DeLorean DMC-12 — спорткар, який у 1981—1982 роках виробляла заснована Джоном Делореаном компанія у Північній Ірландії для американського ринку. Авто відоміше просто як DeLorean, адже це була єдина модель, що будь-коли вироблялася компанією. DMC-12 мав двері типу «крило чайки», а також основу зі скловолокна, до якої кріпилися неструктурні панелі з полірованої нефарбованої нержавіючої сталі завтовшки 1 мм. Модифікована версія цього авто стала культовою через її появу як машини часу у кінофраншизі «Назад у майбутнє».
Перший прототип (DeLorean Safety Vehicle (DSV)) з’явився у березні 1976 року, а виробництво офіційно розпочалося 1981 року. Перший DMC-12 зійшов з конвеєра 21 січня на фабриці DMC у містечку Данмюррі (Dunmurry, Північна Ірландія). Упродовж періоду, коли авто перебувало у виробництві, деякі його характеристики зазнали змін, як от зовнішній вигляд кришки капота, колеса та інтер’єр. До моменту припинення виробництва у 1982 році, було випущено близько 9 тис. цих автомобілів. Вважається, що на сьогодні існує близько 6,5 тис. автомобілів DeLorean.
Підприємець з Техасу Стівен Вайн (Stephen Wynne) заснував окрему компанію, використавши назву «DeLorean Motor Company» та придбавши залишок запчастин, що зберігалися на складах DeLorean Motor Company. Компанія і запчастини були придбані 1997 року у приватному порядку. Нові автомобілі, вироблені за зразками тих, що випускалися раніше, можна придбати і сьогодні. Основні виробничі потужності були запущені 2008 року у місті Гамбел (Humble, Техас). Додаткові потужності наразі знаходяться у містах Боніта-Спрінгс (Флорида), Кристал-Лейк (Іллінойс), Белв'ю (Вашингтон) та Ґарден-Ґров (Каліфорнія). Сучасна Delorean Motor Company не є і ніколи не була пов'язаною з початковою компанією, але підтримує власників автівок DeLorean.
Історія У жовтні 1976 року головний інженер і дизайнер Вільям Т. Коллінс (William T. Collins), який раніше був головним інженером компанії Pontiac, завершив розробку першого прототипу DeLorean DMC-12. Спочатку передбачалося, що авто обладнуватиметься роторним двигуном Ванкеля виробництва Citroën, але згодом силова установка була замінена на інжекторний PRV (Peugeot-Renault-Volvo) V6 об’ємом 2849 см³, розроблений і вироблений у Франції, через властиві роторному двигунові погані показники економії палива. Це було важливе міркування у період світового дефіциту палива. Коллінс і ДеЛореан планували використовувати шасі, вироблене за новою і ще не перевіреною технологією, відомою як Elastic Reservoir Moulding (ERM), що дозволило б зменшити вагу автомобіля і, як очікувалося, скоротити витрати виробництва. Ця нова технологія, патентні права на яку придбав ДеЛореан, урешті-решт виявилася непридатною.
Ці та інші зміни у первинній концепції автомобіля призвели до істотних проблем з графіком виробництва. Виявилося, що увесь автомобіль мав бути спроєктований наново, що і було доручено інженерові Коліну Чепмену (Colin Chapman), засновникові і власникові компанії Lotus. Чепмен замінив більшість неперевірених матеріалів і технологій виробництва на ті, які на той час використовував Lotus. Шасі з хребтовою рамою дуже подібне до шасі Lotus Esprit. Первинний дизайн кузова, виконаний Джорджетто Джуджаро (Giorgetto Giugiaro) залишився майже незміненим, як і характерні панелі зовнішньої обшивки з нержавіючої сталі та двері типу «крило чайки».
У інтерв’ю з Джеймсом Еспі (James Espy), представником відродженої DeLorean Motor Company у Техасі, з’явилося креслення, з якого випливає, що автомобіль міг називатися Z Tavio. Друге ім’я Джона ДеЛореана і перше ім’я його сина було Zachary, а Tavio — це ім’я батька Джона ДеЛореана і друге ім’я його сина. Через несистемність документації на сьогодні більше майже нічого не відомо про назву Z Tavio і про те, чому врешті-решт від нього відмовилися на користь назви DMC-12.
ДеЛореану було необхідно 175 млн доларів, аби створити автомобільну компанію. Переконавши голівудських знаменитостей, таких як Джонні Карсон (Johnny Carson) і Семмі Девіс молодший (Sammy Davis Jr) інвестувати у його фірму, ДеЛореан нарешті виготовив DMC-12 на фабриці у Данмері (Dunmurry, Північна Ірландія), поселенні за декілька миль від центру Белфаста. Будівництво фабрики розпочалося у жовтні 1978 року, і хоча початок виробництва DMC-12 був запланований на 1979 рік, інженерні проблеми і перевищення кошторису змусили відкласти виробництво до початку 1981 року. На той час рівень безробіття у Північній Ірландії був високий, і місцеві мешканці вишикувалися у черги, аби потрапити на роботу на фабриці. Робітники були здебільшого недосвідчені, але одержували премії і мали найкраще доступне на той час обладнання. Більшість питань щодо якості були вирішені до 1982 року, і дилери продавали автомобілі з гарантією на 12 місяців і 12 тис. миль (19 тис. км), надаючи також можливість укласти договір про обслуговування на 5 років і 50 тис. миль (80 тис. км).
DeLorean Motor Company збанкрутувала наприкінці 1982 року після того, як ДеЛореана було заарештовано ФБР у жовтні того року за сфабрикованим звинуваченням у торгівлі наркотиками. Згодом його було виправдано, але для продовження виробництва DMC-12 це було вже запізно, адже банки і уряд відмовляли ДеЛореану у фінансуванні. Близько 100 частково зібраних DMC-12, що перебували на конвеєрі, були завершені компанією Consolidated International (натепер відомою як Big Lots). Залишок запчастин на складі фабрики, запчастини, що зберігалися у центрі гарантійного обслуговування у США, а також запчастини, що їх оригінальні постачальники ще не встигли поставити на фабрику, були відвантажені до міста Коламбус (Columbus, Огайо) у 1983—1984 роках. Компанія KAPAC продала ці запчастини роздрібним і гуртовим клієнтам поштою. 1997 року техаська DeLorean Motor Company придбала ці залишки. Тривалий час ходили чутки, що кузовні штампи були скинуті в океан, аби унеможливити виробництво у майбутньому. Нещодавно з’явилися докази того, що штампи використовувалися як баласт на комерційних суднах.
У період з січня 1981 року до грудня 1982 року було вироблено близько 9200 автомобілів DMC-12. Майже п’ята частина з них була вироблена у жовтні 1981 року. Близько 1 тис. моделей 1982 року були вироблені з лютого по травень 1982 року, і ідентифікаційні номери усіх цих авто було змінено після їх придбання компанією Consolidated International, аби представити їх як моделі 1983 року. Існують ідентифікаційні номери серій 15XXX, 16XXX і 17XXX, які спочатку належали до серій 10XXX, 11XXX і 12XXX. На сьогодні залишилось лише 12 автомобілів серії 12XXXX. Це автомобілі Wooler-Hodec з правим розташуванням керма (див. нижче).
Конструкція Автомобіль DMC-12 має чимало незвичайних деталей конструкції, у тому числі двері типу «крило чайки», нефарбовані панелі кузова з нержавіючої сталі, а також заднє розташування двигуна.
Кузов Дизайн кузова DMC-12 розроблений Джорджетто Джуджаро (Giorgetto Giugiaro) з Ital Design. Кузов укритий полірованою нержавіючою сталлю марки SS304. За винятком трьох автомобілів, укритих 24 каратами золота, усі DMC-12 виходили з фабрики нефарбованими і без покриття прозорим лаком. Фарбовані DeLorean існують, але усі вони були пофарбовані після їх придбання з фабрики. Кілька сотень DMC-12 були виготовлені без нержавіючих панелей і призначалися для робітників-стажерів. Ці авто називають «чорними» або «мулами», маючи на увазі їх чорні панелі, виготовлені зі скловолокна, а не з нержавіючої сталі. Такі авто не пропонувалися на ринку. Незначні подряпини на нержавіючих панелях кузова можна усунути неметалевою губкою (адже металева губка може залишити металеві частки на нержавіючій сталі, які можуть створити враження, що нержавіюча сталь «поіржавіла») або навіть наждаком. Нержавіючі панелі монтуються на монококову основу кузова, виготовлену з армованого склом пластику (GRP, скловолокно). Основа кузова кріпиться до взятого з платформи Lotus Esprit шасі з рамою, подібною до двох літер «Y».
Нефарбований нержавіючий кузов створює складнощі під час реставрації автомобілів. Традиційна технологія виконання кузовних робіт передбачає, що панель повинна бути якомога ближча до оригінальної, а недоліки вирізаються і вирівнюються з використанням кузовної шпаклівки, наприклад, Bondo або свинцю (пайки). Це не створює будь-яких проблем (не враховуючи неповну оригінальність) з більшістю автомобілів, оскільки шпаклівка ховається за фарбою (наприклад, у більшості нових автомобілів шпаклівка закриває шов між дахом і бічними панелями кузова). У випадку з нефарбованим нержавіючим кузовом нержавіюча сталь має бути оброблена до таких самих форми, контуру і зернистості, а це неймовірно складно зробити стосовно звичайної сталі (гнута панель витягується, а для повернення форми необхідно використовувати усадковий молоток або інші технології) і навіть іще складніше стосовно нержавіючої сталі через її властивість піддаватися холодній деформації. Більше того, надзвичайно складно пофарбувати нержавіючу сталь через проблему з адгезією фарби. ДеЛореан передбачав, що пошкоджені панелі будуть просто замінюватися, а не піддаватися ремонту. На сьогодні у кожному сервісному центрі DeLorean є принаймні один досвідчений кузовний майстер, і у більшості випадків нові панелі і досі доступні, а їх залишків вистачить на десятиріччя.
Іншою новітньою властивістю DMC-12 є його двері типу «крило чайки». Звичайна проблема з утриманням ваги таких дверей була вирішена іншими виробниками шляхом використання дверей з малою вагою (як в автомобілі Mercedes-Benz 300SL) і повітряних компресорів (як у Bricklin SV-1), хоча такі рішення мають недоліки з точки зору конструкції або зручності. DMC-12 має важкі двері, що їх підтримують налаштовані в кріогенних умовах торсіони і заповнені газом стійки.. Ці торсіони були розроблені компанією Grumman Aerospace (і вироблені британською компанією Unbrako, що є підрозділом SPS Technologies), аби витримувати навантаження, пов’язане з підтриманням дверей. Часто помилково вважають, що для того, аби відкрити двері «крило чайки», встановлені на DMC-12, наприклад, під час паркування на паркувальному майданчику, потрібно набагато більше бічної відстані, аніж для звичайних дверей, що кріпляться на бічних кронштейнах. Насправді, ситуація протилежна: дверям DMC-12 потрібно значно менше відстані, аніж дверям на бічних кронштейнах, і це можна довести фізично. Ця помилка може бути спричинена тим, що люди, які не знайомі з DMC-12, неправильно уявляють собі місцезнаходження кронштейнів таких дверей. Коли ці двері відкриваються, їм потрібно лише відстань у 264 мм за межами габаритів автомобіля, що робить відкривання і закривання цих дверей у заповнених місцях достатньо легким.
Подібно до дверей, установлених на Lamborghini Countach, двері DMC-12 мають невеликі віконні прорізи, оскільки повномірні вікна не можна було б повністю опустити всередину коротких дверних панелей.
Підвіска Основа кузова і підвіска DMC-12 були спроєктовані, переважно, на базі автомобіля Lotus Esprit з незалежною підвіскою чотирьох коліс, спіральними пружинами і телескопічними амортизаторами. У передній підвісці використовуються здвоєні А-подібні важелі, а задня є багатоважільною. Кажуть, що на ранніх стадіях розробки авто мало досить гарну керованість. Беручи до уваги, що репутація Lotus будувалася здебільшого на видатних показниках керованості її автомобілів, не дивно, що і DMC-12 мав високі показники керованості. Однак, зміни в американських нормативах щодо висоти бампера зумовили необхідність змін у підвісці і збільшенні заводського дорожнього просвіту, і ці дві зміни негативно вплинули на керованість авто. Чимало власників згодом замінили або змінили передні пружини, аби повернутися до початкових специфікацій висоти передньої частини.