Православні душпастирі УПА
Передумови Душпастирство в українських національних військових формуваннях в період Другої Світової війни, мало традиції від капеланства в УГАП.Ткачук. Капелани УГА на фронтах українсько-польської війни 1918–1919рр і Армії УНР — Корсак Іван. Капелан армії УНР: роман/ І. Ф. Корсак. — К.: Ярославів Вал, 2009. — 176с.. Якщо в УГА в силу традицій капеланами були священники греко-католицької церкви, то в Армії УНР переважали православні священники, здебільшого з УАПЦ. Водночас багато архієреїв в Україні, що були в єдності з РПЦ, активно підтримували уряд УНР, співпрацюючи з його міністерством віросповідань. Протопресвітером військ УНР, начальником Управи Душпастирства (Головним Капеланом) Армії УНР в чині генерала хорунжого, був призначений військовий священник - протоієрей Павло Пащевський, учасник Першого Зимового походу.
Однак старе православне священство переважно було орієнтоване на Москву і сповідувало монархічні, антиукраїнські і чорносотенські ідеї. Останнє не дало змоги отримати автокефалію Українській Православній Церкві, коли її отримали Грузинська і Польська православні Церкви. Фактично польська автокефалія виникла завдяки українським архієреям, які влились в неї після розпаду Російської Імперії. Проте головною метою цих архієреїв, звісно була канонічна і загально визнана автокефалія УПЦ.
Завдяки зусиллям таких архіреїв як митрополит Юрій Ярошевський, Діонісій (Валединський), Полікарп (Сікорський), Іларіон (Огієнко) та інших патріотично налаштованих ієрархів, навіть в умовах тотальної польської пацифікації, та внутрішньому спротиву орієнтованого на РПЦ старого священства, проходить поступова націоналізація українського православного священства. Як дослідив в своїх працях історик Володимир Рожко, Волинська духовна семінарія, розташована на той час в Кременці, поступово набуває українського змісту, де проводять з «Просвітою» Шевченківські вечори, та інші національні заходи[ В.Рожко «Духовні православні освітні заклади Волині Х—ХХ ст.»].
У липні 1924 року поляки розформували табори інтернованих, і всі військові священники армії УНР осіли на парафіях Волині й Полісся. За винятком тих які визнавали юрисдикцію Церкви Василя Липківського. Вони однаково переслідувались як Російськими окупаційними режимами, так і Польським, тому змушені були емігрувати. Також, на Волині висвячується у священники багато колишніх старшин армії УНРВ.Борщевич. Православне духовенство Волині у міжвоєнний період: етапи формування, тенденції розвитку. Відповідно створюючі нову атмосферу в настроях на своїх парафіях, щодо ідей самостійності України.
Стан українського православ'я на початку німецько-радянської війни З початком німецько-радянської війни у 1941 році, українська православна церква була розірвана між декількома православними юрисдикціями, зокрема: Румунською, Сербською, Польською і РосійськоюКанонічні засади утворення Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ. Але завдяки автокефальному спрямуванню багатьох українських ієреїв, що входили до Православної Церкви Польщі, з благословення Константинопольського Патріарха, за сприяння митрополита ПЦП Діонісія (Валединського), зароджується канонічно рукопокладена Українська Автокефальна Православна Церква. Щоб не допустити відновлення УАПЦ, промосковські архієреї створюють «Автономну Православну Церкву» («автономісти»). Як промосковські «автономісти» на чолі з митрополитом Олексієм (Громадським), так і УАПЦ на чолі з митрополитом Полікарпом (Сікорським) займали офіційно лояльну позицію до німецької окупаційної адміністрації. Але попри свою промосковську спрямованість, церковні діячі «автономістів», не лише були лояльними до німецьких окупантів, а й всіляко налаштовували їх як проти української інтелігенції («Просвіта», «Рідна Хата»), так і проти українського збройного підпілля УПА, що зрештою було на руку Кремлю.
Душпастирі УПА «Поліська Січ» Першою про себе заявила УПА «Поліська Січ» Бульби-Боровця. Ще напередодні війни, Боровець з товаришувався зі священником от. Михайлом Симоновичем, якому допоміг збудувати храм в с. Карпилівка (Рівненська область), який діє й по нині. Коли у серпні 1941 р., захопивши м. Олевськ (Житомирська область), Бульба-Боровець проголошує там «Олевську Республіку», то от. Михайло Симонович, стає фактично першим душпастирем УПА, забезпечуючи духовні потреби січовиків, освячуючи їхні заходи, стяги, надаючи молитовну підтримку під час присяги і т. д. Основні служби відбуваються в Свято-Миколаївському храмі м. Олевськ, який от. Михайло відновив після занепаду, вчиненого під час московсько-більшовицької окупації. Але от. Михайло мав крім того ще три парафії в селах Борове, Карпилівка і Нетреба, які знаходились на значній відстані від Олевська. Тому всю діялість в Св. Миколаївському храмі Олевська, а відповідно і душпастирську роботу з УПА «Поліська Січ», от. Михайло передає о. Аркадію (Волощуку). Згідно з показами от. Михайла Симоновича під час радянських репресій у 1953 році, в Олевську для потреб УПА «Поліська Січ» неодноразово служив священник з м.Дубровиця (Рівненської обл.) Михайло СеменюкВолодимир Сергійчук «Тарас Бульба-Боровець. Документи. Статті. Листи.» ст.416-423.
З часом, коли під натиском нацистів, січовики змушені були відступити з Олевська в ліси Рівненщини, Бульба-Боровець в своїх спогадах згадує святкування Різдва Христового 1943 року, яке проводить ще інший душпастир от. Дем'ян колишній сотник Армії УНР. У своїй промові от.Дем'ян говорить до вояків УПА:
«— Ви бачите в мене два хрести: цей великий, що в руках, мені дав наш Спаситель Ісус Христос, а цей менший, що я його ношу замість наперсного духовного хреста, дав мені начальний мій провідник, Симон Петлюра. Обидва ці хрести для мене однаково святі і дорогі. Але цей менший, якого я отримав за бойові заслуги раніше, має свою окрему історію. Тому він для мене, як смертної людини, є найбільшою святістю та найціннішим скарбом. Христос дав мені при висвячені в духовний стан свого хреста, щоб я за нього Йому відслужив у майбутньому, а Петлюра дав мені оцей наперсний хрест за ті заслуги, що я їх вже виконав перед нашою Батьківщиною. Це велика різниця.»
Душпастирство в ОУН-УПА На весні 1943 року відбувається поглинання УПА «Поліська Січ» боївкою ОУН(б). Більшість керівництва ОУН(б)-УПА були вихідцями з Галичини, а відповідно греко-католиками. Тому виникає деяке напруження у стосунках з православним священством, а особливо з промосковськими «автономістами», які всіляко шкодили підпіллю, інформуючи фашистів. Так, у звіті від 30 листопада 1943 року командир округи «Богун»Зародження і бойові дії УПА на землях Тернопільщини (волинська частина області) Петро Олійник у розділі «Церковне питання» відзначав: «Православна Церква (а також і католицька)» не може сьогодні стати мобілізуючим чинником нашого народу". Водночас він вважав, що «треба використовувати для нашої політичної масової роботи усі форми їхніх масових зборів»Духовна опіка вояків Української Повстанської Армії. Дмитро Забзалюк.
Так 7 травня 1943 року, «автономіст» митрополит Олексій (Громадський), подорожуючи на автомобілі Луцького гебітскомісара Мілера, потрапив у засідку боївки УПА-ОУН(м) під командуванням «Хріна» (Микола Медвецький), і загинув разом з німецьким супроводомЛогінов О. В. До історії Української Автономної Православної Церкви після смерті митрополита Алексія (Громадського). Початок антинацистського спротиву УПА, а також внаслідок цілеспрямованих провокацій з боку Кузнєцова, на Волині починається нацистський терор всієї української еліти, в тому числі і православних священників. Почались масові арешти і страти священників, подекуди разом з парафіями, як це сталось в селах: Скворичевичі, Тонеж, Малин (Острозького району)ZÁPIS o vyvraždění obyvatelstva, spálení a vyloupení obce Český Malín hitlerovskými zločinci. Читати ще., Губкові, Великі Селища, та інш., де парафіян разом зі священниками розстрілювали або спалювали в церквахМартирологія українських церков. В 4-т. — Торонто, 1987. — Т.1. c. 755–756..
У відповідь на це, єпископ УАПЦ Платон, в Рівному, організовує нелегальні курси військових священників, які після їх закінчення мали бути приділені до підрозділів УПА.Сергійчук В. Український здвиг: Волинь. 1939–1955. — К.: Українська Видавнича Спілка, 2005. — 840 с.
Після обрання 6 червня 1943 року, на місце покійного Алексія (Громадського), керівником промосковських «автономістів», найлояльнішого до нацистів єпископа Кам'янець-Подільського Дамаскіна (Малюти), німці збільшують терор УАПЦ. В ніч з 15 на 16 липня 1943 року, заарештовують членів адміністратури УАПЦ о. Миколу МалюжинськогоОтець Микола Малюжинський на тлі епохи: Монографія. — Луцьк: Ред.-вид. відділ «Вежа» Волинського державного університету ім. Лесі Українки, 2000. — 94 с., іл., І. Власовського, а також члена Консисторії о. А. Селепіна, о. Володимира МисечкаПетро БОЯРЧУК «Чи підведуться з колін козаки?» — члена єпархіального управління Рівненсько-Крем'янецької єпархії та інших. Усіх ув'язнених не безпідставно звинувачували в співпраці з УПА (Більшість з ув'язнених німці стратять 15 жовтня 1943 року, взнак відплати за діяльність партизанМартирологія українських церков. В 4-т. — Торонто, 1987. — Т.1. c. 761,764.). Крім того гестапо вчинило погром в резиденції Митрополита Полікарпа (Сікорського)
У розмові з владикою Платоном (16 серпня 1943 р.) начальник політичного відділу генералкомісаріату Краузе вказував на випадки використання храмів для переховування партизанами зброї, а також як військовооборонних об'єктів, не без сприяння місцевого духовенства. Краузе зауважив, що «Автономна Церква співпрацює з німецькою владою більш лояльно, ніж Автокефальна»Власовський І. Нарис історії Української Православної Церкви — Ню Йорк-Київ — С.Бавнд Брук, 1990. — Т.IV(2). — c. 266–267..
У вересні 1943 року, з вироком «за зраду», УПА (ОУНР) страчують «автономіського» єпископа Вололодимир-Волинського Мануїла (Тарновського), який відверто писав доноси нацистам на українських патріотів, зокрема інтелігенцію з «Просвіти», вимагаючи від німців покарання для них. Скоріше всього такі дії Мануїла (Тарновського), були узгодженні з московсько-радянськими спецслужбами, щоб руками німців винищити побільше української інтелігенції та учасників національно-визвильних змагань.
В той же час, багато православних священників, не залежно до якої юрисдикції вони належали, проводять душпастирську роботу в УПА.