Фуку́ї Кен'їті ( 4 жовтня 1918 — 9 січня 1998 року) — японський хімік, лауреат Нобелівської премії з хімії «за розробку теорії перебігу хімічних реакцій» спільно з Роалдом Гоффманом.
Дитинство Кен'їті Фукуї народився в Осікуме, Нара, Японія 4 жовтня 1918 року.. Він був старшим з трьох синів батька Рьокіті і матері Тіе, до шлюбу Сугісава. Рьокіті Фукуї, який закінчив Комерційний Інститут Токіо (пізніше Університет Хітоцубасі), був членом Національного географічного товариства. Журнал Національного географічного товариства був одним з найважливіших журналів для Кен'їті в дитинстві. Тіе закінчила Жіночий коледж Нари і була люблячою матір'ю трьох дітей. Вона ніколи не змушувала їх вчитися, але створювала навчальне середовище в будинку і життя. Наприклад, вона купила для своїх дітей повне зібрання творів відомого японського романіста Сосекі Нацуме, чиї книги дуже любив Кен'їті. Незабаром після народження Кен'їті сім'я переїхала в новий будинок в Кісінато, Осака, в якому і жила до 18-річчя Кен'їті. У дитинстві він любив грати на свіжому повітрі і проводив майже кожні канікули в рідному будинку матері в Осікуме. Він любив гуляти поряд з будинком, а іноді і досить далеко від нього. Поблизу було багато ставків, і він любив ходити на рибалку з братами. Навіть в Осаці, де було не так мальовничо, він знаходив місця з хорошими пейзажами. Кен'їті любив колекціонувати різні речі: поштові марки, коробки з-під сірників, листя, бруньки рослин і камінчики. Вразливе і чутливе серце Кен'їті було зачарований також красою метеликів і загадкових комах. Інтерес до природи був з ним завжди: коли він їздив читати лекції на міжнародні симпозіуми багато років тому, у Рюкабітосе біля Афін він примудрився спіймати красиву цикаду, а у Флориді та Стамбулі кілька метеликів.
Освіта Кен'їті надійшов у початкову школу Тамада Дейна в 1925 році. Він був слабо розвинений фізично. Йому подобалося працювати в полі в літній школі на південному узбережжі Осаки. У середню школу Імам Кен'їті переїхав в 1931 році. Там він став членом біологічного гуртка, в якому старші члени були дуже хорошими лідерами і експертами в своїй області. Члени гуртка часто їздили в довколишні гори на околиці Осаки і збирали там різні види комах. У цей час Кен'їті познайомився з роботами Жана Анрі Фабра — серією книг «Ентомологічні спогади» (Souvenirs Entomologiques). Кен'їті читав їх у перекладі І. Йосиди і Т. Хаясі, і з нетерпінням чекав кожного наступного випуску. Спостереження, описані в книзі, повністю відповідали його власним. Це дуже дивувало Кен'їті, адже він знаходився так далеко від Провансу, де жив Жан Фабр. Значно пізніше Кен'їті обрали членом Міжнародної Академії квантової молекулярної науки, штаб якої розташовувався в Ментоні (Франція). Ж. А. Фабр був не тільки чудовим ентомологом, але й талановитим хіміком. Він досяг успіху в приготуванні барвника алізарину з рослини марени. Але на жаль, це не знайшло широкого застосування через винаходи синтетичного методу німецькими вченими. Фабр присвятив останній розділ «ентомологічних спогадів» цієї історії. Останньою пропозицією в цій главі було «Laboremus!», Що означало «Почнемо спочатку!». Це вразило Кен'їті. Хімія не принесла щастя Фабру, і це кинуло тінь на ставлення до хімії Кен'їті. Курс хімії почався у Кен'їті на третьому році навчання в середній школі, але він не любив її за те, що багато чого тут потрібно було помітити і вчити, а також частково через те, що Фабру не пощастило як хіміку. Кен'їті написав у віці 65 років, що дитячий досвід був дуже важливий у становленні його як ученого-натураліста. Тоді в школі він не думав про кар'єру вченого, скоріше навіть думав про роботу в літературі. Його улюбленими предметами були історія та література. Причиною цього було місце його народження, місто Осікума, який розташовувався між Нарою та Кіото, де було безліч історичних пам'яток. У 1935 році Кен'їті вступив до старших класів школи Осаки. Він вступив до Факультету природничих наук і вивчав німецьку як другу мову. У той час студентам необхідно було займатися спортом, і Кен'їті вибрав японське фехтування кендо. Кен'їті любив займатися спортом майже кожен день, але це забирало багато часу і сил, так що мало часу залишалося на навчання. Коли він тільки починав займатися фехтуванням, він ніяк не міг виграти, і його вчитель сказав тоді йому: «Ніколи не чекай перемоги, просто борися на повну силу». Після цього він став перемагати і полюбив цей спорт. Це зробило його сильним фізично, але навчання він кілька запустив. Навесні 1938 року на останньому курсі навчання його батько відвідав Ген'іцу Кіта, свого родича, професора хімії Університету Кіото, який живе в тому ж районі Нари. Він проконсультувався у нього з приводу подальшого навчання Кен'їті. Він пояснив, що його син любить німецьку мову та математику. Кіта відповів, що математика та німецька мова важливі для хімії, і запропонував роботу в лабораторії в Кіото. Це було трохи несподівано, тому що в ті дні вважалося, що математика не була потрібна в хімії. Коли Кен'їті дізнався про цю пропозицію, він погодився вчитися там. Йому уявлялося цікавим вчитися у такого відмінного вчителя. Професор Кіта народився у місті Нара в 1883 році, закінчив Факультет прикладної хімії Імперського Університету Токіо в 1906 році, де і став ад'юнктом професора в 1908 році. Після двох років, проведених у Європі та Америці, він став професором Факультету промислової хімії Імперського Університету Кіото в 1921 році. Кіта був не тільки видатним хіміком, що опублікували понад 1000 статей, але також відмінним вчителем, який навчив велике число провідних японських хіміків, таких як Дз. Сакурада, З. Кодама, М. Хоріо і Дж. Фурукава. Після його виходу на пенсію з Університету Кіото в 1944 році він став Президентом Університету Наніва (пізніше префектурний Університет Осака) і членом Японської Академії.
Університетські роки Кен'їті вступив до Факультету промислової хімії, на кафедру інженерії Імперського Університету Кіото в 1937 році. Він часто відвідував Професори Кіту будинку, де його завжди радо зустрічали Кіта і його дружина, яка була відмінним віолончелістом, грали в оркестрі і одного разу навіть для імператора Мейдзі. Кіта був досить мовчазним людиною і часом виглядав простакуватим. Його улюбленим радою був «Ти повинен вчити фундаментальну хімію, якщо ти хочеш добре розуміти прикладну хімію». Факультет промислової хімії робив акцент на прикладних областях, таких як керамічна хімія, електрохімія, ферментативна хімія і хімія синтетичних барвників, волокон, гум та пластиків. Лекції були строго орієнтовані на прикладну хімію. Кен'їті, який хотів вивчити фундаментальну науку, слухав лекції на кафедрі природознавства, розташованої неподалік. Кен'їті також хотів вивчити квантову механіку, якої як науці було всього 12 років. Так як з цієї дисципліни не було лекцій, він ходив у бібліотеку на Фізичний факультет і брав там книги. Він намагався зрозуміти всі рівняння, тому шукав оригінальну літературу. Світ атомів і молекул зачарував Кен'їті. Проблема була в тому, що він не міг брати на будинок книги на кшталт «Керівництва з Фізики» (Handbuche der Physik), тому він писав суть цих статей у своєму зошиті. Коли він відпочивав, він любив дивитися закордонне кіно, на кшталт «Під дахами Парижа». Його студентські роки в Кіото приносили йому величезне задоволення. Кен'їті любив читати мало, але вдумливо. У той час область математичної фізики вже була відкрита. «Методи математичної фізики» Куранта і Гільберта була однією з його улюблених книг. Він дивувався, чому не існувала «математична хімія» і вважав, що емпірична природа хімії повинна зменшитися після появи математичної хімії. «Зменшення емпіричної природи хімії» було улюбленою фразою професора Фукуї. На третьому курсі він почав вчитися в аспірантурі під керівництвом ад'юнкт-професора Хару Сінгу, тому що професор Кіта збирався йти на пенсію. Це експериментальне навчання було дуже корисним для його подальшого теоретичного навчання: різні вуглеводні показували різну реакційну здатність до гексахлориду сурми, що було дуже загадковим і цікавим фактом. Кен'їті була також цікава різна реакційна здатність ароматичних сполук, таких як нафталін і антрацен. Це було предметом нової електронної теорії, перші зачатки якої тільки починали з'являтися. Для Кен'їті було удачею, що результати його експериментів не пояснювалися існуючими теоріями. Кен'їті закінчив Кафедру інженерії Університету Кіото в березні 1941 року і вступив до аспірантури Факультету паливної хімії на Кафедру інженерії. Його науковим керівником був професор Сіндзіро Кодама, який був також учнем професора Кити. Кодама навчався в Німеччині з 24-х років і мав також багато книг з квантової хімії і електромагнетизму. У Кен'їті з'явилася можливість вивчати фундаментальну фізику у вільній атмосфері в лабораторії Кодами.
Наукова діяльність
Написання докторських тез У серпні 1941 року Кен'їті переїхав до Паливного інституту Японської армії в Токіо. У 1943 році він читав лекції на факультеті паливної хімії, в Університеті Кіото, а в 1944 році став там ад'юнктом професора. Кен'їті проводив багато часу займаючись квантовою механікою. Особливо цікавими для нього стали книги Р. Х. Фоулера «Статистична механіка» (Фоулер, 1936) а також «Введення в квантову механіку» (1947) «Введення у фізику часток» (1948) Хідекі Юкави. Паливний інститут був зайнятий синтезом вуглеводнів, які могли покращити властивості бензину. У США використовували 2,2,4-триметилпентана і Кен'їті довелося синтезувати схожі з'єднання з бутанолу, який отримували бродінням цукру. У вересні 1944 його команда досягла успіху в синтезі ізооктану і отримала приз від японської армії. Після 2-ї Світової Війни, Кен'їті повернувся до Університету Кіото і став займатися молекулярним дизайном під керівництвом професора кодами. Він працював над синтезом поліетилену високого тиску. З цього дослідження полягала частина його кандидатської дисертації, яка називалася «Теоретичне вивчення температурного розподілу в реакторах хімічної промисловості». Це було 200-сторінкове дослідження. Коли він показав його професору Кіта, який на той час вже пішов на пенсію, професор тільки відповів, що воно було дуже товстим. Кен'їті підписав свої докторські тези влітку 1948 року.
Теорія хімічних реакцій, теорія орбіталей