Височина́ або височиня́ () — рівнинна ділянка земної поверхні.
Загальний опис Абсолютні висоти височин — від 200 до 500 м (до 600 м), що характеризується підвищенням відносно навколишніх просторів (наприклад, Подільська височина, Середньоруська височина тощо). Піднесеність переважно не має чітко виражених схилів. Височини, як і низовини, належать до рівнин, але протиставляються їм у абсолютних висотах. Термін «височина» отримав широке застосування в номенклатурі форм рельєфу пострадянських країн.
Височинами можуть також називати ділянки, що лежать вище навколишніх територій.
Більшість височин характеризуються значною розчленованістю річковою і яружно-балковою мережею. Височинам властиві інтенсивні денудаційні процеси, матеріали денудації виносяться на прилеглі низовини.
Генезис Утворення височин пов'язане з геологічною будовою і тектонічними рухами. Так, в Україні відроги Середньоруської височини фіксують виступи кристалічного фундаменту; Донецька височина є залишком домезозойського фундаменту Донецької складчастої споруди. Висхідні неотектонічні рухи на південно-західному схилі Східноєвропейської платформи призвели до формування Волинської і Подільської височин. Підняття окремих блоків фундаменту сформували Придніпровську і Приазовську височини.
Класифікація За морфологічними ознаками розрізняють: горбисті височини, хвилясті височини, плескаті височини.
За генезисом виділяють: денудаційні (Волинська); пластово-денудаційні (Середньоруська); структурно-денудаційні (Приазовська); цокольні (Донецька).
В Україні
В Україні височини займають 25 % площі держави. Найбільшими височинами є: Волинська, Подільська, Придніпровська і Приазовська.
Див. також Кряж Узвишшя Цукрові голови
Примітки
Посилання