Дегтярі́вська ву́лиця — вулиця в Шевченківському районі міста Києва, місцевості Лук'янівка, Сирець, Шулявка. Пролягає від вулиць Юрія Іллєнка та Січових Стрільців до Берестейського проспекту.

Прилучаються Лук'янівська площа, вулиці Дмитрівська, Білоруська, Бердичівська, Митрофана Довнар-Запольського, Ґарета Джонса, Зоологічна, Олександра Довженка, Олени Теліги, Василя Макуха, Євгенії Мірошниченко, Парково-Сирецька, Жамбила Жабаєва, Миколи Шпака і Табірна, а також Старожитомирський провулок. Сполучена шляхопроводом над Берестейським проспектом з вулицею Миколи Василенка.

Історія Вулиця виникла в середині XIX століття вздовж Старої Житомирської дороги, якою починався древній трансєвропейський Королівський шлях Via Regia. Мала назву Старожитомирське шосе, або Старожитомирський шлях (згадане у 1865 році). Пізніше ця назва вживалася для позначення «дальнього» відрізку Дегтярівської вулиці — від Зоологічної вулиці до Берестейського проспекту (приєднаний до Дегтярівської у 1958 році).

З 1890-х до 1917 р. між Лук’янівським кладовищем та Пушкінським парком містилося стрільбище Київського відділу Імператорського товариства правильного полювання, в облаштуванні якого брав участь архітектор-початківець Владислав Городецький.

Уздовж вулиці з 1915 до початку 60-х років проходила залізнична колія від розгалуження залізниці Київ — Ковель (містилося на південь від сучасної станції метро «Берестейська») до тупикової вантажної станції «Лук'янівка», що була розташована на місці будинків №№ 36—46 (зафіксована на карті Києва 1947 року). Після демонтажу залізничних колій тут було прокладено трамвайну лінію до житлового масиву Відрадний.

З 1908 року набула назву Дегтярівська вулиця, на вшанування київського купця Михайла Дегтерьова, на кошти якого на початку XX століття поблизу Лук'янівської площі було збудовано Дегтерьовську богадільню.

У 1939 році вулицю перейменували на вулицю Червоних командирів,

З 1944 року — вулиця Пархоменка, на честь радянського військового діяча Олександра Пархоменка.

Історичну назву вулиці було відновлено 1993 року.

Установи та заклади Служба у справах неповнолітніх (буд. № 3-а) Департамент соціальної та гуманітарної політики Міноборони (буд. № 11) Слідчий ізолятор № 13, колишня Лук'янівська в'язниця (буд. № 13) Центральний ремонтний завод засобів зв'язку «Техвоєнсервіс»(буд. № 13/24) Інститут нефрології АМН України (буд. № 17-в) Командування Сухопутних військ ЗС України (буд. № 19) Інфекційна клінічна міська дитяча лікарня (буд. № 23) Ісламський культурний центр (буд. № 25-а) Озброєння та Тил ЗС України, Департамент постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України, з 2018 — Командування сил логістики Збройних Сил України (буд. № 28-а) Шевченківський районний суд міста Києва (буд. № 31-а) Бібліотека на Дегтярівській (буд. № 32) Укрспецекспорт (№ 36) Поліграфічний комбінат «Україна» (№№ 38-44) Інститут газу НАН України (буд. № 39) Департамент державного регулювання операцій з дорогоцінними металами та дорогоцінним камінням Міністерства фінансів України (буд. № 38-44) Гуртожитки Київського національного економічного університету (буд. № 49 і № 49-а) Міжнародний інститут бізнесу (буд. № 51)

Будинок 11 літера «Г»

з 1996 Державна митна служба України (1996) з 2014 Державна фіскальна служба України з 2019 Державна митна служба України (2019) Офіс великих платників податків ДПС

Пам'ятки історії та архітектури буд. № 5 — Народний будинок. Зведений у 1900—1902 роках архітектором Михайлом Артиновим у псевдоруському стилі — клуб для робітників, у ньому проводилася просвітницька робота, влаштовувалися концерти та лекції, були чайна та бібліотека. Після революції 1917 року в будинку знаходився Український робітничий клуб, пізніше — Клуб працівників трамвайного депо, Будинок культури Київського трамвайно-тролейбусного управління. буд. № 7 — Лук'янівське трамвайне депо, нині ліквідоване. Збереглися споруди 1891–1910-х років — адміністративний будинок та електростанція. буд. № 11 — Луцькі казарми (1911) буд. № 13 — Комплекс споруд Лук'янівської в'язниці (Губернська тюрма) (1863—1910), в якій перебували відомі громадські, політичні і церковні діячі, представники науки та культури, які у той чи інший час перебували в опозиції до влади або стали жертвами політичних репресій. Нині слідчий ізолятор. буд. № 19 — Комплекс споруд Дегтерьовських доброчинних закладів (близько 10-ти споруд), зведені на початку XX століття (1900—1913). буд. № 39 — Будівля Інституту газу (корпус № 1), в якому у 1960–80-ті роки працювали Микола Доброхотов, вчений у галузі металургії; Віктор Копитов, академік (1960—1962)

Пам'ятники, меморіальні й анотаційні дошки Пам'ятник працівникам трамвайного депо, які загинули у Великій Вітчизняній війні меморіальна дошка Миколі Доброхотову (буд. № 39); бронза, барельєфний портрет; скульптор Іван Кавалерідзе, архітектор Раїса Бикова. Відкрито 15 жовтня 1968 року. меморіальна дошка Віктору Копитову (буд. № 39) меморіальная дошка Іванові Якубовському (буд. № 19) меморіальна дошка «Воїнам-танкістам Великої Вітчизняної війни» (буд. № 19); бронза; барельєф; скульптор Анатолій Харечко, архітектор Анатолій Ігнащенко. Відкрито 1978 року.

Колишні меморіальні та анотаційні дошки

Особистості У 1881 році революціонерка-народниця Софія Богомолець, перебуваючи в ув'язнені в Лук'янівській тюрмі, народила сина — Олександра Богомольця, майбутнього вченого, президента Академії наук УРСР. 1918 року в Дегтерьовській богадільні помер український письменник Іван Нечуй-Левицький.

Сучасна забудова та містобудівні перетворення буд. № 17-19 — територія колишнього хлібозаводу перетворюється на комплекс бізнесу класу, що реалізується в форматі «місто в місті». Комплекс буде складатися з восьми житлових будинків, під якими розміщено однорівневий підземний паркінг. Будівництво цього ЖК передбачено у 8 черг на земельній ділянці площею 4,3 га

Примітки

Посилання Скуленко І. Імені Пархоменка // Вечірній Київ. — 1960. — 13 січня.

Джерела

Вокруг Лукьяновской тюрьмы жили Дегтяри, Дехтяренки и Нечуй-Левицкий