Павло́ I (; — ) — російський імператор (1796—1801), герцог Гольштейнський (1762—1773) і граф Ольденбурзький (1773). Представник династії Гольштейн-Готторп-Романових. Син всеросійського імператора та гольштейнського герцога Петра III Гольштейн-Готторпа та російської імператриці Катерини II. Виховувався Микитою Паніним на ідеалах лицарства й аскетизму. Усунений від політично-державного життя матір'ю, яка, незважаючи на повноліття сина, відмовила йому в праві на російський престол; оселила його у Гатчині (1783), де він мав свій двір і невелике військо. Одружувався двічі: із гессенською принцесою Вільгельміною (Наталією) (1773—1776) та вюртемберзькою принцесою Софією-Доротеєю (Марією) (з 1776). Зійшов на трон після смерті ненависної матері. Запровадив суворі порядки при дворі й Санкт-Петербурзі: заборонив свята, феєрверки, танці; встановив комендантську годину і вимоги до одягу. Реформував військо за прусським зразком, боровся із корупцією в офіцерському корпусі. Обмежив дворянські права, гарантовані Катериною ІІ, відновив обов'язок дворянської служби на користь держави. У зовнішній політиці спирався на союз із Британією і Австрією, для стримування впливу революційної Франції, але згодом уклав альянс із Наполеоном (1800). Прихистив у Росії Мальтійський орден (1798). Санкціонував похід козаків до Британської Індії (1801). Завдав збитків британським інтересам у торгівлі на Балтиці. Збудував Михайлівський замок у столиці (1801). У середовищі дворян вважався тираном і деспотом за утиски і впровадження армійської дисципліни; опозиція поширювала чутки про його чухонське походженняДолгоруков, П. В. Петербургские очерки... 1992, С. 257, 460.. Був ексцентричною особою, страждав на неврастенію. Убитий своїми придворними під проводом військового губернатора столиці Палена, за мовчазної згоди власного сина і наступного царя Олександра І.
На його честь названо місто Павлоград в Україні.
Імена Павло́ I, або Па́вєл І () — з порядковим номером. Павло́ Петрович () — за руською традицією іменування. Пауль () — як гольштейнський герцог і ольденбурзький граф.
Біографія
Імператор
Внутрішня політика У внутрішній політиці Павло I сприяв поширенню поміщицького землеволодіння (дворянам було роздано близько 600 тис. державних селян, з них до 150 тис. в Україні); роздавав дворянам і урядовцям землі на Півдні України (на 1800 — близько 8 млн десятин); у грудні 1796 видав указ про закріпачення селян Півдня України, Дону і Приазов'я, одночасно указом про триденну панщину (1797) Павло I мав намір регламентувати повинності селян.
Від 1797 р. шеф Гренадерського лейбгвардії полку.
Павло I, будучи противником політичних заходів Катерини II, скасував розпочаті нею перетворення (зокрема, в 1796 ліквідував намісництва, знову запровадив поділ на губернії), частково відновив судову систему, що існувала в 1760-70-х рр. (в Україні було поновлено діяльність Генерального земського і підкоморського суду; 1796). Страх російського уряду перед впливом ідей Великої Французької революції примусив Павла I ввести сувору цензуру, закрити приватні друкарні (1797), заборонити ввіз іноземної літератури (1800). Армія була реформована за прусським зразком.
Українське питання Павло I продовжував традиційну для московського центру колоніальну національну політику щодо неросійських народів імперії.
Українські прихильники автономії сподівалися, з приходом до влади Павла І, на послаблення централістської політики російської адміністрації (у ній значну роль відігравали урядовці українського походження — Олександр Безбородько, Дмитро Трощинський, Віктор Кочубей, брати Андрій та Іван Гудовичі та ін.) щодо України. Ходили навіть чутки про відновлення гетьманства на чолі з сином Павла I великим князем Костянтином і регентом А. Гудовичем. Однак, єдине, що було зроблено урядом Павла I, це поновлено підкоморський суд (1796) та застосування норм магдебурзького права.
Разом з тим Павлом І видано указ що забороняє побудову церков «в малороссійском вкусе», себто в українському стилі (1801).
Зовнішня політика За Павла I Росія входила до так званої другої антифранцузької коаліції, вела воєнні дії проти республіканської Франції (Італійський та Швейцарський походи російської армії у 1799 під командуванням О. Суворова). Загострення суперечностей між Росією та її союзниками Англією та Австрією привели до розриву з Британською імперією (1800) та зближення Павла I з Наполеоном І Бонапартом.
Убивство
Незадоволення внутрішньою та зовнішньою політикою Павла I широких дворянських та військових кіл, його психологічна неврівноваженість і самодурство викликали ряд змов придворної аристократії — т. зв. «Смоленська змова» 1798 та гвардійська змова 1800-01, яка завершилася вбивством Павла I в ніч з 11(23) на 12(24).3.1801 у Михайлівському замку. Російський престол зайняв його син Олександр I.
Родина
1 Дружина: Наталя Олексіївна (Августа-Вільгельміна-Луїза Гессен-Дамштатська) (1755—1776), померла при пологах разом з дитиною (мертвонароджений спадкоємець).
2 Дружина: Марія Федорівна (Доротея Вюртемберзька) (1759—1828)
Діти: Олександр Павлович — імператор. Костянтин Павлович — великий князь. Микола Павлович — імператор після свого брата Олександра. Михайло Павлович — великий князь. Наймолодший син. Олександра Павлівна — угорська палатина. Олена Павлівна — герцогиня Мекленбург-Шверинська. Марія Павлівна — велика герцогиня Веймарська Катерина Павлівна — королева Вюртембергу Ольга (померла в 3 роки) Анна Павлівна — королева Нідерландів.
Мав позашлюбного сина Семена від фрейліни Софії Ушакової та доньку Марфу від Любові Баргард.
Генеалогія
У культурі
Кінематограф «Патріот» (США, 1928) «Бідний, бідний Павло» (Росія, 2003)
Галерея
Примітки
Джерела Шандра, В. С. Павло І Петрович //
Павло I // Долгоруков, П. В. Петербургские очерки: Памфлеты эмигранта. 1860—1867. Москва: 1992.
Посилання Павел I. Русский Гамлет или деспотичный неврастеник