Роберт Фріпп (; , Англія) — британський рок-музикант, гітарист, автор пісень і звукорежисер, найбільше відомий як один із засновників і єдиний постійний учасник рок-гурту King Crimson. Записав також сольні альбоми й активно співпрацював із багатьма музикантами й гуртами, зокрема Девідом Бові, Девідом Сильвіаном, Енді Саммерсом, Браяном Іно, Стівеном Вілсоном, Пітером Гебріелом, , , Talking Heads та іншими. Крім того, Роберт Фріпп разом із та Стівом Боллом (Steve Ball) створив звукову заставку операційної системи Windows Vista. Взяв участь у понад 700 офіційних релізах.
Композиції Роберта Фріппа часто вирізняються незвичними ритмами і впливом класичних та фольклорних традицій. Фріпп — розробник стрічкової системи звукової петлі, відомої як Frippertronics, і так званого .
Журнал Classic Rock включив Фріппа до списку найкращих гітаристів усіх часів. Займав 42-ге місце у списку «100 найкращих гітаристів усіх часів» за версією журналу Rolling Stone у 2003 році (у списку 2011 року посідав 62-ге місце).
Ранні роки Роберт Фріпп народився у , графство Дорсет, Англія. Він був другою дитиною в сім'ї робітників. Його мати Едіт (уроджена Грін; 1914—1993) походила з валлійської шахтарської родини; Фріпп вважає себе наполовину валлійцем. Її заробітки від роботи в Борнмутському архіві дали його батькові, Артуру Генрі Фріппу (1910—1985), змогу розпочати бізнес агента з нерухомостіFripp, Robert (1995). «Basis of Eulogy for Edie Fripp delivered at Wimborne Minster on July 30th. 1993 during the service to celebrate her life and commemorate her death.». A Blessing of Tears: 1995 Soundscapes — Volume Two — Live in California (Media notes). Discipline Global Mobile. DGM 9506.
У 1957 році, коли Робертові було 11 років, батьки подарували йому на Різдво гітару. Пізніше він згадував:Я майже одразу зрозумів, що ця гітара стане моїм життям.Згодом він почав брати уроки гри на гітарі у Кетлін Гартелл (Kathleen Gartell) і Дона Страйка (Don Strike). Скотті Мур, гітарист Елвіса Преслі, надихнув 11-річного Роберта на гру в стилі рок, у 13 років він почав грати класичний джаз, а в 15 — сучасний джаз. Своїми тогочасними музичними натхненниками він називав джазових музикантів Чарлі Паркера та Чарльза Мінґуса.
У 1961 році 15-річний Фріпп вперше став учасником гурту, який називався The Ravens; на бас-гітарі в ньому грав . Наступного року гурт розпався. Фріпп зосередився на навчанні та почав працювати у компанії свого батька на посаді молодшого перемовника. У цей час він мав намір вивчати і згодом перейняти бізнес батька«Robert Fripp: New York•Wimborne». Late Night in Concert. 1985. BBC Television. BBC Two.. Однак у 17 років Фріпп вирішив стати професійним музикантом. Він став гітаристом у джазовому колективі The Douglas Ward Trio, який грав у готелі Chewton Glen у , після чого приєднався до рок-н-рольної групи The League of Gentlemen, до складу якої входили також двоє колишніх учасників гурту Ravens.
У 1965 році Фріпп пішов з гурту і вступив до , де вивчав економіку, економічну історію та політичну історію з наміром отримати атестат зрілостіhttps://web.archive.org/web/20160531172741/http://www.dgmlive.com/diaries.htm?entry=9547.
У лютому 1965 року Фріпп поїхав на концерт оркестру Дюка Еллінгтона; те, що він там почув і побачив, глибоко його вразило. Наступні три роки Фріпп грав легкий джаз в оркестрі Majestic Dance Orchestra в борнмутському готелі Majestic, замінивши там майбутнього гітариста гурту The Police Енді Саммерса, який відправився до Лондона з ). Саме в цей період Фріпп познайомився з музикантами, з якими співпрацюватиме протягом своєї подальшої музичної кар'єри, — Джоном Веттоном, і Грегом ЛейкомSid Smith. In the Court of King Crimson. London: Helter Skelter Publishing, 2002, pp. 16-18..
У віці 21 року, повертаючись пізно ввечері з коледжу додому, Фріпп увімкнув Radio Luxemburg і почув останні хвилини пісні A Day in the Life з альбому «Бітлз» Sgt. Pepper's Lonely Hearts Club Band«Robert Fripp: New York•Wimborne». Late Night in Concert. 1985. BBC Television. BBC Two.. Зачарований нею, він перетворився на слухача і почав слухати найрізноманітнішу музику — струнні квартети Бели Бартока, Симфонію № 9 Антоніна Дворжака, альбом Are You Experienced Джимі Гендрікса, гурт . Багато років по тому Фріпп згадував:…Хоча всі діалекти були різні, голос був однаковий… Я знав, що не можу сказати «ні».
Кар'єра
1967—1974 роки: Giles, Giles and Fripp і King Crimson У серпні 1967 року брати і Джайлзи — відповідно ударник і вокаліст/басист, професійні музиканти, які ще у підлітковому віці грали в робочих гуртах у Дорсеті, Англія, — оголосили про пошук «співаючого органіста» до гурту, який вони формували. На пропозицію відгукнувся Роберт Фріпп, який, за іронією, не грав на органі і не співав. Тріо переїхало до Лондона і стало називатися . Їхній єдиний студійний альбом The Cheerful Insanity of Giles, Giles and Fripp вийшов у 1968 роціhttps://www.discogs.com/master/50691-Giles-Giles-And-Fripp-The-Cheerful-Insanity-Of-Giles-Giles-And-Fripp. Гурт балансував на межі успіху і навіть з'явився в одній телепрограмі, але комерційного прориву так і не здійснив.
Намагаючись розширити діапазон свого звучання, тріо залучило гри на дерев'яних духових інструментах і клавішних. Той, своєю чергою, привів із собою ще двох музикантів: свою тодішню дівчину, колишню вокалістку гурту (чиє коротке перебування в гурті закінчилося одразу, як тільки вони розійшлисяSmith, Sid (2002). In The Court of King Crimson. Helter Skelter Publishing. Retrieved on 12 June 2009.) і автора текстів, адміністратора турне та розробника декорацій , з яким він писав пісні.
Фріпп швидко відчув, що переростає ексцентричний поп-підхід Пітера Джайлза, і почав віддавав перевагу більш амбітним композиціям, які писав Макдональд. У 1968 році гурт розпався.
Майже одразу, у середині 1968 року, Фріпп, Макдональд і Майкл Джайлз сформували перший склад King Crimson. Вони запросили старого друга Фріппа по Борнмутському коледжу Грега Лейка вокалістом і бас-гітаристом, а також закликали партнера Макдональда з написання пісень виконувати роль автора текстів, дизайнера світлового шоу і загального творчого консультанта.
Дебютний альбом King Crimson, In the Court of the Crimson King, у якому поєднувалися ідеї року, джазу та європейської народної й класичної музики, вийшов наприкінці 1969 рокуhttps://www.discogs.com/master/406634-King-Crimson-In-The-Court-Of-The-Crimson-King-An-Observation-By-King-Crimson і відразу став великим успіхом: його досі вважають одним із найвпливовіших альбомів в історії прогресивного року. Гурту пророкували славу, але його учасники надто по-різному підходили до написання музики: Фріпп, який, хоча й не був ані основним композитором, ані фронтменом, став рушієм і «виразником дум» гурту, спрямовував його у дедалі похмуріші й напруженіші нетрі депресивної музики, тоді як Макдональд і Джайлз віддавали перевагу легшому й тоншому романтичному звучанню і тому відчували дедалі більший дискомфорт від свого становища. Урешті-решт у січні 1970 року, після завершення туру по США, вони пішли з гурту.
Щоб вберегти гурт від розпаду, Фріпп пропонував варіант його збереження: він сам іде, а Макдональд і Джайлз залишаються. Але Макдональд заявив, що King Crimson — це «більше (він), ніж вони», і тому піти мають саме він і Джайлз. Пізніше Макдональд казав, що «ймовірно, був недостатньо емоційно зрілим, щоб впоратися з цим» і ухвалив «необдумане рішення піти, ні з ким не порадившись».
Під час запису другого альбому King Crimson, In the Wake of Poseidon (1970)https://www.discogs.com/master/406645-King-Crimson-In-The-Wake-Of-Poseidon, Грег Лейк пішов з гурту (і невдовзі став одним із засновників Emerson, Lake & Palmer), через що Фріпп і Сінфілд залишилася єдиними учасниками-засновниками King Crimson. Вони випустили ще два альбоми (Lizardhttps://www.discogs.com/master/498-King-Crimson-Lizard і Islandshttps://www.discogs.com/master/436-King-Crimson-Islands) і були єдиними постійними учасниками складу King Crimson. Участниками гурту в різний час були , саксофоніст/флейтист Мел Коллінз, барабанщики та і майбутній басист Bad Company , а також ціла низка запрошених музикантів із Soft Machine, гурту , і гуртів і . У цей час Фріпп був єдиним автором музики гурту, яка будувалася на основі першого альбому, але розвивалася в напрямку джаз-року та фрі-джазу, а також набувала форми езотеричних ліричних та міфологічних концепцій Сінфілда.
У 1971 році Фріпп, по суті, витіснив Сінфілда і став фактичним керівником King Crimson. Примітно, що він завжди формально відкидав цей «ярлик», вважаючи за краще характеризувати свою роль як «контроль якості» або «своєрідний клей». Починаючи з цього моменту Фріпп став єдиним постійним учасником гурту, і надалі його розвиток визначався насамперед композиційними та концептуальними ідеями Фріппа, які спиралися на авангардний джаз, імпровізацію, хард-рок та вплив європейської музики, зокрема музику Бели Бартока.
Упродовж кількох наступних років King Crimson випустив ще три альбоми новаторського і дедалі більш експериментального року — Larks' Tongues in Aspic, Starless and Bible Black і Red. До гурту приєднувалися й з нього виходили авангардний перкусіоніст , скрипаль , басист і співак Джон Веттон і колишній ударник гурту Yes Білл Брюфорд. У 1974 році Фріпп офіційно розпустив гурт. Як з'ясувалося пізніше, це було лише перше припинення його діяльності в серії тривалих перерв і подальших трансформацій.
1974—1981 роки: співпраця, сторонні проєкти та сольна кар'єра Коли King Crimson зменшував свою активність, Роберт Фріпп приділяв час стороннім проєктам. Він працював із (та іншими музикантами, які з'являлися на записах King Crimson) над проєктами, далекими від рок-музики, — зокрема, був музикантом і продюсером альбому (1971)https://www.discogs.com/master/23718-Centipede-Septober-Energy гурту та альбому Ovary Lodge (1973)https://www.discogs.com/master/65565-Ovary-Lodge-Ovary-Lodge. У цей період він також працював із гуртом Van der Graaf Generator: у 1970 році він грав на альбомі (1970)https://www.discogs.com/master/33422-Van-Der-Graaf-Generator-H-To-He-Who-Am-The-Only-One, а в 1971 році — на https://www.discogs.com/master/33426-Van-Der-Graaf-Generator-Pawn-Hearts. У 1972 році Фріпп продюсував альбом https://www.discogs.com/master/15069-Matching-Mole-Matching-Moles-Little-Red-Record гурту . Перед тим як сформувати склад King Crimson епохи Larks' Tongues in Aspic, він став співавтором розмовного альбому, співпрацюючи із жінкою, яку характеризував як «відьму»; альбом дістав назву Robert Fripp & Walli Elmlark: The Cosmic Children of Rock, але офіційно він так і не був випущений.
Фріпп записав два альбоми з Браяном Іно — https://www.discogs.com/master/9824-Fripp-Eno-No-Pussyfooting у 1973 році та https://www.discogs.com/master/9799-Fripp-Eno-Evening-Star у 1975-му. Вони експериментували з кількома авангардними музичними прийомами, які в ті часи ще були новими. У пісні The Heavenly Music Corporation з альбому (No Pussyfooting) Фріпп вперше використав систему закільцьовування стрічки на двох модифікованих котушкових магнітофонах Revox A77. Ця техніка стала відігравати центральну роль у подальшій творчості Фріппа й отримала назву «Фріппертроніка».
У 1973 році Фріпп виконав гітарне соло у пісні — можливо, найвідомішому треку сольного дебютника Браяна Іно https://www.discogs.com/master/6152-Eno-Here-Come-The-Warm-Jets. У 1975 році Фріпп і Браян Іно відіграли живі концерти в Європі, а Фріпп також взяв участь у створенні гітарних соло для знакового альбому Іно Another Green Worldhttps://www.discogs.com/master/6659-Eno-Another-Green-World.