Азербайджанська Демократична Республіка

Азербайджанська Демократична Республіка (АДР) (), 1918–1920 — незалежна держава, проголошена Тимчасовою Національною Радою мусульман Закавказзязбори всіх колишніх членів Закавказького Сейму — мусульман… одностайно вирішили взяти на себе правління Східним Закавказзям, проголосивши себе Тимчасовою Національною Радою мусульман Закавказзя. Протоколи засідань мусульманських фракцій Закавказького Сейму й Азербайджанської Національної Ради 1918 р. — Баку, 2006, с.118 15 (28) травня 1918 року у Тифлісі під час припинення існування Закавказької федераціїTadeusz Swietochowski. Russia and Azerbaijan: A Borderland in Transition. New York: Columbia University Press, 1995. ISBN 0-231-07068-3, p. 129.

Азербайджанську Демократичну Республіку було проголошено в межах переважно населених мусульманами територій колишнього Кавказького намісництва — Бакинської, Єлизаветпольської губернії, а також Закатальського округуhttp://geo.1september.ru/2001/28/3.htm Д. В. Заяц. Зміни адміністративно-територіального поділу союзних республік. У період з травня до жовтня 1918 року на більшій частині території АДР перебували османські війська, з листопада 1918 року до серпня 1919 року — в Баку та східній частині країни перебували британські війська.

27 квітня 1920 року частини 11-ї Армії РСЧА перетнули кордон АДР і 28 квітня увійшли до Баку. АДР припинила своє існування, і було проголошено Азербайджанську Соціалістичну Радянську Республіку.

Державна символіка

Прапор

21 червня 1918 року урядом у місті Гянджа було прийнято постанову про прапор: «Визнати прапором Азербайджану прапор, виготовлений із червоної матерії із зображенням білого півмісяця та білої восьмигранної зірки на червоному тлі»Азербайджанська Демократична Республіка (1918―1920). Законодавчі акти. (Збірка документів). — Баку, 1998, С.188.

9 листопада 1918 року на основі доповіді голови уряду Фаталі Хан Хойського було затверджено прапор, що складався з горизонтальних рівновеликих блакитної, червоної та зеленої смуг із зображенням в центрі білих півмісяця і 8-конечної зірки: «Національним прапором визнати прапор, що складається із зеленого, червоного і блакитного кольорів з білим півмісяцем та восьмигранною зіркою». У своєму виступі Хойський сказав, що півмісяць символізує іслам, 8-кінечна зірка вказує 8 літер назви «Азербайджан» (у арабській абетці).

7 грудня 1918 року новий прапор було підтверджено парламентом й піднято над будівлею парламенту. У своїй промові на засіданні парламенту Мамед Емін Расулзаде відзначав: «…цей трикольоровий прапор, що символізує незалежний Азербайджан, піднятий Національною радою і означає тюркську свободу, ісламську культуру й сучасність, буде завжди майоріти над нами…».

17 листопада 1990 року трикольоровий прапор було затверджено державним прапором Нахічеванської Автономної Республіки, а 5 лютого 1991 року — затверджено як державний прапор Азербайджанської Республіки.

Герб 30 січня 1920 року уряд АДР ухвалив постанову про оголошення конкурсу на подання проектів національного гімну, державного герба й печатки:«Доручити міністру народної просвіти оголосити конкурс на подання проектів національного гімну, державного герба й печатки з премією у 50 тис. карбованців першому і 25 тис. — другим»Азербайджанська Демократична Республіка (1918―1920). Законодавчі акти. (Збірка документів). — Баку, 1998, с. 399–400. Однак, в результаті падіння 28 квітня 1920 року Азербайджанської Демократичної Республіки герб не було прийнято.

Гімн Слова державного гімну АДР написав азербайджанський поет Агмед Джавад, який у радянські часи став жертвою сталінських репресій. Мелодію до слів гімну АДР написав видатний композитор, основоположник азербайджанського оперного мистецтва Узеїр Гаджибеков. Поряд із прапором та гербом, гімн АДР також є елементом державної символіки сучасної Азербайджанської Республіки.

Передісторія

Після Лютневої революції 1917 року мусульманський тюрко-татарський національний рух переходить від постановки й обговорення на сторінках друку проблем в основному національно-культурного характеру до висування й вирішення суто політичних задач. Панівне положення серед мусульман у Бакинській та Єлизаветпольській губерніях у нових умовах посідає партія «Мусават», створена 1911 року, що з самого свого зародження поставила собі за мету відбудову принципу самовизначення закавказьких тюрків-мусульман.

Наприкінці жовтня 1917 року в Баку відбувся перший з'їзд партії «Мусават», що ухвалив нову програму, яка включала такі вимоги: 1. Державний устрій Росії має бути у формі федеративної демократичної республіки, на засадах національно-територіальної автономії.

2. Свобода слова, совісті, друку, союзів, зібрань, страйків мають бути затверджені конституцією й гарантовані державою.

3. Всі громадяни, незалежно від віросповідання, національності, статі й політичних переконань рівні перед законом. Паспортна система скасовується. Будь-кому надається повне право пересування як у межах своєї країни, так і виїзд за межі держави без усяких спеціальних на те дозволів.

4. Для всіх службовців та працівників встановлюється восьмигодинний робочий день.

5. Усі казенні, удільні, дворянські та приватні землі роздаються селянам безкоштовно й безповоротно.

6. Суди підпорядковуються лише законам і надалі, до затвердження постанов повноважних судових органів, жоден громадянин не може бути покараний.

7. Загальна, безкоштовна та обов'язкова початкова й вища освіта.

(Державний архів Азербайджанської Республіки, ф.894, оп.1, од.зб.56, арк.5).

За тиждень після збройного перевороту у Петрограді, 31 жовтня (13 листопада) 1917 року, на розширеному засіданні Бакинської ради робітничих, селянських і солдатських депутатів Бакинська Рада на пропозицію її керівника Степана Шаумяна, незважаючи на опір есерів та меншовиків, оголосила себе місцевим правомірним революційним законодавчим органом і ухвалив резолюцію про визнання влади Раднаркому Російської Республіки. Степан Шаумян був обраний головою виконкому Бакинської Ради.

За межі Бакинського повіту влада Ради, однак, фактично не розповсюджувалась. Решта частини Закавказзя управлялась коаліційним Закавказьким комісаріатом, створеним 15 (28) листопада 1917 року представниками націоналістичних та соціал-демократичних партій. До Закавказького уряду, який очолював Євген Гегечкорі, увійшли й представники Азербайджану — Фаталі Хан Хойський, Маммед Юсіф Джафаров, Х. Хасмамедов і Худадат-бек Мелік-Асланов.

Бакинська Рада заявила Гегечкорі про невизнання влади комісаріату й наполягала на визнанні влади РНК Радянської Росії. 16 грудня Шаумян декретом РНК Радянської Росії був призначений тимчасовим надзвичайним комісаром у справах Кавказу.

5 (18) січня 1918 року у Москві відкрились Всеросійські Установчі збори, більшість членів яких склали представники соціал-демократів — меншовиків та соціалістів-революціонерів. Установчі збори більшістю голосів проголосили Росію демократичною федеративною республікою, відмовились визнати владу Ради Народних Комісарів і декрети II Всеросійського з'їзду Рад. У відповідь на це більшовики припинили роботу Установчих зборів.

За тиждень, 12 (25) січня, Закавказький комісаріат, обговоривши питання про політичне становище, ухвалив рішення про створення Закавказького сейму як законодавчого органу Закавказзя. 10 (23) лютого у Тифлісі відбулось перше засідання Сейму, до складу якого увійшли члени Всеросійських Установчих зборів, що повернулись із Петрограда, обрані від Закавказького виборчого округу, і представники політичних партій та громадських організацій (більшовики від участі у роботі Закавказького Сейму відмовились). Мусульманська фракція Сейму складалась із 44 депутатів, що представляли партії «Мусават», «Іттігад», «Гуммет» та мусульманський соціалістичний блок, лідером фракції був Мамед Емін РасулзадеПротоколи засідань мусульманських фракцій Закавказького Сейму та Азербайджанської Національної Ради 1918 р. — Баку, 2006, с. 53.

3 березня 1918 року Радянська Росія підписала Брестський мир, за яким, зокрема, до Османської імперії відходили області Батума, Карса й Ардагана, анексовані Росією в результаті Російсько-турецької війни 1877–1878 років.

Османські війська, порушивши перемир'я на Кавказькому фронті, що тривало з 5 (18) грудня 1917 року, перейшли у наступ. 11 березня пав Ерзерум, 13 квітня — Батум. Тим часом Воєнно-революційний комітет Кавказької армії, що переїхав із Тифліса до Баку, розгорнув роботу зі створення радянських збройних сил. 30 березня — 1 квітня у Баку відбулись криваві міжетнічні сутички, після яких влада перейшла до рук Бакинської Ради народних комісарів (РНК). РНК, у якій були представлені більшовики та ліві есери, була утворена 25 квітня на засіданні Бакинської ради. Головою РНК став Степан Шаумян.

Військові невдачі на османському фронті змусили закавказький уряд прохати про відновлення мирних перемовин, але Османська імперія як попередню умову зажадала офіційного проголошення незалежності Закавказзя й виходу його зі складу Росії. 22 квітня 1918 року Закавказький сейм ухвалив резолюцію про проголошення Закавказзя незалежною, демократичною та федеративною республікою, а 26 квітня було сформовано новий уряд Закавказзя під керівництвом Акакія Чхенкелі. До складу цього уряду увійшли 5 представників Азербайджану: Фаталі Хан Хойський (міністр юстиції), Худадат-бек Мелік-Асланов (міністр шляхів сполучення), Насіб-бек Усуббеков (міністр просвіти), Мамед Гасан Гаджинський (міністр торгівлі й промисловості) та І. Гейдаров (міністр державного контролю).

Закавказзя, що залишилось без єдиної сильної влади, було охоплено анархією. Міжнаціональна ворожнеча досягла свого апогею у колишній Ериванській губернії. 80 тисяч місцевих жителів-мусульман стали біженцями.

Тим часом турки продовжували просування, зайнявши за два місяці Карс, Ардаган, Батумі, Озургеті, Ахалцихе. Уряд Закавказзя, не маючи сил для протидії наступу, був змушений піти на переговори з османським командуванням (за посередництва Німеччини). Перемовини, що тривали у Батумі з 11 травня до 26 травня, виявили гострі зовнішньополітичні протиріччя між національними фракціями у Закавказькому сеймі, що врешті-решт призвело до розпуску Сейму та розпаду федерації. На перемовинах Османська імперія висунула ще більш важкі умови, ніж це передбачав Брест-Литовський договір — Закавказзя мало поступитись Османській імперії двома третинами території Ериванської губернії, Ахалциським та Ахалкалакським повітами Тифліської губернії, а також контролем над Закавказькою залізницею. У цій ситуації Національна рада Грузії звернулась за допомогою й покровительством до Німеччини. Німецьке командування охоче відгукнулось на це звернення, оскільки Німеччина ще у квітні 1918 року підписала з Османською імперією таємну угоду про розподіл сфер впливу у Закавказзі, відповідно до якої Грузія й без того перебувала у сфері впливу Німеччини. Німецькі представники порадили Грузії негайно проголосити незалежність та офіційно прохати Німеччину про покровительство, щоб уникнути османської навали й загибелі. 24-25 травня 1918 року на засіданні виконкому Національної ради Грузії цю пропозицію було прийнято. 26 травня Закавказький сейм оголосив про саморозпуск.

Азербайджанська Демократична Республіка

Проголошення незалежності

27 травня члени мусульманської фракції Закавказького сейму на своєму засіданні ухвалили рішення проголосити незалежність Азербайджану, оголосивши себе Тимчасовою Національною радою Азербайджану. Тим самим було закладено основу для майбутньої парламентської республіки. На цьому зібранні було обрано президію та голову Національної ради Азербайджану, яким став Мамед Емін Расулзаде.Протоколи засідань мусульманських фракцій Закавказького Сейму та Азербайджанської Національної Ради 1918 р. — Баку, 2006, с.117-119

28 травня була проголошена самостійна Азербайджанська Демократична Республіка (АДР).Протоколи засідань мусульманських фракцій Закавказького Сейму та Азербайджанської Національної Ради 1918 р. — Баку, 2006, с. 123–125 В Акті про незалежність, прийнятому Національною радою Азербайджану, йшлося таке: