«Польові дослідження з українського сексу» — роман української письменниці Оксани Забужко. Після першої публікації в 1996 році роман став помітною подією в українському літературному житті через відверті еротичні сцени та сміливі міркування про українську та жіночу ідентичність. Один з перших феміністичних романів у сучасній українській літературі.

У романі розповідається про складні стосунки української поетеси Оксани та амбітного скульптора Миколи. Описи цих стосунків перемежовані з міркуваннями Оксани про влив минулого на проблеми, з якими стикається вона особисто і український народ загалом.

Перевидавався 17 разів в Україні. Роман був перекладений англійською, російською, чеською, польською, хорватською, угорською, болгарською, німецькою, шведською, італійською, румунською, французькою, голландською, македонською мовами та есперанто (уривок). Роман двічі інсценізувався, у Варшаві та в Києві.

Сюжет У центрі сюжету — українська поетеса Оксана та її коханець — український художник і скульптор, згаданий як «Микола К.». Оксана розповідає історію своїх стосунків з Миколою, перемежовуючи їх з епізодами життя своєї сім'ї та друзів. Періодично вона робить відступи до тем нової української історії, суті кохання та пристрасті, ідентичності українців і зокрема українських жінок.

Оксана познайомилася з Миколою в Луцьку на фестивалі. Він запропонував показати місцеву архітектуру, проте Оксана спершу відкинула пропозицію як залицяння «піжона дешевого». Потім, долаючи погане передчуття, вона все ж поїхала з Миколою. Обоє провели ніч у майстерні художника. З цього почалася історія їхніх стосунків, яка тривала всю осінь. Оксана втім швидше страждала від них: від неуважності коханця, його часом різких слів і замкнутості. Проте це був її перший коханець, який чудово розмовляв українською та з яким вона мала спільні інтереси.

Коли минуло три місяці, Оксана отримала запрошення викладати в Кембриджі, США. Незадовго після того, як вона розповіла про це Миколі, в будинку, де вона відпочивала з друзями, сталася пожежа. Оксана запідозрила, що її підлаштував Микола з метою лишити Оксану біля себе. Вона запропонувала летіти до США з нею, але той відмовився.

За кордоном Оксана почувалася самотньою, мучачись відчуттям, що Микола загине в автокатастрофі (що вже ледь не сталося кілька разів). Вона стала ходити до басейну та до бібліотеки, щоб розвіяти похмурі думки, але це не допомагало. Наприкінці зими подруга повідомила їй, що їхня спільна знайома загинула в ДТП. Оксана занурилася в міркування про старість, почала помічати ознаки старіння в себе (хоча їй було тільки 34). Ця особиста трагедія спонукала поетесу зауважити, що її колеги приховують свої трагедії. Оксані вдалося зв'язатися з Миколою телефоном. Виявляється, він потрапив у ДТП і зламав ребра. Друг Оксани, Марк, запропонував допомогти з переїздом Миколи в США, включаючи забезпечення майстернею.

Хоча Оксані й Миколі, попри низку прикрих випадковостей, вдалося зустрітися, їхнє спільне життя в США виявилося недовгим. Пара постійно сварилася і врешті Микола, лишившись без грошей, покинув Оксану.

Наприкінці поетеса міркує, що її кохання до Миколи все ж було вартим страждань. Бо кохати можуть тільки вільні люди, і саме кохання позбавляє від страху. Її американська подруга Донна на розповідь про це відгукнулася: «ці ваші східноєвропейські мужчини, вони, правда, бувають брутальні, але в них бодай пристрасть є, а в наших що?…»

Історія написання «Польові дослідження українського сексу» писалися 4 місяці. Монологи в романі будувалися таким чином, щоб нараторка в них поставала як у першій, так і другій і третій особах: «я-ти-вона».

Оксана Забужко пояснювала, що роман значною мірою автобіографічний, але точних збігів з реальними особами в ньому немає. Микола в ньому — збірний образ із «усіма його комплексами українського мужчини», котрого авторка «ідеалізувала, і еротизувала». Поширена думка, що прототипом «Миколи К.» з роману став художник Микола Кумановський.

Коли книгу було завершено, за словами авторки, в Україні «не було ні видавництв, ні книжок сучасних авторів, нічого, крім цієї рухнутої радянської системи книговидання». Забужко бажала зробити для «Польових досліджень» презентацію, що об'єднала б тодішніх журналістів, які ще не потрапили під російський вплив.

Сприйняття Роман отримав численні відгуки в пресі 1996—1997 років, що описували «Польові дослідження…» широким спектром: від поворотного феміністичного роману, що позначає звільнення від минулого, до непристойного «ексгібіціонізму» та ностальгії за первісними оргіями.

Дослідження Олени Юрчук вказує, що зроблений у назві роману акцент на дослідженні сексу провокував очікування великої кількості описів статевих актів, але вони майже відсутні. Власне секс зображено безрадісним, болісним або загрозливим, а Оксану та Миколу К. такими, що не мають порозуміння, намагаються самоствердитися через протиставлення одне одному, замість пошуку самобутності та знаходження в ній творчої сили. Свій усвідомлений біль вони вважають кращим від неусвідомленого щастя — що Забужко називала рисою всього українства, його «мазохізмом». Роман піднімає ширшу проблему самоідентифікації українців через відкидання всього радянського, без створення власного; а також страх, що наступні покоління виростуть із мисленням принижених, несамостійних людей, здатних до самоствердження тільки через насильство над слабшими.

У статті Оксани Пухонської «Художня спроба розриву тоталітарної рамки в „Польових дослідженнях з українського сексу“ О. Забужко» сюжет трактується таким чином: головна героїня, як і її тогочасна держава, формально вільна, та їй ще бракує власного, свіжого, погляду на світ; бракує рішучості відкритися та говорити чесно. В окремих випадках героїня проявляє саркастичну позицію щодо можливості або неможливості дистанціюватися від цього радянського минулого. Роман ілюструє спроби цілого покоління подолати ці проблеми та звести рахунки з тоталітарним минулим.

Олександра Малежик на «Сенсор. Медіа» пояснювала, що роман Забужко постає як історія взаємин двох травмованих українських інтелектуалів, чия боротьба за особисту свободу розкриває глибшу національно-культурну проблему. Їхні стосунки відображають травму всього українського народу, зруйновану національну психіку, що тягне до агресії, нарцисизму та суїцидальних потягів, — і що потрібно подолати.

Єнс Герльт у журналі «Україна Модерна» трактував секс у романі широко, як будь-яку активність, яка призводить до народження наступного покоління. «Секс» без любові призводить до примноження смерті, до появи людей, приречених на повторення минулого. Любов у розумінні Забужко неможлива серед людей, які живуть у страху. Звідси висновки на зразок «раби не повинні родити дітей». Однак, у центрі оповіді – стосунки між оповідачкою та митцем, сповнені психологічної експлуатації та насильства, що стають рефлексією з приводу впливу минулого на сьогоденні вчинки та почуття.

Адаптації «Польові дослідження з українського сексу» — моновистава у виконанні Галини Стефанової. Ставилася 5 квітня 2003 року у приміщенні Київського Експериментального театру в рамках фестивалю моновистав «Відлуння», та у 25 й 26 травня 2012 в Центрі Леся Курбаса в Києві. «Польові дослідження з українського сексу» — вистава за сценарієм та режисурою Малгожати Шумовської, в головній ролі Катажина Фіґура. Ставилася 28 лютого 2006 року на сцені театру «Полонія» у Варшаві.

Примітки

Література Тлостанова М. В. Постсоветская литература и эстетика транскультурации. Жить никогда, писать ниоткуда, 2004. 416 с. ISBN 5-354-00710-0. Вірші з роману «Польові дослідження з українського сексу»

Посилання

«Віднесена сексом»: Оксана Забужко від скандалу до популярності на ДІВОЧЕ.МЕДІА