Ву́лиця Винниче́нка — вулиця у Галицькому районі міста Львова, в історичному центрі. Сполучає площу Соборну з вулицями Максима Кривоноса та Замковою.
Історія і назва Широка за бернардинами. Є відомості, що під такою назвою не пізніше 1544 року вже існувала початкова частина вулиці. Проходила паралельно до східного (тильного) муру Бернардинського монастиря на ділянці від нинішньої площі Соборної до вул. Личаківської. У 1828 році згадується як Панська вища. 1871 року нова назва — Чарнецького на честь польського полководця Стефана Чарнецького. Разом із перейменуванням, припинили своє існування та увійшли до складу вулиці дві площі: Площа Архієпископська або Єпископська, знаходилась перед Палацом римо-католицьких архієпископів. До неї початково належали усі будинки з парного боку майбутньої вулиці від Палацу архієпископів (№ 32) до нинішнього будинку НТШ (№ 24). Площа вогневого пікету, що над нинішнім підземним переходом на Т-подібному перехресті з Личаківською. Назва походила від пожежного управління, що знаходилось тут. Радянська — названа так у 1940 році за часів радянської окупації. У серпні 1941 року під час німецької окупації повернено стару назву — Чарнецького. Від листопада 1941 — Дістріктштрассе. Назва пов'язана із адміністрацією Дистрикту Галичина, що на той час містилася у колишньому будинку Галицького намісництва. У липні 1944 втретє повернено назву Чарнецького. У грудні 1944 року вдруге отримала назву Радянська. сучасна назва від 1992 року, на честь Володимира Винниченка, українського письменника і драматурга, голови першого уряду УНР.
Опис Вулиця розташована у межах Личаківського району міста Львова. Початкова ділянка до перехрестя із вулицею Личаківською, є межею Личаківського та Галицького районів. Бере початок від перехрестя із вулицею Франка і площею Соборною, завершується Т-подібним перехрестям з вулицями Максима Кривоноса та Замковою. До парного боку прилучаються: вулиця Личаківська, площа Митна, вулиця Просвіти, вулиця Лисенка. До непарного — вулиця Підвальна. Рух транспорту ускладнений перекритою ділянкою навпроти будинків Львівської обласної ради та Львівської ОДА, що використовується для паркування службового автотранспорту. Об'їзд даної ділянки здійснюється через вулицю Підвальну. З непарного боку забудова вулиці присутня лише на самому початку (будинки № 1 та 3). Наступний будинок під № 7 існував до 1900-х років. Нині на його місці влаштовано один із виходів підземного переходу та реконструйована частина каналу з містком до Глинянської брами Бернардинського монастиря.
У грудні 2002 року у сквері «На Валах», навпроти будинку Обласної державної адміністрації відкрито пам'ятник першому демократично обраному голові обласної ради, лідеру Народного Руху України В'ячеславу Чорноволу. Скульптор Іван Самотос, архітектор Василь Каменщик.
Археологічні дослідження Перед встановленням пам'ятника В'ячеславу Чорноволу було проведено археологічне дослідження ділянки під майбутнім фундаментом. Майже від поверхні й до глибини 6 м виявлено залишки мурованого ескарпу валу третьої міської оборонної лінії XV—XVII століть, а також сліди поселень XV—XVIII століть. Знайдено також велику кількість уламків керамічного та скляного посуду, кахлів, архітектурних деталей, німецьку монету XV—XVI століть, мідну боратинку XVII століття, крейцер 1780 року. Дослідження проведено філією підприємства «Галстар», Архітектурно-археологічною службою міста Львова, Рятівною археологічною службою України, Інститутом українознавства імені І. Крип'якевича, Інститутом археології НАН України.
Забудова З непарного боку вулиці
№ 1 — триповерховий будинок, на розі сучасних площі Соборної та вулиці Винниченка, споруджений у першій половині XIX століття в стилі класицизму на місці розібраних фортифікацій бернардинського монастиря. У 1850-х роках його власниками були Анна та Станіслав Родкевичі. У 1877 році половина нерухомості перебувала у власності графині Анни Скарбек (повне ім'я — Станіслава Анна Катажина з Вітвіцьких Скарбек). 30 червня 1892 року будинок придбало Товариство купців та торговельної молоді. У будинку нові власники розмістили бібліотеку, читальню та ігрову залуPo 219 latach // Kurjer Lwowski. — Dodatek do № 340. — 1892. — 5 grudnia. — S. 1. . До відкриття будинку 8 грудня 1892 року, були зібрані кошти та замовлено фігуру Діви Марії для будинку. Двометрову фігуру виконав відомий львівський скульптор Леонард Марконі, яку встановили у ніші на наріжнику будинку, що над балконом другого поверхуRzeźba lwowska… — S. 156.. Під час другої світової війни фігуру було втрачено, натомість в часи незалежності, встановлено нову.
У 1892—1894 роках на першому поверсі будинку відкрилася цукерня Д. Кнаппа, яку 1904 року змінила кав'ярня «Сецесія»Бірюльов Ю. О. Музи кав'ярень старого Львова // Галицька брама. — 1995. — № 6. — С. 12. Яна МоссаPrzewodnik po Lwowie oraz najnowszy wykaz ulic, placów, ogrodów i t. p. — Lwów: Lwowskie Biuro Adresowo-Informacyjne Lwów, 1910. — S. 121. . 1911 року купецьке товариство взялося за реконструкцію будинку. Старий проїзд у центрі східного фасаду використали для розширення приміщень, а невеликий магазин справа від колишнього в'їзду переобладнали на вхідні сіни, а також замінили частину старої стелі у кав'ярні. У 1913 році на їх замовлення Валерій Шульман розробив проєкт незначного перепланування кав'ярні. 1925 року архітектор та будівничий Максиміліан Кочур розробив проєкт ґрунтовного перепланування будинку з надбудовою четвертого поверху, який не було реалізовано. У той самий час кав'ярня також змінила власника і стала називатися «Європейською», власником якої наприкінці 1920-х—початку 1930-х років був К. Швайцер.
У 1928 році Товариство купців та торговельної молоді продало будинок і переїхало в інший, що на вул. Легіонів (нині — проспект Свободи), 1. Того ж року власником цього будинку стало Товариство народної школи, де розмістилося керівництво організації для території Східної Галичини. Одразу після купівлі будинку, новими власниками проведено його реконструкцію (перепланування та внутрішня адаптація будинку), зокрема, архітектор Вавжинець Дайчак розробив відповідний проєкт, який затвердили на початку 1929 року. 1937 року під керівництвом інженера-інсталятора Адольфа Майснера здійснювалася заміна каналізації. Товариство діяло до 1939 року.
У радянські часи у приміщенні колишньої кав'ярні «Європейська» від 1952 року працювала дієтична їдальня, від 1990-х років — кав'ярня «На розі». У 1950-х роках в будинку також працював дитячий садок № 1 Ленінського району м. Львова. Від 1990-х років другий поверх будівлі займає Львівська обласна бібліотека для дітей. У 2000-х роках у вікнах сходової клітки були встановлені вітражі.
15 вересня 2020 року Львівська обласна рада продала приміщення книгосховища Львівської обласної універсальної наукової бібліотеки. Приміщення площею 64,8 м² придбав підприємець Іван Кульчицький. Новий власник після реконструкції приміщення книгосховища планує відкрити тут ресторан.
№ 3 — перший будинок на цій ділянці постав близько 1780 року поза фортифікаціями бернардинського монастиря. Наступний триповерховий був збудований для Яна Родкевича у першій половині XIX століття разом з будинком під № 1. В будинку на той час більшість приміщень були кімнатами для винайму, а на першому поверсі працював шинок. З тилу ділянки стояла двоповерхова офіцина, що прилягала до муру бернардинського монастиря. У 1877 році будинок придбала графиня Анна Скарбек (повне ім'я — Станіслава Анна Катажина з Вітвіцьких Скарбек).
У 1892 році цю кам'яницю придбала графиня Альбертина Лончинська. У її планах було звести тут новий чотириповерховий будинок. Проєкт будівничого і члена Ради міста Зигмунта Кендзерського на чотириповерховий будинок, був затверджений будівельним відділом магістрату у березні 1898 року та розпочалося будівництвоRzeźba lwowska… — S. 168.. Ще до закінчення будівництва, у червні 1898 року Альбертина Лончинська продала нерухомість графові Ізидору ЛончинськомуWykaz sprzedanych we Lwowie realności w czerwcu 1898 // Kurjer Lwowski. — № 202. — 1898. — 23 lipca. — S. 7. . 1899 року будівництво завершили, у процесі вносилися незначні зміни до проєкту, які затверджував замість Лончинського його адвокат та уповноважена особа — доктор права Тадеуш Соловій. Скульптурне оздоблення будинку виконав Броніслав Солтис.
Ще до початку першої світової війни власниками будинку стали Станіслав Плятовський та його дружина Кароліна і залишалися ними до 1939 року. На першому поверсі тоді містилася ресторація з крамницею дамлатинських вин «Брати Дідоліч», що згодом змінила назву на «Дідоліч і Прпіч». У 1900 році тут містився магазин цементу Адольфа Кампеля, майстерня військового кравця Г. Маюліка, а також редакція часопису «Garderoba dziecięcia», офіс Польської національної ліги, товариство «Чеська бесіда» та «Наглік, Вайтхед і спілка». В будинку, до побудови власної кам'яниці на вул. Конопницької, 8, мешкав відомий лікар та судовий експерт Влодзімєж Сєрадзький та інші. У радянські часи в будинку містився гуртожиток Торгово-економічного інституту, у 1950-х роках на першому поверсі працювала шашлична, від 1980-х років — бар та ресторан «Глинянська вежа», від 2010 року — ресторан «Панська чарка». Частину приміщень третього поверху займає Львівська обласна бібліотека для дітей.
На фасаді будівлі у 1994 році встановлено бронзову художньо-меморіальну таблицю, яка сповіщає, що тут 14 січня 1944 року загинув визначний діяч українського національного руху, полковник армії УНР Роман Сушко.
№ 7 — навпроти муру Бернардинського монастиря 1817 року у стилі класицизму було споруджено будівлю «Стражниці пожежної», яку розібрано близько 1880 рокуRzeźba lwowska… — S. 25.. Наступну будівлю однієї з дільниць новоутвореної пожежної команди споруджено у 1883—1885 роках за проєктом архітектора Юліуша Гохберґера у поєднанні рис характерних романському та готичному стилям. Це був одно-двоповерховий, цегляний, нетинькований, будинок, в якому були помешкання сержанта та помп'єрів (пожежників), дві стайні на 14 коней та два склади для насосів та іншого пожежного обладнання. 1901 року із спорудженням нової будівлі міської пожежної команди на вулиці Підвальній, 6 пожежники перейшли до нової спеціалізованої споруди. Певний час будівля не використовувалася і лише 1908 року ії на 25 років віддають у оренду військовим. Разом із військовими будівлю використовувала низка інших установ і наприкінці 1920-х—початку 1930-х років споруда стражниці перетворюється на аварійну, невдовзі, рішенням ради міста стара «вогнева пікета», як називали будівлю львів'яни, була остаточно розібрана. На цьому місці у 1950-х роках встановили квітковий годинник, а 1976 року збудовано підземний перехід та відкрито прохід через стару браму на подвір'я Бернардинського монастиря.
З парного боку вулиці № 2 — колишній будинок М. Баворовського, споруджений наприкінці XIX століття за проєктом архітектора Еразма Герматніка.
№ 6 — п'ятиповерховий адміністративний будинок споруджений в стилі функціоналізму. Тут за радянських часів містилися обласне управління житлово-комунального господарства, обласне управління автотранспорту і шосейних доріг та кореспондентський пункт газети «Радянська Україна». Нині на першому поверсі працює ресторан-пивоварня «Кумпель на Митній» та від 2002 року діє Почесне консульство Німеччини у Львові, а на п'ятому поверсі розмістилась телекомпанія «НТА».