Пе́рсія — історичний регіон у південному Ірані, що асоціюється із сучасним Іраном; офіційна назва країни у західноєвропейських державах до 1935.
Термін Персія використовувався протягом століть і походить від назви регіону на півдні Ірану, відомому як Персіс, інакше Pārs або Parsa, сучасний остан (провінція) Фарс. Використання цієї назви було поступово розповсюджене давніми греками та іншими народами, що мали зв'язки з Іранським плато. Самі мешканці цього регіону традиційно називали свою країну Іраном, «Землею Аріїв».
Назва «Персія» іноді вживається щодо Ірану.
Опис
В старовину Персія була центром однієї із найвеличніших в історії імперій, яка простяглася від Єгипту до річки Інд. До її складу увійшли всі попередні імперії — єгиптян, вавилонян, ассирійців і хетів. Пізніше імперія Александра Македонського майже не включала територій, які б до цього не належали персам.
З моменту виникнення в VI столітті до н. е. і до завоювання Александром Македонським в IV столітті до н. е. протягом двох з половиною століть Персія посідала панівне становище в Стародавньому світі.
Грецьке панування тривало приблизно сто років, і після його падіння перська держава розрослась при двох місцевих династіях: Аршакідів (Парфянське царство) і Сасанідів (Новоперське царство). Понад сім століть вони були суперниками спочатку Римської імперії, а потім Візантійської імперії.
У VII столітті держава Сасанідів була підкорена ісламськими завойовниками.
Географія Землі, заселені давніми персами, лише приблизно збігаються з кордонами сучасного Ірану. В давні часи таких кордонів не існувало. В певні періоди перські царі були володарями більшої частини відомого тоді світу, а в інші часи головні міста імперії перебували в Месопотамії, на захід від власне Персії, іноді вся територія царства була поділеною між місцевими правителями, що ворогували між собою.
Значна частина території Персії — високе посушливе плоскогір'я (1200 м), яке перетинають гірські хребти з окремими вершинами, що досягають висоти 5500 м. На заході і півночі розташовані гірські масиви Загрос і Ельбурс, які обрамляють плоскогір'я у вигляді букви V, залишаючи його відкритим на схід. Західні і північні кордони плоскогір'я приблизно збігаються з нинішніми кордонами Ірану, але на сході воно виходить за межі країни, на частину територій сучасних Афганістану та Пакистану. Від плато ізольовані три території: узбережжя Каспійського моря, узбережжя Перської затоки і південно-західні рівнини, що становлять східне продовження Месопотамської низовини.
Безпосередньо на захід від Персії розташована Месопотамія, батьківщина найдавніших світових цивілізацій. Месопотамські держави Шумер, Вавилонія і Ассирія мали значний вплив на ранню культуру Персії. І хоча перські завоювання завершились через майже три тисячі років після розквіту Месопотамії, Персія багато в чому стала спадкоємицею месопотамської цивілізації. Більшість найважливіших міст Перської імперії були розташовані в Месопотамії, а перська історія значною мірою продовжує месопотамську історію.
Персія лежить на шляхах найбільш ранніх переселень із Центральної Азії. Повільно просуваючись на захід, переселенці оминали північний край Гіндукуша в Афганістані і повертали на південь і захід, де через більш доступні райони Хорасану, на південний схід від Каспійського моря потрапляли на Іранське нагір'я на південь від гір Ельбурс. Століття потому паралельно ранньому маршруту пролягла головна торгова артерія, що зв'язувала Далекий Схід і Середземномор'я та забезпечувала керування імперією і переміщення військ. На західному кінці плоскогір'я вона спускалась на рівнини Месопотамії. Інші важливі шляхи зв'язували південно-східні рівнини через гори з власне плоскогір'ям.
Збоку від кількох головних доріг довгими і вузькими гірським долинам були розкидані поселення тисяч сільськогосподарських громад. Вони вели натуральне господарство, внаслідок ізольованості від сусідів багато з них залишались осторонь війн і навал та протягом багатьох століть зберігали культуру, притаманну стародавній Персії.
Історія
Стародавній Іран
Найдавніші мешканці Ірану мали інше походження, ніж перси і споріднені народи, які створили цивілізації на Іранському плоскогір'ї, а також семіти і шумери, цивілізації яких виникли в Месопотамії. При розкопках в печерах поблизу південного узбережжя Каспійського моря були виявлені скелети людей, датовані VIII тисячоліттям до н. е. На північному заході Ірану, в містечку Гей-Тепе, були виявлені черепа людей, що жили в III тис. до н. е.
Вчені запропонували назвати корінне населення каспіями, що вказує на географічний зв'язок з народами, що заселяли Кавказькі гори на захід від Каспійського моря. Кавказькі племена мігрували до південніших районів, в межах плоскогір'я. «Каспійський» тип, очевидно, зберігся в надто ослабленому вигляді серед кочових племен лурів у сучасному Ірані.
Для археології Середнього Сходу центральним питанням є датування виникнення тут сільськогосподарських поселень. Пам'ятники матеріальної культури й інші свідчення, знайдені в каспійських печерах, говорять про те, що племена, які заселяли регіон з VIII до V тисячоліття до н. е. займались переважно мисливством, потім перейшли до скотарства, яке, в свою чергу, близько IV тис. до н. е. змінилось землеробством. Постійні поселення з'явились в західній частині плоскогір'я до III тис. до н. е., імовірно — в V тис. до н. е. До головних поселень можна зарахувати Сіалк, Гей-Тепе, Гіссар, але найбільшими були Сузи, які стали згодом столицею перської держави. В цих невеличких поселеннях вздовж вузьких заплутаних вулиць тіснились одна до одної глиняні хатинки. Померлих ховали або під підлогою будинку, або на цвинтарі в скорченій позі. Реконструкція життя стародавніх мешканців плоскогір'я здійснювалася на основі вивчення начиння, знарядь праці і прикрас, які містились в могилах, щоб забезпечити покійного всім необхідним для загробного життя.
Розвиток культури в доісторичному Ірані проходив поступово протягом багатьох століть. Як і в Месопотамії, тут почали будувати цегляні будинки великих розмірів, виготовляти предмети з литої міді, а потім і з литої бронзи. З'явились печатки з каменю з вирізаними малюнками, які свідчили про виникнення приватної власності. Знайдені великі глечики для зберігання продуктів дозволяють припустити, що на період між врожаями робились запаси. Серед знахідок всіх періодів зустрічаються статуетки богині-матері, що часто зображалася з особою чоловічої статі, яка була їй одночасно і чоловіком і сином.
Найбільш примітним є величезна різноманітність розписних глиняних виробів, стінки деяких з них не товстіше шкаралупи курячого яйця. Зображені в профіль фігури птиці і тварин свідчать про талант доісторичних ремісників. На деяких глиняних виробах зображена людина, яка зайнята мисливством або здійснює якісь ритуали. Близько 1200—800 років до н. е. розписна кераміка змінюється однотонною — червоною, чорною або сірою, що пояснюють вторгненням племен з не встановлених регіонів. Кераміка такого типу була знайдена далеко від Ірану — в Китаї.
Рання історія Історична епоха починається на Іранському плоскогір'ї наприкінці IV тис. до н. е. Більша частина відомостей про нащадків стародавніх племен, що жили на східних кордонах Месопотамії, в горах Загросу, взята з месопотамських літописів (Про племена, що населяли центральні і східні райони Іранського плоскогір'я, в літописах жодних відомостей немає, бо вони не мали зв'язків з месопотамськими царствами). Найбільшим народом, що заселяв Загрос, були еламіти, що захопили стародавнє місто Сузи, розташоване на рівнині біля підніжжя Загросу, і заснували там могутню і успішну державу Елам. Еламські літописи почали складати приблизно 3000 р. до н. е. і продовжували записи дві тисячі років. Далі на північ жили касити, варварські племена кіннотників, які до середини II тис. до н. е. завоювали Вавилонію. Касити сприйняли цивілізацію вавилонян і правили Південною Месопотамією кілька століть. Менш значними були племена Північного Загросу, лулубеї і гутії, що мешкали в районі, де великий трансазійський шлях спускався від західної частини Іранського плоскогір'я на рівнину.
Нашестя аріїв і Мідійське царство Починаючи з II тис. до н. е. на Іранське плоскогір'я одна за одною приходили хвилі навал племен із Центральної Азії. Це були арії, індоіранські племена, що розмовляли діалектами, які були прамовами сучасних мов Іранського плоскогір'я і Північної Індії. Вони дали Ірану його назву («батьківщина аріїв»). Перша хвиля завойовників накотилась приблизно 1500 року до н. е. Одна група аріїв оселилась на заході Іранського плоскогір'я, де заснувала державу Міттані, друга група — на півдні серед каситів. Однак основний потік аріїв проминув Іран, повернув різко на південь, перевалив через Гіндукуш і вдерся до Північної Індії.
На початку I тис. до н. е. тим же шляхом на Іранське плоскогір'я прибула друга хвиля прибульців, власне іранських племен, причому більш чисельна. Частина іранських племен — согдійці, скіфи, саки, парфяни і бактрійці — зберегли кочовий спосіб життя, інші пішли за межі плоскогір'я, але два племені, мідяни і перси (парса), влаштувались в долинах хребта Загрос, змішались з місцевим населенням і сприйняли їхні політичні, релігійні і культурні традиції. Мідяни осіли в околицях Екбатани (сучасний Хамадан). Перси розселились трохи південніше, на рівнинах Елама і в гірському районі, що прилягає до Перської затоки, яка пізніше отримала назву Персида (Парса або Фарс). Можливо, першопочатково перси влаштувалися на південному заході від мідян, західніше озера Резайє (Урмія), і лише потім перемістились на південь під тиском Ассирії, що переживала тоді пік своєї могутності. На деяких ассирійських барельєфах 9 та 8 ст. до н. е. зображені битви з мідянами і персами.
Поступово набирало силу Мідійське царство зі столицею в Екбатані. В 612 до н. е. мідійський цар Кіаксар (правив з 625 до 585 р. до н. е.) уклав союз з Вавилонією, захопив Ніневію і знищив ассирійську державу. Мідійське царство простиралось від Малої Азії (сучасна Туреччина) майже до річки Інд. Протягом одного царювання Мідія з маленького князівства-данника перетворилось в найсильнішу державу Середнього Сходу.
Перська держава Ахеменідів
Кір Великий
Після того, як перси допомогли мідійцям у встановленні влади, Куруш, перський правитель, який згодом став відомий як Кір Великий, взяв на себе правління над мідійцями в середині VI століття до нашої ери. За короткий термін Кір розширив свої володіння від Елама до Мідії на захід і північ. Він вдерся до Малої Азії і, завоювавши лідійців, утворив велику Перську імперію, яка довгий час була під владою його нащадків — Ахеменідів.
Кір захопив Екбатану, ставку мідійських правителів. Водночас він зберіг свою перську столицю в Сузах, облаштовуючи і прикрашаючи свою нову резиденцію в Пасаргадах. У XXI столітті Екбатана похована під сучасним містом Хамадан, водночас Пасаргади, розташовані за 130 км на північний схід від Ширазу, залишається найбільш відвідуваним містом країни.
Камбіз II
Після смерті Кіра престол посів його син Камбіз, при цьому в країні почалася смута. Окремі країни, підкорені Кіром, але не міцно пов'язані з Персією, скористалися смертю завойовника і відпали. Камбізу довелося витратити багато зусиль, щоб їх упокорити. Кінець царювання Камбіза був ознаменований великими повстаннями. Скориставшись тривалим перебуванням Камбіза в Єгипті і, можливо, його невдалим походом в Ефіопію, один з мідійських жерців на ім'я Гаумата, який видавав себе за брата перського царя, підняв повстання проти Камбіза. Швидко створене велике Перське царство стало швидко розпадатися, оскільки було дуже неміцним державним утворенням, позбавленим внутрішньої економічної єдності. Почалася громадянська війна.
Дарій І Великий