Історія астрономії

Історія астроно́мії — історія від Арістотеля до Коперника — досягнуто високого рівня у моделюванні спостережуваного з Землі руху небесних тіл; епоха титанів (період життя Коперника, Браге, Кеплера, Галілея і Ньютона) — доведено єдність фізичної природи Землі і планет, сформульовані основні закони динаміки, закладено фундамент небесної механіки тощо; епоха тріумфу теорії гравітації (XVIII—XIX століття); епоха розквіту релятивістських теорій і всехвильової астрономії (XX століття) — період тісної співпраці астрономії й фізики.

На перших етапах свого розвитку астрономія становила єдине ціле з астрологією. Їх остаточне розділення відбулося в Європі доби Відродження. Інші науки, що досліджують позаземні об'єкти (астрофізика, космологія тощо), також раніше розглядалися як частина астрономії, але у XX столітті вони виділилися як окремі

Давній період Про появу астрономії у найдавніших цивілізацій нічого невідомо. Але науковці сходяться на думці, що головною причиною її виникнення була необхідність у ній для таких звичайних потреб, як, наприклад, фермерство та навігація. Люди завжди мали потребу у визначенні часу коли було необхідно сіяти та збирати врожай. Досі існують фермерства, що користуються тими самими порадами, які зустрічаються в праці давньогрецького поета Гесіода «Роботи і дні». А без вміння орієнтуватися в просторі були б неможливими такі звичайні речі, як військові походи або мореплавство. Подальше упорядкування набутих знань сприяло розвитку науки, створенню приладів та систем вимірювання часу. Відповідно до періодичних циклів зміни дня і ночі, фаз Місяця, пір року з'явилися одиниці вимірювання часу: доба, місяць, рік. Що згодом призвело до появи календаря. Перші письмові докази існування астрономії простежуються у джерелах III—II тисячоліття до н. е. у розвинених культурах, які сформувались на території Єгипту і Вавилону.

Як і у всі подальші часи, з самого початку люди намагались зрозуміти і пояснити бачене ними. Так спостерігаючи за небом було складено уявлення, що Земля є нерухомою, а весь небосхил обертається навколо неї. Також велику увагу до себе привертали рідкісні явища: затемнення, поява комет, падіння метеоритів тощо. Першими спробами пояснення цих, як і багатьох інших явищ, була міфологія. Уявлення давніх цивілізацій про походження і будову Всесвіту збереглися до наших часів у текстах та фольклорі, а деякі релігії досі зберегли ці вірування. Заведено вважати, що лише у IV тисячолітті до н. е., почали формуватись перші здогади про фізичну природу цих явищ.

Вавилон

Вавилонську астрономію ділять на два періоди — давньовавилонський та ассирійський (2000—630 роки до н. е.) і нововавилонський та перський (630—330 до н. е.), — що корелюються з державами які існували на його території в різні проміжки часу. Перші свідчення про астрономію у Вавилоні почали знаходити у XIX столітті разом із іншими пам'ятками писемності, аналіз яких досі триває. Перші дослідники прийшли до висновку, що астрономія Месопотамії у III—II тисячолітті до н. е. була дуже розвиненою і зі значними здобутками. Однак подальше знайомство зі стародавніми текстами поставило такі думки під сумнів, хоча факт існування астрономії в ті часи визнається безперечним.

На 1990 рік було знайдено 3 тексти цілковито присвячених астрономії, які відносять до другої половини II тисячолітті до н. е.: «Астролябії» (точна назва «Три зорі в кожному»), «Списки зір Елама, Аккада та Амуру» та енциклопедія астрономії «Мул Апін», оригінал якої датують 690 роком до н. е., однак певна частина матеріалів якої стосується спостережень зроблених принаймні в період XIII—XI століття до н. е. На думку Бартеля ван дер Вардена: «Астролябії» відмічають початок наукової астрономії і це — перша спроба систематизації донаукових знань про зорі, які видно в різні сезони року. Аналіз «Списків зір Елама, Аккада та Амуру» засвідчив, що в ньому йдеться про дати геліактичного сходу тих же зір, що й у «Астролябіях», але все вказувало на те, що їх складено раніше, і «Астролябії», напевно, були вдосконаленням цих попередніх таблиць. Серія «Мул Апін» складалася з трьох табличок, які, своєю чергою, поділялися на 18 розділів.

Уніфікований Вавилонський календар був введений за правління Хаммурапі і складався з 12 місяців по 29 і 30 днів почергово. Місяць починався ввечері з першою появою серпа нового Місяця. Щоб утримувати початок року у потрібному сезоні, яким була весна, у календар інколи вводили 13-й місяць. Також астрономам Вавилону було відомо, що положення Місяця на небі може відрізнятися від його середнього, обчисленного значення на 6°. Завдяки чому їм вдавалося встановлювати момент повного Місяця з похибкою меншою, ніж одна година.

Достеменно відомо, що вже з середини I тисячоліття до н. е. вавилонські астрономи для опису руху Сонця, Місяця і планет використовували арифметичну прогресію. Результати обчислень місячних і планетарних явищ математичними методами виявлено в понад 300 текстах, більшість із яких зберігається у Британському музеї та Луврі. Серед текстів зустрічаються тривалі спостереження за планетами з фіксуванням їх положення. Серед них два тексти за період з 537 до 490 року до н. е. і три тексти з 469 до 400 року до н. е. Довгі ряди таких спостережень і ставали основою для обчислення точних періодів і для побудови теорії руху планет.

Єгипет

Імовірно, єгиптяни мали деякі знання астрономії ще у додинастичний період, зокрема для створення певної календарної системи. Але поки нічого конкретного про це невідомо. Найраніші докази, що підтверджують певні астрономічні спостереження єгиптян, були знайдені в «Текстах пірамід», які датують XXV—XXIV століттям до н. е. Ця пам'ятка свідчить, що в епоху Давнього Царства окремі сузір'я були об'єктом релігійного вшанування. У ній же згадано про одну з планет Сонячної системи — Венеру.

Єгиптяни поділяли зоряне небо на північну й південну частини. Межею поділу вважали екліптику, а не небесний екватор. «Північні боги неба» — була узагальненою назвою сузір'їв північної частини неба, окрім тих, що не заходили за горизонт, які мали назву «незруйновні». Зорі південної частини неба відігравали роль покажчиків часу вночі — деканів. Зображення зір та сузір'їв часто розміщувались на стелях гробниць, і збереглися до нашого часу. Вони передусім слугували прикрасою, зокрема зауважив:Розташування астрономічних прикрас на стелі визначалися художніми принципами. Тому спроби знайти на небі групи зір, положення яких збігалося б із розміщенням намальованих сузір'їв, є безнадійними.Планетам та їхньому вивченню в Стародавньому Єгипті майже не приділяли уваги, про що свідчать наявні тексти. Птолемей в Альмагесті також не наводить жодного прикладу спостереження єгиптянами планет хоча б у VI—V столітті до н. е. На давньоєгипетських пам'ятках назви планет майже завжди супроводжуються символічним зображенням божеств, з якими їх зіставляли. Марс, Юпітер і Сатурн вважалися втіленням бога Хора. Повні назви планет мали такий вигляд: Марса — «Хор горизонту», «Червоний Хор»; Юпітера — «Його ім'я Хор, який обмежує Обидві Землімається на увазі Верхній і Нижній Єгипет», «Його ім'я Хор, який освітлює Обидві Землі», «Його ім'я Хор, який відкриває таїнства»; Сатурна — «Його ім'я Хор — бик небес». Венеру спочатку зображали чаплею; її назва перекладалась як «Перетинач», або «Зоря, яка перетинає». Згодом у назві було відображено її роль як ранкової зорі, і її зображали божеством із двома обличчями чи головами. Меркурій ототожнювався із Сетом.

У своїх текстах єгиптяни поділяли планети на дві групи. Тому існує припущення, що вони знали про різницю в русі верхніх та нижніхвідносно Землі планет, а також мали уявлення, що Меркурій та Венера обертаються навколо Сонця і вже разом із ним — навколо Землі. Також існують припущення, що назва «Перетинач» є відбиттям знань єгиптян про проходження Венери через диск Сонця. Зображенням цієї події мав би бути загальноприйнятий у сучасній астрономії символ Сонця — кільце з крапкою в центрі, який зустрічається в єгипетських текстах, але досі не має пояснення в єгиптології.

Стародавній Китай

Індія

В індійців помітних успіхів в астрономії — на відміну від математики — не було; пізніше вони охоче перекладали і коментували грецькі твориА. І. Володарський Астрономія в стародавній Індії http://naturalhistory.narod.ru/Hronolog/Stat/India_1.htm . Найбільш ранні відомості про знання індійців у галузі природничих наук належать до епохи Індської цивілізації, що датована III тисячоліттям до н. е. У ведичну епоху в Індії Всесвіт вважали розділеним на три різні частини: небо, небесне склепіння і Землю, про що свідчить ведична література тих часів. Вчені Індії, на відміну від вавилонських і давньокитайських, практично не цікавилися вивченням зір і не складали зоряних каталогів.

У V столітті н. е. астроном і математик Аріабгата висловив припущення, що планети обертаються навколо своєї осі. Він також правильно пояснив причини сонячних і місячних затемнень і передбачив декілька майбутніх затемнень. Його погляди викликали обурення правовірних індуїстів, до яких приєднався навіть БрамагуптаЄремєєва А. І., Цицин Ф. А.Історія астрономії. Указ. соч р., стор. 111.:

Послідовники Аріабхати говорять, що Земля рухається, а небо спочиває. Але на їхнє спростування було сказано, що якби це було так, то каміння та дерева впали б з Землі… Серед людей є такі, які думають, що затемнення викликаються не Головою [дракона Раху]. Це абсурдна думка, бо це вона викликає затемнення, і більшість жителів світу говорять, що саме вона викликає їх. У Ведах, які є Слово Боже, з вуст Брахми йдеться, що Голова викликає затемнення. Навпаки, Аріабхата, ідучи наперекір усім, з ворожнечі до згаданих священним словами стверджує, що затемнення викликається не Головою, а тільки Місяцем і тінню Землі… Ці автори повинні підкоритися більшості, бо все, що є у Ведах — священне. Хоча після мусульманського завоювання (XI століття) наука в Індії занепала, деякі великі наукові досягнення у XII столітті належать Бгаскара II.

Імперія інків

Інкська астрономія безпосередньо пов'язана з космологією і міфологією, оскільки кожна уака (священне місце на землі) відбивала якесь небесне тіло чи явище. Це знайшло відбиття в багатьох легендах, де при створенні світу небесні об'єкти зійшли під землю, а потім знову вийшли зі скель, печер, джерел, тобто з кожної уакіRelación de las fabulas y ritos de los Incas por el párroco Cristóbal de Molina . In Relación de las fabulas y ritos de los Incas, edited by Horacio H. Urteaga and Carlos A. Romero, 3-106. Colección de Libros y Documentos Referentes a la Historia del Perú, no. 1. Lima: Sanmarti & ca, 1916. З них же вийшли й самі народи, за уявленнями інків.

Першорядним небесним об'єктом вважався Чумацький Шлях («Майю» — Річка), на якому чи поблизу якого розташовані всі дрібніші значущі об'єкти. Положення у періоди, коли в результаті обертання землі вісь Чумацького Шляху максимально відхиляється в ту і в іншу сторону від лінії північ — південь, відзначають кордону, членовані світ на чотири секториПедро де Сьеса де Леон. Хроніка Перу. Частина Друга: Панування Інків. Глава XXVI. На землі приблизно під тим же кутом перетинаються дві центральні вулиці селища (і продовжують їх дороги) і зрошувальні канали<ref name = "mesoamerica.narod.ru"></ref>.

Інки знали відмінність між зорями () і планетами (). Точно відомо, що вони спостерігали Венеру (Ч'аска), Юпітер (Пирву) і Сатурн (Хауча)Exsul immeritus blas valera populo suo e historia et rudimenta linguae piruanorum. Indios, gesuiti e spagnoli in due documenti segreti sul Perù del XVII secolo. A cura di L. Laurencich Minelli. Bologna, 2007, про спостереження ними Меркурія і Марса достовірних відомостей немає. Інкські назви планет дають підстави вважати, що астрономам інків були відомі Галілеєві супутники Юпітера і обумовлена ​​атмосферою нечіткість країв диска Венери.