Жан Моне́ (; повне ім'я: Омер Марі Ґабліель Жан Моне, ; 9 листопада 1888, Коньяк, Шаранта — 16 березня 1979, Париж) — французький економіст. Співавтор Декларації Шумана, що стала основою для заснування Європейської спільноти з вугілля та сталі у 1951 році.

Почав свою кар'єру на чолі родинного коньячного виробництва в містечку Коньяк. У 1930-х роках він був заступником Генерального секретаря Ліги націй, а 1940 року подав Черчиллю ідею про франко-британський союз. У 1947-1949 рр. він очолював французький Національний економічний план, що відповідав за повоєнне відновлення та модернізації французької економіки із залученням інвестицій. Він палко вірив у повномасштабне європейське об'єднання — політичне, військове та економічне. До цієї мети, на його думку, треба йти крок за кроком, дотримуючись так званого функціоналізму, тобто поступово передаючи дедалі більшу кількість сфер діяльності органам наднаціонального контролю.

Разом із Робером Шуманом розробив Декларацію Шумана — пропозицію створити міжнародне франко-німецьке об'єднання для виробництва вугілля та сталі, відкрите для інших країн. Це стало основою для заснування Європейської спільноти з вугілля та сталі (ЄВСВ). У 1952—1955 роках — перший голова Вищого органу ЄВСВ.

Автор вислову: «Європи ніколи не було — Європу ще треба створити». «Почесний громадянин Європи» за особливий внесок у розвиток європейської співпраці (за всю історію звання отримали лише три особи: Жан Моне, Гельмут Коль і Жак Делор).

Молодість Жан Моне народився 9 листопада 1888 р. в дрібнобуржуазній французькій родині в містечку КоньякMonet J. Erinnerungen eines Europaers. — Munchen, 1980. — Р. 7.. Ще 1905 р. французький соціаліст А.Бріан здійснив відокремлення церкви від держави, тож католицькі настрої в шкільному житті Моне не були надто великими. Жан Моне так і не здобув систематичної середньої освіти. Проте він рано почав брати участь у практичному керівництві родинним бізнесом, який полягав у торгівлі коньяками. Водночас, говорячи про його зовнішній вигляд колишній французький президент Жискар д'Естен зазначає, що Моне нагадував йому «розумного французького селянина»Д'Эстен Ж. Власть и жизнь. — М., 1990. — С. 97. Маючи чудову пам'ять, Моне впродовж подальшого життя постійно займався самоосвітою.

Особливе місце у формуванні особистості Ж.Моне посіла Перша світова війна 1914—1918 рр. В цей період він працював у штабі союзників Антанти у Лондоні, де налагоджував господарські контакти між членами Антанти. Тобто Ж.Моне виявляв свої бізнесові організаційні таланти в координації логістики союзників по Антанті.

Праця в Лізі Націй У 1920-х рр. Жан Моне певний час був заступником генерального секретаря Ліги Націй. На цій посаді він активно займався вирішенням проблем міжвоєнного розвитку світу, зокрема модернізацією китайської залізниці, вирішенням фінансових питань Польщі та Румунії, купівлями військових матеріалів у США. Потім до кінця 30-х рр. ХХ ст. Моне працював у Вашингтоні як французький дипломатMonet J. Erinnerungen eines Europaers. — Munchen, 1980. — Р. 118..

Моне вітав ідею вільного розвитку світової економіки. Проте Версальсько-Вашингтонська система міжнародних відносин, яка запанувала після Першої світової війни, виокремила низку протиріч, які остаточно переконали Моне в потребі функціональної інтеграції європейських народівFeatherstone К. Jean Monnet and the «Democratic Deficit» in the European Union. // Journal of Common Market Studies. — 1994. — № 32. — Р. 112..

Переконатись у цьому Ж. Моне зміг, будучи свідком невдалої спроби уряду Р. Пуанкаре в 1923 р. окупувати німецький Рур. Аналізуючи цей сумний досвід, він вітав укладення в 1925 р. Локарнського пакту, який розглядався як крок до поетапного франко-німецького замирення, що мало створити фундамент для нової ЄвропиKruger D. Sicherheit durch Integration?: Die Wirtschaftliche und politische Zusammenarbeit Westeuropas 1947 bis 1958. — Munchen, 2003. — Р. 41.. Остаточно прихильником ідеї європейської інтеграції Моне став восени 1929 р., після пропозиції А. Бріана щодо створення Сполучених Штатів ЄвропиMonet J. Erinnerungen eines Europaers. — Munchen, 1980. — Р. 73.. Цій ідеї він присвятив свою подальшу експертну та політичну кар'єру. Зокрема, у розпаді Малої Антанти Ж.Моне бачив закономірне фіаско міжвоєнної французької політики, яка продовжувала будуватись на засадах підтримки націоналістичних устремлінь європейцівJames Н. Geschichte Europas im 20 Jahrhundert Fale und Aufstig: 1914—2001. — Munchen, 2004. — Р. 71..

Друга світова війна Впродовж 1939—1940 р. Ж. Моне очолював французько-британський координаційний економічний комітет. У червні 1940 р., коли Франція знаходилась на межі поразки від нацистської Німеччини, Моне запропонував план створення союзу Франції та Сполученого Королівства. Пропонувалось створити спільну федеративну Конституцію, створити єдиний парламент, уряд, ввести єдине громадянство. Багатьом ця пропозиція здавалась єдиним способом утримати Францію у стані війни. Ця була одна з перших, але не єдина наднаціональна ідея, ініційована Ж.Моне, але вона стала єдиною, яку в тих історичних умовах підтримав де ГолльУильямс Ч. Последний великий француз: Жизнь генерала де Голля. — М., 2003. — С. 127..

Після створення режиму Віші Ж. Моне перейшов на британську державну службу та виконував майже ті самі функції, що й під час Першої світової війни, тобто налагоджував союзницькі зв'язки між Сполученим Королівством та США. Водночас він сприяв налагодженню зв'язків американців з «Вільною Францією», хоча в листопаді 1940 р. уряд Рузвельта встановив дипломатичні відносини з режимом Віші. Зокрема, Ж.Моне домігся застосування закону про ленд-ліз за рахунок надання прямих кредитів «Вільній Франції» де ГолляУильямс Ч. Последний великий француз: Жизнь генерала де Голля. — М., 2003. — С. 207..

Надалі Моне доводилось врегульовувати французько-американські відносини після повернення під контроль прихильників де Голля островів Сен-П'єр та Мікелон. Американці насторожено ставились до будь-якої європейської колоніальної присутності в Західній півкулі. Але вже тоді Ж. Моне думав про імперативи післявоєнної політики. Хоча, звичайно, в очах США де Голль ніколи не був єдиним представником «Вільної Франції»Monet J. Erinnerungen eines Europaers. — Munchen, 1980. — Р. 101..

Наприкінці лютого 1943 р. президент США Ф.Рузвельт направив Жана Моне до Алжиру під приводом моніторингу проблеми постачання зброї місцевим французьким військам. Насправді Моне мав виконувати роль політичного наставника для американського ставленика генерала Жиро. Моне вважали у Вашингтоні людиною з тонким дипломатичним розумом. Проте в Алжирі Моне завів дружбу з британським представником в Алжирі Г. Макмілланом, який переконав його в тому, що де Голль є єдиною політичною фігурою, навколо якої після війни можна буде сформувати надійну французьку адміністрацію. Але ця перспектива не заважала Моне якісно виконувати американське доручення. Він успішно консультував ЖироУильямс Ч. Последний великий француз: Жизнь генерала де Голля. — М., 2003. — С. 276..

Водночас Моне звинувачував де Голля в авторитарному бажанні особистої влади. Але це не завадило Моне 3 червня 1943 р. як комісару з питань озброєнь увійти до Французького комітету національного визволення на чолі з Шарлем де Голлем. Поступово політична орієнтація Моне ставала все більш голлістською. Врешті до кінця війни Моне так і не зміг замирити де Голля з президентом Рузвельтом, адже його головна політична лінія полягала в розвитку тенденції до руйнації європейських колоніальних імперій після Другої світової війни.

Жискар д'Естен зазначає, що «справа, якій служив Моне, відповідала потребам історичного процесу, була виключно корисною, причому Моне ясно бачив напрям глибинних процесів нашої епохи»Д'Эстен Ж. Власть и жизнь. — М., 1990. — С. 98.. До того ж, Жан Моне ще до війни очолював паризький філіал американського банку «Блейр енд компані», виконував доручення банку Моргану в КитаїFeatherstone К. Jean Monnet and the «Democratic Deficit» in the European Union. // Journal of Common Market Studies. — 1994. — № 32. — Р. 23..

Повоєнні роки У 1945 р. під час візиту де Голля до Ва́шингто́на відбулась зустріч лідера «Вільної Франції» з Ж. Моне. Останній наголосив де Голлю, що в більшості європейських держав період месіанства залишився в минулому. Цю роль західні європейці мали передати США, та взяти курс на формування нової культури та практики міжнародних відносин не лише в своєму регіоні, а й за його межамиБорко Ю. А. От Европейской идеи к единой Европе. — М., 2003. — С. 25.. Хоча обидва співрозмовника мали на увазі різні речі, зокрема, і в питанні майбутнього Франції, будучи прагматиками вони певний час співробітничали. Особливо знадобилась енергія Моне після 1945 р. в умовах зближення Франції та Німеччини. Його гнучкість допомогла замиренню двох раніше ворогуючих сусідніх країнKruger D. Sicherheit durch Integration?: Die Wirtschaftliche und politische Zusammenarbeit Westeuropas 1947 bis 1958. — Munchen, 2003. — Р. 86..

Зокрема, де Голль прийняв план Моне, який реалізовувався впродовж 1947—1953 рр. та передбачав програму заходів, спрямованих на модернізацію та удосконалення французької промисловості. Слід зазначити, що у своїх спогадах колишній французький президент В.Жискар д'Естен наголошує, що де Голль і Ж.Моне «були різними людьми і вони не палали один до одного симпатією». Але «обидва виконували свої функції з високим професіоналізмом». «Жан Моне, перш ніж сформувати яку-небудь пропозицію, всебічно досліджував питання, вичікував підходящий момент для його висунення, проводив безкінечні переговори, аби забезпечити собі необхідну підтримку на випадок, якщо доведеться долати спротив партнерів». Причому «як де Голль, так і Моне завжди починали з визначення мети, як правило, на віддалену перспективу. Потім вони пускали в хід всі засоби, які мали в своєму розпорядженні, для її досягнення і ніколи не змішували мету із засобами. Обставини могли ускладнити або уповільнити досягнення мети, навіть змусити зробити крутий поворот, але ніколи не могли змусити їх відмовитись від головного задуму»Д'Эстен Ж. Власть и жизнь. — М., 1990. — С. 93..

Зазначимо, що в США Ж.Моне як перевірений інтернаціоналіст, прихильник трансатлантичної солідарності користувався більшою довірою, ніж де Голль як захисник інтересів національної державиJames Н. Geschichte Europas im 20 Jahrhundert Fale und Aufstig: 1914—2001. — Munchen, 2004. — Р. 86.. Проте це не заважало їм слухати і чути один одного. Наприклад, Ж.Моне наголошував, якщо не буде скоординованого підходу до вирішення проблем французької економіки, її послідовної модернізації, то економічне становище країни погіршуватиметься. Роздуми над цим аналізом підштовхнули Ш. де Голля призначити Жана Моне на посаду голови комісаріату планування економіки ФранціїУильямс Ч. Последний великий француз: Жизнь генерала де Голля. — М., 2003. — С. 382..

Багатьма істориками визнається, що діяльність Комісії з планування на чолі з Моне заклало фундамент для відродження економіки Франції у наступне десятиріччя внутрішньополітичного хаосу. Цьому безперечно сприяло й залучення французької економіки до наднаціонального розподілу праці в Західній Європі. Де Голль назвав його «натхненником європейської інтеграції»Копійка В., Шинкаренко Т. Європейський Союз: Заснування і етапи становлення. — К., 2001. — С. 62..

Натхненник європейської інтеграції

Утворення Європейської спільноти з вугілля та сталі

Жан Моне як прагматичний прихильник функціоналістської концепції інтеграції наполягав в умовах післявоєнної дестабілізації європейської економіки на приоритетності європейського єднання шляхом економічної інтеграції. Дебати спростив початок «холодної війни». Спільно з Робером Шуманом Моне ініціював утворення Європейських спільнот з вугілля та сталі. Врешті саме Монне став першим