:

Інше Інші способи використання назви «апокриф» розвивалося протягом історії західного християнства. Декрет Геласія (який зазвичай вважається роботою анонімного вченого між 519 і 553 роками) посилається на релігійні твори отців церкви Євсевія, Тертуліана та Климента Олександрійського як апокриф. Августин визначив це слово як таке, що означає просто «невідомість походження», маючи на увазі, що будь-яка книга невідомого авторства або сумнівної достовірності вважатиметься апокрифічною. З іншого боку, Єронім (у «Прологу Галеату») заявив, що всі книги, що не належать до єврейського канону, є апокрифічними. На практиці Єронім поводився з деякими книгами поза єврейським каноном, ніби вони канонічними, а Західна Церква не прийняла визначення Єроніма щодо апокрифа, натомість зберігаючи попереднє значення цього слова (див: Вторинно-канонічні книги)Charles 911. В результаті різна церковна влада позначала різні книги як апокриф, ставлячись до них з різним рівнем уваги.

Ориген (який заявив, що «канонічних книг, як їх видали євреї, двадцять дві»), Климент та інші цитували деякі апокрифічні книги як «писання», «божественне писання», «натхнення» і подібні. З іншого боку, викладачі, пов'язані з Палестиною та знайомі з єврейським каноном, виключили з канону весь Старий Завіт, якого там не знайдено. Ця думка зображена в каноні Меліто Сардинського, а також у передмовах та листах Єроніма. Третя думка полягала в тому, що книги не були такими цінними, як канонічні писання єврейської колекції, але мали цінність для морального використання, як вступні тексти для новонавернених з язичництва, і їх можна було читати у зборах. Їх називали «церковними» творами Руфіна.

Ці три думки щодо апокрифічних книг панували до протестантської Реформації, коли ідея того, що становить канон, стала предметом першочергового занепокоєння як римо-католиків, так і протестантів. У 1546 р. Католицький собор у Тренді підтвердив канон Августина, датований II та III століттями, проголосивши: «Він також повинен стати анафемою, хто не отримує цілі ці книги з усіма їх частинами, як їх звикли читати в католицькій церкві, і зустрічаються у стародавніх виданнях латинської Вульгати, як священні та канонічні». Цілі книги, про які йде мова, за винятком 1 Ездри й 2 Ездри та Молитви Манасії, були оголошені канонічними в Тренті. Водночас з цим протестанти на початку були різнобічними, на їх думку. Одні вважали їх богонатхненними, інші відкидали. Англіканці зайняли позицію між католицькою церквою та протестантськими церквами; вони зберігали їх як християнські між заповідні читання та частину Біблії, але жодна доктрина не повинна спиратися на них. Джон Вікліф, християнський гуманіст XIV століття, заявив у своєму біблійному перекладі, що «яка б книга не була в Старому Завіті, крім цих двадцяти п'яти, буде встановлений апокрифом, тобто без повноважень і віри». Однак, його переклад Біблії включав апокриф та Послання Лаодикеїв.

Мартін Лютер не класифікував апокрифічні книги як Писання, але в обох німецьких (1534) перекладах Біблії апокрифічні тексти публікуються в окремому розділі від інших книг, хоча лютеранський та англіканський списки різні. У деяких виданнях (наприклад, Вестмінстерському) читачів попереджали, що ці книги «не повинні бути затверджені чи використані будь-яким іншим способом, ніж інші людські праці». Більш м'яке розрізнення було висловлено в інших місцях, наприклад, в «аргументі», що вводить їх у Женевській Біблії, і в Шостій статті Англійської церкви, де сказано, що «інші книги, які церква читає, наприклад, про життя та інструкція про манери», хоч і не встановлювати доктрину. Серед деяких інших протестантів термін апокрифічний почав набувати додаткових або змінених відтінків: не просто сумнівної правдивості, але маючи помилковий або хибний зміст, не просто неясний, але маючи приховані або підозрілі мотиви. Протестанти були (і) не є одностайними у прийнятті цих значень. Англійська церква погодилася, і ця точка зору продовжується і сьогодні по всій лютеранській церкві, у всесвітньому англіканському причасті та багатьох інших конфесіях. Яке б значення не мало значення, назва апокриф використовувалась (і використовується) переважно протестантами, посилаючись на книги сумнівної канонічності. Католики та православні іноді уникають використання цього терміну в контексті, коли він може бути суперечливим або помилково витлумачений як такий, що поступається з точки зору канонічності. Таким чином, повага до апокрифічних книг різнилася між протестантськими конфесіями. Більшість виданих протестантами Біблій, що містять апокрифічні книги, перенесуть їх в окремий розділ (скоріше, як додаток), щоб не змішувати їх з їхніми канонічними книгами.

Згідно з повідомленням православної англіканської церкви:

За невеликими винятками, 66-книжковий протестантський канон (такий, як перерахований у Вестмінстерській сповіді 1646 р.) був усталений впродовж століть, і сьогодні багато хто бореться з апокрифічними книгами, використовуючи різні аргументи.

Метафоричне використання Прикметник «апокрифічний» зазвичай використовується в сучасній мові для позначення будь-якого тексту чи історії, чия правдивість вважається сумнівною, хоча вони можуть містити деяку моральну істину. У цьому ширшому метафоричному значенні «апокриф» має характер фольклору, фактоїду чи міської легенди.

Буддизм Апокрифічні Джатаки з канону Палі, такі як ті, що належать до колекції Паньшасаджатака, були адаптовані до місцевої культури в певних країнах Південносхідної Азії та переказані зі змінами до сюжетів, щоб краще зображати буддистську мораль.Sengpan Pannyawamsa (2007). «The Tham Vessantara-jAtaka: A Critical Study of the Tham Vessantara-jAtaka and its Influence on Kengtung Buddhism, Eastern Shan State, Burma.» PhD Thesis.

У рамках традиції Палі апокрифічні Джатаки пізнішого складу (деякі датовані навіть ХІХ століттям) трактуються як окрема категорія літератури з «офіційних» оповідань Джатаки, які були більш-менш офіційно канонізовані принаймні з V століття — про що свідчать великі епіграфічні та археологічні дані, такі як збережені ілюстрації на барельєфі старовинних стін храму.

Конфуціанство та даосизм