Омеля́н Йосипович Пріца́к ( , Лука, ЗУНР — , Бостон, США) — українсько-американський науковець: історик, сходознавець та філолог. Професор Гамбурзького, Вашингтонського, Гарвардського, Київського університетів, засновник і перший директор Українського наукового інституту Гарвардського університету (до 1989) та Інституту сходознавства імені А. Ю. Кримського (1991—1999).
Співзасновник Міжнародної асоціації україністів, президент Міжнародного товариства з вивчення мов, культури й історії угро-фінських та алтайських народів. Редактор багатьох наукових часописів. Іноземний член НАН України, член Наукового товариства імені Шевченка, Української вільної академії наук. Досліджував мови та історію тюркських народів, джерела до історії України (скандинавські і східні), українсько-турецькі відносини в середні віки. Серед основних праць — «Походження Русі», «Коли і ким було написано „Слово о полку Ігоревім“», «Studies in Medieval Eurasian History», «Die Bulgarische Fürstenliste und die Sprache der Protobulgaren».
Життєпис
Ранні роки та освіта
Омелян Пріцак народився 7 квітня 1919 року в селі Лука, ЗУНР (нині Самбірського району Львівської області) у родині механіка-залізничника Йосипа Пріцака та Емілії Капко. Батько, вояк Української Галицької армії, помер від тифу у польському полоні в таборі Буґшопи біля Берестя-Литовського у вересні 1919 року. В лютому 1921 р. мати одружилася з купцем Павлом Сарамагою й переїхала з однолітнім Омеляном до Тернополя, де минули його дитячі та шкільні рокиФелонюк А. В. Тіні предків: родовід Омеляна Пріцака.
У Тернополі він навчався спершу в початковій, так званій народній, школі, а згодом — у Першій гімназії імені Вінцента Поля. В дитинстві Пріцак виховувався у польському дусі, і тільки в 13-річному віці, довідавшись про походження рідного батька та як наслідок знущань з боку польського вчителя математики й фізики, юний Омелян усвідомив свою українськість. Тоді він самотужки почав опановувати літературну мову завдяки словникам Івана Огієнка, зацікавився спогадами учасників визвольних змагань та історичними працями Михайла Грушевського. Після смерті вітчима у 1934 році Пріцак, як він писав у спогадах, і маму «заставив повернутися до українства»Потульницький В. Особистість Омеляна Пріцака в рамках наукової проблеми // Українська орієнталістика. — 2009—2010. — Вип. 4—5. — С. 8..
1936 року вступив на гуманітарний факультет Львівського університету Яна-Казимира, де вивчав під керівництвом польських професорів , , Владислава Котвича, , Теофіла Модельського, Францішека Буяка, Людвіка Колянковського світову історію та сходознавство, зокрема арабську, перську, турецьку, монгольську мови і літератури. Освіту з українознавчих дисциплін Омелян Пріцак здобув у Науковому товаристві імені Шевченка під керівництвом Івана Крип'якевича, Ярослава Пастернака, Василя Сімовича, о. Теофіля КострубиСидорчук Т. М. Вчений-енциклопедист сучасності. До 100-річчя від дня народження Омеляна Пріцака (1919—2006) // Дати і події, 2019, перше півріччя: календар знамен. дат № 1 (13) / Нац. б-ка України ім. Ярослава Мудрого; уклад.: В. Кононенко (керівник проекту) [та ін.] — Київ, 2018. — С. 65—69.. Упродовж 1936—1939 років він виконував обов'язки секретаря Комісії нової історії України НТШФелонюк А. В. Омелян Пріцак і Наукове Товариство імені Шевченка у Львові (1936—1939 рр.) // Українська орієнталістика. — 2009—2010. — № 4—5. — С. 23—27.. Молодий науковець підготував низку ґрунтовних статей — зокрема, про формування української нації, написану під впливом Мирона Кордуби. У 1938—1939 роках Омелян Пріцак входив до складу управи Товариства українських студентів-католиків «Обнова».
Ще до завершення університетських студій у лютому 1940 року Омелян Пріцак стає молодшим науковим співробітником й водночас секретарем Львівської філії Інституту історії України. У червні 1940 він вирушив до Києва, де продовжив навчання в аспірантурі Інституту мовознавства АН УРСР зі спеціальності «ісламська філологія», ставши учнем академіка Агатангела Кримського. Омелян Пріцак згадував:
Офіційне навчання в статусі аспіранта в Агатангела Кримського тривало недовго, оскільки Пріцака мобілізували до Червоної армії. Військову службу він проходив у Башкирії. Напередодні війни артилерійський полк, в якому служив Пріцак, передислокували до Білої Церкви, й у перший місяць війни він потрапив до німецького полону. Звідти у 1941 році він зміг потрапити до ЛьвоваБез сходознавства не можливо зрозуміти історію й культуру України: [інтерв'ю Володимира Музики з Омеляном Пріцаком] // Східний світ.– 1993.–No 1. — С. 6.Дашкевич, Ярослав. Омелян Пріцак. Життя і творчість — творчість і життя // Актуальні питання сходознавства, славістики, україністики: (Пам'яті Омеляна Пріцака). — К. : ВПЦ НаУКМА, 2010. — С. 4.. 1942 року він влаштувався в Українській кабінет, організований Іваном Крип'якевичем (по суті колишня Історична секція НТШ, забороненого окупаційною владою) і паралельно готував документи для навчання в Берлінському університетіФедорук Я. Документи про наукову роботу Омеляна Пріцака в Кабінеті історії України у 1942 році // З любов'ю до народів. — Київ, 2013. — С. 306‑329.. 1943 року Пріцак виїздить до Німеччини.
Німецький період У воєнні та післявоєнні роки Пріцак продовжив навчання в Берлінському (1943—1945) та Геттінгенському (1946—1948) університетах, де його вчителями були (1943—1944) та (1944—1948). Крім історії Східної Європи він вивчав там арабістику та іраністику. З 1945 року виконував обов'язки голови студентської організації «Мазепинець» та разом із майбутніми відомими українськими вченими видавав Бюлетень Централі Національної організації українських студентів у Німеччині. У цей період також відновлює своє передвоєнне спілкування з гетьманом Павлом Скоропадським, який у міжвоєнну добу разом із родиною мешкав у передмісті Берліна.
Наприкінці війни жив на півдні Баварії, звідкіля нелегально перейшов до Швейцарії. Протягом 1946—1948 років Пріцак продовжував студії тюркології, іраністики, славістики та історії в Геттінгенському університеті в Німеччині, а у 1949—1950 роках ще й викладав українську та польську мови. 1948 року захистив дисертацію на тему «Karachanidische Studien I—IV. Studien zur Geschichte der Verfassung der Türk-Völker Zentralasiens» — про першу тюркську ісламську династію в домонгольський період. У 1951 габілітувався на доцента історії Євразії та алтайської філології на підставі праці «Stammesnamen und Titulaturen der altaischen Völker» («Родові назви та титулатури алтайських народів»). 1952 стає викладачем, а 1957 — професором історії Євразії та алтайської філології Гамбурзького університету. Того ж року Омелян Пріцак одружився з Ніною Молденгауер, що працювала викладачкою російської мови в університеті міста Кіль.
1952 року став одним із засновників та заступником президента міжнародної наукової організації , яка об'єднала науковців зі всього світу в галузі мовознавства уральських (угро-фінські, самодійські мови) та алтайських народів (тюркські, тунгуські, монгольська, корейська мови). Було започатковано журнали «Ural-Altaische Jahrbücher» («Урало-алтайський щорічник») та монографічну серію «Ural-Altaische Bibliothek» («Урало-алтайська бібліотека»).
Американський період
У 1960—1964 роках викладав в університеті Вашингтону, Гарвардському університеті як запрошений професор тюркології. 1964 року Омелян Пріцак отримав запрошення Гарвардського університету, де зайняв посаду професора тюркології та історії центральної Азії. З 1964 року Омелян Пріцак постійно жив і працював у СШАPritsak O. Apologia pro [vita] sua // Türklük Bilgisi Araştirmalari. — [Cambridge, Mass. : Harvard University] , 1978. — p.XVIII. й до 1990 року викладав у Гарвардському університеті.
У 1964 році долучився до ініціативи студентів створити українознавчий центр у Гарвардському університеті, очолив кампанії зі збору коштів серед української громади Америки для втілення цієї ідеї. З 1975 року завідував кафедрою української історії ім. Михайла Грушевського Гарвардського університету. 1973—1989 працював директором Українського наукового інституту Гарвардського університету, про ці роки він писав:
В Інституті створив власну наукову школу україністів, які вперше трактували історію України в широкому всесвітньо-історичному баченні. До представників цієї школи належать Орест Субтельний, Павло-Роберт Магочій, Зенон Когут, Франк Сисин, Ольга Андрієвська та інші. Його докторантські семінари про історію України також відвідував Борис Гудзяк, який здобував у Гарварді ступінь доктора славістики і візантиїстикиҐудзяк Б. Про Вчителя // Критика. — К.,2006. — № 12. — С. 17..
У 1960-х роках Омелян Пріцак був включений Нобелівським комітетом з літератури до списку осіб, що мали право номінувати претендентів на Нобелівську премію з літератури. Він отримував прохання подати кандидатури для присудження премії на розгляд комітету шість разів. У відповідь на перше звернення до нього Нобелівського комітету з літератури Омелян Пріцак надіслав подання на присвоєння Нобелівської премії у 1967 році поетам Павлові Тичині, Іванові Драчеві та Ліні Костенко. Наступного, 1968 року, він рекомендує на Нобелівську премію одного Івана Драча, у 1970 та 1971 роках — Миколу БажанаСидорчук Т. М. Омелян Пріцак, Нобелівський комітет з літератури Шведської академії та українські письменники: до питання співпраці та взаємин // Загартована історією: ювілейний збірник на пошану проф. Надії Іванівни Миронець з нагоди 80-ліття від дня народження. — К., 2013. — С. 237—248.Кіпніс–Григор'єв Г. Корпункт: фрагменти з книжки. Висувається на Нобелевську… // Вітчизна . — 1991. — № 12. — С. 148—151..
1970 року Пріцака було обрано членом Американської академії мистецтв і наук. 1985 року надано звання почесного доктора літератури Альбертського університету (Канада).
Пріцаку належить не лише створення загальної концепції Гарвардського Українського наукового інституту (УНІГУ), але й розробка програми видавничої справи центру та планів окремих видавничих проєктів, а саме: наукових журналів «Minutes of the Seminar in Ukrainian Studies», «Recenzija. A Review of Soviet Ukrainian Scholarly Publications», «Harvard Ukrainian Studies» і багатотомних книжкових серій «Series in Ukrainian Harvard Studies»Сидорчук Т. М. Омелян Пріцак та видавнича діяльність Українського наукового інституту Гарвардського університету в 1970-1990-х роках //Славістична збірка. Вип. IV /Інститут української археографії та джерелознавства НАН України. — К., 2018. — С.125-137..
Завдяки його ініціативі розпочато видання «Гарвардської бібліотеки давнього українського письменства», що включає опублікування оригінальних творів, створених на території Русі-України в XI—XVIII століттях. Омелян Пріцак був одним з ініціаторів перевидання багатотомної «Історії України-Руси» Михайла Грушевського. Саме з його аналізу історіософії видатного українського історика розпочинався перший том виданняПріцак О. Історіософія Михайла Грушевського // Грушевський М. С. Історія України-Руси. — К. : Наук. думка, 1991. — Т. 1. — С. XL — LXXIII..
Повернення в Україну Після відновлення незалежності Омелян Пріцак отримав пропозицію президента НАН України Бориса Патона й переїхав із США до України для розбудови гуманітарної науки в нових політичних умовах. Тут він продовжив справу свого вчителя Агатангела Кримського, розпочавши відродження сходознавства в Україні. Учений розробив концепцію майбутнього Інституту сходознавства імені А. Кримського НАН України, сформував науковий колектив, бібліотеку, організував першу міжнародну сходознавчу конференціюКочубей Ю. Академік Омелян Пріцак і відродження українського сходознавства // Східний світ. — 2008. — № 3. — С. 13-21.. На посаді директора Інституту Сходознавства відновив видання журналу «Східний Світ» (1993 рік), започаткував видання журналу «Сходознавство» (1998 рік), серію «Наукова спадщина сходознавців»Матвєєва Л. В. СХОДОЗНАВСТВО, орієнталістика . Директором заснованого інституту був до 1996 року.