Діато́ніка (від  — той, що переходить від тону до тону) — 7-ступеневний звукоряд, звуки якого можуть бути розташовані по чистих квінтах (Музичний словник Гроува). Діатонічний звукоряд містить лише чисті, малі та великі інтервали, а також тритон. При цьому малі секунди не можуть бути розташованими поспіль.

В Стародавній Греції — один із трьох основних ладових нахилів («родів»), поряд з хроматикою (можливе використання двох малих секунд поспіль) та енармонікою (включає інтервали мікрохроматики)

В теорії музики з поняттям діатоніки тісно зв'язані такі поняття: Діатонічні лади — лади, що складаються зі звуків діатоніки. Такими ладами є натуральний мажор і мінор, давньогрецькі діатонічні лади — лідійський, іонійський, дорійський, еолійський, фригійський та локрійський. Діатонічні інтервали — чисті, малі та великі інтервали, властиві діатонічним ладам. На відміну від хроматичних (зменшені та збільшені інтервали) Діатонічна гама — звуки діатонічного ладу, розташовані у висхідній або низхідній послідовності

В ХХ столітті окремі музикознавці (в тому числі композитор М. М. Скорик) діатонічними називали також 12-ступеневі системи, кожна із ступенев яких трактується як самостійна. При цьому в суть поняття діатоніки вкладається інший сенс: діатоніка як сукупність основних ступенів.

На думку Ш.Кеклена діатоніка, як ладо-тональна основа, до певної міри контрастує хроматичному мажоро-мінору і лишається характерною народній музиці , а також знайшла втілення у музиці К. Дебюссі, Ґ. Форе, Ф. Пуленка та інших композиторів. В Українській музиці, на думку В. Золочевського, діатоніка поєднується із переважанням секундових зв'язків, плавного низхідного пощабельного руху, що відрізняє її від переважання кварто-квінтових співвідношень у класичній європейській музиці.

Література Vincent J. The diatonic modes in modern music. Berkley, 1951; Ю. Холопов. Диатоника // Золочевський В. Ладо-гармонічні основи української народної музики. — К., 1964; Котляревський І. Діатоніка і хроматика як категорії музичного мислення. — К., 1971; Тюлин Ю. Натуральные и альтерационные лады. — М., 1971; Скорик М. Структура і виражальна природа акордики в музиці XX століття. — К., 1983.

Примітки

Посилання