Катерина II (; — ) — російська імператриця в 1762—1796 роках. Представниця німецького роду Ангальт-Цербст. Народилася в Щецині, Пруссія. Дружина російського імператора Петра III (з 1745). Перейшла з лютеранства в православ'я. Народила майбутнього російського імператора Павла I.
Зійшла на трон внаслідок палацового перевороту і (1762). Була прихильницею абсолютизму й просвітництва, шанувальницею античності. Реформувала суспільно-політичне життя в імперії, скерувавши його в русло централізації й уніфікації. Реорганізувала Сенат (1763). Запровадила єдиний адміністративний поділ на намісництва (1775—1795). Скасувала автономію російського православ'я: секуляризувала церковно-монастирські землеволодіння (з 1763 року).
Вела активну й успішну зовнішню політику. Перемогла у війнах проти Османської імперії (1768—1774, 1787—1792), приєднала українське Причорномор'я та Крим. Остаточно поглинула Україну: знищила Гетьманщину (1764) і Січ (1775), запровадила кріпацтво, розформувала слобідське козацтво, придушила козацьке повстання Пугачова (1775). У союзі із Пруссією і Австрією ліквідувала одвічного ворога московської держави — Річ Посполиту (1772, 1793, 1795), приєднавши Волинь, Поділля і Білорусь. Здійснила приєднання Курляндії (1795), збільшивши питому частку німців в імперії. Дозволяла німецьким підданим сповідувати лютеранство і використовувати німецьку мову в освіті й науці, але на українсько-білоруських землях нищила греко-католицьку церкву (1793—1796), проводила русифікацію. Здійснила подорож на південь України і в Крим (1787). Підтримувала союз із Йозефом II, імператором Священної Римської імперії, сприяла розробці так званого грецького проєкту — відновлення Візантійської імперії під скіпетром свого онука Костянтина. Перед смертю планувала похід для приборкання Французької революції.
Вела розкішний спосіб життя. Окрім чоловіка мала численних коханців-фаворитів: Понятовського (1755—1758), Орлова (1760—1772), Потьомкіна (1774—1776), Завадовського (1776—1777), Зубова (1789—1796) та інших. Померла в Царському Селі, Росія. Похована у Петропавлівському соборі Санкт-Петербурга. Прізвисько — Велика (, за розширення і зміцнення держави). У традиційній російській історіографії описується як національна героїня. В українській історіографії сприймається негативно, так само як Петро I; як писав Тарас Шевченко: «Це той Первий, що розпинав Нашу Україну, А Вторая доконала Вдову-сиротину»Тарас Шевченко. Зібрання творів: у 6 т. Київ, 2003. Т. 1: Сон .
Імена Софія-Августа-Фредеріка Ангальт-Цербст-Дорнбурзька () — власне німецьке ім'я. Катерина Олексіївна () — російське ім'я з 1744 року. Катерина II — з порядковим номером правителя. Катерина Велика () — з прізвиськом.
Походження та молоді роки Принцеса Софія Августа Фредеріка Ангальт-Цербст-Дорнбург (в історичній літературі звичайно зветься Софія Ангальт-Цербстська), народилася 2 травня 1729 року в місті Штетін () у Пруссії (нині Щецин у Польщі).
Була дочкою князя Христіана Августа Ангальт-Цербстського зі шляхетського роду Асканіїв, губернатора тодішньої прусської провінції Штетін та принцеси Йоганни Єлизавети з роду Гольштайн-Готторпів.
9 липня 1744 року вона прийняла православ'я й отримала ім'я Катерина Олексіївна на честь Катерини I. У 1745 році вийшла заміж за великого князя Петра, наступника російського престолу. Молода пара оселилась у резиденції Оранієнбаум поблизу Петербурга.
Граф , камергер Катерини, який близько знав письменника й мемуариста Джеймса Босвелла, поділився з ним подробицями інтимного життя російських правителів. Йшлося про те, що цар Петро мав роман із , в той час як Катерина мала інтимні стосунки із (імовірно, батьком майбутнього царя Павла I), (від якого мала сина), Станіславом Понятовським, а також караульним корнетом Олександром Васильчиковим і багатьма іншими. У той час Катерина близько зійшлася з княгинею Катериною Дашковою, сестрою коханки чоловіка, через яку вийшла на представників впливових родин, які були в опозиції до Петра III і незабаром стали їй у пригоді. Маючи дещо своєрідний характер, Петро надокучав мешканцям палацу, влаштовував перевірки всім особам чоловічої статі, які заходили до Катерини та розважалися з нею допізнаSergeant, Philip W. The Courtships of Catherine the Great (Kessinger Publishing, 2004), 34.. У 1759 році Катерина завагітніла другою дитиною, Анною, яка, однак прожила лише чотири місяці. Оскільки стосунки Катерини з різними чоловіками були досить явними, Петро не мав підстав вірити в те, що він є батьком дитини. Відомо, що коли між ними виникла суперечка з цього приводу, він крикнув Катерині: «Йди до чорта!». Не маючи доброго контакту з чоловіком, Катерина багато часу проводила у своїх покояхSergeant, Philip W. The Courtships of Catherine the Great (Kessinger Publishing, 2004), 62..
Захоплення влади
У 1762 році Петро III став імператором, та вже за 6 місяців був скинутий своєю дружиною внаслідок палацового перевороту. У ніч на 9 липня 1762 року, коли російський імператор знаходився в Оранієнбаумі, Катерина таємно прибула до Петербурга і в казармах Ізмайловського полку була проголошена самодержавною імператрицею. Незабаром до повсталих приєдналися солдати інших полків. Звістка про сходження Катерини на престол швидко рознеслася по місту і була із захопленням зустрінута петербуржцями.
Вірні Катерині офіцери вивели свої гвардійські полки на присягу «Імператриці і самодержиці Всеросійської». Причому Ізмайлівський і полки завдяки зусиллям братів Орлових підтримали переворот відразу і беззастережно. А ось на підтримку Кінної гвардії надії було мало, бо в полку на стороні Катерини діяли тільки офіцери з маленькими чинами (зокрема, секунд-ротмістр Хитрово і вахмістр Потьомкін). Проте вони змогли переконати товаришів приєднатися до перевороту. Слідом за гвардією в короткий час присягнули Сенат і Синод, а також частина населення, після чого гвардія виступила зі столиці в бік Петергофа.
Для попередження дій імператора Петра III були послані гінці в армію і в Кронштадт. Тим часом Петро, дізнавшись про те, що сталося, став посилати до Катерини пропозиції про переговори, проте вони були відкинуті. Сама імператриця на чолі гвардійських полків виступила в Петербург і по дорозі отримала письмове зречення Петра від престолу. Незабаром після того колишнього імператора перевезли на Ропшинську мизу, де він 17 липня 1762 року був убитий офіцерами гвардії.
Правління
На чолі імперії Катерина II провела реорганізацію Сенату (1763), церковну реформу (секуляризацію земель) (1763—1764), скасувала гетьманство в Україні (1764). Очолювала «Комісію з Уложення» («Комиссия об Уложении», 1767—1769). Видала «Установу для управління губерній…» («Учреждение для управления губерний…», 1775), «Жалувану грамоту дворянству» (1785) та «Жалувану грамоту містам» (1785).
Від 1775 р. шеф Гренадерського лейбгвардії полку.
За її правління відбулася Селянська війна 1773—1775 років під проводом Омеляна Пугачова.
За Катерини II внаслідок російсько-турецьких воєн 1768—1774 та 1787—1791 років Російська імперія розширила свої кордони та закріпилася на Чорному морі, незаконно анексувала Кримське ханство, яке за Кючук-Кайнарджійським мирним договором визнавалося незалежним. Прийняла під російський протекторат Картвело-Кахетинське царство (Східну Грузію, 1783). Під час її правління за активної участі Росії відбулися три поділи Речі Посполитої (у 1772-му, 1793-му, 1795-му роках) і приєднання Курляндії.
Листувалася з Вольтером, Дені Дідро та іншими діячами французького Просвітництва, але вона сама про листування з Дені Дідро говорила:…Його думка була більш цікавою для мене, аніж корисною. Якби я послухалася його порад, я б перевернула усю імперію догори дном; законодавство, адміністрацію, політику, фінанси — усе це довелося б поламати й замінити теоретичними мріями.
Політика щодо України Свої погляди щодо України Катерина II виклала на початку свого правління у секретній інструкції (лютий 1764) новопризначенному генерал-прокурору Сенату Олександру Вяземському, в якій вона наказувала проводити політику зросійщення України та викорінення гетьманстваКатерина II про необхідність обрусіння Малоросії та викорінення гетьманства сайт проєкту Лікбез. Історичний фронт. Першоджерело - Сборник русского исторического общества. Том VII. СПб.: Типография Императорской Академии наук, 1871. С.348.:…Мала Росія, Ліфляндія та Фінляндія суть провінції, які правляться конфірмованими їм привілеями, і порушити оні відмовою всіх раптом дуже непристойно б було, проте ж і називати їх чужоземними і поводитися з ними на такій підставі є більш, ніж помилкою, а можна назвати з достовірністю, дурістю. Ці провінції, також Смоленську, слід найлегшими способами привести до того, щоб вони обрусіли й перестали б дивитись, як вовк до лісу. До того почин вельми легкий, якщо розумні люди обрані будуть начальниками в тих провінціях; коли ж у Малоросії гетьмана не буде, то мусимо намагатися, щоб навіки й ім’я гетьманів зникло, не то що б персона яка була удостоєна на цю посаду…
Того ж 1764 року було скасовано гетьманство, 1765-го розформовано козацькі полки на Слобожанщині, 1775-го ліквідовано Запорозьку Січ, 1782-го в Гетьманщині ліквідовано полкову та сотенну адміністрацію, запроваджено поділ на три намісництва. У 1783 році розформовані козацькі полки на Лівобережжі і юридично запроваджено кріпацтво. У 1785 році, видавши «Жалувану грамоту дворянству», Катерина II законодавчо оформила права та привілеї російського дворянства, прирівняла до нього українську козацьку старшину, закріпивши за нею земельні володіння. Українські землі були повністю інтегровані до складу Російської імперії.
Вона особисто віддавала накази про придушення антикріпацьких виступів в Україні — Коліївщини (1768) та Турбаївського повстання 1789—1793 років.
У 1783 році Російська імперія захопила й анексувала Кримське ханство. Після зникнення загрози з боку Кримського ханства почався стрімкий розвиток господарства на півдні України. Були засновані нові або, частіше, перейменовані (з метою стерти згадку про доімперську історію цих поселень) такі міста як Катеринослав, Херсон, Павловськ, Севастополь, Сімферополь, Миколаїв, Одеса, Луганськ. Розвивались мануфактури й торгівля — за одночасного погіршення життя селян північніших українських земель. Проводилася політика заселення Півдня України російськими переселенцями із закріпаченої частини Російської імперії, а також православними переселенцями з Османської імперії (болгари, серби, греки, румуни), переселенцями з різних німецьких князівств, євреями з земель Речі Посполитої.
Правління Катерини II позначилося подальшою русифікацією України. У 1783 році в Києво-Могилянській академії запровадили російську мову викладання.
У 1786 році проведено секуляризацію церковних земель, що підірвало економічну незалежність православної церкви від держави, зокрема, в Україні. Церква знову перетворилася на частину імперського державного апарату.
У 1787 році для інспекції новоприєднаних земель на півдні України здійснила туди подорож, до якої приєдналися також європейські дипломати й австрійський імператор Йосиф II.
Після включення до складу Російської імперії Правобережної України уряд Катерини II проводив тут політику, спрямовану на ліквідацію Української греко-католицької церкви.
О. Волович наводить цілий список злодіянь Катерини II супроти українського народу, зокрема: 1763 р. — Указ Катерини II про заборону викладання українською мовою у Києво-Могилянській академії. 1764 р. — скасування Катериною II українського гетьманства, а також ліквідація українських навчально-культурних закладів та усунення від влади українськомовних чиновників. 1764—1765 рр. — скасування Катериною II української держави Гетьманщини та ліквідація козацького устрою на Слобожанщині. 1766 р. — заборона Києво-Печерській лаврі друкувати букварі і церковні книги українською мовою і без дозволу Синоду. 1775 р. — підступний напад московських військ на Запорозьку Січ і її зруйнування після вирішальної допомоги запорожців у російсько-турецькій війні 1768—1774 pоків.