Бі́личі — історична місцевість, селище і житловий масив міста Києва. Розташовані між проспектами Берестейським, Академіка Палладіна, вулицею Академіка Булаховського і лісом.

Історія Село Біличі

Вперше згадане 1160 року як поселення Буличі. Назва від імені Булич. За іншою версією, назва поселення пов'язана з арабським словом بلوط (булуч) — «дубовий гай»: поблизу Біличів протікає річка Борщагівка (притока Ірпіня), обабіч берегів якої тягнувся дубовий ліс. Під сучасною назвою — з XVI століття. В XVIII століття належали Києво-Печерській лаврі. З утворенням Київської губернії (1797 рік), Біличі увійшли до складу Білогородської волості Київського повіту і губернії, з 1828 року — до Петропавлівсько-Борщагівської волості, пізніше — знову до Білогородської волості. Після секуляризації церковних земель 1786 року селяни с. Біличі потрапили до категорії казенних, тобто державних селян і сплачували державі податок та оброк у розмірі 3 крб. 53 коп. з душі на рік.

Місцева парафіяльна церква св. Іоанна Предтечі розташовувалася поблизу перехрестя Осінньої та Бучанської вулицьКиїв з передмістями, за зйомкою 1897 року (1918-03)., на військовій карті 1930-х років — місцезнаходження церкви позначене поблизу перехрестя сучасних вулиць Чорнобильської та Академіка ЄфремоваВійськова топографічна карта масштабу (1932…1939)..

У 1932–1933 роках під час штучного Голодомору загинуло 250 мешканців села Біличі.

Перше включення Біличів до Києва відбулося в жовтні 1923 року. У зв'язку з частими реформами, статус села постійно змінювався. У 1923–1927 роках село входило до Будаївського, а в 1927–1930 роках — до Київського району Київської округи. У 1930–1937 роках с. Біличі входило до Київської приміської смуги з безпосереднім підпорядкуванням міськраді, воно було центром Білицької сільради. У 1937–1966 роках Біличі входили до Києво-Святошинського району Київської області.

Метричні книги, клірові відомості, сповідні розписи церкви св. Іоанна Предтечі с. Біличі (приписні сс.* Романовка з ц. св. Георгія, хут. Стоянка, Любка, Дегтяри, Галагани) XVIII ст. — Київського повіту Київського нам., з 1797 р. Київського пов. Київської губ.; XIX ст. — Білогородської волості Київського пов. Київської губ. зберігаються в ЦДІАК України.

Дерев'яна церква Зачаття Іоана Предтечі була збудована у 1797 році коштом київського купця Івана Долинного. 1852 року її відремонтували, тоді ж спорудили нову дерев'яну дзвіницю. Згідно з малюнком Домініка П'єра Де ля Фліза (1850-ті), це був тричастковий одноголовий барочний храм, увінчаний високим куполом з двома заломами та грушоподібним ліхтариком.

У 1930-ті роки храм був закритий за розпорядженням радянської влади та відновив свою діяльність під час німецької окупації. Храм розташовувався на місці нинішньої автостоянки біля школи № 55 на Осінній вулиці. У 1950-х роках був остаточно закритий та знесений.

З 2006 року збудований на новому місці за адресою: Чорнобильська вулиця, 15-А.

Топонімія села Біличі Поділялося на такі кутки: Босьонки, Вовки, Ґалаґани, Деркачі, Мовчуни, Сажалки, Сивані, Хайли, Фузики, Цундарі, Шуляки.

Босьонки розташовувалися в районі нових кварталів сучасної Чорнобильської вулиці та були знесені наприкінці 1980-х років. Вовки є наймолодшим кутком села і розташовуються у його західній частині. Ґалаґани розташовані у північно західній частині села (кінцева частина Обухівської вулиці). Деркачі розташовувалися у східній частині села, в районі початку Осінньої вулиці. Мовчуни розташовувалися у південно-західній частині села і були майже повністю знесені на межі 1980-90-х років (локалізація — кінцева частина вулиці Миколи Ушакова та прилеглі вулиці). Сажалки розташовувалися у південно-східній частині села, локалізація — на місці школи № 288, вул. Ірпінська, 68-А. Сивані розташовані у східній частині села, прилеглій до проспекту Палладіна. Фузики розташовувалися дещо на південний схід від географічного центру села, цей куток був найстарішим, розташовувався вздовж нинішньої Чорнобильської вулиці в районі перехрестя з Ірпінською та Прилужною вулицями; знесений у 1980-ті роки. Хайли розташовані у північній частині села, біля кладовища. Цундарі розташовані у північно-східній частині села, біля стику проспекту Академіка Палладіна та вулиці Академіка Булаховського. Шуляки розташовані у північній частині села.

Житловий масив Біличі 2 лютого 1966 року село Біличі включено до меж міста КиєваУказ Президії Верховної Ради Української РСР від 2 лютого 1966 року «Про включення селища Біличі Київської області в смугу міста Києва» // Відомості Верховної Ради Української РСР. — 1966. — № 5 (11 лютого). — Стаття 17. — С. 31., а 24 лютого 1966 року — до складу Жовтневого району Києва. У 1973 році утворено Ленінградський район Києва, куди увійшов масив Новобіличі.

З 1988 року на знесеній південній частині селища Біличі та північно-західній частині Святошина (між проспектами Академіка Палладіна і Чорнобильською вулицею) звели однойменний масив, який складається з чотирьох мікрорайонів:

8-й — між проспектами Берестейським, Академіка Палладіна, вулицями Ірпінською, Чорнобильською; 10-й — між Берестейським проспектом, вулицями Прилужною, Чорнобильською, Миколи Ушакова; 12-й — між проспектом Академіка Палладіна, вулицями Ірпінською, Чорнобильською, Академіка Єфремова; 13-й — між вулицями Чорнобильською, Прилужною, Миколи Ушакова, Академіка Єфремова.

На території житлового масиву розташовані школи № 50, 287, 288 і 304, центри первинної медико-санітарної допомоги № 1 (вул. Академіка Єфремова, 11) і № 3 (вул. Чорнобильська, 5/7), автобусна станція № 5 «Дачна» (Берестейський проспект, 142).

Від Святошина до селища Біличі пролягав Біличанський шлях, на якому виникли сучасні вулиці Біличанська і Василя Стуса. Окрім того, у 1900–10-х роках існувала Біличанська вулиця (сучасна Чорнобильська вулиця).

Зображення

Див. також Новобіличі Сквер імені Василя Стуса

Примітки

Посилання Беличи на топографической карте Генштаба РККА СССР 1937 года // etomesto.ru Беличи на топографической карте Генштаба СССР 1986 года // etomesto.ru

Джерела

Вакулишин С. М. Топонімія Києва ХХ ст. : довідник. —  : Центр ДЗК, 2014. — 258, с. —