Мокви́н (у 1962—1990 роках — смт Першотравневеhttps://zakon.rada.gov.ua/laws/show/614-12#Text) — село Березнівської громади Рівненського району Рівненської області Україні. Розташоване на річці Случ, 25 км від залізничної станції Моквин на лінії Рівне — Сарни. Чисельність населення — 2395 осіб.

До 2020 село було адміністративним центром однойменної сільської ради.

Географія Моквин розташований за 7 км від центру громади. Територія села розташована в південній частині Поліської низовини. Клімат помірно — континентальний в зоні мішаних лісів.

Походження назви За переказами, місце, де розташоване село, було мокре, заболочене. Звідси походить його назва.

Археологія На території колишнього хутора Майдан-Моквинський (тепер об'єднаного з Моквином) в урочищі Острівок в 1938 польським археологом Тадеушем Сулімирським розкопано поселення городоцько-здовбицької культури, шнурової кераміки.

Історія

Вперше Моквин згадується у 1564 (за іншими даними, у 1565Селище МоквинУкраїна Інкогніта. Моквин), як власність князя Богуша Федоровича Корецького. З 1569, коли українські землі згідно Люблінської унії перейшли до складу Речі Посполитої, село стало адміністративно належати до Луцького повіту Волинського воєводства.

В 1583 село було невеликим і мало лише 30 домів.

У 1594 власником села став шляхтич Олександр Семашко — володимирський підкормій і луцький староста. Під час селянсько-козацького повстання (1594—1596) під проводом Северина Наливайка повстанці на чолі з Григорієм Лободою захопили Моквин. В той час Моквин належав польським панам Валевським. Разом з повстанцями проти місцевої шляхти виступили і мешканці Моквина.

У 1629 в селі нараховувалося 79 домів.

З 1631 Моквин належав Станіславові Даниловичу — старості Червоноградському. У 1683 селом володіла Софія-Анна Динилович, яка згодом продала його панам Любомирським.

Любомирські у 1750 збудували у Моквині католицьку каплицю, а в 1755 продали маєток за 63 тис. злотих Валентину Требуховському, від якого село успадкував його далекий родич Владислав Валевський. Валевські збудували у селі великий палац, від якого зараз нічого не лишилося.

Після Другого поділу Речі Посполитої (1793) разом з Волинським воєводством опинилося у складі Російської імперії, де адміністративно належало Рівненському повіту Волинської губернії.

На початку ХІХ ст. в Моквині заснована суконна мануфактура, яка випускала продукції на суму 3325 карбованців в рік.

В 1848 поміщик Требуховський збудував цегляну Михайлівську церкву (зруйнована комуністичною владою у 1962).

В 1866 село стало новоутвореної однойменної волості (скасована у кін. XIX ст.).

В 1867 відкрито парафіяльну школу.

У 1895 місцевий поміщик Броніслав Понінський-Валевський збудував у селі папірню для виготовлення обгорткового паперу. Підприємство і дотепер працює як Моквинська паперова фабрика.

В 1909 відкрилося однокласне сільське училище.

Під час воєнних дій 1918—1920 влада у селі неодноразово змінювалася, з вересня 1920 Моквин остаточно окупований поляками.

За часів Польської Республіки село відносилося до Березнівської гміни, яка до 1925 входила до Ровенського повіту, з 1925 — до Костопільського повіту.

До 1922 в селі школи не було, навчання дітей проводилося в орендованих будинках.

В 1932—1934 рр. була побудована триповерхова школа, яка в 1943 згоріла.

Друга світова війна

У 1939 село разом із Західною Україною було окуповано Радянською армією і невдовзі анексоване до складу СРСР.

У 1939—1941 і 1946—1950 у селі діяла хата-читальня, у якій було до 200 книг.

У 2011 в рамках програми «Бібліоміст» Моквинська публічно-шкільна бібліотека-філія у другому раунді виграла конкурс «Організація нових бібліотечних послуг з використанням вільного доступу до Інтернету».

5 липня 1941 село окупували частини Вермахту. Мешканці села допомагали місцевим партизанам. Багато моквинців після повернення радянської влади (8 січня 1944) пішли в Червону Армію. Шість односельчан були учасниками штурму Берліна, 14 чоловік відзначено урядовими нагородами, 86 моквинців полягли смертю хоробрих.

Після Другої світової війни

У 1948 в селі було організовано 3 колгоспи, а в 1950—1954 їх об'єднали в одне господарство ім. Кірова.

У 1945—1957 на кошти паперової фабрики збудовано: клуб на 250 місць; їдальня на 25 чол.; два магазини; 7 житлових будинків; два відбудовано; дитячий садок, дитячі ясла; приколійний склад на ст. Моквин.

У 1950 з хати-читальні була створена сільська бібліотека, а її фонд нараховував до півтори тисячі книг. В тому ж році було повністю відбудовано школу, у якій працювало 15 вчителів і навчалося 416 учнів.

До середини 1950-х рр. у селі діяло підпілля ОУН–УПА.

З 1961 в 9-11 класах школи було введено виробниче навчання, де учні здобували спеціальності слюсаря, токаря, паперовика.

У 1962 населений пункт отримав статус селища міського типу і перейменований на Першотравневе. У 1990 повернуто історичну назву і віднесене до категорії села.

У 1963—1965 побудовано інфекційну лікарню.

У 1974 добудовано школу, що дало можливість перейти на однозмінне навчання, створено 23 навчальних кабінети. Під час урочистого відкриття в нішу стіни було покладено лист «Нащадкам 2017 року».

У складі Незалежної України У 1992 за кошти парафіян збудовано Свято-Михайлівську церкву.

У 1995 відбулася газифікація с. Моквин.

В 2001 Моквинська середня школа реорганізовано в гімназію.

У 2012 побудований і відкритий пам'ятник воїнам УПА.

12 червня 2020, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 722-р від «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Рівненської області», увійшло до складу Березнівської міської громади.

19 липня 2020, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Березнівського району, село увійшло до складу Дубенського району.

Інфраструктура В селі є Моквинський НВК «гімназія — загальноосвітня школа І ступеня», амбулаторія загальної практики/сімейної медицини, сільський будинок культури, публічно — шкільна бібліотека, 12 магазинів та 1 об'єкт громадського харчування.

Виробничий потенціал представляють підприємства: паперова фабрика, цегельний завод, цехи з виробництва піноблоків, столярних виробів, СФГ «Нива».

Населення На поч. 1860-х рр. в селі проживали 435 осіб, а у 1897, згідно Всеросійського перепису населення, — 1683 мешканців.

За переписом населення 2001 року в Моквині проживало 2389 осіб.

Мова Рідною мовою назвали за даними перепису 2001 року: Мова Чисельність Відсотокукраїнська239799,67 %російська70,29 %білоруська10,04 %Усього2405100 %

Відомі особистості Кондратюк Андрій Іванович — сучасний український прозаїк, літературознавець. За останні два десятиліття написав і видав понад 20 книг. Лауреат премії «Благовіст». Фіяло Ігор Володимирович (*1997) — професіональний футболіст

Ветерани Другої світової війни

Войхевич Михайло Григорович (1921—1996). Народився у м. Миколаєві. Перед війною працював на Миколаївському суднобудівному заводі. На фронт пішов у 1941. Після закінчення танкової школи воював у 131 танковому полку. Захищав Вінницю, Хмельницький, Харків. У складі секретної частини № 7 тримав оборону Джанкоя, Севастополя, Сімферополя. З 1944 року воював на Білоруському фронті. Командував батареєю, визволяючи землі Південної Прусії. Брав участь у взятті Берліна. Нагороди: Орден Слави ІІІ ступеня, Орден Великої Вітчизняної війни І ступеня, Орден «За особисту мужність».Березнівська централізована система публічно-шкільних бібліотек Залужний Денис Іванович (1922—1998). Народився в Моквині В 1941 сімнадцятирічного хлопчину забрали на фронт. Денис Іванович пробув на війні пів року: граната відірвала йому ліву руку, а на правій — лишила три пальці. Після закінчення війни працював у колгоспі. Нагороджений «Орденом Вітчизняної війни І ступеня». Кравчук Григорій Петрович (1923—2005). Народився в Моквині. В 1944 був призваний на фронт. Служив розвідником 14 запасного стрілецького полку, а згодом 46 гвардійського стрілецького полку. 31 січня 1945 отримав поранення в ногу. День Перемоги зустрів у Берліні. Нагороди: Орден Вітчизняної війни, дві медалі «За відвагу», Медаль «За бойові заслуги». Попач Йосип Павлович (1926—2002). Народився в селі Лінчин Березнівського району Рівненської області. До війни працював на хлібопекарні у селищі Березне. У 1944 був мобілізований на фронт. Служив у 277-й дивізії 850-го стрілецького полку. Воював на фронтах Білорусі, Литви; звільняв від японців м. Мулін (у Маньчжурії). З військової служби додому повернувся у 1950, після чого працював на Моквинській паперовій фабриці. Нагороди: Орден Вітчизняної війни ІІ ступеня, Орден «Знак пошани», дві медалі «За відвагу». Ярмольчук Михайло Павлович (1922—2002) Народився у Моквині. У січні 1944 був мобілізований на фронт. Служив у 1643 запасному стрілецькому полку 63 навчального стрілецького батальйону, потім був переведений у 219-ту танкову бригаду. 24 квітня 1945 отримав поранення в голову. Після війни працював на Моквинській паперовій фабриці. Нагороди: Орден Вітчизняної війни ІІ ступеня, Медаль «За відвагу».

Примітки

Джерела

Посилання

МАН Моквин Історія населених пунктів Історія села Верига Василь. Листопадовий рейд 1921 року. — Київ: Видавництво «Стікс», 2011.