Баранівський Василь Федорович ( 28 березня 1945, с. Барвінки) — український філософ, політолог, громадський діяч, доктор філософських наук, професор, академік Української академії політичних наук, академік Національної академії наук вищої освіти України, Заслужений працівник освіти України, Відмінник освіти України, полковник у відставці, учасник бойових дій в Чехословаччині (1968 рік).
Життєпис Народився 28 березня 1945 року в с. Барвінки Чоповицького району Житомирської області. Батько — Баранівський Федір Васильович (1900—1946 рр) Мати — Баранівська (Філоненко) Ольга Федосівна (1910—1984 рр). Батько та мати все життя займались сільським господарством, виростили шестеро дітей. Діди та прадіди мали свої земельні та лісові угіддя на Житомирщині, працювали на землі, вирощували збіжжя, овочі, фрукти, займались тваринництвом, ткацтвом, вишиванням та бондарством. Як потомки Овруцької шляхти мали дворянське походження, що підтверджено архівними матеріалами. Василь Федорович одружений — дружина Баранівська (Мешківська) Олена Владиславівна, мають синів Олександра, Віталія і Сергія та доньку Інну.
Василь Федорович навчався у Барвінківській 8-річній та Чоповицькій середній школі, що на Житомирщині. З вересня 1962 року навчався в гірничо-промисловому училищі № 60 смт. Брянки Луганської області. В 1963 році закінчив 11-й клас середньої школи робітничої молоді № 15 в пос. Завадськ Луганської області. З вересня 1963 року навчався в Київському командно-технічному військовому училищі, яке було розформовано в 1965 році. В цьому ж році був переведений та в 1967 році з відзнакою закінчив вище загальновійськове командне училище (м. Омськ). Філософську освіту здобув на філософському факультеті Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка(1977), військову та педагогічну — у Вищому загальновійськовому командному училищі (м. Омськ, 1967), у Військово-політичній академії (м. Москва, 1984) — заочно. 34 роки служив у Збройних Силах СРСР та з 1992 року — України на посадах командного, політичного та науково-педагогічного складу. Загалом в системі Збройних Сил перебував — 51 рік). З 1992 року викладав гуманітарні дисципліни в Київському Інституті Військово-Повітряних Сил України, Військовому гуманітарному інституті, Національній академії внутрішніх справ України, ВНЗ «Національна академія управління», Національній академії оборони України (з 2010 року — Національний університет оборони України), Українському державному університеті економіки та фінансів, Українському державному університеті фінансів та міжнародної торгівлі. Працював на посадах головного (провідного) наукового співробітника в НДЦ (гуманітарних проблем) при КВГІ, в ЦНДІ Збройних Сил України, в НДЦ (гуманітарних проблем) Збройних Сил України, в НДЦ (гуманітарних проблем) при НАОУ, в Інституті вищої освіти НАПН України. З 2015 до 1 серпня 2023 року — завідувач кафедри соціально-гуманітарних дисциплін та іноземних мов ВНЗ «Національна академія управління».
В 1986 році в спеціалізованій вченій раді при Московському університеті ім. М. В. Ломоносова захистив кандидатську дисертацію «Социально-политические основы повышения эффективности идеологической работы в современных условиях», в 1996 році в спеціалізованій вченій раді при Інституті філософії НАН України — докторську дисертацію «Соціальний механізм розвитку духовності особистості». У 2002 році обраний академіком Української академії політичних наук та Академії наук вищої школи (освіти) України. З 2010 року — член Президії, Академік — секретар Відділення філософії АНВО України. В 2016—2017 рр — віце-президент всеукраїнської громадської організації «Інститут незалежних експертів».
Найбільш важливі та актуальні досягнення в педагогічній та науковій діяльності:
За час своєї наукової та педагогічної діяльності підготував 465 наукових та навчально-методичних праць з військових та гуманітарних питань, був науковим керівником та співавтором 19 науково-дослідних робіт з проблем гуманітарної політики в державі, Збройних Силах та системі освіти України.
- Брав участь у підготовці низки документів: концепцій, програм, наказів, рекомендацій з гуманітарних питань розвитку українського війська. Незалежно від змін влади був об'єктивним та послідовним в обґрунтуванні та наданні рекомендацій щодо розбудови Збройних Сил та системи освіти України. Зокрема, до його заслуг належить:
- Сформулював теоретичні основи гуманітарної політики в Збройних Силах України та філософсько-методологічні засади їх реформування (див. НДР, монографії, «Філософсько-методологічні проблеми військово-соціального управління» (2011, заг.ред., співавтор), стаття «Гуманітарна політика держави: її сутність, зміст та особливості в Збройних силах України» (стаття, 2008) та інші);
- Послідовно виступав за повне укомплектування Збройних Силах України особовим складом на професійних засадах (НДР — Шифр: «Професіонал» (1999) та ін.);
- Постійно наголошував на необхідності потужної системи виховного, морально-психологічного та інформаційно-пропагандистського забезпечення діяльності військ (сил), ініціював та обґрунтував систему ідеологічної роботи в Збройних Силах України. Акцентував увагу на необхідності посилення патріотичного та військово-патріотичного виховання військовослужбовців (НДР «Модель — 2010» (2000), «Патріот» (2003), «Лідер» (2012)) та ін.;
- Як науковий керівник та головний виконавець НДР Шифр «Лідер» (2012) взяв участь в обґрунтуванні системи підготовки фахівців для органів ВСПР (по роботі з особовим складом) (див. Баранівський В. Ф. «Проблеми духовної безпеки українського суспільства; збірник наукових праць / 2-ге видання, доповнене та допрацьоване» (2018);
- В 2000—2015 роках активно зупиняв спроби влади щодо введення військових капеланів від УПЦ (Московського Патріархату) в частини та підрозділи Збройних Сил України, що відіграло важливу роль у стримуванні російського впливу на морально-бойовий потенціал ЗСУі ;
- Обґрунтував систему врахування релігієзнавчих проблем у військово-соціальному управлінні (див. монографію;«Релігієзнавчі проблеми військово-соціального управління (монографія)» (2013), Баранівський В. Ф. «Проблеми духовної безпеки українського суспільства;» Збірник наукових праць / 2-ге видання, доповнене та допрацьоване (2018) та статті: «Релігійний чинник та його вплив на процес військово-соціального управління» (стаття, 2010), «Ідеологічні засади війн у сучасному світі» (стаття, 2015) та інші.
- Постійно обґрунтовував необхідність входження України у військово-політичний блок НАТО, передбачаючи потенційну загрозу з боку Росії (див. «Філософія і методологічні проблеми воєнної теорії і практики: підручник» (2013, заг.ред., співавтор), стаття «Концептуальні основи методології прогнозування векторів трансформації Збройних Сил України» (стаття, 2008) та інші;
- Виступав проти територіального принципу комплектування Збройних Сил та передчасної відмови від загального призову до Збройних Сил (НДР — Шифр: «Професіонал» (1999) та ін.);;
- Керував НДР щодо створення системи виховної роботи в Збройних Силах України «Модель 2010», щодо соціального забезпечення в ЗС України — НДР «Соціальний механізм» (2003), та «Соціальний фактор» (2004), щодо демократизації та демократичного цивільного контролю у війську — НДР «Демократизація» (2000) ; Баранівський В. Ф.;«Демократизація Збройних Сил України»: монографія (2001), «Цивільний контроль над Збройними Силами України: стан та шляхи вдосконалення» (стаття, 2001), «Вплив демократичного цивільного контролю на кадрову політику в Збройних Силах України» (стаття, 2002) та інші.
- Зробив значний внесок у розробку питань кадрової політики в Збройних Силах України — НДР «Патріот» (2003), «Гортензія» (2004), «Взаємодія» (2009), «Лідер» (2012), «Компетентність» (2013) «Комплекс» (2015) та ін.;
- Послідовно виступав за підвищення ефективності системи виховної роботи та гуманітарного забезпечення, проти необґрунтованих змін назви цієї системи. Не погоджувався і з нинішньою назвою органів по роботі з особовим складом. Це застаріла «калька» зі ЗС Російської Федерації, котра була сприйнята нашими керівниками;(див. НДР «Модель 2010»), Баранівський В. Ф. «Проблеми духовної безпеки українського суспільства». Збірник наукових статей (2009) та інші.
- Був активним членом спеціалізованих вчених рад із захисту дисертаційних досліджень з воєнної історії, соціальної філософії, педагогіки, кримінального права, економіка та управління національним господарством, має праці з цих наук (див. перелік публікацій);
- Перший у Збройних Силах в умовах АТО на соціально-філософському та практичному рівнях у статтях та доповідях підняв проблему воїнського героїзму (див. Баранівський В. Ф. «Проблеми духовної безпеки українського суспільства; збірник наукових праць / 2-ге видання, доповнене та допрацьоване» (2018) та статті);
- Обґрунтував ідеологічні засади війн у сучасному світі (див. «Ідеологічні засади війн у сучасному світі» (стаття, 2015), «Ідеологія як чинник агресії та війни у сучасному світі» (стаття, 2015) та інші;
- В докторській дисертації та інших наукових працях обґрунтував соціальний механізм розвитку духовності особистості, роль духовності як головний чинник консолідації та зміцнення українського суспільства (див. перелік публікацій);;
- В своїх працях велику увагу приділив теоретичному розгляду проблем духовної безпеки та соціальної справедливості в українському суспільстві, зняттю ціннісного розколу суспільства, національно-патріотичному вихованню української молоді тощо (див. НДР Шифр «Лідер» (2012). Баранівський В. Ф. «Проблеми духовної безпеки українського суспільства; збірник наукових праць / 2-ге видання, доповнене та допрацьоване» (2018), Баранівський В. Ф. «Проблеми духовної безпеки українського суспільства. Збірник наукових статей» (2009) та інші;
- Вніс певний вклад в наукову розробку проблем економіки, фінансів та кримінального права в Україн (див. перелік публікацій) та інші;
- Вніс вагомий вклад в дослідження історії Древлянського краю, Житомирщини, Овруцької шляхти, історії селища Чоповичи, чопівців, Барановських (Баранівських). Організував та провів Всеукраїнську науково-практичну конференцію «Шляхетство Полісся України. Стародавні роди Овруцької шляхти» та видав монографію з цієї теми, (2018, 2019 рр.). Видав монографію «Рід Барановських (Баранівських): Історія, видатні постаті, сучасність.» (Київ, 2020), монографію «Князь Чоп Древлянський — засновник Чопович (Історія та міфи)». (Київ-Чоповичі, 2021), Здійснив науковий опис своєї життєдіяльності в праці «Василь Баранівський. Життя і діяльність: спогади». — Київ: Видавництво «Український пріоритет», 2021, 272 с. На підставі наукового обгрунтування історії та походження князя Чопа,.антропологічних припущень та порівнянь визначив його зовнішність, організував підтримку нвуковців, громадських діячів, місцевої громади та меценатів та забезпечив виготовлення і встановлення пам'ятника князю Чопу Древлянському 24 липня 2020 року в сквері смт Чоповичі.
- Досліджував деякі інші актуальні питання сучасного суспільно-політичного життя, про що свідчить перелік основних праць, наведений нижче.
Публікації «Духовні орієнтації молоді: динаміка і формування: монографія» (1994, співавтор) «Духовность личности: социальный механизм развития: монографія» (1995) «Духовність особистості військовослужбовця: сучасні проблеми та перспективи» (стаття, 1996) «Людина в сфері гуманітарного пізнання: монографія» (1998, співавт) «Армія, дисципліна, духовність: проблеми взаємозв'язку та розвитку» (стаття, 1998) «Духовність особистості в сучасному суспільстві: навчальний посібник» (1998) «Духовность личности в системе современных общественных отношений: монографія» (1998) «Соціокультурні та духовні виміри особистості» (стаття, 1999) «Національна мова в системі релігії та духовності українського народу» (стаття, 1999)