Комплекс споруд монастиря та костелу бернардинів, кафедральний собор Луцької і Волинської єпархії Православної Церкви України — пам'ятка архітектури національного значення, розташована на Театральному майдані Луцька. Збудований як костел Святого Хреста — один із давніх фарних костелів колишнього Луцька, подарований ордену бернардинів у середині XVII століття. У 1721 році був збудований новий мурований монастир, а будівництво костелу завершилося у 1789 році. Архітектором костелу був Павло Гіжицький. У другій половині XIX ст. комплекс монастирських споруд був переданий православній громаді Луцька. У 1870-х роках храм перебудували, додавши йому вежу та центральну баню. Функції православного собору став виконувати з 1880 року.

Будівлі колишнього бернардинського монастиря використовуються окрім ПЦУ також різними державними закладами та комерційними організаціями.

Історія

Перші згадки

Бернардинському комплексу передував костел Святого Хреста, який розташовувався поруч майбутнього костелу й монастиря.

В літературних джерелах є певна невизначеність стосовно даного храму. Так, Ян Длугош зазначаєDługosz Jan. Dzieła wszystkie / Wydane A. Przeździeckim. — Kraków, 1869. — s.416, 422, що існував костел Святого Хреста в долині напроти замку на правому березі річки Стир і що він згорів у 1431 році. Проте такий костел в долині невідомий з інших джерел. Натомість храм із такою назвою знаходився на Градній горі. Автор Терський називаєТерський С. Історія Луцька. Том 1. Лучеськ Х—XV ст. — Львів, 2006. — c.91-94 ISBN 978-966-553-660-4 костел Святого Хреста першим католицьким храмом Лучеська (стара назва Луцька) і відносить його найраніше існування до XV століття. З 1585 року походить ще одна згадка про нього як такий, що вже існує напроти Малих воріт, які стояли на вулиці Олицькій (десь біля Градної гори). Храм знаходився на колишніх землях православного монастиря Святого Василя, закріплених за ним підтверджувальною грамотою Великого князя литовського Свидригайла. Згідно з іншим документом, король Стефан Баторій фундував костел Святого Хреста, надавши йому колишні маєтності василіанП.Троневич, М.Хілько, Б.Сайчук. Втрачені християнські храми Луцька, Луцьк, 2001, с.60-62. Автор Б. КолосокКолосок Б. В. Римо-католицькі святині Луцька. — К, 2004, с.144-190, 211—212 ISBN 966-575-107-7 зазначає, що храм Святого Хреста існував до появи бернардинів у місті і ними ж певний час використовувався.

Пізніші відомості та теперішнє розташування дають змогу підтвердити правильність тих документів, які свідчили про розташування костелу Святого Хреста на Градній горі. Однак залишається нерозв'язаним питання про те, що мав на увазі Длугош у XV столітті і чи має згаданий ним храм стосунок до костелу на горі. Дослідники виявили, що хоча до історії заснування пам'ятки зверталися багато авторів, але наведені ними відомості неузгоджені.

В першій половині XVII століття є ще документальні згадки про костел, які, правда, дають мало інформації. Так, відомо лише, що у свято Святої Трійці вулицями Луцька, зокрема Олицькою, відбувалася урочиста хресна хода від кафедрального костелу Святої Трійці до костелу Святого ХрестаАрхив Юго-Западной России, издаваемый Комиссией для разбора древних актов, состоящей при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторею — Ч.1, Т.6, 1883, — с.681.

Костел під опікою бернардинів

У 1643 (за іншими даними — 1645, 1646) році пані Агнешка Станішевська, дружина луцького земського судді Войцеха Станішевського, купила ґрунти біля костелу Святого Хреста і подарувала їх ордену бернардинів, які на той час прибули в місто. 13 січня 1646 року отці конвенту отримали привілей від короля Владислава IV на купівлю ділянки у Юзефа Сеницького. На землі, придбаній чи подарованій ордену, були поховані 40 тисяч місцевих жителів, які загинули від нападів татар та козаків під проводом Хмельницького. На цих землях вони заснували монастир. Також до них перейшов і костел Святого Хреста. Агнешка Станішевська також фундувала при бернардинах шпиталь для вбогих і придбала для них кам'яницю поруч. Біля монастиря знаходилися два обгороджені цвинтарі, господарські будівлі, тартак, городи.

Конфлікт із парафією Святого Якуба

У середмісті Луцька неподалік вірменського кварталу і майдану Ринок знаходився костел Святого Якуба.

У 1646 році між священником цього костелу і бернардинами стався конфлікт.

Агнешка (Пашинська) Станішевська придбала за 400 злотих для бернардинів ділянку, яка належала до плебанії Святого Якуба. Проте купівля відбулася не прямим внеском коштів, а очевидно, через певний перепис боргу луцьких євреїв від Станішевської до костелу Святого Якуба. Згідно з договором, луцькі євреї мали сплачувати 10 % цієї суми щороку. Проте вже у перший рік вони договору не дотримали.

Священник костелу Якуба Мацей Поплавський, зібравши людей з Німецького фільварку, 5 травня скоїв наїзд на свої колишні землі біля костелу, які вже належали бернардинам, але не були ще оплачені євреями. В результаті наїзду сталася сутичка, в якій постраждали двоє ченців, а бернардина Капанара було вбито.

Тодішній луцький єпископ Андрій Гембицький звільнив Поплавського. А члени луцького конвенту бернардинів подали на Мацея до гродненського суду. Суд виніс вирок, згідно з яким Мацей повинен був відшкодувати витрати на похорон ченця Капанара, передати бернардинам певну кількість воску, а також встановити на бернардинському кладовищі стовп чи каплицю із зображенням Ісуса, який плаче. Спірна ділянка таки залишилася за бернардинами. А на кладовищі невдовзі була збудована каплиця Скорботного Христа зі скульптурними фігурами святихФеодосій Мандзюк. Таємниці старовинної каплиці // Вісник+К № 45 (762) — 11 листопада 2010 р.. У пізніші століття щонайменше Ганна Потоцька, І. Вагнер, Фурман та Казимир Войняковський зображали каплицю з цвинтарем на своїх роботах. За малюнками каплиця була дзвіницеподібною з чотирма ярусами. Два нижні яруси були восьмигранними, а два верхні — чотиригранними. Між'ярусні карнизи і дах були покриті ґонтом. Капличка прикрашалася тосканськими колонами, нішами з різьбленими скульптурами Божої Матері з дитям та Скорботного Христа.

Повернення після нападу

У 1648 році Луцьк зазнав нападу козаків. Президент конвенту Анатолій Янішевський разом з отцями був змушений покинути місто. Костел і монастир залишилися без нагляду і були погромлені юрбами козаків. Монастир був пограбований і підпалений, меблі та вівтар костелу були порубані, забрано дзвони, ікони, інші коштовності. Збитків зазнали і господарські приміщення, які знаходилися поруч з костелом. Згодом бернардини вернулися в Луцьк. У 1650-х їм було пожертвувано понад 2000 злотихДовбищенко М. В. Волинська шляхта у релігійних рухах кінця XVI — першої половини XVII ст. — К, 2008 — c.789-790 ISBN 978-966-2911-22-0. У 1671 році постановою сеймика на ремонт костелу було ще пожертвувано 1000 злотих. Проте у 1696 році він, бувши дерев'яним, згорів. Його підпалив органіст, щоб приховати крадіжкуМихайлюк О. Г. Історія Луцька / О. Г. Михайлюк, І. В. Кічий. — Львів: Світ, 1991. — с.74-75. У 1673 році бернардинці подали до сейму прохання щодо перенесення дороги, яка вела до міста, пролягаючи під самими вікнами монастиря. Відповідний дозвіл вони отримали, і перенесли дорогу далі від вікон.

Після пожежі 1696 року почав будуватися другий дерев'яний комплекс на місці попереднього. Дуже посприяв цьому настоятель монастиря священник Сильвестр Славочевський, а також пожертви Гораїнів та Ліновських. У 1711 році сеймик виділив костелові 300 злотих. На місці старого був збудований новий дерев'яний костел на мурованій основі. Але він довго не простояв. І згодом поруч був заснований новий комплекс.

Заснування мурованого комплексу

У 1720 році, коли настоятелем монастиря був Адриан Калинський, відбулося фінансування будівництва нового, цього разу мурованого, монастиря (про костел тоді поки не йшлося). Фундаторами виступили Стрільницькі, Ольшанські, Пясковські, а також хтось із роду Радзивіллів, який надав кошти у розмірі 40 тисяч злотих на монастир і 16 тисяч на підземні ходи. Креслення майбутньої споруди було виконане у формі підкови з двома вежами для оборонних цілей. Костел, найімовірніше, залишався дерев'яним. Проте у 1737 році заклали і новий костел, який у плані мав форму троянди. Зображення повного комплексу мурованого костелу й монастиря показане на карті Tabula Chorographica Provinciae Russiae. На мапі костел розташований у центрі кривини підковоподібного монастиря і з'єднаний з його кінцями критими зігнутими галереями. Одначе цей проєкт, а точніше, зламаний дах, не сподобався капітулі, тому настоятель Григорій Михайловський наказав розібрати його фундаменти.

Тоді з'явився новий проєкт архітектора Павла Гіжицького, члена ордену єзуїтів. Фундатором виступив Кароль Станіслав Радзивілл та інші люди. Початок будівництва припав на рік 1754. Завершення будівництва у 1789 році фундували житомирський каштелян Станіслав Прушинський та волинський хорунжийAdam Wojnicz. Łuck na Wołyniu, — Łuck, 1922 — s. 29 Соболевський. Поки йшло будівництво, служби велися у трапезній, а коли перекрили хори, то в них. Освячення нового костелу відбулося у 1792 році нісенським єпископом Каспером Цєшковським. Мурований костел постав у стилі пізнього бароко. Інтер'єр містив 9 мурованих вівтарів. У Великому вівтарі розміщувався образ Святого Францішка, написаний у Римі Й. Роттані в 1765 році, також образ Божої Матері 1681 року та Святого Антонія 1724 року.

Через дорогу, яка вела до річки (зараз це вулиця Градний узвіз), здавна знаходився цвинтар, який був основним місцем поховань луцьких римо-католиків. Зокрема тут ховали членів тринітарського, кармелітського, єзуїтського, бернардинського орденів. Саме на ньому знаходилася каплиця Скорботного Хреста, збудована за рішенням суду всередині XVII століття. У 1803 році у зв'язку з розширенням міста цвинтар скасували і перенесли в інше місце.

Комплекс у XIX столітті

Касація бернардинського конвенту

У 1793 році російські війська захопили комплекс і використовували його як військовий склад до 1800 року. Згодом у мурах кляштору знаходилася резиденція єпископа Каспера Цецишевського, який домігся виводу військ із приміщення. Свого часу тут перебував імператор Олександр ІMieczysław Orłowicz. Ilustrowany przewodnik po Wołyniu. Łuck 1929. У 1850 році костел і монастир постраждали від вогню.

Коли Волинь опинилася у складі Російської імперії, то перші 30-40 років мала певну автономію у національно-релігійному, правовому та адміністративному аспектах. Проте із 1830-х років уряд скасував ці виняткиДейвіс Н. Боже ігрище: історія Польщі / Норман Дейвіс: [пер. з англ.. П. Таращук]. — К. : Вид-во Соломії Павличко "Основи, 2008. — 1080 с.; іл.. На додаток, із 1831 він почав активний наступ на католицизм. В результаті цього на Волині, а зокрема в Луцьку, було скасовано багато католицьких інституцій, монастирівЮ. М. Поліщук. Етноконфесійна політика російського царизму в Правобережній Україні (кінець XVIII  — початок ХХ століття). У 1853 році був підданий касації і луцький бернардинський. Монахи ордену були змушені покинути місто. Режим мав на меті взагалі скасувати костел, а натомість розмістити в ньому православну церкву. Пояснювалося це тим, що містові потрібний великий православний собор. Хоча насправді людей православного віросповідання в Луцьку в середині XIX століття було лише 5,5 %. Однак храм продовжував діяти як парафіяльний католицький до липня 1864 року, коли був остаточно відібраний у католиків.

ПеребудоваКолосок Б. В. Православні святині Луцька. — К, 2003, — с. 181—202 ISBN 966-575-151-4