Болгра́д — місто в Одеській області, районний центр, розташоване на східному березі озера Ялпуг — найбільшого прісного озера України. Адміністративний центр Болградської міської громади і Болградського району. Відстань до обласного центру становить близько 242 км і проходить автошляхом , із яким збігається .
Неподалік від міста розташований пункт контролю на залізничній станції через молдовсько-український кордон Болград.
Історія
Болград був заснований на місці болгарського поселення Табакі у 1821 році болгарами, які з дозволу російського уряду переселилися з Болгарії під владою Османської імперії до Російської імперії, як містечко Ізмаїльського повіту Бессарабської губернії.
Генерал Інзов Іван Микитович — генерал-лейтенант, намісник Бессарабії, головний попечитель і голова Комітету іноземних поселенців Південного краю Російської імперії, приймав тих, що тікали з османської неволі, під своє заступництво. Допомагав болгарським колоністам зберегти й збагатити свої традиції, культуру, релігію. З 1818 року й до кінця свого життя він був беззмінним головою Попечительського комітету про іноземних поселенців Південного краю Росії. Він виявив побажання:
21 травня 1828 року з міста під проводом російського імператора Миколи I вийшли війська на війну з Османською імперією за Дунай.
Кримська війна та її наслідки У 1853 році під час війни між Російською імперією і Османською імперією, у Болграді сформувався добровольчий полк під командуванням П. Громадова. Після Кримської війни 1853–1856 років за Паризьким мирним договором південна частина Буджака, у тому числі 40 болгарських і 83 гагаузьких колоній, відійшла до Молдавського князівства, що знаходилося під владою Османської імперії. Село Кубей стало російським прикордонним пунктом. Рятуючись від османської і австрійської поліції, в 1858 році у ньому жив зачинатель болгарської революційної поезії Георги Стойков Раковски. Саме в цей час він написав кілька віршів, зокрема «Затримка в Кубейському карантині» та «Спогади про минуле Болгарії».
Обіцянка зберегти привілеї і права, які болгари одержали від Російської імперії, була порушена молдавським урядом. В 1860 році уряд став вимагати рекрутів. Незадоволені болгари обрали депутацію від усіх сіл і направили її в Болград для переговорів з управителем колоніями. Приміщення гімназії, у якому близько 500 депутатів обговорювали питання про рекрутчину, оточили війська. Пролунали постріли, багатьох було поранено і вбито, протягом цілої доби тривала розправа над жителями, яка супроводжувалась мародерством і насильством. Кривава розправа викликала масову втечу болгар до Російської імперії. У 1861 році втікачі з Болграда заснували за 6 км від міста на території, що залишилася за Російською імперією, село Болгарійку.
60—70 роки XIX століття характерні новим піднесенням народного руху до визволення Болгарії від влади османів. У Болград приїздили відомі болгарські політичні діячі Георги Раковски, Любен Каравелов. У 1871 році тут жив болгарський поет-революціонер Христо Ботєв. Під його впливом 1872 року в гімназії утворився революційно-демократичний гурток. У 1876 році в місті почала виходити політична газета ліберального спрямування «Български глас».
Знову під владою Російської імперії У 1877 році розпочалася війна з Османською імперією. Багато жителів Болграда і сіл добровільно вступили до ополчення й брали участь у бойових діях. Понад 150 болградців загинули на полі бою за визволення своєї батьківщини. Внаслідок перемоги над Османської імперією Буджак за трактатом від 9 жовтня 1878 року був переданий Російській імперії. У той час спостерігався інтенсивний приплив і розселення болгар на територію, що історики назвали «Новою Болгарією».
Перша Світова війна Перша світова війна перервала мирну працю бессарабських болгар. Багато родин позбавилися годувальників. Різко зросло безробіття. У скрутному становищі опинилися жителі, що займалися сільським господарством — недоїмки склали 26 тис. карбованців. У районі Болграда нараховувалося 880 бідних селянських господарств, що орендували казенну землю.
Під владою Королівства Румунія
На початку січня 1918 року в Бессарабію вторглися війська Румунського королівства. У Болграді окупанти вчинили жорстоку розправу над жителями міста. Загарбники проводили політику насильницької румунізації краю. У Болграді закрили болгарські навчальні заклади, а вчителів А. Константинова, К. Агура, І. Мальчева, В. Пугачова та інших арештували. Почалося будівництво стратегічної шосейної дороги Болград — Ізмаїл.
Друга Світова війна Радянський уряд 26 червня 1940 року вручив Румунськуму королівству ноту з вимогою повернути Бессарабію. 28 червня 1940 року вона задовольнила ультиматум. Місто з частиною Бессарабії з українським населенням ввійшло до складу Української РСР. У серпні 1940 року був створений Болградський район, у складі Ізмаїльської області. На території району почали організовуватися колгоспи. У листопаді 1940 року вийшов перший номер районної газети «Ленінський шлях». Поряд з існуючими стали працювати нові підприємства — цегельне, вапняне і гончарне виробництво, майстерні по фарбуванню вовни, сукна; шкіряний завод, слюсарні, столярні майстерні, горілчаний завод.
26 липня 1941 року Болград був окупований німецькими й румунськими військами. Вже 28 липня всіх чоловіків євреїв загнали в синагогу, після катувань вивели за місто і розстріляли. Почались масові реквізиції майна, пограбування. Три роки район перебував під владою ворогів. Почала діяти підпільна організація. Близько 600 жителів Болградщини боролися в лавах Червоної Армії. Майже усі нагороджені медалями й орденами. 24 серпня 1944 року до Болграду вступили радянські війська 31-го гвардійського стрілецького корпусу 46 армії 3-го Українського фронту.
В боях за визволення міста і району загинули і поховані у братській могилі Герой Радянського Союзу гвардії капітан М. В. Терещенко, гвардії підполковник І. І. Александров, старший сержант Д. К. Кутов, рядовий І. К. Недоступов та інші воїни. 7 листопада 1967 року на братській могилі відкрито монументальний обеліск Слави висотою 17 м.
Післявоєнна розбудова Після закінчення війни вже 1950 року відродження господарства цілком завершилося. Були відбудовані харчокомбінат, олійня, механічна майстерня, шкіряний і вапняний заводи. Відкрито готель, лазню, перукарню. Почали працювати лікарня, дитячий сад, ясла. На місці зруйнованого кінотеатру побудовано новий, відкрили Будинок культури, міський сад, стадіон.
На східній околиці міста Болград виріс цілий промисловий район: винозаводоуправління, маслосирозавод, хлібозавод, завод безалкогольних напоїв, авторемонтний завод. У центрі з кустарної артілі, заснованої у 1946 році, виросла швейна фабрика, яка працювала у три зміни.
Інтенсивно провадилось житлове будівництво. У навколишніх селах і місті виростали цегляні будинки, а в північній та східній частинах міста збудовані десятки багатоквартирних житлових будинків.
Незалежна Україна З 1969 року в місті дислокувалися підрозділи 98-ї гвардійської повітряно-десантної дивізії. Після розпаду СРСР і виведення 98-ї дивізії в Росію, на її базі в 1993 році була створена 1-а аеромобільна дивізія Збройних сил України. У 2002 році частину дивізії було передислоковано до Гвардійського у Дніпропетровській області. З 2003 по 2006 рік у Болграді дислокувалася 16-а механізована бригада ЗСУ. Після її розформування частина території та будівель бригади були передані прикордонній службі України.
12 червня 2020 року, відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від № 724-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Одеської області», увійшло до складу Болградської міської територіальної громади.
19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи і ліквідації Болградського (1940—2020) району, місто увійшло до складу новоутвореного Болградського району.
11 вересня 2024 року виконавчий комітет Болградської міської ради прийняв рішення «Про демонтаж (вилучення) з публічного простору пам’ятників, пам’ятних знаків, їх окремих елементів, що містять символіку російської імперської політики в Болградській територіальній громаді».
28 травня 2025 року в Болградському ліцеї № 2 відбулось відкриття меморіальних дошок на честь чотирьох випускників закладу, які загинули, захищаючи Україну — Олександра Бортника, Артема Будяна, Сергія Дачева та Валерія Касапа.
1 серпня 2025 року на виконання закону про деколонізацію, в місті Болград демонтовано пам’ятник Олександру Пушкіну, який визнано таким, що містить символіку імперської політики.
У грудні 2025 року на черговій сесії Болградської міської ради було прийняте рішення щодо місця облаштування Алеї Слави. Вона буде встановлена між Меморіалом Слави та Спасо-Преображенським собором.
Географія
Клімат Болград знаходиться у південній зоні помірного клімату: спекотне, посушливе літо та тепла зима.
Населення Таблиця зміни чисельности населення 1897 1959 1970 1979 1989 2001 2025 12 300 14 053 17 345 17 152 18 093 17 353 14 811
Національний склад Основні етнічні групи Болграда за даними перепису 2001 року: Болгари — 45,50 %, Українці — 22,58 %, Росіяни — 22,51 %, Гагаузи — 3,34 %, Молдовани — 2,48 %.
Мовний склад Рідна мова населення за даними перепису 2001 року: Мова Чисельність, осіб Доля Українська 2 377 13,92 % Російська 8 319 48,70 % Болгарська 5 577 32,65 % Гагаузька 341 2,00 % Румунська 191 1,12 % 277 1,61 % Разом 17 082 100,00 %
Визначні місця Геометричне планування вулиць, прийняте при забудові, ділить місто на правильні квадрати, кожна поперечна вулиця Болграда виходить до берега озера.
У 2001 році Болград був включений до Списку історичних населених місць України, а у 2018 році отримав затверджений Мінкультом історико-архітектурний план з 28 об'єктами культурної спадщини, що перебувають на державному обліку.
Болградський міський парк
При плануванні міста було розбито парк-сад у балці на березі озера. Існує легенда, що гостем Болграда був російський письменник Олександр Пушкін. Він начебто з дозволу Івана Інзова, перебуваючи на засланні, відвідав місто.
За тією ж легендою Пушкін власноруч посадив дерево в міському саду, який начебто тут досі росте. У 1944 році на його честь було названо міський парк. Така назва протрималася до 2024 року, коли була усунена в межах кампанії деколонізації, спричиненої широкомасштабним російським нападом на Україну.
Спасо-Преображенський собор
У 1833 році в Болграді розпочали будівництво кафедрального собору Святого Преображення Господнього, пам'ятника архітектури XIX століття. Будівництво велось майже 5 років. Завершене було в 1838 році. Його будівництво обійшлося болгарським переселенцям у 750 тис. рублів асигнаціями. Імператор Микола І подарував собору 12 дзвонів різного звучання і головний дзвін на храмову дзвіницю.
Хрещатий план, архітектурна ясність, простота і цілісність об'ємної будівлі, стриманість декоративного оздоблення, тонке почуття пропорцій свідчать про те, що його архітектор, Аврам Мельников (1784–1854) мав великий талант. Із 1831 року працював він ректором Академії мистецтв. Споруджено храм із місцевого будівельного матеріалу — черепашнику. Споруда витримана в стилі зрілого класицизму. Висота бані, яка оформлений коринфськими пілястрами, становить 50 м. Собор не має потреби у світловому ліхтарі, який би завершувала баня, що увінчана невисокою гладкою колоною, на якій встановлений на яблуці двометровий хрест. Перехід від бані до підніжжя колони облямований легкою металевою балюстрадою, подібною до балюстради, що йде уздовж цоколю на портиках. Силует бані — ледь витягнута вгору півсфера, яку за контрастом доповнюють малі куполи квадратної форми на дзвіницях. Уся чарівність цієї споруди — у виразності і гармонії архітектурних мас: колони портиків, аркові вікна, загороджені ажурними металевими ґратами, класичній карниз.