Але́кси (Олексі́й) Казбе́рук (, ; , село Юшкови Ґруд (, ), Білостоцький повіт, Підляське воєводство — , село Лупки, Піський повіт, Вармінсько-Мазурське воєводство) — польський поет білоруського походження.

Біографічні дані Алекси Казберук народився в селянській родині, в підляському селі, більшість якого становлять православні білоруси. У 1955 році закінчив загальноосвітній ліцей у ґміні Міхалово. 1964 року закінчив юридичний факультет Варшавського університету. З 1955 по 1985 рік працював в органах Цивільної міліції () у Білостоку, Щитні й Варшаві. Вийшовши на пенсію, оселився в Лупках (ґміна Піш), де жив до самої смерті у 2012 році . Похований на міському цвинтарі в Білостоку.

Творчість У травні 1964 року Казберук дебютував у двотижневику «Камена» віршем «Повернення» (Powroty). Того ж року здобув третю премію на всепольському конкурсі поезії, який оголосили молодіжні організації і Польське радіо з нагоди двадцятиліття ПНР. За голосуванням радіослухачів, яким завершилося це змагання, Казберук посів перше місце.

З 1964 по 1976 рік поет опублікував у «Камені» 23 вірші. Друкувався також, зокрема, у виданні «Ґазета бялостоцка» (Gazeta Białostocka). З 1969 року був членом Спілки польських літераторів. У 60-х роках Казберук брав активну участь у діяльності Білостоцького літературного клубу, згодом був пов'язаний із ольштинським і варшавським літературним середовищем. Належав до членів Літературного клубу при Торунському воєводському управлінні Союзу соціалістичної молодіZenon Złakowski. «Klub Literacki przy ZMS i rezolucja z 1968 r.». Сайт «Debata». Опубліковано 08.05.2009. Прочитано 17.11.2015.

1965 року він випустив у Народній видавничій спілці й у Люблінському видавництві дві збірки віршів — відповідно, «Дятли» та «Вогні на снігу». 1968 р. те ж таки видавництво надрукувало ще одну збірку поезій — «Безлюдний ковчег». Четверта з ліку й чи не найвагоміша книжка — це «Дальтонія» (1973), його перша й, безперечно, дуже вдала спроба в царині поетичної прози. У фантасмагоричній, подекуди майже ґротескній формі автор відобразив суперечливе єство людини, яка з епохи «гасових ламп і священних дерев'яних ложок» потрапила в часи «клоунів і жаб'ячих окулярів». Ліричний герой спершу звертається до читача: Ти ще можеш повернутись і позбутися бажання проклясти мій час. Та якщо вже вирішив іти далі, то забудь не тільки придорожні святки, забудь також потонулі в пустельних пісках піраміди, що зважують тягар сонячного проміння та легкість тіні. Якщо проберешся крізь хаос каменюччя й заледенілого снігу, якщо перечвалаєш втрачені поля й луки, де догорілий торф бубнявіє іржавою водою… Не питайся тоді присмерку, чия це зірка гасне, не глузуй з покаліченої пісні. Вона ж бо може виявитись оповіддю про таку велику поразку, що й музики не треба…

Далі йдуть діалоги-монологи з втраченою коханою дівчиною, із самим собою в о́бразі: то замкненого в країні Дальтонії Ал Егора; то одного з багатьох своїх «я», заблукалого в часі, «коли шляхи були довші, дерева вищі, а річки глибші й ширші»; то другого «я» — зрілішого, що, маючи міську квартиру в районі новобудов, на світанку відкидає перо, «наче шприц із фенолом»; то третього — абстрактного голого синтезу-мучителя, що воскрешає давно відмерлі подоби героя. І наймудрішого, що насамкінець доходить висновку про головну причину цих безумних розщеплень. Бо тоді як

чоловіки, жінки та їхні діти — зодягнені на один копил — взялися, пройнявшись гарячковою нестямою: — шпарко розпалювати печі в домі, пригніченому під холодними склепіннями руїн; — дбайливо підіймати колоски, втоптані в болото підошвами танків; — обережно викладати з кісток полеглих дороговкази і заборонні знаки — «не туди дорога»…

ліричний герой — зрадник полотняних сорочок, разових буханців, мовлених на вітер слів… цілував руки розмаїтим жерцям, виставляв напоказ кожному з них свою вішальницьку шию і під'юджував кров щораз частішими дозами алкоголю.

Жерці ж, бездарні дириґенти руху, скерували потік людей на прибережні скелі. Ті негайно відповіли голосом людської крови.

Але все одно люди з кривими біографіями й зашкарублими долонями … боролися за свої лиця, за згублені прізвища й за щирі погляди на міру розлогих днів. Наперекір нестійким вітрам вийшов із підземелля дім, і з навколішок уставали осмілілі колоски,.. … Поверталась епоха титанів, розпочиналася революція … плинув полотняний піт струмками, річками… І росло море, його немає ні на одній карті.

Та нарешті знаходиться спосіб поєднати в одне ціле скалічілі «я» — втопити в диму свою безмежну омелу. Її галузки — це ошукані літа…

Твір відзначається яскравістю й свіжістю образів, незвичайним багатством польської мови і просто-таки математичною точністю добору лексики.

П'ята з ліку книжка — «Харакірія» (1977) стала останньою в житті. У травні 1985 року на Третьому всепольському форумі Спілки польських літераторів «Здобуті Землі в літературі» відбулася зустріч Казберука з читачами. 1991 року в «Камені» надруковано «Погляд» — останній його вірш, поміщений у цьому часописі. Автор, який подавав великі надії, перестав брати участь у літературному процесі.

Літературний критик Юзеф Яцек Роєк підкреслив, що Алекси Казберук — це поет за покликанням. Поетичну творчість автора критик Тадеуш Клак охарактеризував такими словами:

Твори

Збірки «Dzięcioły» (LSW, Warszawa 1965) — «Дятли» «Ognie na śniegu» (Wydawnictwo Lubelskie, Lublin 1965) — «Вогні на снігу» «Arka bezludna» (Wydawnictwo Lubelskie, Lublin 1968) — «Безлюдний ковчег» «Daltonia» (Iskry, Warszawa 1973) — «Дальтонія» «Harakiria» (Iskry, Warszawa 1977) — «Харакірія»

Вірші, надруковані в «Камені»

Powroty — «Повернення» Tworzenie — «Творіння» ulica — «вулиця» ognie na śniegu — «вогні на снігу» autoportret — «автопортрет» słońce nad Podlasiem — «сонце над Підляшшям» wizja — «видіння» ulica — «вулиця» Budzenie Syzyfa — «Пробудження Сізіфа» wychodzenie z konieczności — «вихід із потреби» Podlaskie ścieżki — «Підляські стежки» Przystań którą zniszczę odchodząc… — «Пристань, яку я знищу, перш ніж відійти»

Kwiaty dla Gross Rosen — «Квіти для Ґрос-Розена» Metafizyczna wspinaczka — «Метафізичне сходження вгору» Poemat o szczęściu — «Поема про щастя» Nietypowe krajobrazy — «Нетипові краєвиди» Dialog na temat przegranej — «Діалог на тему програшу» Był taki czas… — «Був такий час…» Podzwonne dla Arkadii — «Подзвін по Аркадії» Spowiedź autobiograficzna — «Автобіографічна сповідь» Gdybym miał Ciebie — «Якби Ти в мене була» Kiedy płakały groby… — «Коли плакали могили…» Spojrzenie — «Погляд» </div>

Українські переклади Алекси Казберук. «Дальтонія» — не опубліковано, в електронному форматі. Переклав Олег Король

Джерела Sokrat Janowicz. Pisarz białoruski w powojennej Polsce (dylematy twórczości) Józef Jacek Rojek. Literaci & literatura Warmii i Mazur, Olsztyn 2008 Olsztyńskie biografie literackie 1945—1988 [pod red. Jana Chłosty], Olsztyn 1991 Список публікацій у журналі «Камена» у 1945—1993 роках. Склали: Grzegorz Debkiewicz, Agnieszka Wilk Дані про книжку «Harakiria».

Примітки