«Палімпсе́сти» — п'ята збірка поезій українського поета Василя Стуса, яка вийшла у 1986 році в Нью-Йорку, вже по смерті автора. Вважається однією з вершин поетового доробку. Назва пов'язана з палімпсестами — вишкрябаними пергаментами з написаним наново текстом.

Контекст створення збірки

Критичні оцінки В 1992 році цікавий погляд на останню збірку Стуса запропонував літературознавець Марко Павлишин. У своїй статті «Квадратура круга: пролегомени до оцінки Василя Стуса» дослідник звернув увагу, що наприкінці 1980-х років в Україні почав зароджуватися культ Стуса, заснований на героїзації його спротиву радянському режиму.

На думку дослідника, ця героїзація ніби почала ставати на заваді того, щоб оцінити стуса як поета за межами його політичного чину. Тож Павлишин робить спробу переглянути усталені оцінки творчості Стуса, запитуючи, яка саме частина доробку поета змінила й стала по-справжньому новим словом в українській культурі.

Таким корпусом текстів бачиться йому умовна перша частина збірки «Палімпсестів», що написана між 1972 та 1977 роками. На думку дослідника, «світ ранніх “Палімпсестів” — це мікрокосм, вписаний у макрокосм, причому мікрокосм — це тюремний інтер’єр, символ якого — квадрат, а макрокосм — це всесвіт з його плянетами, зорями та їхніми рухами, символ яких — коло»Канон та іконостас, с. 162.

Ця частина збірки, вважає Павлишин, пропонує читачам нову схему світу. «Це світ, який найкраще виражається картинами геометричної абстрактности. У ньому плоть існує тільки для того, щ об проявити свою нікчемність. (…) У Стусовому світі немає розповідей. Якщо немає розповідей, то немає і часу, як лінії; немає пояснень, немає причин. Є просто синхронний, абстрактний світ — квадрат у колі, тюремна вічність перед вічністю бігу плянет»Канон та іконостас, с. 165.

І саме ця тональність «міфу кінця», квадратово-круглої, колючої сучасності створює реальність, в якій світ — це «вічний кінець із забутим початком». І лише у вірші «Немов крізь шиби, кроплені дощами…» ми бачимо, як до ліричного героя, що перебуває в ув'язненні, заходять спогади про світ за межами тюремної камери — але лише для того, щоб підкреслити нереальність цього омріяного світу«Вірш “Немов крізь шиби” гнітить навіть нещадніше, ніж поезії більш однотонно песимістичні. Тут допущено існування цілісної людини і цілісної нації — але тільки як конструкція, ідея, як обрамована нереальність. Таким и виглядають гуманізм і національна романтика в найавгентичнішому, на наш погляд, періоді творчости Стуса» // Канон та іконостас, с. 169

Водночас щодо другої частини збірки Павлишин залишається скептичним, характеризуючи її як підкорення Стуса Шевченковій візії поета як національного пророка. Дослідник наводить як приклад вірш «Уже Софія відструменіла…», який закінчується відомими, і на думку Павлишина, відверто політичними рядками про «дорогу болю», в яких поет «молиться голосом дум до України».

Примітки

Джерела Юрій Шевельов. Трунок і трутизна. Про «Палімпсести» Василя Стуса // Палімпсести. — Нью-Йорк, 1986. — с. 17–58. Марко Павлишин. Квадратура круга: пролегомени до оцінки Василя Стуса // Канон та іконостас. — Київ, 1997. — с. 157–175. Іван Дзюба. Різьбяр власного духу (Василь Стус) // З криниці літ. Том 3 — с. 602–629. Галина Яструбецька. Концепція збірки «Палімпсести» В. Стуса // Слово і Час. — 2010. — № 9. — С. 30-38. — Бібліогр.: 12 назв. — укр.

Посилання збірка на сайті diasporiana