Араби — етнічна група семітських народів, основне населення Марокко (7,5 млн), Алжиру (8,5 млн), Тунісу (3,5 млн), Лівії (1,1 млн), Єгипту (82 млн), Сирії (11,1 млн), Судану (6 млн), Саудівської Аравії (6,8 млн), Лівану (1,3 млн), Йорданії (1,4 млн), Іраку (22 млн), Адену (0,7 млн), Оману (480 тис.), Кувейту (200 тис.) та інших країн Північної і Північно-західної Африки та Передньої Азії.
Усіх арабів за різними оцінками від 350 до 422 мільйонів.
Термін «араб» був уперше зафіксований у 853 до н. е., але не використовувався широко до кінця 6 століття. Араби належать до семітської мовної групи.
Етимологія Визначення є проблематичним для античності, коли багато народів, яких сприймали як арабів, не використовували арабську мову в письмі для більшості аспектів свого життя, і збереглося лише дуже мало самоописів. У джерелах термін «араб» застосовувався до широкого кола людей, які жили на території, що простягалася від Єгипту на заході до Месопотамії та навіть Персії на сході, і від Північної Сирії аж до всього Аравійського півострова, включаючи острови біля узбережжя Ємену. Деякі вчені припускали етимологію слова «араб» як похідне від слова ‘arabā, що означає «пустеля». Однак такого слова немає в жодній семітській мові. «Араба» — це, ймовірно, топонім, який стосується деяких дуже специфічних районів у Палестині, і немає жодних ознак того, що він використовувався як загальний термін для позначення «пустелі»Retsö, J. (2003). The Arabs in antiquity. Their history from the Assyrians to the Umayyads. London. 107—108. Було висловлено припущення, що позначення «араби» було самоописом самих людей. Вони мали спільну мову (хоча її лише пізніше назвали «арабською» — взято її назву від позначення її носіїв) та елементи культуриMacdonald, M. C. A. (2009c). «Arabs, Arabias, and Arabic before Late Antiquity.» Topoi 16: 277—332.. Навіть попри те, що до створення провінції Аравія у 106 р. н. е. термін «араби» використовувався багатьма мовами як запозичене слово для опису способу життя кочівників, він переважно застосовувався до цієї важковизначеної групи, яка називала себе «арабами». Через нерозрізнене використання таких термінів, як «кочівники» та «бедуїни», для опису «арабів», виникає проблема як у джерелах, так і у вторинній літературі, оскільки лише деякі з цих груп вели повноцінний або напівкочовий спосіб життя. Інші терміни, такі як найвідоміші «сарацини» (а також «ізмаїльтяни» в пізньоантичні часи), використовувалися для їх опису з зовнішньої точки зоруKlein, K. M. (2012). Arabs. The Encyclopedia of Ancient History..
Перші згадки
Термін «араби» вперше з'являється в аккадських джерелах на початку І тис. до н. е. Араби вже звели квітучі міста у власних царствах (Саба та ін.), а північніші землі були населені переважно кочовиками-бедуїнами. У той час на Аравійському півострові виникли торговельні зв'язки як з ассирійцями, так і з єгиптянами, чому сприяло використання верблюдів як транспортного засобу (хоча, очевидно, ніколи для військових функцій)Macdonald, M. C. A. (2000). «Camel.» In P. Bienkowski and A. Millard, eds., British Museum dictionary of the ancient Near East: 64. London..
У 853 р. до н. е. цар Салманасар III стверджував, що переміг — серед багатьох інших — араба на ім'я Гіндібу, який надав тисячу верблюдів у битві при Каркарі. На стелі, що датується 737 р. до н. е., арабська цариця Забібе згадується серед платників данини ассирійського царя Тіглатпаласара III. В 733 р. до н. е., згідно з перебільшеними цифрами, згаданими в «Анналах Тіглатпаласара» (The Annals of Tiglath-Pileser III), арабська цариця Шамсі втратила 9400 воїнів і 30 000 верблюдів через ассирійців. Усі араби Гіндібу, Забіби та Самсі були частиною переможеного антиассирійського союзу, бо ассирійці намагалися інкорпорувати їх як васалівEph'al, I. (1982). The ancient Arabs. Nomads on the borders of the Fertile Crescent, 9th–5th centuries BC. Leiden.Retsö, J. (2003). The Arabs in antiquity. Their history from the Assyrians to the Umayyads. London. 122—136. Під час правління Саргона II в ассирійських документах згадується кілька арабських набігів. Набіги були незвичними, оскільки араби, здається, були загалом миролюбними. Після цих набігів Саргон ІІ депортував кілька арабських племен до Самарії. Араби також згадуються у Старому Заповіті1 Chr 4: 39–41 як скотарі, які іноді воювали з юдейськими племенами та їхніми царями. Існує припущення, що Масоретський текст розташовував їх на південному сході Палестини, на південь від Мертвого моряRetsö, J. (2003). The Arabs in antiquity. Their history from the Assyrians to the Umayyads. London. 139. Для середини періоду Першого Храму в Біблії згадується кілька племен, об'єднаних під назвою Кедар. Вони, ймовірно, були залучені до торгівлі парфумами та ладаном з півдня Аравійського півостроваGen. 37: 28–36, отримуючи в обмін золото, срібло та дорогоцінне камінняMacdonald, M. C. A. (2009b). «Trade routes and trade goods at the northern end of the ‘Incense Road’.» In M. C. A. Macdonald, Literacy and identity in pre-Islamic Arabia IX: 333–49. Aldershot..
Араби згадуються в написах царів Ахеменідів у Бегістуні, Сузах, Персеполі та Накш-і-Рустамі, зараховуючи їх до інших поневолених народів з Близького Сходу. Бл. 539 р. до н. е., після завоювання Ахеменідами Вавилону, Кір II Великий створив сатрапію Аравія (Achaemenid Arabia). Невідомо, чи коли-небудь Аравією керував перський сатрап, хоча точно відомо, що Аравія продовжувала мати власних правителів. Геродот згадує арабських піхотинців та кінні війська на верблюдах у складі армії Ксеркса ІHdt. 7.69-70, і ймовірно, що араби з північної Месопотамії підтримували його батька Дарія I Великого під час боротьби за престол. Опис самої Аравії ГеродотомHdt. 3.107 частково залежить від Гекатея Мілетського та Перипла СкілакаRetsö, J. (2003). The Arabs in antiquity. Their history from the Assyrians to the Umayyads. London. 243—254. Він також описує їхню важливу роль у торгівлі ладаномHdt. 3.97. У своєму описі Геродот оперує двома територіями під назвою «Аравія», одна з яких — це земля між Нілом та Палестиною, інша — територія Аравійського півострова та сусідніх регіонів, таких як Еритрея, яку Геродот сприймав як один нерозривний півострів. Трохи пізніше термін «араби» став типовим грецьким позначенням для всіх мешканців території між Єгиптом та Палестиною, а також Аравійського півострова, включаючи Південну Аравію.
Елліністичний та римський період З середини VI ст. до н. е. і до смерті Александра Македонського позначення «араби» з'являється в ширшому колі регіонів, таких як Ліван, Західна Месопотамія та околиці Наджрана, часто пов'язані з торгівлею ладаном, яка значною мірою перебувала під контролем Сабеїв. Їхнє поширення продовжувалося в елліністичні часи, так що до середини II ст. до н. е. знаходяться свідчення про арабів у Трансйорданії та Сирії, тісно пов'язаних з імперіями-наступниками. Після падіння Імперії Селевкідів, на початку I ст. до н. е. спостерігається піднесення ітурейців, а також хасмонеїв та набатеїв, які наголошували на власній етнічній та культурній ідентичності, хоча ззовні їх часто сприймали як «арабів». Є також свідчення про арабів, залучених з обох сторін до боротьби Тиграна II за владу з Римом, що призвело до римського втручання на сході.
У 66 р. до н. е. Гней Помпей Великий очолив римську кампанію, в якій він також підкорив групи арабів, які згодом стали римськими союзникамиPlut. Pomp. 39Retsö, J. (2003). The Arabs in antiquity. Their history from the Assyrians to the Umayyads. London. 351. З I ст. до н. е. у джерелах з'являється термін «арабархи», що позначає філарха як правителя над арабамиStrab. 16.26–28. Після завоювання сходу в 63 р. до н. е. Рим розпочав поступову анексію невеликих місцевих династій та міст-держав, що включало поглинання Набатеї в 106 р. н. е. Це призвело до створення римської провінції АравіяCass. Dio 68.15. Однак, це не змінило звичайного способу життя арабських племен у регіоні, які підтримували контакти з іншими арабськими племенами Парфянської імперії. Ранні дні Римської імперії також стали свідками піднесення міст-держав Хатра, Емеса та Пальміра. Усі вони мали (хоча самі по собі дуже відрізнялися одне від одного та різною мірою) певні риси (у економіці, релігії та культурі), що свідчать про арабський вплив. Через зростаюче використання Червоного моря для торгівлі ладаном, сухопутний шлях почав втрачати своє значення. З римських часів арабські племена в Джазіре використовувалися як допоміжні війська по обидва боки східного кордону, хоча в І ст. н. е. вони з'являються майже виключно на службі у парфян. Інші групи арабів з'являються в районі Емеси та поблизу Дамаска. За часів правління Траяна зникла ще одна група буферних держав, а саме: Коммагенське царство, Емесея, Ітурея та володіння Іродіанів. З Септимієм Севером, який керував військовими кампаніями проти арабів, до влади в Римі прийшов перший із так званих «сирійських імператорів». Ця подія загострила увагу до регіону та завершилася правлінням Марка Юлія Філіпа, якого з «Історії Августів» і далі його називали «Філіпом Арабом».
Піднесення Пальміри як незалежної держави закінчилося падінням міста у 272 р. Однак, незважаючи на те, що останні царі Пальміри, Оденат і Вабаллат, мали арабські імена, самі арабські племена, здається, не відіграли жодної значної ролі у піднесенні та падінні міста-державиRetsö, J. (2003). The Arabs in antiquity. Their history from the Assyrians to the Umayyads. London. 465. Вже у 224 р. династію Аршакидів у Персії змінили Сасаніди. З їхніх монументальних написів стає зрозуміло, що у ІІІ ст. існувало принаймні дві області, які офіційно називалися «Аравією»: римська провінція та перська сатрапія в МесопотаміїRetsö, J. (2003). The Arabs in antiquity. Their history from the Assyrians to the Umayyads. London. 461—462. 241 року Шапур I зруйнував місто Хатра. Однак разом з Хірою виникло нове місто, яке згодом стало столицею арабського племені Лахмідів у ІІІ ст. Їхнє правління загалом вважається першим арабським королівством за межами Аравії, хоча деякі приписують цей титул вже Хатрі. Приблизно через шістдесят років, у 328 р., арабський вождь Імру аль-Кайс І назвав себе «царем усіх арабів» у відомому Написі Намара. Він, очевидно, провів масштабну військову операцію та підкорив племена в Сирії, північній частині Джазіре та на Аравійському півострові, найімовірніше, за підтримки римської владиRetsö, J. (2003). The Arabs in antiquity. Their history from the Assyrians to the Umayyads. London. 467—485.
Завдяки надзвичайно багатим епіграфічним свідченням стародавніх північноаравійських діалектів (найбільша кількість у сафаїтських) відомо про спосіб життя арабських кочівників у Римській імперії з І ст. до н. е. до IV ст. н. е.. Невідомо, чи призвело поглинання Римом царств, таких як Набатея чи Осроена, та падіння Пальміри до великих міграцій кочівників і, таким чином, до створення арабських племінних федераційGraf, D. (1978). «The Saracens and the defense of the Arabian frontier.» Bulletin of the American Schools of Oriental Research 229: 1–26., що зазвичай описується як «бедуїнізація» Аравії, слід розглядати з обережністю. Однак певна зміна в динаміці політичних та владних структур, ймовірно, відбулася.
Від пізньої античності до піднесення Ісламу