Туре́цька мо́ва (Türkçe, Türk dili) — одна з тюркських мов, офіційна мова Туреччини. Поширена в Туреччині, а також в Румунії, Ірані, Іраку, Сирії, Греції, Болгарії, на Кіпрі, у колишній Югославії. Турецькою розмовляють від 80 до 100 мільйонів людей.

У діалектологічному відношенні в Туреччині виділяється зона на сході і особливо на північному сході Анатолії. На цій території мова має схожі риси з азербайджанською мовою. Діалекти решти Анатолії і східної Фракії, а також турецькі діалекти в інших країнах розрізняються незначною мірою.

Поширення

Турецька мова в Туреччині є рідною для 60 млн осіб, або для майже 80 % населення країни.

Близько 740 тис. чоловік говорять турецькою в Болгарії (2001)Лінгвістична енциклопедія Ethnologue (англ.), 37 тис. в Узбекистані, Казахстані, Киргизстані, Таджикистані та Азербайджані (дані 1979 р.).

Рідною турецьку мову вважають 177 тис. осіб на Кіпрі (1995) і бл. 128 тис. в Греції (дані 1976 р.).

Близько 64 тис. носіїв проживало до 1984 р. в Бельгії, 170 тис. в Австрії (2000 р.). У Німеччині проживає 2 млн 800 тис. турків (2009), половина з яких там не народилася і вважає рідною мовою саме турецькуДив.: Доповідь "Про інтеграцію іммігрантів, Сайт Берлінського інституту (PDF). Крім того, в 1982 р. в Румунії по-турецьки розмовляли 14 тис. чол., а в колишній Югославії 250 тис.

У 1990 в Іраку проживали близько 3000 носіїв турецької мови, а в Ірані бл. 2500.

У США в 1970 р. проживали 24 тис. носіїв турецької, а в Канаді в 1974 р. понад 8 тис. назвали турецьку мову рідною.

У Франції в 1984 р. турецьку мову вважали рідною бл. 135 тис. чол., а в Нідерландах — 150 тис.чол.

У 1988 р. в Швеції було зареєстровано бл. 5000 носіїв турецької мови.

На 2009 рік у світі налічується за різними оцінками від 61-63 млн.Million-People Дані енциклопедії EncartaДовідник «Мови світу» видавництва Routledge до 73 млн. носіїв турецької, що становить близько 40 % від загального числа всіх тюркомовних і робить турецьку першою за кількістю носіїв серед усіх тюркських мов.

Діалекти

Існує багато діалектів турецької мови, основу турецької літературної мови сьогодні становить стамбульський діалект. Окрім того, в турецькій мові розрізняють дунайський, ескішехирський (у вілайєті Ескішехир), разградський, дінлерський, румелійський, Караманський (у вілайєті Караман), Адріанопольський (м. Едірне), газіантепський, діалект району м. Урфи, караденізський (чорноморський) і деякі інші.

Приклад діалектних відмінностей Літературна турецька (Стамбул) Румелія Чорноморський регіон Південно-Східна Анатолія Егейський регіонGidiyorum. (Я йду.)gideymkitéyrım-cideyrumgidiremgidiyomKayacağım. (Я вислизну.)gayacaimkayadzağum dakayacamgayıvecemGördüğüm güzel kız. (Красива дівчина, яку я бачу.)gürdügüm güzel kızсörduum cüzel gızgördügüm gözel gızgördüğüm güzel gızNe yapacakmış? (Що він робитиме?) n'apacag imişn'âbadzağ imişne yapcaxmış napca: mışYağmura mı bakıyorsun? (Ти спостерігаєш за дощем?) yagmura mi bakaysınyâmora mi pakaysun yagmıra mı bagıyorsuñ yağmıra mı bakıyonKoşacağım. (Я побіжу.)koşaca'mkoşadzağumgoşacağamgoşcem

Історія

Сучасна турецька мова походить з староанатолійско-тюркської — мови огузо-сельджуцьких східних тюркських племен, що колись населяли Середню Азію, а в 8-10 століттях були витіснені звідти конкуруючими уйгурськими (також тюркськими) племенами на захід і заселили до 11-12 століть Анатолійський півострів.

Літературна турецька мова почала формуватися на рубежі 15-16 століть на основі староанатолійско-тюркської мови, яка своєю чергою походить з середньоазійської-тюркської мови, принесеної в Малу Азію сельджуками, до якої додалися численні елементи народно-розмовної мови змішаного тюркського населення Анатолії.

Протягом останніх декількох століть турецька мова зазнала суттєвого впливу перської та арабської мов, у зв'язку з чим кількість запозичених з цих мов слів сягала часом 80 % турецької лексики. До XX століття існувала літературна мова Османської імперії, яка помітно відрізнялася від розмовної турецької мови — османська мова (Osmanlı). Пантюркісти (зокрема, І. Гаспринський) наприкінці 19 — початку 20 ст. видавали журнали і газети мовою, яка поступово відмовлялася від запозичень, хоча й відрізнялася від сучасної турецької мови. Нову мову пропагували младотурки. Сучасна писемність була запроваджена 1928 року.

Фонетика Таблиця турецьких голосних (МФА) Голосні за місцем утворення — піднебінні (голосні переднього ряду): e, i, ö, ü, і непіднебінні (голосні заднього ряду): a, ı, o, u. за участю губів і вимові — губні: ö, ü, o, u і негубні: e, i, a, ı. за ступенем відкриття рота — широкі: a, e, o, ö і вузькі: ı, u, i, ü.

Приголосні дзвінкі: b, c, d, g і глухі: p, ç, t, k.

+ Приголосні фонеми літературної турецької мови Білабіальні Губно-зубні Зубні Альвеолярні Постальвеолярні Піднебінні Задньопіднебінні ГортаннийНазальні Проривні Фрикативні Африкати Дрижачі Апроксиманти

Вимова

початковий та міжголосний [j], що відповідає dž-/č-/d'- та -d-/-z-/-r- інших тюркських мов розрізнення на початку слова глухих та дзвінких [p]-[b], [t]-[d], [k]-[g] [v] у деяких словах на місці [b] інших тюркських мов дієслово ol- «бути, ставати» замість спільнотюркського bol-

Наголос Наголос музично-силовий. У словах тюркського походження і в старих запозиченнях, падає, як правило, на останній склад; у багатоскладових словах наголос двополюсний. Часто відбувається ситуативний зсув сильного наголосу. У ряді випадків наголос має смислорозрізнювальну функцію.

У турецькій мові відсутні етимологічні довгі голосні. Вторинна довгота з'являється в результаті випадання приголосного / ğ / при голосних заднього ряду.

Турецьке письмо

Стародавні східні тюрки вже були племенами з розвиненою культурою: вони користувалися для письма тюркським рунічним письмом. До X століття огузи піддалися ісламізації та перейняли арабське письмо з додаванням окремих знаків, запозичених у персів.

Пам'ятки старо-турецької мови, виконані арабською в'яззю спочатку з помітним впливом східно-тюркської, караханидсько-уйгурської літературної мови, фіксуються з 13 сторіччя.

На початку 1926 р. Мустафа Кемаль Ататюрк взяв участь у конгресі тюркології в Баку, на якому, зокрема, прозвучала вимога латинізації тюркських мов за допомогою створення так званої нової тюркської абетки.

Сучасна писемність сформована 1928 року на основі латинської абетки за участю Ататюрка. Основою нового написання слів (як і для загальної реформи мови) слугував стамбульський діалект.

У таблиці праворуч українськими літерами записане приблизне звучання:

A a — А а B b — Б б C c — Дж дж (диграф, вимовляється разом, як один звук) Ç ç — м'якіша Ч ч D d — Д д E e — середній звук між українськими е і є F f — Ф ф G g — Ґ ґ Ğ ğ — слабке Г г або подовження попередньої голосної H h — Х х з придихом I ı — И и İ i — І і J j — Ж ж K k — К к L l — Л л M m — М м N n — Н н O o — О о Ö ö — Ьо ьо (як в слові льон) P p — П п R r — Р р S s — С с Ş ş — м'якіша Ш ш T t — Т т U u — У у Ü ü — Ьу ьу (як в слові сюди) V v — В в Y y — Й й Z z — З з

Словотвір

Турецька мова належить до аглютинативних мов. У ній велику роль грають суфікси, які «приклеюються» в кінці слова, утворюючи нові слова. Кожен суфікс, як правило, має лише одне значення.

У таблиці наведено декілька прикладів афіксального словотвору, характерного для аглютинативних мов:

Турецька моваУкраїнська моваevбудинокevlerбудинкиevinтвій будинокevinizваш будинокevimмій будинокevimdeу моєму будинкуevlerinizdenз ваших будинківevlerinizdendi(він/вона/воно) був/була/було з ваших будинківevlerinizdenmiş(він/вона/воно) ймовірно був/була/було з ваших будинківEvinizdeyim.Я (є) у вашому будинку.Evinizdeymişim.Я, ймовірно, був у вашому будинку.Evinizde miyim?Чи я у вашому будинку?

Турецька моваКомпонентиУкраїнська моваКласgözgözокоіменникgözlükgöz + -lükокуляриіменникgözlükçügöz + -lük + -çüоптикіменникgözlükçülükgöz + -lük + -çü + -lükторгівля оптикоюіменникgözlem(e)göz + -lem(e)спостереженняіменникgözlemcigöz + -lem + -ciспостерігачіменникgözle-göz + -leспостерігайдієлово (наказ)gözlemekgöz + -le + -mekспостерігатидієслово (інфінітив)

Гармонія голосних

При додаванні афіксів і закінчень велику роль відіграє закон гармонії голосних (сингармонізм, тур. Ünlü uyumu): закон уподібнення голосних одна одній за ознакою піднебінний / непіднебінний і губний / негубний, тобто якість голосного звуку останнього складу основи (кореня) визначає якість голосних усіх наступних складів. Таким чином, якщо останній голосний кореня — голосний переднього ряду, то й усі наступні афікси й закінчення повинні мати голосні переднього ряду й навпаки, голосний заднього ряду останнього складу кореня призводить до появи голосних заднього ряду в усіх складах, що нарощуються. При цьому розрізняють велику гармонію голосних, за якої афікс може мати 4 варіанти голосних у своєму складі (ı, i, u або ü), і малу гармонію голосних, де можливі тільки варіанти з a або e всередині афікса.

Граматика Загалом турецьку морфологію характеризує високий ступінь стійкості та майже повна відсутність винятків.

У турецькій мові немає іменних класів, відсутня категорія роду.

Крім того, в турецькій мові існує неозначений артикль bir (досл. один).

Для синтаксису характерний закон передування означення означеному (звичайний порядок слів: Підмет-Прямий Додаток-Присудок (SOV)).

Іменник

Поняття роду іменника у турецькій мові відсутнє. Множина утворюється додаванням закінчень -lar (-ler). Приклад kitap — kitaplar (книга — книги). Відмінки утворюються за допомогою закінчень: називний — без закінчення. Приклад kitap — книга. родовий — закінчення -ın (-in), коли в іменнику остання приголосна і закінчення -nın (-nin), тобто вставляється звук -n-, коли остання голосна. Приклад — kitabın — книги. давальний — закінчення -a (-e) після приголосної і -ya (-ye) після голосної. Приклад: kitaba — книзі. місцевий — закінчення -da (-de), -ta (-te) — після глухих приголосних. Приклад: kitapta — в книзі.

Займенник

+ назив. назив. родов. родов. місцев. місцев. давал. давал. віддал. віддал. орудн. орудн. ben я benim мій bende у мене bana (виняток) мені benden від мене benimle зі мною sen ти senin твій sende у тебе sana (виняток) тобі senden від тебе seninle з тобою o він, вона, воно onun його onda у нього ona йому ondan від нього onunla з ним biz ми bizim наш bizde у нас bize нам bizden від нас bizimle з нами siz ви sizin вас sizde у вас size вам sizden від вас sizinle з вами onlar вони onların їх onlarda у них onlara їм onlardan від них onlarla з ними

Дієслово

У турецькій мові основа дієслова збігається з формою наказового способу однини. У сучасних словниках дієслово наводиться у формі основа + афікс віддієслівного імені -mak/-mek (основа_дієслова+рга або основа_дієслова+мак робити): напиши (напис), говори (говор), ходи (ход) і т. д. Приклади: yaz — писання, пиши, yazmak — писати, писання робити; ver — давання, давай, vermek — давати, дар робити.

У турецькій існує 5 способів дієслова: бажаний, дійсний, наказовий, умовний, необхідний.

У дійсному способі є 5 простих форм часу: Теперішній час ( Şimdiki zaman), Теперішньо-майбутній (невизначений) час ( Geniş zaman), Майбутній (категоричний) час ( Gelecek zaman), Минулий неочевидний час (суб'єктивний) ( Belirsiz geçmiş zaman), Минулий категоричний (доконаний) час ( Belirli geçmiş zaman).

Крім того в цьому способі є ще 7 складних форм часу: Минулий недоконаний час (означений імперфект) ( Şimdiki zamanın hikâyesi), Перший передминулий час ( Belirsiz geçmiş zamanın hikâyesi), Другий передминулий час ( Belirli geçmiş zamanın hikâyesi), Минулий невизначений час (невизначений імперфект) ( Geniş zamanın hikâyesi), Майбутньо-минулий час ( Gelecek zamanın hikâyesi), Теперішній тривалий час ( Sürekli şimdiki zaman), Минулий тривалий час ( Sürekli şimdiki zamanın hikâyesi).

В інших способах дієслова є по одному минулому і майбутньому часові. Також існує 6 форм умовної модальності.

Виділяють 5 станів дієслова: основний (прямий), зворотний, взаємний, пасивний, примусовий.

Лексика