Іра́н ( — Країна аріїв), офіційна назва — Ісла́мська Респу́бліка Іра́н ( — Джомгурі-є Есламі-є Іран) або застаріла назва Пе́рсія — держава у Західній Азії зі столицею у Тегерані. З 83 мільйонами населення це 17-та за чисельністю населення країна світу. Територія площею 1 648 195 км² робить її другою за розміром країною Близького Сходу та 17-ю у світі. Межує на заході з Іраком, на північному заході — з Азербайджаном, Вірменією, Туреччиною, на півночі — з Туркменістаном, на сході — з Афганістаном та Пакистаном. На півночі омивається Каспійським морем, на півдні і південному сході — Перською затокою і Оманською затокою. Її центральне розташування в Євразії та Західній Азії та близькість до Ормузької протоки надають їй геостратегічного значення. Тегеран — політичний та економічний центр Ірану і найбільше і найнаселеніше місто Західної Азії, яке має понад 8,8 мільйонів жителів у місті та 15 мільйонів у метрополії.
На території сучасного Ірану була створена одна з найдавніших у світі цивілізацій, історія якої починається з утворення еламітських царств у IV тисячолітті до н. е., які вперше були об'єднані іранськими народами у VII столітті до н. е., досягла піку своїх територіальних володінь у VI столітті до н. е. за Кіра Великого, чия імперія Ахеменідів простягнулася від Східної Європи до долини Інду і була однією з найбільших імперій в історії. Імперія потрапила під правління Олександра Македонського у IV столітті до н. е. і була поділена на кілька елліністичних держав. Іранський заколот у III столітті до н. е. встановив Парфійське царство, після якого у III столітті слідувала Сасанійська імперія, провідна світова держава протягом наступних чотирьох століть.
Арабські мусульмани завоювали імперію в VII столітті, а подальша ісламізація Ірану призвела до занепаду колись домінуючої релігії зороастризму. Внесок Ірану в мистецтво, філософію та науку поширився на увесь мусульманський світ та за його межі під час золотої доби ісламу. Протягом наступних двох століть перед тим, як турки-сельджуки та хулагуїдські монголи завоювали регіон, виникла низка місцевих мусульманських династій. Піднесення корінних сефевідів у XV столітті призвело до відновлення єдиної іранської держави та національної ідентичності, а також перехід країни до шиїтського ісламу, що ознаменувало перелом у іранській та мусульманській історії.
За Надер Шаха Іран був однією з найпотужніших держав XVIII століття, хоча до XIX століття низка конфліктів із Російською імперією призвела до значних територіальних втрат. Перська конституційна революція на початку XX століття створила конституційну монархію та перший законодавчий орган країни. Переворот 1953 року, спровокований Великою Британією та США, призвів до більш автократичного правління Мохаммеда Рези Пахлаві та посилення політичного впливу Заходу. Шах розпочав у 1963 році широкомасштабну серію реформ, відому як Біла революція, що сприяло зростанню промисловості, земельним реформам та розширенню прав жінок. Водночас, повсюдне невдоволення монархією зберігалося, що призвело до Ісламської революції, яка встановила нинішню Ісламську Республіку. Більшу частину 1980-х Іран вів війну з Іраком, що призвело до мільйонних жертв та економічних спустошень для обох сторін.
Політична система Ірану містить елементи президентської демократії та ісламської теократії під управлінням автократичного «Верховного лідера». Іран вважається авторитарною державою зі значними обмеженнями та зловживаннями щодо прав людини, включаючи жорстоке придушення масових протестів, несправедливі вибори та обмежені права жінок і дітей.
Іран є членом-засновником ООН, ЕОС, ОІС та ОПЕК. Країна вважається регіональною і середньою потугою, а її великі запаси викопного палива, включаючи найбільші світові запаси природного газу та треті за величиною зареєстровані запаси нафти, надають їй значного впливу на міжнародну енергетичну безпеку та світову економіку . Багата культурна спадщина країни частково відображена на 22-х об'єктах світової спадщини ЮНЕСКО, третьою за чисельністю в Азії та десятою у світі. Історично багатоетнічна країна, Іран залишається плюралістичним суспільством, яке складається з численних етнічних, мовних та релігійних груп, найбільші з яких — перси, азербайджанці, курди, мазендеранці та лури.
Україна офіційно вважає Іран співучасником Росії у злочині агресії, воєнних злочинах та терористичних актах проти неїМЗС назвало Іран співучасником воєнного злочину Росії. За це у травні 2023 року проти республіки на 50 років було введено секторальні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції)Про затвердження рішення Ради національної безпеки і оборони України від 27 травня 2023 року «Про застосування секторальних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) до Ісламської Республіки Іран».
Етимологія Сучасна назва Ірану () через пехл. Erān сходить до , що утворене від самоназви давніх індоіранців — «arya» і є або прикметником «Арійська країна», або генетивою «Країна аріїв» у виразі типу — «країни аріїв»История древнего Востока: От государственных образований до древних империй / Под ред. А. В. Седова; Редкол.: Г. М. Бонгард-Левин (пред.) и др.; Ин-т востоковедения. — М.: Вост. лит., 2004. — 895 с.: ил., карты. — ISBN 5-02-018388-1 (в пер.).
В епоху Ахеменідів (550—327 рр. до н. е.) давньоіранське поняття «Aryānam Dahyunam» трансформувалося в — «Держава аріїв», яке згодом дало назву державі Аршакідів (250 до н. е. — 224 н. е.) — Aryānšaθr / Aryānšahr.
Назва держави Сасанідів (224—651 рр. н. е.) — пехл. Erānšahr () походить від , означає «Царство аріїв». Авестійський дифтонг «ai» трансформувався в середньоперський «е»Этимологический словарь иранских языков. Том 1. — М.: Изд. фирма «Восточная литература» РАН, 2000. — 327 с. — ISBN 5-02-018124-2; ISBN 5-02-018125-0.
Самоназва іранців — Ірані. Попри те, що іранці називають свою країну Іраном з давніх часів, в іншому світі застаріле іменування «Персія» залишалося загальноприйнятим до 1935 року, поки шах Реза не зажадав від інших також називати його країну Іраном.
Природа
Іран розташований у південно-західній Азії. За площею (1648 тис. км²) країна займає сімнадцяте місце у світі. Іран межує з Азербайджаном (протяжність кордону — 432 км) і Вірменією (35 км) на північному заході, з Туркменістаном (992 км) на північному сході, з Пакистаном (909 км) і Афганістаном (936 км) на сході, з Туреччиною (499 км) та Іраком (1458 км) на заході. На півночі омивається Каспійським морем, на півдні — Перською і Оманською затоками Аравійського моря.
Рельєф Понад 4/5 території Ірану займають гори і високі нагір'я. Більшу частину території країни займає велике внутрішнє Іранське нагір'я середньою висотою 1200 м. Його утворюють великі плато, гірські ланцюги і міжгірські улоговини. На заході підносяться гори Загрос, на сході — сильно розчленовані Східно-Іранські гори, на півночі — могутні дуги Ельбурсу, на півдні — Макрану. Вздовж узбережжя Каспійського моря, Перської і Оманської заток простяглися вузькі смуги берегових низовин, а саме Південно-Каспійська низовина та частина Кура-Араксинської низовини та рівнина Хузестан.
Основними гірським масивом Ірану є Загрос, який формується з ряду паралельних хребтів, які чергуються з рівнинами, цей весь масив ділить навпіл країну, простягаючись із північного заходу на південний схід. Більшість вершин Загросу перевищує 3000 м над рівнем моря, а в південних і центральних регіонах країни є щонайменше п'ять вершин заввишки понад 4000 м. Загальне пониження цієї гірської системи відбувається в південно-східному напрямку, середня висота тамтешніх піків доходить до 1500 м. Зі сторони узбережжя Каспійського моря на півночі Ірану розташувалися вузькі, але високі гори Ельбурс. А вулканічна гора Демавенд з висотою 5610 м, розташована в центрі цих гір, є найвищою вершиною країни.
Центр Ірану складається з кількох закритих нагір'їв, які в сукупності іменуються Центральним плато або Іранським нагір'ям. Середня висота плато становить близько 900 м, але деякі з гір, які підносяться над плато, перевищують 3000 м. Схід Ірану в основному покритий солончаковими пустелями і напівпустелями Маранджаб, Деште-Лут. Панування пустель в цьому регіоні пояснюється тим, що гори зупиняють проникнення вологих повітряних мас з Аравійського і Середземного морів. За винятком декількох оаз, ці пустелі практично не заселені.
Іран має тільки дві просторі низовини — рівнина Хузестан на південному заході країни і Південно-Каспійська низовина на півночі країни. Перша з них, приблизно трикутної форми, є продовженням Месопотамської низовини і становить, в середньому, близько 160 км завширшки. Вона розтягнулася на 120 км й висота її заледве перевищує рівень моря, а наприкінці різко впирається в передгір'я Заґросу. Більша частина рівнин Хузестану вкрита болотами. Південно-Каспійська низовина є набагато довшою й розтягнулася на 640 км уздовж узбережжя Каспію, але в своєму найширшому місці становить менше 50 км, а в деяких місцях менш ніж 2 км, а в окремих частинах передгір'я Ельбурсу виходять до самого узбережжя. На узбережжі Перської затоки на південь від рівнини Хузестан і на узбережжі Оманської затоки спостерігаються тільки локальні рівнинні ділянки, оскільки гірські нагромадження Заґросу в цих областях підходять прямо до берегової лінії.
Клімат В Ірані переважає посушливий клімат. Уздовж узбережжя Каспійського моря — субтропічний. На півночі країни взимку температура часто опускається нижче 0°, в липні зрідка досягає 30°. Середньорічна кількість опадів становить 1700 мм у вологих західних областях і 680 мм у посушливих східних. Влітку температура в пустелях може перевищувати 40°. На заході Ірану, в горах Заґрос взимку температура практично завжди нижча від 0°, характерні рясні снігопади та сильний вітер. На рівнинах уздовж берега Перської затоки зима в основному м'яка, а літо спекотне і вологе.
Рослинний світ У посушливих умовах Ірану розподіл рослинного покриву залежить від ступеня зволоження території та господарської діяльності людини, особливо, землеробства і випасу худоби. Північні, найбільш зволожені, схили Ельбрусу до висоти 2500 м вкриті густими широколистяними лісами з перевагою дуба, граба, клена, бука, залізного дерева, в'яза, платана, ясена, волоського горіха, сливи. На узбережжі Каспійського моря місцями зустрічаються перевиті ліанами непрохідні субтропічні ліси.
Загалом понад 1/10 території країни вкрито лісами. На плато здебільшого зустрічаються чагарникові райони, а дубові гаї з'являються на краще обводнених гірських схилах. В цій місцевості місцеві жителі плекають свої сади. Звичайними є дерева чинари, тополі, верби, горіха, бука, клена і шовковиці. Вегетаційний сезон трав і чагарників активний навесні, створюючи таким чином на короткий час умовні пасовища, але літнє сонце спалює їх. За даними доповідей ФАО (FAO reports), основні типи лісів, які існують в Ірані і їх відповідна класифікація: Каспійські ліси й Гирканські змішані ліси (Hyrcanian forests) на півночі країни — 19 000 км²; Вапнякові гірські лісові масиви в північно-східних районах (ялівцевий ліс) — 13 000 км²; Фісташкові ліси в східних, південних та південно-східних районах — 26 000 км²; Дубові ліси в центральних і західних районах — 35 000 км²; Кущі й чагарники в пустелі Кевір та у центральній і північно-східній частині країни — 10 000 км²; Субтропічні ліси південного узбережжя, як ліси Гара — 5000 км².