Сент (, ) — історичне місто і комуна на заході Франції, у департаменті Приморська Шаранта регіону Нова Аквітанія. Є центром округу Сент і однією із супрефектур департаменту. Місто розташоване на річці Шаранта, приблизно за 60 км на південний схід від Ла-Рошелі та за 100 км на північ від Бордо. Населення комуни становило 25 363 особи у 2023 році.
У римську добу місто було відоме як Mediolanum Santonum і стало першим адміністративним центром провінції Галлія Аквітанія. До нашого часу збереглися значні пам'ятки античного міста — амфітеатр, арка Германіка, залишки терм, акведуків і пізньоримського укріплення. У середньовіччі Сент був важливим релігійним центром і зупинкою на Via Turonensis, одній із головних французьких гілок Шляху святого Якова.
За старого режиму Сент був столицею провінції Сентонж. Після Французької революції у 1790 році місто стало префектурою новоствореного департаменту Нижня Шаранта, однак 1810 року адміністративний центр було перенесено до Ла-Рошелі. У XIX столітті розвиток міста значною мірою пов'язувався із залізницею: перший поїзд прибув до Сента 1867 року, після чого розрослися залізничні майстерні та робітничий квартал.
Архітектурна спадщина Сента охоплює галло-римські споруди, романські, готичні й класицистичні пам'ятки. Базиліка Святого Євтропія входить до серійного об'єкта Світової спадщини ЮНЕСКО «Шляхи Сантьяго-де-Компостела у Франції», внесеного до списку 1998 року.
Географія
Розташування
Сент розташований у центрально-східній частині департаменту Приморська Шаранта, в історичній області Сентонж, столицею якої він був за старого режиму. Місто простягнулося по обидва боки вигину Шаранти, хоча його історичне ядро сформувалося переважно на лівому березі.
Геологія
Сент лежить на північній окраїні Аквітанського басейну. Значну частину території комуни утворюють вапняки, мергелі та пісковики коньякського і, особливо, сантонського віку, тоді як долина Шаранти заповнена молодшими алювіальними відкладами.
Назву сантонського ярусу верхньої крейди французький геолог Анрі Кокан утворив 1857 року від назви Сента. Історичні стратотипові розрізи містяться в околицях міста, хоча сучасна міжнародна опорна точка нижньої межі ярусу (GSSP) розташована в кар'єрі поблизу Оласагутії в Наваррі, Іспанія.
Місцеві вапняки впродовж століть використовували як будівельний камінь. У долині Ла-Берлінг задокументовано давні кар'єри в сантонських вапняках, імовірно експлуатовані вже в римську добу; тут також видобували кременеві конкреції.
Гідрографія і рельєф
Шаранта перетинає територію комуни з півдня на північ; на південний схід від міста в неї впадає Сень.
Розташування в заплаві робить Сент уразливим до повеней. Еталонними для міста вважаються паводки грудня 1982 та січня 1994 років. Повені Шаранти зазвичай пов'язані з тривалими океанічними опадами; на рівні Сента важливу роль відіграє також одночасний приплив води з приток вище за течією, а в нижній частині басейну стік може сповільнюватися під впливом припливів і штормових нагонів. Для комуни діє затверджений план запобігання природним ризикам, що охоплює затоплення внаслідок виходу Шаранти з берегів.
Клімат
Клімат Сента помірний океанічний, із м'якими вологими зимами та теплим літом. За кліматичними нормами 1991–2020 років середня річна температура на метеостанції Сента становила 13,3 °C, а середня річна кількість опадів — 907,1 мм.
Абсолютний максимум температури 43,8 °C було зафіксовано 23 і 24 червня 2026 року; абсолютний мінімум −19,0 °C зареєстровано 15 лютого 1956 року.
Назва
Антична назва міста — Mediolanum, у джерелах також Mediolanum Santonum. Від IV століття її поступово витісняє назва, утворена від етноніма галльського племені сантонів: у пізньоантичних авторів засвідчені форми Santonos, Santonus і Santones, а в ранньосередньовічних джерелах — Santonas та споріднені форми.
Середньовічна й ранньомодерна еволюція назви дала, зокрема, написання Xaintes і Xainctes, а сучасне Saintes також походить від назви сантонів, а не від французького слова saintes («святі» у жіночому роді). Під час Французької революції короткий час уживалося написання Xantes.
Містобудування
У 2023 році в Сенті налічувалося 15 894 житлові одиниці. Основні місця проживання становили 88,7 % житлового фонду, другі помешкання та житло для тимчасового проживання — 2,7 %, а порожні помешкання — 8,6 %. Частка власників серед мешканців основного житла становила 50,8 %.
Серед сучасних містобудівних проєктів — перебудова території колишньої лікарні Сен-Луї, яка звільнилася після відкриття нового лікарняного комплексу 2007 року. Проєкт передбачає створення житлово-культурного кварталу зі 116 новими помешканнями, з яких 25 % мають бути соціальними. Історичні Logis du Gouverneur, клуатр і каплиця Сен-Луї залишаються в муніципальній власності й мають утворити приблизно 3000 м² культурного та інноваційного простору. Демонтажні роботи й видалення азбесту почалися 2024 року; завершення житлової частини заплановано на 2027 рік.
Історія
Доісторичний і римський періоди
Археологічні дослідження засвідчують заселення території сучасного Сента задовго до римського періоду. У Діконші на півдні міста виявлено огороджений комплекс та інші структури пізнього й фінального неоліту, датовані приблизно 3350–2550 роками до н. е. У Пті-Шадіньяку розкопки також виявили значне неолітичне поселення та поховальні огорожі ранньої латенської культури.
До римського завоювання регіон був територією галльського племені сантонів. Новіші археологічні дослідження в межах самого міста засвідчили доримське поселення I століття до н. е., тому виникнення міського центру нині розглядають як складніший процес, ніж просте заснування нового римського міста.
Після римського завоювання поселення швидко розвинулося як Mediolanum Santonum. За адміністративної реорганізації Августа воно стало першим центром провінції Галлія Аквітанія. Приблизно з початку I століття н. е. місто забезпечувала водою система акведуків.
У I–II століттях Сент пережив період розквіту. Було споруджено амфітеатр, терми, храми, монументальну арку при в'їзді на міст через Шаранту та інші громадські будівлі. У середині II століття місто займало приблизно 100 гектарів і могло мати від 10 до 20 тисяч мешканців.Gilles Bernard, Histoire du Poitou et des Pays Charentais, с. 96.
У пізній античності міська територія різко скоротилася. Населення зосередилося всередині укріпленого castrum площею близько 16 гектарів; для його мурів повторно використовували камінь зі старіших римських споруд.Michaud (dir.), Histoire de Saintes, с. 39.
За християнською традицією саме в пізньоримський період у Сенті проповідував Євтропій із Сента, якого вважають першим єпископом міста й мучеником.
Середньовіччя
Після занепаду Західної Римської імперії місто переходило під владу різних держав і зазнавало вторгнень. У ранньому середньовіччі регіоном володіли Вестготи, згодом він увійшов до Франкського королівства. У IX столітті Сент і нижня течія Шаранти потерпали від норманських нападів.Alain Michaud (dir.), Histoire de Saintes, Privat, 1989.
У XI столітті, коли Сент був частиною Аквітанського герцогства, почався новий період зростання. У 1047 році на правому березі Шаранти було засновано жіноче бенедиктинське Абатство Дам (Abbaye aux Dames). У 1081 році герцог Аквітанії Вільгельм VIII передав святиню Євтропія абатству Клюні, після чого розпочалося будівництво великого паломницького храму; 1096 року його освятив папа Урбан II.
Базиліка Святого Євтропія стала важливою зупинкою на Via Turonensis — одному з головних французьких маршрутів до Сантьяго-де-Компостела. Паломництво значною мірою визначало економічне й культурне життя середньовічного міста.
Шлюб Алієнор Аквітанської з майбутнім англійським королем Генріхом II Плантагенетом у 1152 році включив Сентонж до політичного простору Плантагенетів. Протягом наступних століть місто опинилося в зоні суперництва французької та англійської корон.
У 1242 році поблизу Сента відбулася кампанія, кульмінацією якої стала битва при Тайбурі. Французький король Людовик IX Святий розгромив війська англійського короля Генріха III та його аквітанських союзників.Jean Combes, Gilles Bernard, Histoire du Poitou et des Pays Charentais, Éditions De Borée, 2001, с. 323.
За Бретіньїйським миром 1360 року Сент знову перейшов під владу англійської корони. У жовтні 1361 року полководець Джон Чандос формально прийняв місто від імені Едуарда III. У вересні 1372 року Сент відкрив ворота військам французького короля Карла V; у місцевій історіографії 1404 рік традиційно наводять як дату остаточного закріплення міста за французькою короною.Alain Michaud (dir.), Histoire de Saintes, Privat, 1989.
Релігійні війни і ранній новий час
У XVI столітті Сент став одним із осередків поширення протестантизму в регіоні. Близько 1535 року тут оселився Бернар Паліссі — кераміст, природознавець і письменник, який облаштував у місті майстерню та брав участь в організації місцевої реформатської громади.
Під час французьких релігійних воєн храми міста зазнали значних руйнувань. У добу Контрреформації в Сенті виникли нові монастирі та релігійні установи.
У XVIII столітті міська влада розпочала масштабну перебудову. Старі укріплення поступово втратили військове значення, їх розбирали, а на місці мурів створювали широкі бульвари й нові вулиці. Саме тоді сформувалася значна частина сучасної планувальної структури центрального Сента.
Французька революція і XIX століття
Сент направив своїх представників до Генеральних штатів 1789 року. Революція докорінно змінила адміністративний та церковний статус міста. 1790 року Сент став столицею новоствореного департаменту Нижня Шаранта.
Останній єпископ старої дієцезії П'єр-Луї де Ларошфуко відмовився присягнути на Цивільному устрої духовенства і загинув під час Вересневих різанин у Парижі 1792 року.
У 1802 році окрему дієцезію Сента було ліквідовано та об'єднано з дієцезією Ла-Рошелі. У 1810 році місто втратило статус префектури, який перейшов до Ла-Рошелі; Сент залишився супрефектурою.
Новий етап розвитку почався з приходом залізниці 1867 року. Тут виникли великі ремонтні майстерні та залізничний квартал.
XX–XXI століття
Під час Другої світової війни Сент перебував під німецькою окупацією. Через стратегічне значення залізничного вузла 24 червня 1944 року його бомбардувала союзницька авіація. Залізничний район і навколишні житлові квартали були тяжко пошкоджені; загинуло близько 300 людей.Michaud (dir.), Histoire de Saintes, с. 291.
Переслідування торкнулися й єврейських мешканців міста. Дев'ятнадцять євреїв із Сента були депортовані та вбиті в Аушвіці; серед них — одинадцять членів родин Анжель і Сіделіо. 27 квітня 2025 року в сквері Анжель—Сіделіо відкрили пам'ятну стелу з іменами дев'ятнадцяти загиблих.
Сент було визволено 4 вересня 1944 року силами французького Опору. Післявоєнну відбудову районів, пошкоджених бомбардуваннями, в основному завершили до грудня 1956 року.Alain Michaud (dir.), Histoire de Saintes, Privat, 1989.
У другій половині XX століття дедалі більшого значення набули охорона історичної спадщини, культура і туризм. З 1989 року Сент має французький статус Ville d'art et d'histoire («місто мистецтва та історії»).
У 1998 році базиліка Святого Євтропія була включена до серійного об'єкта ЮНЕСКО «Шляхи Сантьяго-де-Компостела у Франції».
Населення
У XIX столітті населення Сента різко зросло, особливо після перетворення міста на великий залізничний центр. У другій половині XX — на початку XXI століття чисельність населення залишається відносно стабільною, переважно в межах 25–27 тисяч осіб. У 2023 році в комуні проживало 25 363 особи.
Вікова структура поступово зміщується в бік старших груп. У 2023 році мешканці віком 65–79 років становили 21,2 % населення проти 16,2 % у 2012 році, а особи віком 80 років і старші — 10,6 %.
Французькою мешканців міста називають Saintais і Saintaises.
Транспорт
Автомобільний транспорт