Шотла́ндія (Альба, , ) — країна у Західній Європі, що належить до Сполученого королівства Великої Британії та Північної Ірландії. Займає північну частину Великої Британії, на півдні межує з Англією, на сході її береги омиває Північне море, на півночі й заході Атлантичний океан, на південному заході — Північна протока та Ірландське море. Окрім того, Шотландія складається ще із близько 790 островів, серед яких архіпелаги Шетландські, ОркнейськіШетландський та Оркнейський архіпелаги прийнято об'єднувати у Північні острови (). та Гебридські острови.
Единбург, друге найбільше місто і столиця країни, є одним із найбільших європейських фінансових центрів. Единбург був осередком шотландського просвітництва 18 століття, яке перетворило Шотландію на потужну торгову, інтелектуальну та промислову країну. Глазго — найбільше місто Шотландії — свого часу було одним із провідних промислових міст світу, нині ж є центром міської агломерації Великого Глазго. До акваторії Шотландії належить велика частина Північної Атлантики та Північного моря, що містить найбільші запаси нафти у Європейському Союзі. Це дало містові Абердину — третьому найбільшому місту країни — титул європейської нафтової столиціAberdeen City Council website «Aberdeen's buoyant modern economy — is fuelled by the oil industry, earning the city its epithet as 'Oil Capital of Europe'.». Retrieved 1 December 2009..
Шотландське королівство як суверенна держава постало у ранньому середньовіччі та зберігалося до 1707 року, хоч і було в персональній унії з Англійським та Ірландським королівствами з 1603 року, коли король шотландський Джеймс VI успадкував англійський та ірландський трони. 1 травня 1707 року Шотландія увійшла до політичного союзу з Англією, щоб відтак утворити Королівство Великої БританіїKeay, J. & Keay, J. (1994) Collins Encyclopaedia of Scotland. London. HarperCollins.Mackie, J.D. (1969) A History of Scotland. London. Penguin.. Це об'єднання стало результатом Союзного договору, підписаного 1706 року, та прийняття двох однакових актів Союзу парламентами обох країн, попри значну антисоюзну опозицію та протести в Единбурзі, Глазго та в інших містах.
Правова система Шотландії залишається окремою від Англії, Уельсу та Північної Ірландії. Шотландія зберігає відмінну юрисдикцію у публічному та приватному правіCollier, J.G. (2001) Conflict of Laws (Third edition) (pdf) Cambridge University Press. «For the purposes of the English conflict of laws, every country in the world which is not part of England and Wales is a foreign country and its foreign laws. This means that not only totally foreign independent countries such as France or Russia… are foreign countries but also British Colonies such as the Falkland Islands. Moreover, the other parts of the United KingdomScotland and Northern Irelandare foreign countries for present purposes, as are the other British Islands, the Isle of Man, Jersey and Guernsey.» Тривалий розвиток правових, освітніх та релігійних інституцій окремо від решти Об'єднаного королівства спричинився до збереження та плекання своєрідної шотландської культури та національної ідентичності навіть у часі перебування країни в союзіDevine, T.M. (1999), The Scottish Nation 1700—2000, P.288-289, ISBN 0-14-023004-1 «created a new and powerful local state run by the Scottish bourgeoisie and reflecting their political and religious values. It was this local state, rather than a distant and usually indifferent Westminster authority, that in effect routinely governed Scotland». Внаслідок успішного референдуму щодо деволюції законодавчої гілки влади у 1997 році парламент Шотландії отримав великі повноваження у розв'язанні місцевих проблем країни. У 2011 році Шотландська національна партія виграла більшість місць у парламенті на виборах та провела референдум щодо незалежності 18 вересня 2014 року, за результатом якого проти незалежності висловилися 2 мільйони 1 тисяча 926 осіб (55,3 %), за незалежність — 1 мільйон 617 тисяч 989 шотландців (44,7 %). Явка склала 84,59 %.Шотландія залишається у складі Великої Британії: 55 % проголосували проти незалежності — УНІАН Обговорюють також другий, повторний референдум.
Походження назви
Англійська назва Шотландії Scotland походить від латинської назви гельських племен скотів (scoti). Пізньолатинська назва Скотія (Scotia, «країна гелів») первинно вживалася щодо ІрландіїThe History Of Ireland Stephen Gwynn. До 11 століття назва Скотія застосовувалась щодо гельськомовної частини Шотландії, на північ від річки Форс, як і назви Албанія (Albania) та Олбані (Albany), що обидві походять від гельського Alba. Сучасного значення слова скоти й Шотландія набули у пізньому середньовіччі.
Історія
Рання історія
Періодичні зледеніння, котрі повністю покривали сучасну Шотландію, очевидно зруйнували будь-які сліди проживання людини на цій території перед добою мезоліту. Вважається, що перші групи мисливців і збирачів з'явилися тут близько 12 800 років тому, коли крижаний покрив відступив після останнього зледенінняThe earliest known evidence is a flint arrowhead from Islay. See Moffat, Alistair (2005) Before Scotland: The Story of Scotland Before History. London. Thames & Hudson. Page 42.Sites at Cramond dated to 8500 BC and near Kinloch, Rùm from 7700 BC provide the earliest known evidence of human occupation in Scotland. See «The Megalithic Portal and Megalith Map: Rubbish dump reveals time-capsule of Scotland's earliest settlements» megalithic.co.uk. Retrieved 10 February 2008 and Edwards, Kevin J. and Whittington, Graeme «Vegetation Change» in Edwards, Kevin J. & Ralston, Ian B.M. (Eds) (2003) Scotland After the Ice Age: Environment, Archaeology and History, 8000 BC-AD 1000. Edinburgh. Edinburgh University Press. Page 70..
Групи поселенців почали будувати перші постійні житла на шотландській землі близько 9 500 років тому, а перші села — близько 6 000 років тому. Зокрема, цим періодом датують добре збережене поселення Скара-Брей на острові Мейнленд Оркнейського архіпелагу. Неолітичні поселення, поховання та ритуальні місця добре відомі та чудово збереглися на Північних та Західних островах Шотландії, позаяк відсутність лісів змушували людей того часу зводити житла з місцевого каменю.
У 2500—2000 роках до нашої ери на Британські острови прибула хвиля переселенців з південного заходу, ймовірно з Іберійського півострова і сусідніх областей приатлантичної частини сучасної Франції. Ці прибульці заселили Ірландію і західні області Шотландії й Англії.
Доба Римської імперії У період римського панування на Британських островах територія сучасної Шотландії залишалася здебільшого поза межами безпосереднього римського контролю. Античні автори, зокрема Амміан Марцеллін і Птолемей, згадують про низку племен, що мешкали на цих землях. Серед них: каледони, дікаледони, вертуріони, корнавії, луги, керени, смерти, карнонаки, креони, епідії, вакомаги, деканти, тедзали, венікони. Вважається, що ці племена належали до різних етнічних груп — серед них були як кельтські, так і доіндоєвропейські аборигенні народи.
У 78 році н.е. римські війська під проводом губернатора Гнея Юлія Агріколи вдерлися на територію південної Шотландії. Вони зіткнулися з сильним спротивом місцевих племен, особливо каледонців. Найвідомішим зіткненням стала битва при Монс Граупіус (ймовірно 83 або 84 року), під час якої римляни здобули перемогу, однак не змогли встановити тривалий контроль над північною частиною острова.
Нездатність римлян підкорити шотландські племена змусила їх перейти до оборонної стратегії. У 122 році імператор Адріан наказав звести потужну прикордонну споруду — Адріанів вал, що тягнувся від узбережжя Ірландського моря до Північного моря, приблизно на південь від сучасного шотландсько-англійського кордону. Цей вал мав стримувати набіги з півночі.
Близько 142 року, за правління імператора Антоніна Пія, римляни просунулися північніше та спорудили ще один оборонний вал — Вал Антоніна, між затоками Ферт-оф-Клайд та Ферт-оф-Форт. Однак його утримували недовго — приблизно до 160-х років.
До кінця III століття римляни поступово втрачали контроль над прикордонними землями. Каледонські племена та інші групи, пізніше відомі як пікти, здійснювали регулярні набіги на римські території. У IV столітті ситуація ще більше погіршилася, і римляни зрештою залишили північні рубежі. До початку V століття, з остаточним виведенням римських військ із Британії, територія Шотландії повернулася під повний контроль місцевих племен.
Середньовіччя
У середині 1-го тисячоліття н. е. основну частину країни займали пікти, що утворилися як єдиний народ в результаті злиття різних племен, на півдні жили групи бритів, витіснені з Англії англосакцями. Пікти утворили королівство піктів або Альбу. Ірландські джерела свідчать про існування королівства піктів — Альба в глибоку давнину, що сумнівно. За ірландськими джерелами, пікти називалися круіхні та частина їх переселилася в Ірландію. Королівство піктів — Альба, судячи з усього, існувало в V—IX століттях. Найбільш відомими королями піктів були Бріде син Маелгуна, Бріде син Білі, Онуйст син Вургуйста. Наприкінці V й на початку VI ст. на західні береги Шотландії з Ірландії переселилися кельтські племена скоттів. Скотти утворили на заході Шотландії своє королівство Дал Ріада. У VIII ст. королівство Дал Ріада завоювало Альбу і скотти майже повністю винищили піктів. Останній раз пікти як народ згадуються в IX столітті. Скотти заселили Шотландію, асимілювавши залишки піктів. Племінна назва скотти поступово перейшла на назву всієї країни.
До середини IX століття, після завоювання піктів скоттами, було створене єдине королівство, що поширило свій вплив на всю Шотландію. На початку XI століття до складу цього королівства ввійшли райони східного узбережжя й рівнина Лотіану, заселені англами.
Шотландське королівство зазнавало набігів скандинавів, які створили собі бази на Оркнейських й Гебридських островах.
Нормандські завоювання Британії не зачепило Шотландії, хоча шотландський король визнав себе васалом Вільгельма Завойовника. Однак опосередкований вплив цього завоювання був досить значним. Приплив на шотландські землі англосаксів, що втікали від норманів, сприяв поширенню їхньої мови на цих землях. Англійський вплив посилився у XII столітті, після шлюбів між шотландськими й англійськими королівськими родинами. Шотландський королівський двір занглізувався й став центром англосаксонської культури в Шотландії. Провідниками цієї культури були англійські феодали, які були запрошені на службу шотландським королем.
Шотландія вважається батьківщиною гольфу, який з'явився тут у XV столітті. Несподівана популярність гри була практично поголовною, вона стала перешкодою для підготовки до військових дій, що і послужило причиною того, що король Джеймс I наклав заборону на цю, здавалося б, просту гру.
Наприкінці XIII століття Англія намагалася захопити Шотландію, але шотландці чинили шалений опір англійцям. Повстання очолив Роберт Брюс. Англійські війська були розбиті й за договором 1328 року Англія визнала її незалежність. Роберт Брюс став королем Шотландії. Наприкінці XIV століття було створено парламент Шотландії.
Новий час
Церковна реформа в середині XVI століття укріпила в Шотландії пресвітеріанство. 1560 року парламент прийняв закон про визнання пресвітеріанської церкви державною церквою Шотландії. Офіційною мовою Шотландії стала мова, утворена на основі мови англосаксонських переселенців зі значним впливом гельської мови. Ця мова була названа шотландською мовою.
На початку XVII століття зв'язки з Англією значно послабшали, коли шотландці не прийняли намагання Карла I зблизити англіканську церкву з католицькою й поширити її вплив на всю Шотландію. 1625 року представники шотландських дворян, священників і буржуазії уклали Ковенант — акт про національний союз для захисту пресвітеріанської церкви. Шотландці зібрали сильну армію, зайняли північ Англії й примусили Карла I дати обіцянку поважати релігійні й політичні свободи Шотландії. Шотландці визнали своїм королем сина Карла I.