Інокентій (світське ім'я — Олександр Дмитрович Пустинський, ) — ) — церковний діяч, богослов.
Біографія Народився у Вологодській губернії Російської імперії неподалік Олександро-Коровинської пустині (тепер Російська Федерація). Практикував християнське віросповідання з дитинства у місцевій Свято-Троїцькій церкві. Закінчив навчання у Київський духовній академії де здобув звання магістра теології. Згодом призначений був на ректора Тверської духовної семінарії.
В 1903 рока — намісник Чудівского монастиря в Московському Кремлі. Того ж року закінчив навчання у Московському археологічному інституті.
Від 14 грудня 1903 рока до 1 травня 1909 р. — намісник Аляскинський в Північноамериканській єпархії (у м. Сан-Франциско в лютому—червні 1907 р. був намісником Американським).
Від 25 червня 1912 р. до 16 грудня 1916 р. — намісник Астанайський (Алма-Атинська єпархія). Спромігся у грудні 1916 р. перенести центр кафедри з міста Вєрний (нині м. Алмати) у м. Ташкент Російської імперії (тепер в Узбекистані). З того часу до червня 1923 р. — єпископ Ташкентський і Туркестанський, опікувався Ташкентською єпархією (архієпископ в Якутській і Туркестанській єпархіях).
У 1923 р. — намісник Курської єпархії. Після собору в м. Москві у 1923 р. схилився до православної течії обновленців. За що піддавався критиці комуністичної преси і з боку «тихоновців», переслідувався спецслужбами (ВЧК-ОГПУ-НКВС).
Брав участь 15 листопада 1924 р. у Всеукраїнській нараді перед II-м Собором обновленців у Харкові (УАПЦ-«УПАЦ»), там відстоював автокефалію й українізацію богослужіння. Осудив релігійний фанатизм в Церкві, політичні провокації держави проти релігії, агресивну конфліктність православної течії «тихоновців» з Московської патріархії РПЦ, хоча сам належав до Російської православної церкви Московської патріархії. Під його особистим впливом нарада ухвалила вперше в історії перекласти богослужбові книги на сучасну українську мову й послати священиків на місіонерство до православних українців Кубані, Дону, Туркестану й Східного Сибіру з цими книгами.
У 1924—1929 р. — намісник Київський, титулований на митрополита Київського і Галицького, голова Ради і ректор Богословської школи в Києві. В 1929—1931 р. — намісник Архангельський, після чого відправляється на заслужений відпочинок у Вологодську губернію Російської імперії. Його сучасники вважали, що він строгий і проникливий, книголюб і поліглот, блискучий проповідник, завжди жив по чернечому у простоті побуту скромно, служив шляхетно і дисципліновано, опікувався вихованням молоді.
На початку 1932 рока відкликається і призначається «обновленським» синодом для управління Архангельською митрополією. Весною того ж року — обирається бути головою Церковного управління Північного краю Росії (до нього тоді входила й Вологодська губернія з центром у м. Архангельську).
Виступив відверто проти атеїстичного фанатизму комуністичної партії й оповідав про розквіт релігії в цивілізованих країнах і жадав розбудови такої цивілізації в ріднім краї без переслідування (свободи совісті) християн. Давав безкомпромісну оцінку духівництву РПЦ Московської патріархії, закликав до очищення і морального покращення відповідальних кліриків і мирян, дбав за життя Церкви. І болюче переживав небажання віруючих (пастви) оновлювати релігійне життя відповідно до вимог Євангелія та сучасності. Відстоював викладання в усіх державних школах Закону Божого (християнську етику) і засуджував лицемірство «подвійного стандарту» державної політики уряду щодо «відокремлення церкви від держави і держави від Церкви» (секуляризм). Був прихильником об'єднання всіх християнських конфесій (екуменізм). Виступав проти тягарів — несправедливо великих податків для громадян (народу), примусових форм соціалістичної колективізації тощо. Не встиг реалізувати намір емігрувати через розповсюдження «войовничого атеїзму». І 14 березня 1933 р. цього владику було заарештовано НКВС СРСР за звинуваченням у «незгоді з політикою радянської влади у відношення до церкви», в «антирадянській агітації й веденні діяльності по створенню контрреволюційного церковно-монархічного підпілля» (пункт 10 статті 58 «антирадянська пропаганда»). За записами слідчих на допитах не хитрував, вів себе достойно і відверто. За вироком його було відправлено на 3 роки у Казахстан на заслання. Але 3 грудня 1937 р. — НКВС його там на засланні знову арештувало і розстріляла в м. Алма-Аті.
16 січня 1989 р. на підставі статті № 1 Указу Президії Верховної Ради СРСР «про додаткові заходи по відновленню справедливості у відношенні до жертв репресій що мали місце в період 1930–1940 рр. і на початку 1950-х рр.» реабілітований як «жертва політичних репресій» (посмертно).
Богословські праці «Два пути». «Богословский вестник» 1897, октябрь. «Дары земные небесному жителю». «Богословский вестник» 1897, ноябрь, с. 169. Пастырское богословие в России за XIX век. (Сергиев Посад, 1899, магістерська дисертація) Пастырское богословие. (Мысли по поводу изданной книги: «Пастырское богословие в России») // «Православный собеседник», 1900 г., I «Многое и единое». (Лук. 10, 41, 42) // «Богословский вестник» 1898, октябрь, с. 8. Три искушения. Речь. (г. Тверь, 1901 г.)
Див. також Українська автокефальна православна церква (1919—1937) Українська автокефальна православна церква Митрополит Київський Українська синодальна церква
Джерела ЦДАГО слідча справа № 914/33 ВЧК-ОГПУ-НКВС (КГБ СССР); Брокгауз Ф. А. и Ефрон И. А., «Энциклопедический словарь», — «Пастырское богословие» ; Раздорский А. И., «АРХИЕРЕИ КУРСКОГО КРАЯ XVII — XX вв.» (Краткий биографический справочник), «Регион-Пресс», г. Курск, 2004 г.; «Большая биографическая энциклопедия», 2009 г.
Посилання Выпускники Санкт-Петербургской духовной семинарии ; Иннокентий (Пустынский); «к 130-летию ТУРКЕСТАНСКОЙ ЕПАРХИИ портреты архипастырей» ; «ЯКУТСК ПРАВОСЛАВНЫЙ» ; Иннокентий Пустынский ;