Козаки́ — це збірна назва козаків в Україні та в порубіжних державах з кінця XV століття; слово «козак» на письмі вперше вжито в «Початковій історії монголів» (1240 р.) у значенні «людини самітньої, не зв'язаної ні з домівкою, ні з сім'єю»;Історія війн і сучасного військового мистецтва: конспект лекцій: / О. В. Уваркіна та ін. Київ: ІСЗЗІ КПІ ім. Ігоря Сікорського, 2021. 304 с. (стор.: 114) учасники самоврядних чоловічих військових, згодом і територіальних громад, спільнота людей такої самоназви, що з XV століття фіксуються джерелами у степах Східної Європи, зокрема Подніпров'я, на теренах Дикого поля (Великого Лугу, Дніпровського пониззя).
Хоча вважається, що основним заняттям козаків була військова справа, при більш уважному дослідженні помічаємо, що козаки та їхні нащадки встигли себе проявити практично в усіх сферах суспільного життя, яке відоме за військово-прикладною сферою (охорона й патрулювання торгових шляхів, морські рейди на чайках проти турецького флоту в Криму та Чорному морі, захист українських земель від татарських «полювань на рабів», участь у військових кампаніях сусідніх володарів та захист кордонів сусідніх держав), а також у ремісництві, полюванні, землеробстві, науці тощо.
На думку Арнольда Дж. Тойнбі:
У XVI столітті козаки були організовані в дві воєнні державні формації — Військо Запорозьке та Донське військо. Згодом 1764 року імператриця Російської імперії Катерина II заборонила та знищила Військо Запорозьке, переселивши більшість козаків на Кубань, а Донське військо на початку XVIII століття було інкорпоровано до складу військово-політичної структури Російської імперії. Остання поступово ліквідувала козацькі права і автономії шляхом залучення козацької верхівки до дворянського стану нищенням козацьких самостійницьких осередків, зросійщенням. В середині XIX століття в Росії існувало 11 козацьких військ, що були розташовані в прикордонних зонах Кавказу та Сибіру. Після створення СРСР революційна більшовицька (комуністична) влада взяла курс на ліквідацію існуючих суспільних станів і форм власності, внаслідок чого натрапила на затятий спротив представників козачого стану, і тому фактично його фізично винищила у ході розкозачення, репресій та Голодомору на теренах колишніх козачих земель. Досить велика частина козаків воювала проти революційної радянської влади на боці Німеччини під час Другої світової війниSamuel J. Newland. Cossacks in the German army, 1941—1945. — London, England; Portland, Or.: F. Cass, 1991..
З 1990–1991 років, особливо після розвалу СРСР, ряд громадських організацій України, Білорусі, Росії та Казахстану намагаються відроджувати козацькі традиції. 1990-ті для козацтва в Росії характеризувалися створенням самопроголошених козацьких «республік», увесь період після розпаду СРСР — використанням керівництвом РФ козаків в опосередкованих війнах (Війні на сході України), що в 2010-х призвело, зокрема, до розриву співпраці козацьких організацій України зі «Всевеликим військом Донським» Козіцина.
Етимологія
Сучасні гіпотези Від половецького «Cosac» — «варта», «чота». Зустрічається в «Codex cumanicus»Грушевський М. С. Нариси історії українського народу. — К.: Либідь, 1990. — 400 с.； Codex cumanicus. Magyar Tudományos Akadémia, Budapest, 1880. — P. 268 (P.118). Від кримськотатарського або турецького «Qazaq» — «вільна, незалежна людина», «шукач пригод», «бурлака»Козак // Етимологічний словник української мови: в 7 т. / ред. Л. К. Артемєва. — К.: Наукова думка, 1985. — Т.2 — 495 с.Україна — козацька держава/ ред. Недяк В. В.; Наукові ред. Щербак В. О., Федорук О. К. — К.: Емма, 2004. — 1216 с., за часів Улусу Джучі так іменували «вільних» вояків, що опинилися поза племінною структурою, з яких набирали додаткові військові загониМустафін О. Перлини в степу. Розмови про минуле українського Півдня. Х., 2023, с.161-162. Від тюркського «Qazaq» — «вирізати, оголити гострим інструментом», «поголений, безбородий». Чоловіки, які були призначені для служби у війську, для військових походів, зобов'язані були бути поголеними, безбородими. Ця вимога була обов'язковою, зокрема для вояків кінних загонів, що виникли в Русі-Україні.
Старі гіпотези Виникли у наслідок популярного в XVII–XVIII ст. філологічного напряму досліджень (співзвучності назв). З погляду наукового обґрунтування нічого не варті. Від імені легендарного ватажка КозакаStryjkowski M. Kronika Polska Litewska, Zmudzka i Wszystkie Rusi. Georg. Osterberger, Królewiec. 1582. . Від слова «коза» у зв'язку зі спритністю козаківKronika Pawla Piaseckiego, biskupa przemyslskiego. Krakow, 1870.- p. 46.. Від етноніма «хозари». Популярна гіпотеза в козацькій історіографії кінця 17 — початку 18 століття,.
Згадки Помилково вважається, що вперше термін «козак» було згадано в Таємній історії монголів в 1240 роціБойко О. Д. Історія України. — С.126 — К., 2005, але насправді слово «qazaq» було вжито не в оригінальному творі, а в пізнішій переробці — татарській хроніці XVII століття «Дафтар-і Чингіз-наме»Михайло Гаухман. Сеанси читання «Нової імперської історії Північної Євразії». Ч. 8: Початки козацтва // Україна Модерна. — 09.03.2018. У XIV ст. цей термін вміщено в словник половецької мови (Кодекс Куманікус) і в додаток грецького збірника житій святих. Перша згадка про козаків у слов'янському тексті була в «Никонівському літописі», у 1444 році «козаки рязанські» взяли участь у відбитті татарського набігу.
Найперша згадка про козаків в Західній Європі зустрічається в генуезькій хроніці за 1474 рік. Перша в історії офіційна згадка про дії козаків на морі й офіційна згадка про запорозьких козаків узагалі — 1489 у Хроніці Польській М. Бельського, яка описує похід польського війська під проводом королевича Яна Ольбрахта проти татар. Козаки тоді жили на території сучасних Вінниччини та прилеглих районів Кіровоградської, Черкаської та Одеської областей — це було Східне Поділля. Перші козацькі слободи розташовувались обіч сумновідомого татарського «Чорного шляху» вздовж річки Тясмин, що біля Чигирина, річки Ташлик, що біля Сміли, а також річок Конилка та Гірський Тікич неподалік Умані. Отож колиска всього козацтва знаходиться на території сучасної Київської, Черкаської та Вінницької областей України.
Походження
Теорії Автохтонна — козаки це місцевий стан, що виник через потребу захисту південного кордону Литовського князівства. Місцеві старости почали набирати загони «вільних» вояків за прикладом сусідів — беків Улусу Джучі, які теж називали таких бійців «козаками» (дослівно — «вільними», тими, що не належав до певного племені)Мустафін О. Перлини в степу. Розмови про минуле українського Півдня. Х., 2023, с.161-163. З часом козацьку верству почали формувати централізовано — згідно з державницькою політикою тогочасного уряду. Першим її виклав Мартин Бєльський, нащадок козацького старшини. На цьому стояв й Самійло Величко, а згодом детально обґрунтував Михайло Максимович. Прибічником цієї догми був і Михайло Грушевський. Боярська — козаки сформувалися на основі руських бояр та незнатного військового люду Литви та Польщі, професійних військових, які не отримали статусу шляхтичів і були змушені займатися війною та розбоєм (Антонович, Леп'явко). Уходницька — козаки сформувалися на основі промислових ватаг представників різних станів, що йшли на сезонні промисли в Причорноморські й Прикаспійські степи. Значну частину уходників становили селяни-втікачі з Литви, Польщі та Московії, через що уходницьку теорію також називають утікацькою. Для оборони від татар уходники брали з собою зброю, організовувалися у збройні загони. Ця теорія є панівною в радянській й пострадянській історіографії. Антропологічна — козаки є варіацією мужеського союзу, традиційної організації додержавних племен та народів. Зокрема козаки мають ті самі характеристики, що й інші подібні спільноти, що описані антропологами по всьому світу: заміна імені на прізвисько, специфічна зачіска, первісна демократія, специфічна роль новачків на Січі, недопущення жінок тощо. Таким чином козаки репрезентують організацію, що існувала задовго до їх появи в історії. Про походження козаків від мужеських союзів писали історики М. ГрушевськийПочатки громадянства: (ґенетична соціольоґія) / Мих. Грушевський; Institut Sociologique Ukrainien. — [Відень]: [Укр. Соціол. Ін-т], 1921. — 328 c. — С.316, Н. ЯковенкоНаталія Яковенко Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України. Четверте видання, — К.: Критика, 2009. — 584 с.: Іл. — Бібліогр.: c. 531—537. ISBN 978-966-8978-31-9, В. ГрибовськийГрибовский, В. В. Социальная типология казачьих сообществ / В. В. Грибовский // Казачество в тюркском и славянском мирах: колл. монография / отв. ред. В. В. Грибовский, В. В. Трепавлов; Ин-т археологии им. А. Х. Халикова АН РТ. — Казань, 2018. — С. 94-172., Г. ШтекльStökl, Günther. Die Entstehung des Kosakentums. München: Isar Verlag, 1953. (Veröffentlichungen des Osteuropa-Institutes München, Bd. 3)..
Гіпотези Кочівницька — козаки походили від одного або декількох кочових народів, що в різні часи мешкали на території Північного Причорномор'я. Пращурами козаків називають скіфів, сарматів, хозарів, чорних клобуків, половців, черкесів (адигів), татар та інших. Кочівницька гіпотеза походження козаків сформувалася під впливом польської історичної школи XVI — XVII століття й була пов'язана із теорією сарматського походження шляхти. За тогочасною традицією виводити походження стану або народу від певного народу давнини, козацькі літописці XVIII століття обстоювали хозарське походження козаків. З розширенням джерельної бази та становленням історичної науки, кочівницькі гіпотези були відкинута офіційною історіографією. Вперше на недосконалість гіпотези вказав Олександр Рігельман. У XX столітті апологетом половецького походження козаків був російський вчений Гумільов. У XXI ст. цю гіпотезу — щодо запорожців, донців та кубанців — було спростовано рядом генетичних досліджень. Бродницька — козаки є нащадками бродників, берладників і галицьких вигонців, які мешкали в XI — XIII століттях в Північному Причорномор'ї (автор Голубовський). Частково цю гіпотезу підтримував Гумільов. Водночас, вони вказували на відсутність прямого зв'язку між спільнотами бродників і козаків, через наявність часової прірви. Різновидом бродницької гіпотези є болохівська гіпотеза (автор Дашкевич), згідно з якою козаки є нащадками мешканців Болохівської землі, які полишили руських князів і визнали сюзеренітет монгольського хана.
Козаки Подніпров'я (козаки-українці на службі в Україні-Гетьманщині, Московському царстві та Речі Посполитій)
Військо Запорозьке
Запорозьке козацьке військо сформувалося в середині XVI століття в середній течії Дніпра, на незайманій території Запорожжя, розташованій на кордонах Речі Посполитої, Кримського ханства і Московського царства. Основу війська складали руські шляхтичі та міщани. Центром запорожців була дніпровська фортеця — Січ, прообразом якої було укріплення, споруджене волинським князем Дмитром-Байдою Вишневецьким на острові Мала Хортиця 1556 року.
1572 року невелика частина запорожців була взята на службу і вписана до державного реєстру польським королем Сигізмундом II Августом. Це дало початок реєстровим козакам. Вони квартирувалися в українських порубіжних містах і називалися «Військом Запорозьким Городовим». Кількість реєстрових запорожців у 1617–1637 роках становила близько 6 тисяч. Центр війська розташовувався в Трахтемирові. На противагу привілейованим реєстровцям, більшість козаків належала до нереєстрового козацтва. Вони проживали на українському порубіжжі, Запорожжі, так званому Низу, і називалися «Військом Запорозьким Низовим». Їхнім центром була Січ. Обидві гілки запорозького козацтва мали власне самоврядування з елементами військової демократії, за зразком шляхетського самоврядування.