Кам'янське́ (; у 1936–2016 роках — Дніпродзержи́нськ) — місто в Україні, адміністративний центр Кам'янської міської громади та Кам'янського району Дніпропетровської області. Населення за даними Держстату України станом на 1 січня 2022 року налічує 226 845 осіб.
З 17 липня 2020 року — адміністративний центр Кам'янського району, до складу якого увійшли ліквідовані Криничанський, П'ятихатський, Верхньодніпровський райони Дніпропетровської області.
Географія Місто Кам'янське розташоване на берегах Кам'янського водосховища, у середній течії Дніпра, нижче греблі Середньодніпровської ГЕС, за 35 км на захід від міста обласного центру. Протяжність із сходу на захід 22 км, з півночі на південь — 18 км.
Прилеглі населені пункти: на лівому березі Дніпра — села Куліші, Єлизаветівка, селище Курилівка Дніпровського району; на правому березі Дніпра — селище Аули, село Українка Кам'янського району, селища Карнаухівка та Світле, які підпорядковані Кам'янській міській раді.
У місті розташована парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення «Центральний».
Геологічна будова і рельєф Кам'янське лежить на місці стику Українського кристалічного масиву і Дніпровсько-Донецької западини, що визначає складний рельєф міста.
Лівобережна частина Кам'янського розташована на Придніпровській низовині. Висота над рівнем моря не вище 65 метрів. Правобережна частина розташована в основному (крім прибережної смуги шириною 700—1000 метрів) на відрогах Придніпровської височини. Тут поверхня хвиляста, розчленована ярами і балками, висота над рівнем моря коливається від 80 до 180 метрів.
Клімат Клімат Кам'янського помірно-континентальний, посушливий.Чугай Н. С. Климат и климатические ресурсы Днепропетровщины. — Днепропетровск: Изд-во Днепропетровского отделения географического общества, 1973. — с.11-18. Кількість опадів на рік становить близько 400 ммГеографічна енциклопедія України: в 3-х т. — К.: Українська радянська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1989. — Т. 1: А-Ж. — С. 335. Середньодобова температура січня −6 °C, липня +21 °C.
Назва За однією з версій, назва поселення походить від прізвища козака Каміона, який начебто побудував зимівник біля острова Слюсарєва. Цю версію обстоював запорожець Микита Корж, коли говорив про те, що села Кам'янське, Романкове, Тритузне й Карнаухівка названі так за прізвиськами запорізьких козаків — осадників, що заснували там хутори.
За твердженням Дмитра Яворницького, назва Кам'янське походить від берегових скель Дніпра.
За твердженням старожила Петра Петровича Коршуна, назва поселення походить від підводної скелі на Дніпрі («камінь-розбійник»), що топила човни й губила людей.
За версією викладача історії середньої загальноосвітньої школи № 44 міста Володимира Дзюби, назва походить від Каменя-Оберега на правому березі Дніпра, на якому хтось вибив уписаний у коло хрест (символ римського колеса фортуни, що на Русі мав назву «Леванідов Хрест»). Мандрівники називали його римським або Романовим каменем, речистим, «каменем ліку років та часу». Існувало повір'я, що цей камінь допомагав мандрівникам на човні пройти небезпечні забори й щасливо дістатись на Запорожжя, а також відганяв нечисту силу. Тому й перших козаків, які поставили свої зимівники біля каменя-оберега прозвали Романом і Каміоном.
Назви ж Карнаухівки та Тритузне походять від їхніх засновників — козаків Семена Карнауха і Данила Тритуза (Трейтуза).
Історія
Заснування. Козацька доба У часи Київської Русі у цій місцевості проходили важливі торгові шляхи — Соляний, Залозний, водний Грецький шлях, поблизу була переправа через Дніпро. Внаслідок постійних монгольських набігів ці землі перетворилися на частину Дикого поля.
Першим відомим поселенням людей на території сучасного Кам'янського є згадуваний Ґійомом де Бопланом ще у 1-й половині XVII століття Романівський курган, де був укріплений перевалочний пункт та на якому запорозькі козаки збиралися на військові ради. Згодом тут з'явилось козацьке поселення Романкове.
Масове заселення цих земель почалося в період існування Нової Січі, коли виникли запорозькі слободи Карнаухівка (1738 рік), Тритузне (1740 рік), що входили до складу Кодацької паланки.
Село Кам'янське вперше згадується у 1750 році у зв'язку з будівництвом Різдво—Богородицької церкви:«У 1750 році, бажаючи пошукати в Росії місце, від того Чигиринського монастиря він, ієрей Власій, відлучився в цьому 1750 році, пошукав собі, місце військових запорозьких вольностей в селі Кам'янському, до церкви Різдва Пресвятої Богородиці, що тоді розпочала будуватися, куди, за виданими йому, ієрею Власію, від парафіян тамтешніх презентом від преосвященного митрополита Київського, Галицького та малої Росії покійного Тимофія Щербацького, всиновлювану грамоту 1751 року, червня 14-го дня, отримав, при якій церкві перебував він ієрей Власій, з того часу до 1753 року…».Після ліквідації Запорозької Січі у 1775 році села отримали статус казенних військових поселень та увійшли до складу Саксаганського (згодом Новокодацького) повіту Слов'янської провінції Новоросійської губернії. Від 1802 року — у складі Катеринославського повіту Катеринославської губернії. Відірване від головних торгових шляхів і основних промислових районів, Кам'янське розвивалося досить повільно. За даними перепису 1782 року в селі налічувалось близько тисячі жителів. Їхніми основними заняттями були землеробство, скотарство, рибна ловля, промисли.
Прізвища козацьких сімей, що жили у с. Кам'янському у XVIII—XIX століттях: Колінько, Шматко, Караван, Снитько, Грицан, Сокол, Буц, Ципа, Губа, Венжега, Цибулько, Тонконог, Яловий, Яровий, Байдуж, Загорулько, Солодченко, Жидко, Тягнирядно, Губський, Сушко, Журавель, Могила, Голобородько, Богдан, Шандра, Ноздря, Ріпка, Рясний, Матухно, Король, Косинський, Сніжко, Золотаревський, Толок, Лупало, Лябога, Фундурат, Порх, Козик, Матина, Горб, Туруля, Загреба.
Часи Російської імперії Станом на 1859 рік Кам'янське було державним селом й відносилося до 1-го стану Катеринославського повіту зі становою квартирою у Романкове. Тут було 382 подвір'я, 1 православна церква й мешкало 2927 осіб.
Розвиток села пожвавився у другій половині XIX століття, у період індустріалізації Російської імперії. У Кам'янському з'являються кузні, олійниці, крамниці, млини.
У 1880-х роках, після спорудження Катерининської залізниці, яка проходила поблизу і з'єднувала Донбас із Кривбасом, у Кам'янському починає розвиватися промисловість.
У 1884 році на північно-західній околиці селища побудовано шпало-просочувальний завод для потреб Катерининської залізниці, введений у дію того ж року, також відкрито залізничну станцію Тритузна, що з'єднувала спеціальною гілкою зі станцією Запоріжжя-Кам'янське. Станом на 1886 рік у слободі мешкало 2 901 осіб, налічувалось 479 подвір'їв, була православна церква і базар по неділях. Слобода входила до складу Романківської волості разом з Романковим, Тритузним і Аулами. Карнаухівка входила до Діївської волості.
У 1887 році Південно-Російське Дніпровське металургійне товариство (засновники з Бельгії, Польщі, Німеччини та Франції) розпочало будівництво найбільшого на той час металургійного заводу (тепер — Камет-сталь). 2 березня (за юліанським календарем — 17 лютого) 1889 року була введена в дію перша доменна піч. Поруч з Дніпровським заводом було збудовано селища інженерно-технічне — Верхня колонія та робітниче — Нижня колонія, що згодом склали єдиний архітектурний ансамбль заводського містечка.
Чисельність населення Кам'янського почала швидко зростати за рахунок нових робітників заводу і у 1896 році вже становила 18 тисяч осіб.
. У 1896 році було збудовано Свято — Миколаївську заводську православну церкву, а у 1897 — римо — католицький костел святого Миколая.
На межі ХІХ — ХХ століть поруч з селом Кам'янське складаються різночинні райони «промислового села», що поступово набуває міських обрисів — Піски, Нові Плани, забудова Гімназичного проспекту.
У 1912 році Кам'янське стало центром Кам'янської волості, до складу якої було також включене село Тритузне.
Станом на 1912 рік у Кам'янському діяли металургійний, пивний, 2 цегельних, завод мінеральних вод та канатна фабрика. Також в селищі були лісотехнічний комбінат.
У 1913 році в Кам'янському проживало 40 407 осіб, з них лише 7405 — були селянами, а решта (33 002) різночинцями переважна частина яких жила в селищі біля металургійного заводу. За національним складом населення Кам'янського поділялось: росіян, українців та білорусів було 24 475; поляків — 14 175; євреїв — 1220; інших (німців, чехів, татар, караїмів тощо) 537.
До закладів освіти належали 2 гімназії, заводське училище для дітей робітників заводу та 9 початкових шкіл. Система охорони здоров'я була представлена заводською лікарнею в «промисловому селі» та земською у селі. З культових споруд в селищі діяли: 2 православні церкви, 1 старообрядницька церква, 1 римо-католицький костел, 1 лютеранська кірха, 2 юдейські синагоги, 1 мусульманська мечеть.
Українська революція
3 червня 1917 року, постановою Тимчасового Уряду про перетворення 41 сільського поселення в міста, заводське селище в Кам'янському отримало статус міста та назву «город Каменскій», однак, цей топонім не прижився. Сільська частина Кам'янського мала окремий статус села до 1928 року, коли її було приєднано до міської частини.
Під час Української революції років Кам'янське перебувало під владою різних політичних сил та військових угрупувань. З проголошенням Української Народної Республіки увійшло до його складу. Протягом Першої радянсько-української війни, після захоплення російськими військами 28 грудня 1917 року, було проголошено радянську владу. 4 квітня 1918 року місто зайняли союзні Україні німецько-австрійські війська, що згодом підтримали проголошення Української Держави.
Наприкінці 1918 року німецькі війська залишили Кам'янське. До червня 1919 року місто перебувало під владою більшовиків у складі УСРР. У червні — липні 1919 року війська Червоної армії вели бої за Кам'янське і Катеринослав з військами Добровольчої армії Денікіна, внаслідок яких 26 липня 1919 року місто захопили останні.
У 1920 році при Кам'янській чоловічій гімназії видавався журнал «Дніпро». До редакції журналу входили Олександр Моцний, Д. Феденко, В. Феденко, Йосип Штокало, В. Сомик, С. Руденко.
1 січня 1920 року Кам'янське було остаточно захоплене Червоною армією.
Радянський період 19 грудня 1923 року ВУЦВК затвердив рішення про надання статусу міста вдруге.
До 1923 року Кам'янське залишалось у складі Катеринославського повіту Катеринославської губернії. У 1923 році Кам'янське стало центром району у складі Катеринославської, а згодом Дніпропетровської округи. Після утворення у 1932 році Дніпропетровської області Кам'янське отримало статус міста обласного підпорядкування. Впродовж 1932—1939 років Кам'янській міській раді підпорядковувались села, що нині входять до Криничанського, Дніпровського, Солонянського, П'ятихатського та Верхньодніпровського районів.
1 лютого 1936 року Кам'янське перейменоване на Дніпродзержинськ на честь Фелікса Дзержинського, одного із засновників ВНК та організаторів «червоного терору» в Радянській Росії та на захоплених Червоною армією українських територіях.
У 1938 році до складу міста включені села Романкове та Тритузне.
Упродовж 1920—1930-х років у місті було збудовано 12 потужних промислових підприємств: 1926 — вагонний цех металургійного заводу відокремлено у самостійне підприємство — вагонобудівний завод; 1931 — введено в експлуатацію першу чергу Кам'янської ДРЕС ім. С. Реденса; 1933 — збудовано коксохімічний завод; 1934 — збудовано цементний завод; 1938 — біля станції Баглій, поза тодішніми межами міста збудовано азотно-туковий завод, який випускав мінеральні добрива та кислоти. 1939 — біля станції Баглій розпочато будівництво другого коксохімічного заводу. Також протягом 1930 — х років в місті було збудовано котельнозварювальний завод та хлібозавод. 7 листопада 1935 року в Кам'янському було запущено перший трамвай, що ходив від Першотравневої вулиці до цементного заводу.