Ю́рій Володи́мирович Шевельо́в (прізвище при народженні — Шна́йдер, ; , Харків — , Нью-Йорк, США) — український славіст-мовознавець німецького походження; історик української літератури, літературний і театральний критик, активний учасник діаспорного наукового та культурного життя української еміґрації. Викладач російської та української мов у Гарвардському університеті, пізніше професор Колумбійського університету. Іноземний член НАН України (1991 р.). 1949 рік — доктор філософії. Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (2000).
Член Американського лінгвістичного товариства, Польського інституту мистецтв і науки в США. Почесний доктор Альбертського, Лундського, Харківського університетів та Національного університету «Києво-Могилянська академія» Почесні професори НаУКМА // Національний університет «Києво-Могилянська академія». Один із засновників об'єднання українських письменників у діаспорі «Слово» (1954), президент Української вільної академії наук (1959—1961, 1981—1986), Головний редактор журналу «Сучасність» (1978—1981 рр.). Автор низки фундаментальних мовознавчих праць: «Нарис сучасної української мови» (1951 р.), «Передісторія слов'янської мови: історична фонологія загальнослов'янської мови» (1965 р.), «Історична фонологія української мови» (1979 р.). Творча спадщина літературознавця українського зарубіжжя становить близько 900 праць.
Автор науково обґрунтованої періодизації хронології історії української мови, яку на сьогодні підтримує більшість українських мовознавцівХристенок В. Ф. Критерії періодизації історії української літературної мови // // Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Серія 8. Філологічні науки (мовознавство і літературознавство): Збірник наукових праць / Відп. ред. Л. І. Мацько. — К.: НПУ імені М. П. Драгоманова, 2009. Вип. 2 — С. 176..
Писав під різноманітними псевдонімами — Юрій Шерех, Гр. Шевчук, Григорій Шевчук, Шерех (Šerech, Sherekh, Sher), Гр. Ш., Ю. Ш.
Життєпис Народився 17 грудня 1908 року в Харкові, тоді Російська імперія, нині Україна (за іншими відомостями, народився в м. ЛомжаБіографічні нотки авторів // Записки НТШ. — 1962. — Т. CLXIX : Збірник на пошану Зенона Кузелі. — С. 574.). Батьки Шевельова походили зі шляхетних московських родин етнічних німців. Батько — Володимир Шнайдер, монархіст і генерал-майор російської імператорської армії, у зв'язку з початком Першої світової війни вирішив змінити своє прізвище зі Шнайдер (у російському правописі — Шнейдер) на Шевельов, про що 1916 року він звернувся за дозволом безпосередньо до царя Миколи II. Як передає родинна легенда, він обрав початкове Ш, «щоб не міняти міток на серветках». Мати — Варвара Медер, пізніше в документах змінила місце народження сина на місто Ломжу (Польща), щоб унеможливити перевірку соціального походження сина органами більшовицької влади.
1931 року закінчив Харківський педагогічний інститут професійної освіти (нині Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна). Там же навчався в аспірантурі під керівництвом Леоніда Булаховського й успішно захистив 1939 року кандидатську дисертацію на тему «Із спостережень над мовою сучасної поезії. Ораторський жанр у політичній ліриці П. Г. Тичини».Шевельов Ю. В. Із спостережень над мовою сучасної поезії: Ораторський жанр у політичній ліриці П. Г. Тичини. Наукові записки Українського комуністичного інституту журналістики. — 1940. Кн. 1. — 1940. — С. 127—142 Працював викладачем, потім доцентом Інституту журналістики (1933—1939 р.р.) і Харківського університету (1939—1943 р.р.). У 1930-х роках Олесь Гончар був студентом Шевельова. Під час німецької окупації Харкова дописував до місцевої газети «Нова Україна» — надрукував рівно 20 статей: шість під псевдонімом Г. Шевчук, 14 — під власним прізвищемФилипп Дикань. Юрий Шевелёв: демонтаж памяти. MediaPort. 27.09.2013. . Опублікував декілька власних віршів у журналі «Український засів», а також у празькому журналі «Пробоєм» 1943 року. Від 1941 до 1943 р.р. був завідувачем кафедри української філології. У той самий час він працював на технічній посаді в Харківській міській управі, утвореній нацистами, а згодом — у відділі освіти, де укладав підручники з історії України. Як зазначає дослідник історії Харкова часів нацистської окупації Анатолій Скоробогатов, Юрій Шевельов «не був причетний до репресивних акцій нового режиму, не був також ідейним та політичним провідником нацизму», оскільки його публікації мали науково-публіцистичний характер та стосувалися мовознавчих та історичних тем. За його словами, у матеріалах кримінальних справ у показаннях свідків йшлося про науково-популярну діяльність Юрія Шевельова та його інакомислення проти СРСР.
1943 р. виїхав до Львова, де познайомився з Василем Сімовичем. У Львові співпрацював із часописом «Наші дні»Соловйова, А. Літературно-мистецький Львів 1941—1944 р.р. (за матеріалами української періодики з фондів Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка) // Вісник Львівського університету. Серія книгознавство, бібліотекознавство та інформаційні технології. — Випуск 7. — Львів, 2012. — С. 269—275., написав книгу «Внесок Галичини у формування української літературної мови», працював над підготовкою німецько-українського правничого словника, який не був завершений. У Львові проживав, зокрема, в будинку № 14 на Корняктґассе (тепер вулиці Конопницької).
Восени 1944 р. переїхав у Німеччину. Доцент слов'янської філології Українського вільного університету (УВУ) (1946—1949). У 1949 р. захистив докторський науковий ступінь в УВУ. Підготував книгу «Нарис сучасної української літературної мови». Активний учасник та заступник голови об'єднання українських письменників МУР у Німеччині (1945—1949 р.р.).
На запрошення німецького славіста Макса Фасмера обійняв позицію лектора російської та української мов у Лундському університеті (Швеція, 1950—1952 р.р.). У 1952—1954 роках працював у Гарвардському університеті (США). У 1953 році померла мати Шевельова, яка подорожувала разом з ним усе життя. Був одним із засновників об'єднання українських письменників «Слово» в 1954 році. Через конфлікт з Романом Якобсоном змушений був перейти до Колумбійського університету (Нью-Йорк, 1954—1977).Горас Ґрей Лант. З приводу спогадів Шевельова // Критика, № 11–12 (157—158). — С. 43–46Листування Забужко та Шевельова: снобізм, сленг, секс (в літературі) — Тексти, 13/02/2011Юрій Шевельов. Зустрічі з Романом Якобсоном — Сучасність, 1994, 12, С. 93–128 Член Гуггенгеймського меморіального товариства (1958—1959 р.р.). Президент УВАН у США (1959—1961 р.р. і 1981—1986 р.р.).
1977 року вийшов на пенсію. 1979 року в Гайдельберзі була опублікована фундаментальна праця Шевельова «Історична фонологія української мови». Був редактором журналу «Сучасність» у 1978—1981 роках. Після здобуття Україною незалежності кілька разів відвідував різні українські міста. Гроші, одержані від Шевченківської премії, Шевельов передав на розбудову Української гімназії № 6. Позитивно відгукувався про Проєкт українського правопису, розробленого групою науковців на чолі з Василем Німчуком.
Помер 12 квітня 2002 року в Пресвітеріанській лікарні в Нью-Йорку.
Наукова діяльність
Мовознавство У мовознавстві учень О. Білецького, Л. Булаховського (з власних слів) і В. Сімовича (неформально), який впровадив Шевельова у фонологічні методи Празької школи.
Після праць зі стилістики (Павло Тичина, Іван Котляревський, Тарас Шевченко) і синтаксису: «До генези називного речення» (1947) р., «Синтакса простого речення» (1941 р., видано без прізвища автора в К. 1951 р., в англійському перекладі «The Syntax of Modern Literary Ukrainian» у Гаазі 1963 р.), у центр своєї наукової праці поставив написання історичної фонології української мови, що показувала б її розвиток від праслов'янської мови донині на широкому історичному, діалектному міжмовному й текстуальному ґрунті з установленням системно-причинових зв'язків між окремими фонетичними змінами («A Historical Phonology of the Ukrainian Language», 1979 р.). Попередніми студіями до цієї праці були характеристика сучасної української літературної мови («Нарис сучасної української літературної мови», 1951 р.), взаємодії її з діалектами головно Чернігівщини й Галичини (підсумовано в «Die ukrainische Schriftsprache», 1966), розмежування української і білоруської мов («Problems in the Formation of Belorussian», 1953 р.), пробні етимологічні студії (вантаж, веремія та ін.), історична фонологія праслов'янської мови («A Prehistory of Slavic» 1964, 1965), серія статей про попередників у проблематиці (В. Ганцов, О. Курило, К. Михальчук, О. Потебня, Л. Васильєв, В. Сімович) і серія статей про окремі пам'ятки (Реймське Євангеліє, Кодекс Ганкенштайна, Ізборник 1076, Підпис Анни Ярославни, Мірило праведне, Інтермедії Ґаватовича, Хрест Євфросинії Полоцької та ін.).
У праці «Проблеми формування білоруської мови» (1953 р.) він довів, що білоруська мова постала внаслідок взаємодії давніх діалектних зон — полоцько-рязанської та києво-поліської, а не в результаті розпаду «общерусского языка», як це твердив Олексій Шахматов. У книзі «A Prehistory of Slavic. The Historical Phonology of Common Slavic» (1965 р.) Юрій Шевельов розширює своє дослідження на весь слов'янський простір, щоб довести, що в доісторичні часи ні східно-, ні західно-, ні південнослов'янські мови (і народи!) не творили ніяких «спільних етносів», а їхня мова споконвіку була діалектно диференційована. Подальші дослідження засвідчили правильність наукових пошуків Юрія Шевельова, який уважав боротьбу з науково хибною та ідеологічно шкідливою концепцією «общерусского языка» своїм найважливішим завданням. В одному з листів до Олекси Ізарського він признається: «Я дістав перший примірник своєї „Історичної фонології“ мови нашої нещасної. Це було діло мого життя, і я його побачив. Тепер можу сказати — Нині отпущаєши».
Поза тим студії з історії української мови («Українська мова в першій половині двадцятого століття 1900—1941», 1987 р.), історичної морфології, синтакси й лексикології української мови, студії з інших слов'янських мов (російської, білоруської, словацької, польської, сербсько-хорватської, чеської, староцерковнослов'янської), антропонімічні студії й низка рецензій на відповідні наукові появи (найважливіші з цих статей до 1970 року зібрано в книзі «Teasers and Appeasers» 1971 р.). Шевельов був редактором багатьох наукових і літературних журналів і серій, зокрема серії «Historical Phonology of the Slavic Languages».
Літературознавство та театрознавство Шевельов уважав себе передовсім мовознавцем і підписував свої фахові роботи власним прізвищем, а статті з літературознавства та культурології — псевдонімом Юрій Шерех. Автор критичних відгуків на головні еміграційні літературні твори й літературознавчі праці.
Найважливіші літературні й театральні статті зібрано в книзі «Ein neues Theater» (1948 р.), «He для дітей» (1964 р.) і «Друга черга» (1978 р.). Зредагував і видав збірки творів Василя Мови (1969 р.), Л. Васильєва (1972 р.) і В. Сімовича (1981 р., 1985 р.). Редактор і автор журналів «Сучасність» (грудень 1978 — квітень 1981 р.р.) і мовознавчих гасел в україномовну та англомовну «Енциклопедію українознавства».
Історія У 1954 році професор Юрій Шевельов написав у Бостоні статтю «Москва, Маросєйка», у якій сформулював кілька важливих уроків Переяслава-1654. Юрій Шевельов міркував про «історію великої і ще не закінченої війни» — саме так він назвав «історію культурних зв'язків між Україною та Росією». У статті професор робить висновок: Усі вони, писав Шевельов, «живуть і сьогодні»:
Ушанування