Атлаські гори — гірський хребет у Магрибі, що відокремлює узбережжя Середземного моря і Атлантичного океану від пустелі Сахара. Він простягається приблизно на 2500 км через Марокко, Алжир та Туніс. Найвища вершина хребта — Тубкаль, що перебуває в центрі Марокко, з висотою 4167 м Атлаські гори переважно населені берберами. У деяких берберських мовах терміни для «гори» — adrar і adras. Ймовірно, що ці терміни споріднені з топонімом Атлас.
Гори також є домом для низки тварин і рослин, які здебільшого зустрічаються в Африці, але деякі з них можна знайти в Європі. Багато з цих видів перебуває під загрозою зникнення, а деякі вже вимерли.
Географічне положення Атлаські гори простягнулися на 2400 км від Атлантичного узбережжя Марокко до затоки Габес у Тунісі і розташовані між Середземним морем на півночі і Сахарою на півдні. Єдиної назви для всієї гірської системи у місцевого населення не існує, є лише назви окремих гірських хребтів і плато.
Геологічна будова і рельєф Найбільші висоти — у Марокко, де Атлас складений складчасто-бриловими, загалом паралельними хребтами (Середній Атлас, Високий Атлас, Антиатлас та ін.), внутрішніми останцевими плато (Високі Плато, Марокканська Месета), денудаційними і акумулятивними рівнинами. Середня висота хребтів 2000—2500 м, найвищі — у Високому Атласі (г. Тубкаль, 4165 м). В зоні Алжиру Атлас звужується і знижується, у Тунісі представлений системою пагорбів Туніського Атласу та низьких гір, які розбиті скидами.
Гори Атлас були підняті на значну висоту найновішими тектонічними рухами, що сталися переважно в кінці палеогену і неогену — тут і дотепер часті землетруси. Атлаські гори складені переважно вапняками, мергелями, строкатими глинами, зустрічаються древні вулканічні породи. Є родовища залізних, свинцево-цинкових, кобальтових (род. Бу-Аззер) та ін. руд, а також поклади фосфоритів, нафти.
Гори
Ер-Риф Тель-Атлас Високий Атлас Сахарський Атлас Середній Атлас Антиатлас
Рівнини Марокканська Месета Орано-Алжирська Месета
Клімат Атлас розташований у субтропічному поясі. Клімат тут є надзвичайно різноманітним через велику протяжність, складний рельєф та географічне положення гірської системи. Він змінюється від середземноморського на півночі до пустельного на півдні, має виражену висотну поясність у горах.
На північних схилах гір, особливо у хребтах Телль-Атласу та Середнього Атласу, клімат має виразні риси середземноморського типу. Тут спостерігаються м'які вологі зими та тепле сухе літо. Середньорічна температура коливається від +10 до +20 °C, залежно від висоти над рівнем моря. Опади зосереджені переважно в холодну пору року (жовтень — березень) і сягають 600—1000 мм на рік, а в окремих районах Середнього Атласу — навіть більше.
На південних схилах, ближче до пустелі Сахара, клімат набуває напівпустельних та пустельних рис. Тут річна кількість опадів різко зменшується — до 100—300 мм, а літо стає надзвичайно спекотним. Температури влітку часто перевищують +35 °C, а в окремі дні можуть досягати +45 °C. Зими залишаються м'якими, з рідкими нічними заморозками.
У зв'язку з великим перепадом висот (деякі вершини Атласу перевищують 4000 м), у горах чітко виражена висотна поясність клімату. З підняттям у гори температура знижується приблизно на 0,6 °C на кожні 100 м висоти, а кількість опадів зазвичай збільшується. У Високому Атласі опади можуть досягати 1200 мм на рік, особливо в західній частині. У зимовий період на великих висотах випадає сніг, який може зберігатися протягом кількох місяців. Це характерно передусім для Високого Атласу, де утворюються тимчасові снігові покриви та льодовики.
Гідрографія Атлаські гори є своєрідним гідрографічним бар'єром, який розділяє вологі середземноморські райони північного узбережжя від сухих та посушливих пустельних просторів Сахари на півдні. Цей бар'єр визначає характер водного режиму, живлення річок і наявність поверхневих і підземних вод у регіоні. Гідрографія Атласу відзначається надзвичайною контрастністю: поряд із постійними річками зустрічаються тимчасові водотоки — ваді, а також численні джерела, карстові системи, озера та водосховища.
Атлаські гори входять до меж трьох головних водозбірних басейнів: 1) Середземноморського басейну — річки, що течуть на північ і впадають у Середземне море (наприклад, річки Мулуя в Марокко, Шеліф в Алжирі); 2) Атлантичний басейн — річки, які течуть на захід до Атлантичного океану (річки Умм ер-Рбія, Себу); 3) Внутрішній пустельний басейн — річки та водотоки, що не досягають моря і втрачаються у пісках Сахари або формують тимчасові озера чи болота (наприклад, ваді Драа, ваді Іґер).
Основними річками Атлаських гір є: Умм-ер-Рбія — одна з найповноводніших річок Марокко, що бере початок у Середньому Атласі (довжина близько 555 км). Річка має змішане живлення, основне з яких — підземне та снігове. У верхів'ях знаходяться численні джерела та водоспади (наприклад, джерело Айн-Султан). Вздовж неї збудовано кілька гідроелектростанцій і водосховищ. Себу — одна з найважливіших річок північного Марокко (близько 500 км). Витікає з хребта Ер-Риф, частково перетинає Середній Атлас і впадає в Атлантичний океан. Річка має високий стік протягом року, оскільки її живлять дощі та талі води з гір. Шеліф — найдовша, але сезонна (зі значними коливаннями стоку), річка Алжиру (близько 725 км). Бере початок у горах Тель-Атласу і тече на північний захід до Середземного моря. Її водозбірна система включає численні притоки, що стікають з Високого та Сахарського Атласу. Мулуя — одна з найважливіших річок східної частини Марокко (понад 520 км). Починається на схилах Середнього Атласу, перетинає країну і впадає в Середземне море Має переважно дощове живлення, з піками стоку навесні та восени. Драа — найдовша річка Марокко (понад 1100 км), однак більшу частину року її русло залишається сухим, а вода зберігається влітку лише у верхів'ях (приклад ваді). Вона бере початок у Високому Атласі й тече на південь у напрямку Сахари.
У гірських районах Атласу розташовано кілька природних та штучних водойм, які разом із підземними водами мають велике значення для водопостачання, іригації, рибальства та туризму в регіоні: Ісіли і Тісліт — гірські озера в районі Імілшиль у Високому Атласі; Агельмам Азегза — одне з найбільших гірських озер Середнього Атласу, розташоване в лісовій зоні, багатій на опади; Бін ель-Уїдан — водосховище на річці Умм ар-Рбія, одне з найбільших у Марокко; Ель-Мансур-ед-Дахбі — водосховище поблизу міста Уарзазат, створене для регулювання вод річки Драа.
Ландшафти
Рослинність Атлаських гір — від чагарникової, до лісів. Ландшафти північних районів Атласу сильно змінені людиною.
На північних схилах зарості вічнозелених чагарників, кам'яного і коркового дуба, змішаних і хвойних лісів, внутрішні хребти та плато напівпустельні.
Найпоширеніша в Атлаських горах деревна порода — кам'яний дуб, за ним ідуть арган і берберська туя. У Високому Атласі розселилися і споріднені з туєю кипариси й запашний кедр.
До центральної частини Високого Атласу примикає Середній Атлас. Це один із найвологіших районів Атлаських гір. Влітку тут буває жарко — до +30 С. Взимку, головним чином уночі, відчувається легенький морозець. Зимовий день, особливо, якщо світить сонце, загалом досить теплий. Сніг швидко тане.
Віковічні кедрові ліси — одна з головних прикмет Середнього Атласу. Кедри є в горах Ер-Рифу, але там частіше трапляються середземноморська сосна і кам'яний дуб. Тому, коли кажуть про кедрові ліси Атлаських гір, уявляєш тінистий гірський шлях у Середньому Атласі, сонячні галявини, які заросли м'ятою, лавандою, шавлією, прозорі гірські річки, що утворюють каскади водоспадів, блакитні озера, в яких водиться форель.
Флора та фауна
Флора гір включає атласький кедр,Gaussen, H. (1964). вічнозелений дуб та багато напіввічнозелених дубів, таких як алжирський дуб. У районах із більш рясними опадами, наприклад у гірському масиві Кабілії, зустрічаються коркові дуби, арбутус (трав'яне яблуко), вересові чагарники, рододендрони та лаванда.
Серед тварин, що мешкають у цьому регіоні, — берберійська макака (омилково названий «барбарійською мавпою»),Van Lavieren, E. (2012). берберійський леопард, берберійський олень, берберійський баран, атласький борсук, газель Кюв'є, північноафриканський кабан, смугаста гієна, руда лисиця, північний лисий ібіс, алжирський повзик, оляпка та атласька гірська гадюка.
Раніше в горах Атласу мешкало багато тварин, таких як атласький ведмідь, північноафриканський слон, північноафриканський тур, бубал та атласький дикий осел, але всі ці підвиди вимерли. Берберійські леви наразі вимерли в дикій природі, але їхні нащадки існують у неволі.
Населення Населення Атласу складається переважно з берберів.
Національні парки
Марокко: Національний парк східного Високого Атласу (490 км²) Національний парк Іфран (500 км²) Національний парк Ірікі (1230 км²) Національний парк Хеніфра (2027 км²) Національний парк Тазекка (137 км²) Національний парк Тубкаль (380 км²)
Алжир: Національний парк Белезма (262,5 км²) Національний парк Шреа (260 км²) Національний парк Джебель-Айса (244 км²) Національний парк Джурджура (185 км²) Національний парк Таза (3,807 км²) Національний парк Тенієт-ель-Хад (36,16 км²) Національний парк Тлемсен (82,25 км²)
Туніс: Національний парк Джебель-Бу-Хедма (164,88 км²) Національний парк Букорнін (19,39 км²) Національний парк Шамбі (67,23 км²) Національний парк Дхомес (80 км²) Національний парк Ель-Фейя (26,32 км²) Національний парк Джебель-Орбата (57,46 км²) Національний парк Джебель-Мгілла (162,49 км²) Національний парк Джебель-Серж (17,2 км²) Національний парк Джебель-Загдод (17,92 км²) Національний парк Джебель-Загуан (20,4 км²)
Див.також
Ер-Риф Капсійська культура
Примітки
Посилання
Atlas Mountains (MOUNTAINS, AFRICA) // «Encyclopaedia Britannica»
Література Авакян А. Б., Салтанкин В. П., Шарапов В. А. Природа мира. Водохранилища. — М. : Мысль, 1987. — 326 с. (с. 226—229) Атлас світу / Гол. ред. І. С. Руденко ; відп.ред. О. В. Вакуленко, ред. Ж. Є. Соляр. — К. : ДНВП «Картографія», 2005. — 336 с. — ISBN 966-631-546-7 Африка: Энциклопедический справочник. В 2-х т. Т. 1. / Гл. ред. А. Г. Громыко. Ред. коллегия: М. В. Васев, А. М. Васильев, Н. И. Гаврилов и др. — М. : Сов. энциклопедия, 1986. — 672 с. (с. 284—285) Барановська О. В. Фізична географія материків та океанів: Навч. посібник у 2 ч. — Ніжин : НДУ ім. М. Гоголя, 2013. — Ч. 1. Світовий океан, Африка, Австралія, Океанія, Південна Америка. — 306 с. Гвоздецкий Н. А., Голубчиков Ю. Н. Природа Мира. Горы. — М. : Мысль, 1987. — 399 с. (с. 296—298)