Дипломати́чний протоко́л — це сукупність загальноприйнятих правил, традицій і умовностей, які дотримуються урядами, відомствами закордонних справ, дипломатичними представництвами, офіційними особами і дипломатами, народними дипломатами при виконанні своїх функцій в міжнародному спілкуванні та державі. Слово протокол походить від грецького «protokollon» («protos» — перший, а «kolla»— клеїти), тобто, дослівно — правила оформлення документів. Пізніше це слово тривко увійшло в дипломатичну практику і крім оформлення документів цією назвою стали означати всі питання етикету і церемоніалу.
Автори книги «Дипломатична церемонія і протокол» Джон Вуд і Жан Серре відзначають, що «в цілому протокол — це сукупність правил поведінки урядів та їх представників офіційних і неофіційних».
Правила дипломатичного протоколу ґрунтуються на принципі міжнародної ввічливості, тобто поваги до всього, що символізує чи представляє державу. Норми дипломатичного протоколу складалися протягом тисячоліть і ввібрали в себе ті умовності і традиції, які відповідали інтересам встановлення і підтримання міждержавного та внутрішнього державного спілкування . Окремі норми дипломатичного протоколу мають особливо парадний характер і називаються церемоніалом: наприклад, церемоніал вручення вірчих грамот, церемоніал зустрічі і проводів офіційної делегації, церемоніал підписання міжнародних договорів тощо .
Дипломатичний протокол має міжнародний та внутрішній характер і у всіх країнах дотримується приблизно однаково, хоча в деяких з них можуть мати місце свої невеликі відхилення, які випливають із соціального ладу, національних і релігійних звичаїв. В Індії та Індонезії, наприклад, почесного гостя увінчують вінком (гірляндою) квітів. На Індонезійському острові Балі кожен гість, що прибуває на цю землю, проходить релігійний церемоніал вигнання «злих духів».
Історія дипломатичного протоколу
В історії людства, аж до початку нового часу, тобто до XIX ст., питанням церемоніалу надавалося велике значення (приїзд посла, його одяг, транспорт тощо). Ось як описує Жюль Камбон в'їзд у Лондон в 1661 р. шведського посла, під час якого «слуги іспанського посла графа Ваттевіля посварилися з лакеями французького посла графа д'Естрада, перерізали посторонки в його колясці; були пущені в дію шпаги, і багато французів, іспанців і англійців було вбито на місці. Треба дякувати богу, що тепер немає таких битв…».
Часто в'їзди послів обставлялися з надзвичайною пишнотою, як, наприклад, в'їзд польського посла Яна Глінського в Стамбул (XVII ст.). Процесія розтягнулась через все місто, її відкривали 37 возів з особистим багажем посла, потім їхали 4 чудові карети з посольським оточенням, 40 польських шляхтичів в одязі з рожевого шовку, розшитого сріблом, йшли за загоном яничарів. За ними вели 28 коней в яскраво-пурпурових попонах, потім йшли 4 трубачі, 12 пажів у вишитому золотом одязі, лицарі і виблискуючі золотом гусари. Одяг посла був обсипаний діамантами. Його оточували 12 гайдуків в шапках з султанами із пір'я павичів. Підкови коней посла були з чистого срібла і заледве тримались на двох ухналях, щоб під час церемонії навмисне могли загубитися, а присутні їх знайшли і дивувались з неймовірного багатства.
Московські царі під час церемонії прийому іноземних послів ледве тримались на ногах під вагою кількапудових царських шат. Але все це залишилось в минулому, хоча сам протокол продовжував існувати і отримав чіткі форми у спеціальних постановах Віденського (Віденський регламент, березень 1815 р.) та Аахенського (листопад 1818 р.) конгресів. Цими двома документами дипломати держав всього світу керувались протягом майже 150 років аж доки у квітні 1961 р. не була прийнята Віденська конвенція про дипломатичні відносини, що визначила дипломатичний протокол як процедуру визнання держав і встановлення дипломатичних відносин, призначення глав дипломатичних представництв, їх акредитацію та початок діяльності.
Дипломатичний прийом Дипломатичний протокол кожного диппредставництва включає в себе, насамперед, організацію прийомів. Багато зусиль з боку співробітників диппредставництва потребує протокольне забезпечення офіційних візитів найвищих осіб держави — від зустрічі до проводів. При цьому завжди слід пам'ятати, що будь-який прийом має велике політичне значення як для господарів-організаторів, так і для присутніх на ньому, а особливо під час візитів високих офіційних осіб.
Традиція прийомів має глибоке коріння. Так звані князівські і королівські (царські) учти відомі з глибокої давнини, і тривали вони інколи по кілька днів. Ще Великий князь Київський Володимир Всеволодович Мономах у заповіті-повчанні своїм дітям писав: «…шануйте гостя, звідки б вам він не прийшов; якщо не можете вшанувати його подарунком, — то їжею і питтям».
Прийоми поділяють на денні і вечірні. До денних прийомів належать «келих шампанського», «келих вина», сніданки. Прийоми такого типу набувають все більшого поширення, оскільки це вимагає менших затрат часу на їх організацію і проведення.
Келих шампанського «Келих шампанського» зазвичай розпочинається о 12:00 і триває годину. Приводом до його проведення може бути річниця національного свята, перебування в країні офіційної делегації, від'їзд посла, відкриття виставки, фестивалю тощо. На таких прийомах крім шампанського гостям можуть запропонувати вино, соки, мінеральну воду. Подача закусок необов'язкова, але якщо вони і подаються, то тільки у вигляді канапок. Закуски і напої розносять офіціанти. За такою самою схемою проходить і трапеза штибу «келих вина».
Сніданки Сніданки — дуже поширена форма дипломатичних прийомів, і влаштовуються з нагоди приїзду та від'їзду посла, річниць укладення договорів чи інших ювілейних дат, на честь високих іноземних гостей, для підтримки контактів з колегами-дипломатами.
Сніданок, як правило, розпочинається між 12 і 15 годинами, а найчастіше — в 12:30 або о 13:00 і триває 1,5—2 години з розміщенням гостей за столом. Меню може складатися з урахуванням традицій національної кухні і включає одну-дві холодні закуски, одну рибну або м'ясну страву і десерт. Перед сніданком гостям пропонуються соки, під час сніданку сухі виноградні вина, після сніданку — шампанське, кава, чай. Сніданок складається ніби з двох частин: годину — за столом, а потім півгодини за кавою або чаєм (за тим же столом, або в іншому приміщенні). На сніданок гості приходять у повсякденному одязі, якщо інакше не обумовлюється напередодні.
Вечірні прийоми У міжнародній дипломатичній практиці більш престижними вважаються вечірні прийоми. До них належать коктейлі і прийоми а ля фуршет. Коктейлі розпочинаються між 17 і 18 годинами і тривають протягом двох годин. Офіціанти розносять напої і холодні закуски. Можуть подаватися і гарячі страви. Часто влаштовується буфет, де охочі замовляють напої на свій смак.
Прийом «а ля фуршет» проводиться подібно до «коктейлі». Під час цього заходу можуть накриватися столи з холодними й гарячими закусками, і гості самі підходять до них. Підкреслюючи особливу урочистість прийому, коктейлі і фуршети проводять стоячи. Наприкінці може подаватись морозиво, кава, фрукти. Під час таких заходів, особливо, якщо вони проводяться з нагоди національного свята або на честь високого гостя, може організовуватися концерт за участю вітчизняних артистів. Урочистість заходу може підкреслювати певна форма одягу.
Обід Найвищою формою дипломатичних заходів вважають обід і вечерю.
Обід, як правило, розпочинається о 20:00, але не пізніше 21 години, і проводиться з розміщенням гостей за столами. Меню обіду — дві-три холодні закуски, перша страва, гаряча рибна або гаряча м'ясна страва, десерт. Подають міцні алкогольні напої (горілку), сухі виноградні вина. Обід триває дві-три години, після чого гості переходять до іншого приміщення, де їм пропонують коньяк, каву, чай. Під час обіду часто передбачається спеціальна форма одягу (фрак, смокінг, вечірня сукня).
Вечеря Вечеря — прийом, подібний до обіду, але розпочинається він після 21 години. Інколи, особливо під час візиту глави держави або іншої високоповажної особи, для гостей влаштовується коктейль (уже не з метою подання нових закусок, а скоріше задля забезпечення можливості провести бесіду, розмову).
Під час таких заходів як концерти, перегляди фільмів практикується менш урочисті прийоми — обід-буфет, коли гості розміщуються довільно і самі вибирають собі закуски і напої на спеціально накритих столах.
До вечірніх прийомів належать і прийоми «чай», які зазвичай проводять дружини послів. Для цього накриваються один або кілька столів (в залежності від кількості учасників), подаються канапки, десерт, напої.
Можуть бути також музичні, літературні, танцювальні дипломатичні прийоми, під час спортивних змагань тощо.
Правила дипломатичних заходів
До кожного заходу необхідно уважно готуватися, враховуючи його мету і місце проведення. Для цього заздалегідь складаються списки запрошених, своєчасно надсилаються запрошення (як правило, за 10—12 днів до заходу), складається меню і план розсадки, якщо йдеться про сніданок, обід або вечерю.
Найкраще влаштовувати прийоми в диппредставництві або в резиденції посла, але це не завжди можливо, тому нерідко доводиться орендувати приміщення спеціальних залів прийомів або ресторанів з якісною кухнею і високою культурою обслуговування. Для забезпечення прийомів у диппредставництві можуть також запрошуватись професійні офіціанти.
Дуже уважно треба підходити до дати проведення заходу. Виключаються святкові й неробочі дні. В ісламських країнах під час Рамадану дипломатичні зустрічі не проводять. Ці заходи недоречні і в дні національної жалоби.
Велике значення має складання списків запрошених, бо, як правило, охочих або й тих, кого справді треба було б запросити, завжди виявляється більше, ніж дозволяють можливості. Але, в будь-якому разі, на великі прийоми з нагоди національних свят обов'язково запрошуються керівники держави, представники відомств і громадських організацій, діячі культури і науки, журналісти, релігійні лідери, колеги з дипломатичного корпусу. Треба бути дуже уважним при запрошенні представників опозиційних партій, особливо тих, які не популярні в країні перебування.
При складанні кошторису прийому завжди треба враховувати і «відсоток відсіву» — тобто тих осіб, які, можливо, не зможуть взяти участі у заході. «Відсоток відсіву» значною мірою залежить як від ставлення до держави взагалі, так і від авторитету посольства в конкретній країні.
Сучасна міжнародна протокольна практика свідчить про тенденцію до організації скромних прийомів, які б виключали елементи непотрібної пишності, надмірної кількості спиртного або дорогих страв. Бажано, щоб в меню прийомів враховувалися як національний колорит своєї країни, так і національні та релігійні особливості країни перебування. Вкрай некоректно пропонувати в ісламських країнах вироби з свинини.
Велике значення має підбір посуду, особливо національного виробництва. Особливого затишку надають квіти, бажано робити композиції з поєднанням національних кольорів своєї країни і країни перебування. В орендованих залах, як правило, виставляють прапори обох країн, а також, якщо це необхідно, — портрети президентів.
Запрошення на прийом виготовляються друкарським способом, а заповнюються лише від руки красивим почерком. Запрошення розсилаються посильними і кур'єрами, і лише в окремих випадках — поштою.
На запрошенні на прийом з розсадкою, як правило, в правій нижній частині ставляться літери RSVP ( — «прохання відповісти»). На такі запрошення треба давати негайну відповідь, бо затримка з нею — це свідчення неповаги. Відповіді можуть бути письмовими і телефонними. В деяких країнах існує практика давати обов'язкову письмову відповідь на запрошення на прийом глави держави. Ось зразок такої відповіді: