Ко́рсунь-Шевче́нківський (до 1944 року — Корсунь) — місто в Україні, в Черкаському районі Черкаської області. Центр Корсунь-Шевченківської міської громади. Розташоване обабіч річки Росі за 70 км на захід від Черкас. Має залізничну станцію Корсунь. Місто перетинає автотраса Київ — Дніпро. З Києва до Корсуня-Шевченківського ходять автобуси з автостанції «Видубичі», а з Черкас — з центрального автовокзалу. Населення становить 20850 осіб (2025) Корсунь — одне з найдавніших міст України.
Назва Назва міста походить від назви річки Корсунка. Це тюркська назва «кара су» (чорна вода, у значенні «чиста вода»). Також є версія, що назва може походити від імені руського бога сонячного світла — Хорса. Ймовірно, первісна назва звучала як Хорсунь, що з часом змінилася в результаті лінгвістичних трансформацій.
За іншою версією назва міста походить від іранського слова «хоро» (палаючий).
Також слід звернути увагу, що тюркське слово «Карсун» означає «окраїнне охоронне укріплення». Може бути і прозаїчніше — татарське «кар» (сосна) + «су (сун)» (вода, річка). Отже, «сосни над річкою».
Географія На південно-західній околиці міста річка Ризінкова впадає у Рось.
Історія На території сучасного міста виявлено поселення трипільської культури, доби бронзи та скіфських часів, могильник і 4 поселення черняхівської культури.
Часи України-Русі
У 1032 році великий князь Київський Ярослав Мудрий заснував місто-фортецю Корсунь для захисту південних кордонів України-Русі від набігів тюркських кочівників, використавши Рось як природну перешкоду. Воно входило до Пороської оборонної лінії, до якої відносилися також міста, що стояли на Росі — Осетрів (нині — с. Сахнівка Черкаського району), Дверен (нині — с. Набутів, підпорядковане Набутівській сільській громаді), Боровий (нині — смт Стеблів Звенигородського району) Богуславль (нині — Богуслав (місто)), Юр'їв (нині — Біла Церква) та ін. У XI — першій половині XII століття місто було надзвичайно важливим оборонним центром. Тоді половці часто нападали на Русь. У 1169 році частина з них стояла поблизу міста Корсуня. Після чого вони пішли і спустошили околиці Києва.
З 1195 по 1240-ві роки Корсунь — центр удільного князівства, яким правили в тому числі представники роду Романовичів. Одним із корсунських князів був волинський князь Роман Мстиславович. У 40-х роках XIII століття Корсунь був зруйнований монголо-татарами.
В урочищі Замчище при впадінні Корсунки в Рось височить городище — залишки стародавнього Корсуня. Свідченнями давніх часів є два руські поселення, виявлені в Корсуні і Гарбузині, а також залишки оборонних укріплень — «Змієвих валів» поблизу Корсуня.
XIV — XVII століття
У 1320-х роках перейшов під владу Великого князівства Литовського. У ті часи Корсунь з округою являв собою майже безлюдну пустелю.
1569 року, після Люблінської унії, територія відійшла до Польського королівства, складової частини Речі Посполитої. Тоді Корсунь називали Корсунь Черкаський, на відміну від Корсуня (Херсонеса) Таврійського.
1585 року князі брати Олександр та Михайло Вишневецькі одержали привілей польського короля Стефана Баторія на відновлення та володіння містом. На основі земель, що належали місту Корсунь, які до того входили до Канівського староства, було утворено Корсунське староство. 8 лютого 1585 року Корсуню надано Магдебурзьке право. За ним корсунські міщани отримали свій орган самоврядування (магістрат), свій суд і були позбавлені всіх податків та повинностей, крім сторожової військової служби. Король Стефан Баторій своїм універсалом від 20 лютого 1585 року надав Корсуню герб: «Лук жовтий натягнутий і стріла на тятиву покладена в червоному полі».
Корсунці брали участь у козацьких повстаннях кінця XVI століття. Щоб корсунські міщани не підтримали повстанців К. Косинського 15 жовтня 1592 року, польський король Сигізмунд III своїм універсалом підтвердив Магдебурзьке право для Корсуня. Незважаючи на це, в 1605 році відбувся конфлікт корсунського старости Івана Даниловича з корсунчанами. Староста позбавив їх права на прибутки від шинків і корчем. Після довгої судової тяганини дії Даниловича були підтверджені. Мешканці міста через це повстали. Коли ж польський уряд направив у Корсунь своїх комісарів, міщани пустили їх у місто, оголосили, що відмовляються виконувати військові повинності і не визнають влади коронного старости. За це все та за неявку заколотників на королівський суд на жителів Корсуня було накладено штраф — 10 тисяч кіп литовських грошей.Архів Юго-Западной России. — ч. 8. — т. 5. — Киев, 1907. — С. 346—350. . Але корсунські міщани і далі відмовлялися визнавати права старости і тому у 1607 року сейм своєю постановою позбавив жителів Корсуня Магдебурзького права. Це привело до масового покозачення населення Корсунського староства.
Так, у 1616 році тут з 1500 дворів 1200 були козацькими, у 1622 році з 1800 — 1600.
У 1625 році у Корсуні був створений козацький реєстровий полк. Одним із його перших полковників, можливо, був Тарас Федорович (Трясило), керівник козацького повстання 1630 року. Через масове покозачення населення жителі Корсунського староства брали активну участь у козацьких повстаннях 20—30-х років XVII століття. Населення староства постійно зростало. Про це говорять люстрації 1616 та 1622 років та той факт, що 1622 року король Сигізмунд III дозволив корсунським міщанам на пустці осадити місто Лисянку.
За люстрацією 1616 року було 1500 осель козацьких, які не платили ніякого податку, старостою був Ян Данилович.
У 1620-х роках Корсунь був значним містом середньої Наддніпрянщини і за кількістю населення випередив Черкаси, Білу Церкву та інші міста.М. А. Алекберли Хотинская война (1621 г.). — Черновцы, 1957. — C. 32.
У 1637 році відбулося козацьке повстання під проводом гетьмана нереєстрового козацтва Павлюка. Коли він залишив Корсунь, коронний гетьман Потоцький зайняв місто і спустошив його. Багато корсунців втекло на Лівобережжя.
На початку національно-визвольної війни середини XVII століття Корсунський реєстровий полк стояв у залозі на Січі. Його було звідти вигнано, а в битві на Жовтих Водах 16 травня 1648 року полк перейшов на бік повстанців. Дізнавшись про розгром своїх авангардних військ під Жовтими Водами, Потоцький поспішно відступив під Корсунь і зайнявши його, віддав на пограбування військам, а потім наказав вщент спалити.В. А. Голобуцкий Запорожское казачество. — Киев: Госполитиздат УССР, 1957. — С. 129, 130, 307.
26 травня 1648 року поблизу Корсуня військо Богдана Хмельницького у битві, відомій як Корсунська, розгромило майже всю польську армію. Після неї Україна почала будуватися як незалежна держава. Корсунський реєстровий полк було перетворено на військово-адміністративну одиницю. Він був одним з найбільших в Україні. З Корсуня гетьман відправив 16 листів, 3 універсали та 1 наказ. Хмельницький проводив у Корсуні ради, збирав тут військо для нових походів, приймав іноземних послів.
У 1665 році Корсунь був взятий козаками лівобережного гетьмана Івана Брюховецького та московсько-калмицьким військом. Нападникам не вдалося захопити лише Корсунський замок.
1679 року, за наказом московської влади та лівобережного гетьмана Івана Самойловича, більшу частину населення Корсуня було насильно переселено на Лівобережну Україну (так званий Великий згін). Гарнізон міста намагався протистояти загонам Самойловича, але фортецю було взято штурмом.Енциклопедичне видання у 6-ти томах «Україна: хронологія розвитку», видавництво «Кріон»
Після прийняття у 1685 року поляками рішення про відновлення козацтва на Правобережній Україні місто почало відбудовуватися.
Корсунський замок
У 1640-х роках перед Національно-визвольною війною під проводом Богдана Хмельницького тут збудовано Корсунський замок. Корсунський замок за люстрацією 1765 року був у формі квадрата з 4-ма вежами по кутах, оточений ровом, валом та дубовим палісадом, до замку вів розвідний міст, у кінці мосту була брама зі стрільницями та з приміщеннями для козаків. Над брамою було літнє житлове помешкання. Брама була наново зведена у 1765 році за старости Яблоновського. Всередині замку стояв будинок, в якому проживав , стайня, возівня, будинок для козаків, пекарня, кухня тощо. Посередині була дворівнева вежа з бійницями, у якій мешкали козаки. Біля неї знаходилася частково зруйнована криниця.
XVIII століття
1702 року під час повстання проти Польщі Корсунський полк на чолі із полковником Захарієм Іскрою підтримав цей виступ.
1711 року населення Корсуня приєдналося до армії гетьмана в екзилі Пилипа Орлика, під час його походу на Правобережжя проти російської навали.
У 1711–1712 роках за наказом московської влади більшу частину козаків та цивільних мешканців міста було силою переселено на Лівобережжя. Сам Корсунь було повністю спалено.
У XVIII столітті Корсунщина була одним із центрів визвольної боротьби на Правобережжі, у тому числі гайдамацького руху, який постійно наростав починаючи з часу розформування Корсунського полку у 1712 році.
На цій території весь час діяло декілька гайдамацьких загонів. Гайдамаки нападали на шляхетські маєтки, розорюючи їх. Декілька разів вони захоплювали Корсунь. Апогеєм гайдамацького руху було повстання 1768 року «Коліївщина». Під час нього було вирізано всіх поляків та євреїв, зруйновано костели.
1768 року Максим Залізняк, ідучи на Умань, захопив Корсунь, розгромивши в ньому польський гарнізон. Але в результаті військової підтримки Російської імперії цей виступ було придушено. Протягом декількох років відбувалися локальні виступи гайдамаків, але полякам урешті-решт вдалося встановити свій контроль над краєм і через декілька років рух гайдамаків тут повністю згас. Корсунщину знову було перетворено на безлюдну пустку.
За люстрацією 1765 року в Корсуні був 191 будинок. 1766 року уповноважений Радомишльської консисторії Руської унійної церкви Григорій Мокрицький зробив Корсунь своєю резиденцією, звідки його озброєні люди здійснювали розбійницькі набіги на навколишні православні церкви і монастирі. Корсунський замок був перетворений на в'язницю, де тримали прихильників православної віри.Архив Юго-Западной России. — Ч. 7. — Т. 3. — С. 33—42.
1776 в Корсуні проживав ясновидець козак — лірник Вернигора.
Палац та парк Станіслава Понятовського З 1778 року Корсунь став власністю князя Станіслава Понятовського — племінника останнього польського короля.
Місто у 1787 році мало 220 дворів. Станіслав Понятовський збудував тут фабрики сукна, замші, селітри, плантації шовковиці, винниці, розводив расових коней. Заклав тут для молоді школу танців. У всьому йому спочатку допомагав французький художник і архітектор Жан Анрі Мюнц. Збудував тут шпиталь на три покої. Започаткував «касу допомоги» для погорільців.
1782 року Мюнц почав будувати палац для Понятовського та парк на березі річки Рось. Однак добудовував палац вже шотландський архітектор на польській службі Ян Дісіор Ліндсей.
У 1789 року на одному з островів, який називали «Острів», стояв двоповерховий мурований палац, що мав 26 покоїв, 3 муровані будинки, 2 стайні. Зала була висотою в два поверхи, 15 на 10 метрів. Стайні для коней мали по 50 метрів довжини. Другий острів називався «Деніс» на ньому був закладений парк з оранжереями та теплицями. Крім того, було ще 5 менших островів без назви. «Швейцарський будиночок» теж був із самого початку закладений на Швейцарському острові.
В палаці містилася велика колекція археологічних знахідок, викопаних в околицях Корсуня, у тому числі золотих виробів.
У 1789 році в місті нараховувалося 464 будинки, з них 229 вільних, 34 єврейські, 201 міщанський. В центрі міста — ринкова площа у формі квадрата, по трьох сторонах були муровані будинки, а з четвертої «замок» — будинок губернатора, оточений глибоким ровом.
З 1793 року, після другого поділу Речі Посполитої місто увійшло до складу Російської імперії. Воно входило до Богуславського повіту Київського намісництва (з 1797 року — губернії).
Храми Корсуня Наприкінці XVII століття було збудовано католицький костел або капличка.