Джомолу́нґма або Саґарматга (, Chomolungma; , Sagarmāthā), колоніальна назва Евере́ст () — найвища вершина земної кулі, розташована в Гімалаях на кордоні Китаю і Непалу. Її висота становить 8848 м над рівнем моряАкадемія Наук Китаю — Найвища вершина земної кулі с. 266.
Назви «Джомолунґма» у перекладі з тибетської означає «Божественна (qomo) Життя (lung — вітер чи життєва сила) Мати (ma)», названо її на честь бонської богині Шераб Чжаммі. Непальська назва Джомолунгми — «Сагарматга» — означає «Вершина неба».
Англійською мовою гору названо Еверестом () на честь сера Джорджа Евереста (1790—1866 рр.), керівника геодезичної служби Британської Індії в 1830—1843 рр., причому сучасна вимова прізвища Евереста, (, «Е́верест») відрізняється від вимови самого Джорджа Евереста (, «І́вріст»). Цю назву запропонував 1856 року наступник Дж. Евереста — Ендрю Во (, 1810—1878 рр.) Це зробили одночасно з публікацією результатів роботи його співробітника, Р. Сікдара, який 1852 року вперше виміряв висоту «Піка XV» і довів, що він є найвищим у регіоні та, імовірно, в усьому світі.
Географія
Розташування Гора розташована на кордоні між Тибетським автономним районом (округ Шигацзе) в Китаї і зоною Сагарматха (район Солу Кхумбу) у Непалі. Пік здіймається на 8848 м над рівнем моря в гірському масиві Гімалаїв Махалангур-Гімал, і є найвищою точкою світу та найвищою з семи вершин. Джомолунгма розташована за 160 км на північний схід від Катманду, за 260 км на північний захід від Тхімпху і за 450 км від Лхаси, за 600 км на північ від Калькутти і Бенгальської затоки. Найближчими вершинами, висотою понад 8000 м, є Лхоцзе (висотою 8516 м) за три кілометри прямо на південь, Макалу (8463 м) — за 20 км на південний схід, і Чо-Ойю (8201 м) — за 28 км на північний захід.
Топографія
Джомолунгма є пірамідальним піком. Його було сформовано ерозією, здебільшого льодовиковою. Гора має три пологі схили: південно-західний, північний і східний. Ці схили розмежовані стількома ж майже прямими кряжами, що йдуть на захід, північний схід і південь. Льодовики вкривають усі схили гори: на заході — льодовик Хумбу, котрий також називають «Долина Тиші», на півночі — льодовик Ронгбук і на сході — льодовик Канчунґ. Північна сторона гори є найнеприступнішою для альпіністів, тому що на ній тримається менше снігу і, відтак, вона скелястіша, ніж південно-західна сторона. На ній лежить прохід Горнбейна () та Великий прохід (), який також називають проходом Нортона (). На західному та південно-східному кряжах пролягає кордон між Китайською Народною Руспублікою та Непалом. Північно-східний кряж утворює Північне сідло, що має висоту 7020 м та з'єднує Джомолугму з горою Шаньсе (), яка має висоту 7543 метри. Південно-східний кряж з'єднує вершину з Лхоцзе, що має висоту 8516 м над рівнем моря, проходить через другу вершину Джомолунгми, яка має висоту 8751 м, і яку називають просто Південною вершиною, та утворює Південне сідло висотою 7904 м. Західний кряж з'єднує вершину з Хумбутсе (), що сягає 6636 м над рівнем моря, через Західне плече () і сідло Лхо-Ла (), висотою 6026 м.
Клімат Кліматичні умови на Евересті екстремальні. У січні, найхолоднішому місяці, температура на вершині в середньому становить −36 °C і може опускатися до −60 °C. У липні, найтеплішому місяці, середня температура становить −19 °C і постійно тримається нижче нуля.
З червня до вересня Джомолунгма перебуває під впливом мусонів, які приходять із півдня, з Індійського океану і приносять опади. Маси хмар і люті снігові бурі часто налітають на вершину в цей період року. З листопада-грудня до лютого-березня гора перебуває під впливом висотних повітряних течій, що спричинюють сильні вітри, які можуть сягати швидкості понад 285 км/год. Проміжні сезони зазвичай є сухішими й сприятливішими для сходжень на вершину, проте у цю пору теж можуть траплятися бурі з піском чи випаданням трьох метрів снігу за добу. Отож із кінця зими й навесні господарюють західні вітри. Вологе повітря піднімається вздовж південних схилів Гімалаїв, конденсується, утворюючи хмару, і прямує на схід. Коли вітер дме зі швидкістю 80 км/год, ця хмара перебуває на рівні вершини; якщо швидкість вітру нижча — вона підіймається, а якщо більша — опускається.
Базовий табір на південному боці гори розташований на висоті близько 5300 м над рівнем моря. Там випадає в середньому 450 мм опадів на рік.
Флора і фауна Нижні схили Джомолунгми поросли рідкими пучками трави і низькорослими чагарниками, пристосованими до життя в альпійському поясі. Єдиний кущ, що здатен вижити в екстремальних умовах вище 5000 м, це сніговий рододендрон (Rhododendron nivale). У високогірних долинах також ростуть гіппофа тибетська (Hippophae tibetana), ефедра жерардіана (Ephedra gerardiana), ялівець індійський (Juniperus indica), п'ятилисник кущовий (Dasiphora fruticosa), тирлич прикрашений (Gentiana ornata), едельвейс джакотіанум (Leontopodium jacotianum), менокопсіс горрідула (Meconopsis horridula). 1924 року члени }}) між 4600 і 5500 метрами над рівнем моря назбирали зразки лишайників, серед яких наступного року Р. Полсон визначив тридцять різних видів. Ці лишайники, разом мохами і двома видами покритонасінних, аренарією політриходою (Arenaria polytrichoides) і танацетумом ґоссіпінумом (Tanacetum gossypinum), ростуть на висотах до 5750 м. Еуофріс омнісуперстес (Euophrys omnisuperstes), крихітний чорний вид павуків-стрибнів, було знайдено 1924 року Р. В. Ґ. Гінґстоном (R.W.G. Hingston) на висоті 6700 м. Цей вид постійно мешкає найвище звід усіх немікроскопічних видів. Ці павуки живуть на дні тріщин, і, як було встановлено 1954 року, харчуються замороженими комахами, які переносяться вітром і колемболами, що живуть до висоти 6000 м, харчуючись грибами й лишайниками. Вище 6700 м постійно жити можуть лише мікроскопічні види.
Птахів, таких як гірська гуска (Anser indicus), помічали в польоті на висотах вершини, водночас альпійські галки (Pyrrhocorax graculus), яких непальці називають «горак» і які харчуються падлом, долітають до висоти щонайменше 8160 м, оскільки на тілі Джорджа Меллорі, яке було знайдено якраз на цій висоті, щоки були скльовані.
Історія сходжень В 1852 році в головний офіс «Great Trigonometrical Survey», недалеко від Делі, буквально увірвались два геодезисти — Радганат Сикдар () і Майкл Геннессі (), з неймовірною новиною: «Сер, ми знайшли найвищу гору в світі!». Уже пізніше з'ясувалося, що на місцевому тибетському діалекті ця вершина ще до приходу британців називалася Джомолунгма (), що означало «Богиня Мати Світу».
8 червня 1924 Джордж Меллорі () та Ендрю Ірвін (), обидва із Сполученого Королівства, зробили спробу сходження, з якого вони не повернулися. Є ймовірність, що саме вони перші піднялися на Еверест.
1934 року британець Моріс Вілсон () зробив спробу сходження з парою шерпів. На висоті близько 6500 м Вілсон покинув шерпів і вирушив далі самотужки. Вважається, що Вілсон піднявся до 7400 м. Тіло Моріса Вілсона було знайдено наступного року іншою експедицією і поховане в тріщині льодовика.
Після участі в розвідувальній експедиції 1935 р. досвідчений британський альпініст Білл Тілман ( 1898—1977) був призначений керівником експедиції на Еверест 1938 року, яка спробувала піднятися через північно-західний хребет. Експедиція досягла висоти понад 27 000 футів (8200 м) без додаткового кисню, однак була змушена повернутися через погану погоду й хвороби.
Ранні експедиції сходили на гору північним схилом, з Тибету. 1950 року цей шлях було закрито для західних експедицій після китайського захоплення Тибету. 1950 року Біл Тілман та інші вирушили в дослідницьку експедицію до Евересту через Непал (південним маршрутом), який зараз став стандартним підходом до Евересту.
1951 року британська експедиція під проводом Еріка Шиптона () і за участю Едмунда Гілларі, здійснила подорож до Непалу, щоб розвідати новий маршрут через південний схил.
1952 року швейцарська експедиція спробувала піднятися через південний схил, однак команда Реймонда Лемберта () і шерпа Тенцинґа Норґея повернулася назад не дійшовши до вершини 200 м. Швейцарець зробив ще одну спробу разом з іншою експедицією восени 1952 року, однак команда, до якої входили Лемберт і Тенцинґ, повернулася назад на ще ранішій стадії сходження.
До 1950 р. було здійснено близько 50 експедицій у Гімалаї і Каракорум (на Джомолунгму, Чогорі, Канченджангу, Нанга Парбат та інші вершини). Їх учасники підкорили декілька семитисячників цих гірських районів, але жодна спроба штурму вершин восьмитисячних гігантів успіху не мала. Найвищого результату у спробах сходження на Джомолунгму досягли англійські альпіністи: 1924 р. Нортон досяг висоти 8565 м, Г. Меллорі та А. Ірвін 1933 р. — понад 8600 м (за оцінкою Н. Оделла), П. Він-Харріс, Л. Вейгер і Ф. Сміт — 8565 м.
Перше успішне сходження було здійснено 29 травня 1953 року шерпом Тенцинґом Норґеєм і новозеландцем Едмундом Гілларі - Підкорення Джомолунгми с. 269.
Існує також версія, що Д. Меллорі і С. Ірвін першими підкорили найвищу вершину світу Еверест в 1924 році. Коли в 1999 році, через 75 років після трагедії, на схилах Евересту було знайдено тіло Д. Меллорі, то в кишені одежі Меллорі знайшли сонцезахисні окуляри, тобто можливо, що трагедія відбулася в кінці дня, через багато годин після того, коли їх востаннє бачили на підйомі, який знімав на кінокамеру Н. Оделл.
При огляді тіла Меллорі на ньому не було знайдено фотографії його дружини — Рут Меллорі і прапора Британії, які він брав з собою і хотів залишити на Вершині. Тому, можливо, Меллорі та Ірвінг все ж зійшли на вершину Евересту, але обидва загинули вже на спуску з гориВозможные причины гибели двух первовосходителей на Эверест .
Перемога над першим восьмитисячником розвіяла міф про недоступність вершин такої висоти і стала сигналом для альпіністів багатьох країн у прагненні «не запізнитися» в здійсненні перших сходжень на восьмитисячники. За подальші п'ять років було підкорено шість гігантів: Джомолунгма (альпіністи Великої Британії), Нангапарбат (альпіністи Австрії і ФРН), Чогорі (альпіністи Італії), Чо-Ойю (альпіністи Австрії), Канченджанга (альпіністи Великої Британії) і Макалу (альпіністи Франції). У подальші роки це прагнення зростало. До експедицій країн з розвиненими традиціями альпінізму, таких як Австрія, Велика Британія, ФРН, Франція і Швейцарія, додалися альпіністи США, Італії, Японії, Аргентини, КНР, Індії, а пізніше — Чехословаччини, Польщі, Югославії, Південної Кореї.
Першою жінкою, що піднялася на Еверест, стала японська альпіністка Табеї Дзюнко () (15 травня 1975). У травні 1982 Еверест підкорили 11 альпіністів радянської експедиції, у тому числі два українці — Сергій Бершов і Михайло Туркевич. Вони піднялися південно-західним схилом, що вважався раніше неприступним, до того ж два сходження було здійснено вночі.
Першою українкою, яка підкорила Еверест, стала Ірина Галай (20 травня 2016).
Наразі значна частина сходжень організується спеціалізованими фірмами й здійснюється у складі комерційних груп. Клієнти цих фірм оплачують послуги гідів, які здійснюють необхідне навчання і, наскільки це можливо, забезпечують безпеку на всьому шляху. Ціна сходження становить декілька десятків тисяч доларів.
На вершині Евересту дме вітер із швидкістю 200 км/год., а температура вночі знижується до мінус шістдесяти. Підйом на вершину триває близько двох місяців — з акліматизацією й установленням проміжних таборів. Втрата ваги після сходження — у середньому 10—15 кг, але буває й більше. Країни, на території яких лежать підступи до Евересту, беруть з туристів великі гроші за можливість підйому. Найдешевше підкорити Еверест з боку Тибету. Сезони сходження на вершину — весна й осінь.
Налічується 15 маршрутів сходженьEverestHistory .
15 маршрутів на Еверест 29 травня 1953. Новозеландець Едмунд Гілларі і шерп Тенцинґ Норґей піднімаються до східної сідловини між вершинами Лхоцзе (8545 м) і Еверестом, щоб звідти пройти по південно-східному гребеню. Це сходження виявилося тріумфальним для перших підкорювачів.