Жмéринка — місто у Вінницькій області, центр Жмеринського району та Жмеринської міської громади. Площа 18,2 км². Населення 34 097 мешканців (2021). Відстань до обласного центру становить 35 км і проходить автошляхом , із яким збігається . У місті знаходиться великий залізничний вузол, що з'єднує Київ, Одесу, Львів та Могилів-Подільський, також можна дістатися багатьох європейських міст. Функціонує 8 міських автобусних маршрутів.
Географія
Розташування Жмеринка розташована у південно-східній частині Подільської верховини за 49 км від Обласного центру. Площа Жмеринки становить 18,2 км².
Середня висота над рівнем моря становить 326 м. Протяжність Жмеринки з півночі на південь — 5,7 км, із заходу на схід — 6,9 км.
Клімат Клімат помірний, континентальний. Середньорічні температури повітря: літня — (+18,5 °C), зимова — (-5,6 °C). Середньорічна кількість опадів становить — 637 мм. За класифікацією кліматів Кеппена — Df(bo).
Переважають сірі та світло-сірі ґрунти, а також широколистяні дубово-грабові ліси.
Природно-заповідний фонд
На території м. Жмеринка розташовані ландшафтні заказники місцевого значення: Джерельна діброва, Корчівка та Струмок.
Археологічні знахідки Наприкінці 60-х років XX століття під час земляних робіт пов'язаних з будівництвом басейну біля стадіону «Локомотив» були знайдені знаряддя праці первісних людей: зубила, скребки, крем'яні сокири, долота, а також черепки гончарних виробів, дивна статуетка, що нагадувала жінку. Отже на території міста жили наші пращури ще в сиву давнину. На території, що прилягає до міста є пам'ятник археології поселення трипільської культури. За 12 км від Жмеринки біля села Межирова збереглися вали Скіфського городища, а біля Станіславчика ще й досі височить козацька могила — свідок відчайдушної боротьби українського народу за незалежність.
Етимологія Свою назву Жмеринка отримала від сіл розташованих по обидві сторони від залізничної колії — Велика і Мала Жмеринка. Щодо походження назви, то існують різні версії: одні дослідники вважають, що вона походить від польського вислову «жму руку» (пол. «жме ренке»), сказаному при зустрічі двох переможців, інші вбачають її в тому, що на території сучасного міста було поселення, у якому жили гончарі, які з глини виготовляли різний посуд — «жали ринки». Інші дослідники шукали витоки значно глибше в історії краю, вважаючи походження назви від кореня «жмир», що означає самоназву кімерійців, племен, які населяли цю землю до скіфського періоду. Є гіпотеза, що «джемері» — це густий темний ліс, хащі, на місці якого виникли ці поселення. Та найімовірнішою є наступна. Давньогрецький історик Геродот свідчить, що подільська земля відома світові ще за 5 сторіч до н. е.. Він згадує алозонів і неврів, які заселяли ці землі. З його праць ми дізнаємось, що південь України в ті далекі часи населяли кімерійці, яких ассирійці називали «GIM(M)IR»(«ГІММІР»). В українській мові (як і в інших слов'янських мовах) звук «ж» чергується із звуком «г». Можливо звідси і пішла назва наших далеких предків. Вона збереглася у назвах подільських поселень Чемеринці, Чемер, Чемериси, у назві трави чемериці, одежі-чемерки, а згодом і назві поселення — Жмеринка.
Історія
Жмеринка — велика вузлова станція Правобережжя України, заснована в 1865 році між селами Велика і Мала Жмеринка на місці вирубаного дубового пралісу.
Історично Жмеринка складалась із різних поселень, які зберегли свої назви — на схід від залізниці розмістилась власне Жмеринка, на північний схід — Велика Жмеринка, на південний схід — Петрівка, на південь Кавказ, ще південніше Корчівка. Безпосередньо до міста прилягають села Мала Жмеринка, Леляки, Тартак, Подільське та селище міського типу Браїлів. В історичних матеріалах згадується про Жмеринку на початку XVIII століття, як про село Браїлівської волості, Вінницького повіту, Подільської губернії. Саме тут пролягав давній Кучманський шлях.
Неподалік від міста протікала колись повноводна річка Баран. Про це свідчать фахівці з водопостачання: на великій глибині вона протікає і тепер (нині витік річки). У ті давні часи вона звивалася з північного сходу на південь. Про це свідчать назви околиць міста, які залишились в пам'яті пізніших поколінь: Заріччя, Порубаний ліс, Пеньківка, Грисяний лісок, Березина, Корчівка.
Заснування та розбудова міста Перша згадка про місто датується початком XVIII ст., вказується, що Жмеринка — село Браїлівської волості Вінницького повіту Подільської губернії. Завдяки будівництву залізниці Київ—Балта (1865–1870 рр.) обабіч колії виросло невелике селище залізничників, що розпочиналося з кількох будинків, які спорудив зі своїми синами один із засновників локомотивного депо в 1891 р. машиніст Бєлінський. Це була перша вулиця майбутнього міста, яку тепер названо іменем І.Франка.
Вигідне географічне розташування визначило розвиток Жмеринки як залізничного вузла півдня Російської імперії. 25 лютого 1870 р. розпочалася експлуатація першого залізничного вокзалу. Через збільшення потоку вантажів 1891 року побудовано паровозне депо, у 1898 — вагоноремонтні майстерні. В архівних документах 1899 р. знайдені відомості про місцевих дворян Ф. Й. Сухоржевського та А. А. Сабинського, які водночас працювали машиністами залізничної станції, а В. Садковський — вагонним майстром. Рух поїздів залізницею Одеса — Жмеринка — Київ розпочався 8 червня 1870 р. Залізницею Жмеринка — Волочиськ — у вересні 1871 року, Жмеринка — Могилів-Подільський — 30 вересня 1892 року.
Від заснування міста тривалий час землі навколо Жмеринки належали графам Олександру та Варварі де Шаузель-Гуф'є. Вони інвестували у будівництво нових храмів, а Варвара перед смертю заповіла весь свій статок вкласти у будівництво Земської гінекологічної лікарні на 36 ліжок, яку очолив Михайло Зарінський (нині — Жмеринська ЦРЛ; збереглося лише інфекційне відділення). До речі, 12 вересня 1909 р., за клопотання Подільської губернської комісії, Земській лікарні було присвоєне ім'я покійної графині. Після цього Велика Жмеринка була викуплена графом Дмитром Федоровичем Гейденом, рід якого походив з Вестфалії. Він ініціював створення у Жмеринці училища інструкторів з сільського господарства, при ньому було збудовано чоловічу гімназію, виділив кошти на облаштування православного та римо-католицького кладовищ. У одному з його маєтків, що на вулиці Графській, 24 (нині — Центральна), з 7 січня 1905 р. були розміщені міське управління та приймальня першого міського голови Жмеринки — Карла Вікентійовича Вронського, який до призначення на посаду управителя міста був управителем земель графаДержавна служба геодезії, картографії та кадастру. ДНВП «Картографія». Цикл карт Обличчя Міста, місто Жмеринка — видання 2009 року. Додатки: Історія міста Жмеринка. До речі, у цьому будинку нині розміщений музей історії міста. У грудні 1909 р. Дмитро Федорович отримав звання Почесного громадянина міста. 1917 р. граф Гейден очолив спілку хліборобів України, а 1918 р. назавжди покинув ці землі. На розі вулиць Шевченка і Литвиненка і досі стоїть його садиба: нині будинок графа відреставровано і тут певний час розміщувався краєзнавчий музей.
З 1869 у Малій Жмеринці діяла церковно-парафіяльна школа, у Великій Жмеринці — однокласна міністерська школа. 1870 року у Жмеринці відкрито приватну однокласну школу для дітей (хлопчиків) залізничників, 1890 — двокласне вище початкове училище для дітей дріб. службовців, а також нове приміщення двокласного залізничного училища (нині — ЗОШ № 4), 1906 — чоловічу гімназію (у радянські часи — пошта, 1999 — знесена у зв'язку з аварійним станом), яку в 1909 р. переведено в нове приміщення (нині — ЗОШ № 1). 1909 року у власному будинку Ганна Лукашевич заснувала жіночу гімназію (нині — Гімназія), 1912 року розпочало діяти вище початкове платне училище для хлопчиків, будівництвом керував міський управитель О. Добровольський (нині — ЗОШ № 3). Також у 1899 р. у місті була відкрита друкарня, керуючим став Н. Істочник. І у тому ж таки 1899 Жмеринці був наданий статус містечка.
Оскільки Жмеринка була містом залізничників, а ті своєю чергою користувалися прихильністю соціал-демократичних сил, у ніч на 28 квітня 1899 р., на залізничній станції Жмеринка, групою невідомих було розміщено 8 агітаційних плакатів, що закликали вийти на мітинг 1 травня, а також два примірники газети «Вперед». Поліція приклала чималих зусиль, аби запобігти заворушенню, та попри це, 1 травня, невелика група людей (~200 чоловік) вийшла на демонстрацію.
18 листопада 1903 р., за велінням імператора, Жмеринці надається статус міста. Крім цього, було передбачене таке:
З 1903 р. розпочався справжній розквіт Жмеринки. Зі зростанням і розширенням вузлової станції йшло розширення її служб, ріст нових вулиць від станції в бік Великої і Малої Жмеринки. Тут почало діяти Товариство взаємного кредиту, основний капітал якого становив понад 44 тис. рублів.
В лютому 1905 року жмеринські залізничники оголосили страйк на знак солідарності з російськими пролетарями. Страйкарі висунули вимоги: 8-годинний робочий день, підвищення заробітної плати, безплатне навчання дітей, державне страхування, впорядкування медичної допомоги тощо. Страйк повторився у жовтні того ж року, залізничники наполягали задовольнити вимоги, пред'явлені ними під час лютневих заворушень. 10 грудня застрайкували телеграфісти, пізніше їх підтримали працівники служби руху. 11 грудня за наказом губернатора, у Жмеринці оголошено воєнний стан. Грудневий страйк жмеринських залізничників було придушено збройною силою.
Попри численні заворушення з боку прихильників соціал-демократичних сил Росії, Жмеринка, як і вся Імперія, у час економічного розквіту розвивалась. Так, напередодні Першої світової війни у місті налічувалося 9 заводів та 36 майстерень, що забезпечували роботою 129 осіб. Решта жмеринчан працювали на залізниці. Населення становило 27 195 чоловік. У місті налічувалося 1737 дворів.
Перша світова та визвольні змагання 1917—1921 років У часи революції та громадянської війни в місті точилася боротьба різних тогочасних військових формувань: української, білої, більшовицької, польської, армії Антанти й анархістів.
Звістка про повалення царизму викликала революційний настрій у Жмеринці. Робітники влаштовують демонстрації, роззброюють поліцію. Це пробудження використовують меншовики й есери, які мали підтримку серед службовців вузла та офіцерів місцевого гарнізону. Було обрано думу, до складу якої входили представники саме цих партій. В умовах двовладдя з робітників-залізничників виникла невелика група (14 чоловік), очолювана токарем Г. К. Маниловським, яка підтримувала більшовиків.
12 квітня 1917 у приміщенні кінотеатру «Міраж» було обрано Раду робітничих і солдатських депутатів. У вересні того ж таки 1917 р. організовано червоногвардійський загін з 200 осіб. Це допомогло комуністам захопити владу у місті, яку проголошено 3 (16) листопада 1917 року за допомогою ревчастин 2-го гвардійського корпусу. За кілька днів було організовано ревком, у якому непристойно переважали більшовики. Але, на щастя, діяльність більшовицьких сил у Жмеринці припинилася після визволення міста силами Центральної Ради.
В останні дні грудня 1917 року до Жмеринки знову вступили війська 2-го гвардійського корпусу, більшовики поновили владу над містом. За перші два дні до щойно організованого загону Червоної гвардії записалося понад 200 робітників вузла. Він поповнювався також солдатами й селянами навколишніх сіл. На початку березня 1918 р. відбувся бій за залізничну станцію Жмеринка. По один бік були війська УНР та австро-угорські сили, а по інший — більшовики. Зазнавши значних втрат червоногвардійці відступили. Над Жмеринкою знову майорів жовто-синій прапор. У бою загинув машиніст Жмеринського локомотивного депо Й. С. Кашевич. Його ім'ям нині названа одна з вулиць міста. Ще один машиніст, що загинув під час битв по стороні червоної армії і на честь якого названа одна з вулиць — П. П. Птахін.