Сті́вен Ге́ндрі () MBE (нар. 13 січня 1969 року) — видатний шотландський колишній професіональний гравець у снукер.
Семиразовий чемпіон світу (1990, 1992—1996, 1999)Містер снукер «мІСТО». Найтитулованіший гравець за всю історію снукеру — 36 перемог у рейтингових турнірах. У дев'яти сезонах (з них 8 сезонів поспіль) посідав перший рядок світового рейтингу. Багато фахівців називають його найкращим снукеристом сучасності.
1994 року Стівена Гендрі нагороджено Орденом Британської імперії.
Біографія й кар'єра Народився в Единбурзі, став відомим у Файфі, де закінчив Inverkeithing High School — одну із давніх шкіл Великої Британії. Зараз Стівен мешкає в маленькому місті Охтерадер із дружиною Менді, а також синами Блейном (1996 р.н.) і Картером (2004 р.н.).
На думку багатьох, стати найкращим гравцем за всю історію гри в снукер Стівену Гендрі вдалося, встановивши всі рекорди: за кількістю титулів, сенчурі-брейків і, звичайно, за сумою призових. Його сім титулів чемпіона світу поступаються тільки Джо й Фреду Девісам, але їх перемоги було завойовано, коли снукер був грою для вузького кола. Можливо, були ті, хто мав кращий поттінг або грав акуратніше, і сам Стівен визнавав, що дехто має більший природний талант, але ніхто не зміг бути найкращим гравцем протягом стількох сезонів. Насправді талант Стівена Гендрі величезний і незаперечний. Стівена не визнали найталановитішим гравцем тому, що він непопулярний у світі снукеру. Його гра така, що захоплюватися нею можуть тільки такі ж великі майстри або фахівці, а для публіки Стівен не грав ніколи. Він виграв сім чемпіонських титулів і, хоча його суперники були тоді дуже сильні, Гендрі утримував корону чемпіона світу протягом 5 років. Принципово можливі докори у бік Гендрі із приводу в'язкості його гри компенсуються його фантастичною витримкою — Стівен завжди вмів не тільки вигравати, але й програвати. Так само як Стів Девіс домінував у 1980-х, 1990-і роки належали Стівену. У те десятиліття він виграв 28 рейтингових турнірів і одержав величезну кількість інших перемог. Як і в Девіса, його домінування було таким, що безліч суперників зазнавали поразки перш, ніж підходили до столу. Гендрі вигравав від 2 до 4 турнірів за сезон протягом 10 років, до того ж, тоді проводилося від 12 до 16 турнірів. Однак його домінування визначалося великою кількістю чемпіонських титулів.
Рання кар'єра (1981—1985)
Шотландії довелося довго чекати, аби з'явився справді добрий гравець. Були один чи два гравці, хто зміг увійти до 32 найкращих, але жодного, хто зміг би вигравати рейтингові турніри, більше того - чемпіонати світу, із часів Волтера Дональдсона у 1950-х. Всі були дуже раді появі 14-річного юнака, що виграв 1983 року національну першість серед гравців, молодших 16 років, і з'явився на турнірі Junior Pot Black ледь здатний дотягтися до кулі поперек столу. У 15 років він став чемпіоном Шотландії серед аматорів і наймолодшим учасником чемпіонату світу серед аматорів. 1985 року, у віці 16 років захистивши титул чемпіона Шотландії й отримавши професійну ліцензію, він став наймолодшим гравцем-професіоналом в історії снукеру.
Початок професійної кар'єри (1986—1988) У свій перший професійний сезон 1985/86 він дійшов до 1/16 фіналу на турнірі Mercantile Credit Classic і в завзятій боротьбі поступився Віллі Торну у першому раунді чемпіонату світу у Крусіблі. Після того, як він став наймолодшим чемпіоном Шотландії серед професіоналів, він завершив сезон на півшляху до вершини рейтингу — на 51 місці, але фахівці вже його відзначили.
У наступному сезоні він дійшов до чвертьфіналу турніру гран-прі і півфіналу турніру Mercantile Credit Classic. На чемпіонаті світу у вирішальній партії у чвертьфіналі він поступився майбутньому переможцеві, Джо Джонсону. Він виграв фінал турніру World Doubles у парі з Майком Галлеттом, зберіг звання чемпіона Шотландії серед професіоналів і посів 23 рядок світового рейтингу. Уже тоді професіонали дивувалися надзвичайно сильній грі юнака, якому ледь виповнилось 18 років.
Ян Дойл, шотландський бізнесмен, помітивши потенціал Стівена, почав фінансувати його вже тоді. Це партнерство стало основою тієї імперії сучасного снукеру, що контролює сьогодні більшість гравців, що входять в еліту. Стівен уже розглядався як спадкоємець Стіва Девіса, але в турнірних матчах, що відбулися між ними, майстер дав молодому претендентові серйозний урок. Це, однак, додало Стівену впевненості в собі й, в остаточному підсумку, допомогло усвідомити можливість стати таким же, якщо не кращим за Девіса. Це були часи надзвичайної популярності снукеру в Британії. Тоді молодому Гендрі повністю дали розкрити його талант — з 15 турнірів молодий гравець мав півфінали, чвертьфінали й навіть деякі перемоги.
Його третій професійний сезон дав йому перші рейтингові титули: Grand Prix і British Open. Він також виграв Australian Masters, третє звання чемпіона Шотландії серед професіоналів і, знову з Майком Галлеттом, World Doubles, і завершив сезон під четвертим номером у рейтингу. Тепер уже кожен зрозумів, що Стівен був особливим. Він не зміг виграти чемпіонський титул у сезоні 1988/89, його досягненнями в рейтингових турнірах стали друге місце у Великій Британії, також він виграв свої перші титули Мастерс в Уемблі і в Новій Зеландії. Незважаючи на нестачу рейтингових перемог, він став третім. Після цього сезону він став перемагати на багатьох рейтингових турнірах.
Період розквіту (1989—1999) У сезоні 1989/90 він виграв чемпіонат Великої Британії, Dubai Classic і Asian Open на додачу до Scottish і Wembley Masters і прибув до Шеффілда як фаворит, щоб уперше взяти світову корону. У довгій і завзятій боротьбі він переграв Джиммі Вайта у фіналі й уже у віці 21 року зібрав всі головні титули й призи. Перший номер рейтингу дістався йому по праву. У сезоні 1990/91, хоча він не зміг захистити звання чемпіона світу, Гендрі виграв п'ять наступних турнірів, встановивши рекорд перемог в одному сезоні. До того ж він зберіг звання переможця турнірів Мастерс і Scottish Masters і лише на двох турнірах програв у чвертьфіналах.
Звання чемпіона світу було повернено 1992 року разом із перемогами на Grand Prix і Welsh Open, також як і на шести інших турнірах, включаючи четвертий поспіль титул B&H, яких у нього стало п'ять. Відтоді положенню Стівена поступово почало загрожувати нове покоління молодих гравців, включаючи Ронні О'Саллівана, Джона Гіггінса і Марка Вільямса, але він продовжував вигравати по три рейтингових турніри на рік і перемагати всіх претендентів на світову корону в Шеффілді. Його заслуги були оцінені королевою, яка нагородила його званням MBE.
Однак загроза зриву його довгого чемпіонства поступово почала втілюватись у реальність. 1993 року він був переможений найперспективнішим гравцем, Ронні О'Салліваном, у фіналі чемпіонату Великої Британії (6:10). Ронні ще не виповнилося вісімнадцяти років, а він вже переміг людину, що, здавалося, стане абсолютно непереможною. У фіналі British Open 1993 Гендрі відігрався в О'Саллівана, але стало зрозуміло, що із цим майстром він буде грати нарівні ще довго, а про абсолютну перевагу мова взагалі не йде.
У сезоні 1993/94 він зазнав перших поразок від Джона Гіггінса й Марка Вільямса. Стівен змушений був спостерігати, як Гіггінс і О'Салліван ділять між собою титул чемпіона British Open. Так Гіггінс встановив новий рекорд снукеру — виграв 3 рейтингових турніри до того, як йому виповнилося 20 років. Але світову корону Стівен зумів захистити, тому що ніхто з молодих далі чвертьфіналу не пробився. У чомусь Гендрі був упевнений: він виграв уже 4 світових титули й величезну кількість інших турнірів, а молоді, попри всі прогнози фахівців, за світовий титул боротися не змогли.
У сезоні 1994/95 Гендрі виграв чемпіонат Великої Британії, перегравши Кена Догерті (10:5). Потім виграв Humo European Open, перегравши Джона Перрота (9:3). Однак на інших турнірах далі чвертьфіналів він не пройшов. Він програв О'Саллівану, Гіггінсу, Свейлу, Марку Джонстон-Аллену та іншим маловідомим гравцям. Ці поразки дозволяли скептично дивитися на талант Гендрі, але виграш світової першості в Найджела Бонда (18:9) знову розставило все на місця.
У наступному сезоні Гендрі виграв Гран-прі, Чемпіонат Великої Британії й Мастерс, а в інших турнірах «повилітав», і не з таким рахунком, що личить чинному чемпіонові світу. Проте Стівен став шестиразовим чемпіоном світу, перемігши Пітера Ебдона (18:12), і зрівнявся за цим показником з Реєм Ріардоном і Стівом Девісом. Це було дуже важливо для Стівена, і він був налаштований завоювати сьомий титул.
у сезоні 1996/97 Гендрі став п'ятиразовим чемпіоном Великої Британії, виграв Welsh Open, International Open, Liverpool Victoria Charity Challenge, і Benson & Hedges Irish Masters, після чого, як звичайно, вийшов до фіналу чемпіонату світу. Здавалося, що він зможе досягти сьомого титулу. Однак він натрапив на рішучий опір Кена Догерті, що, багато програючи під час матчу, зумів перемогти 18:12.
Стівен був упевнений, що поверне собі чемпіонське звання, але в наступному році він програв у першому ж раунді Джиммі Вайту, у якого він вигравав у чотирьох фіналах. Справи пішли гірше, ніж він припускав, тому що Джон Гіггінс, завоювавши звання чемпіона світу, посів перший номер світового рейтингу, який Стівен старанно оберігав протягом восьми років.
Він дуже пишався своїм статусом «першого гравця» у світі й узявся за відновлення цього положення, що виявилося не так просто. На той час було четверо провідних гравців, які ділили між собою більшість перемог у рейтингових турнірах: Стівен Гендрі, Джон Гіггінс, Ронні О'Салліван і Марк Вільямс. Відтоді їх стали називати «Великою четвіркою». Але Гендрі все-таки зумів завоювати сьоме звання чемпіона світу 1999 року, вигравши в Марка Вільямса (18:11), проте не зумів повернути собі перший номер світового рейтингу. Він почав наступний сезон, вигравши Champions Cup і British Open, але перший рядок рейтингу залишався для нього недосяжним.
Наступна кар'єра (1999—2006) З кожним сезоном гра Гендрі вгасала. Його талант, що розкрився в 18, на початку XXI сторіччя дозволяв віднести Стівена до старої гвардії. Він продовжував вигравати чимало турнірів, але це був уже не той майстер, що втримував перший рядок рейтингу 8 років поспіль. На превеликий подив, Гендрі переміг 2002 року Ронні О'Саллівана, що захищав свій світовий титул (17:13), і зробив вагому заявку на восьмий світовий титул. У фіналі він знову зустрівся з Пітером Ебдоном, який у нервовому закінченні матчу із численними помилками все ж вирвав перемогу в Стівена з рахунком 18:17. І хоча Гендрі помстився Ебдону наступного сезону, розраховувати на щось визначне йому вже не доводилося.
На чемпіонаті світу 2003 він програв Марку Вільямсу (7:13), а за весь сезон виграв лише один титул — Welsh Open. Гра Гендрі стала скоріше класикою, ніж серйозною погрозою для Вільямса, О'Саллівана й навіть для молодого Пола Гантера.
У сезоні 2003/04 він виграв British Open, блискуче перегравши Ронні О'Саллівана у фіналі з рахунком 9:6. Майже кожна партія фіналу була шедевром, обидва гравці були в чудовій формі, зробили багато сенчурі-брейків. На чемпіонаті Великої Британії Гендрі продовжував перебувати в блискучій формі й дійшов до фіналу, де перспективний Меттью Стівенс у завзятій боротьбі залишив Гендрі лише фіналістом. На чемпіонаті світу Стівен зазнав нищівної поразки від Ронні О'Саллівана (4:17).
сезон 2004/05 виявився якщо не захоплюючим, то дуже напруженим. Гендрі продовжував працювати в тісному співробітництві із тренером, Террі Гріффітсом, і їх зусилля привели до перемоги на Malta Cup і участі у фіналах на Welsh Open, де він поступився в завзятому двобої Ронні О'Саллівану у вирішальному фреймі (8:9) і на China Open, де він програв новому юному азійському даруванню Діну Цзюньхуею (5:9). І хоча Стівен чи не жахливо виступив на чемпіонаті світу, програвши у чвертьфіналі Меттью Стівенсу (11:13), і навіть дав волю своїм почуттям на прес-конференції із приводу своєї гри, нагородою за зусилля в сезоні стало повернення на другий рядок світового рейтингу.