Дож Генуї (; , дослівно — «Полководець генуезців і захисник народу») — правитель Генуезької республіки, міста-держави і морської республіки з 1339 року до ліквідації держави в 1797 році.

Спочатку дожі обиралися довічно, після 1528 року дожі обиралися на два роки. Республіка (або Догат) управлялася невеликою групою купецьких сімей, з яких обиралися генуезькі дожі.

Історія У 1099 році в Генуї було введено правління колегії консулів, яких обирали на річний термін. Перший одноосібний правитель — дож (за прикладом Венеційської республіки) був обраний у XIV столітті.

Перший генуезький дож («герцог») Симоне Бокканеґра, герой опери Верді, був призначений громадою в 1339 р. Спочатку генуезький дож обирався на необмежений термін на загальних виборах і утримував посаду «вічного дожа» все життя, але після реформи, запровадженої Андреа Доріа в 1528 р. термін його перебування був зменшений до двох років. Водночас плебеї були оголошені непридатними для голосування і призначення дожа було довірене членам Великої ради (Gran Consiglio), які створили для цієї мети політичну систему таку ж складну, яка була згодом у Венеції. Дожі правили у Громадському палаці (Palazzo Pubblico), який був в 1388 р. уперше реконструйований для нового правителя і його уряду. Відтак палац був перейменований у Палац дожів, відновлений у XVI столітті. У наші часи у палаці тривалий час проходили засідання суду, а згодом у ньому став функціонувати генуезький культурний центр. З усіх «вічних» генуезьких дожів, що управляли до кінця свого життя, лише один керував понад восьми років. Багато подавало у відставку або були вигнані перед вступом на посаду. Деякі при владі були тільки один день. Між 1339 і 1528, тільки чотири дожі були законно обрані. За словами Кристини Шоу, «генуезькі дожі були по суті лідерами фракції, що відповідали за захист Генуї та її території». «Деяким з них подобається бачити себе фактичними господарями міста, якими вони не були насправді». Генуя не довірила себе дожам. Правляча каста Генуї обмежила їх владу виконавчими органами, витрачала на них невеликий бюджет, і тримала їх подалі від міських прибутків, що знаходилися у Банку Святого Георгія. Не дивно, що дожі Генуї були менш відомі, ніж дожі Венеції.

Дож стояв на чолі держави і невеликої групи провідних олігархічних родин міста, що змагалися одна з одною за контроль над посадою дожа. Питання обрання дожа вирішувалася у межах палацу. У 1389 р. знервований кандидат несподівано повернувся з примусового вигнання у супроводі 7000 прибічників і після обіду з конкурентом ввічливо, але наполегливо випровадив його, дякуючи йому за службу як вмілому заступнику протягом його власної відсутності у Генуї.

З покоління в покоління дві могутні родини в Генуї, монополізували сан дожа: Адорно, прихильники імператорської влади (гібеліни), і Кампофреґосо (Campofregoso) або Фреґосо (Fregoso), прихильники папської влади (гвельфи). Томазо ді Кампофреґосо став дожем тричі: в 1415, 1421 і 1437 рр. У 1461 р. Паоло Фреґосо, архієпископ Генуї, заманив діючого дожа у свій будинок, тримав його в заручниках і запропонував йому вибір піти на пенсію з посади або бути повішеним. Коли Фреґосо був свого часу сам повалений, утік у гавань, захопив чотири галери і розпочав абсолютно нову для себе кар'єру пірата. У той час як палац дожів у Венеції протягом багатьох років заставлявся меблями та творами мистецтва, у Генуї кожного дожа чекали зі своїми меблями, а коли він закінчував термін, він залишав палац з голими стінами.

Генуезька влада ослабла рано і була затемнена Венецією. У 16-му столітті республіка насолодилася драматичним відродженням під керівництвом адмірала, державного діяча і патрона мистецтв Андреа Доріа, що управляв державою як віртуальний диктатор, який так ніколи і не став дожем. Він правив від імені іспанського короля у Новому Світі, у якій Генуя розбагатіла знову. Доріа служив адміралом іспанським Габсбургам, і генуезьким банкірам, що управляли іспанським фінансовим бізнесом, який значно збагатив генуезьку банківську олігархію. У 1815 році за рішенням Віденського конгресу Генуезька республіка була скасована, а її територія відійшла до Сардинського королівства.

Список довічно обраних дожів