Ко́сово, офіційна назва Респу́бліка Ко́сово (; ) — держава на Балканському півострові з обмеженим дипломатичним визнанням. Межує з Албанією на південному заході, Чорногорією на заході, Сербією на півночі та сході, а також з Північною Македонією на південному сході. Косово займає площу 10 887 км2, має різноманітний рельєф включаючи високі рівнини, а також пагорби та гори, деякі з яких висотою понад 2,5 тис. метрів. Клімат в основному континентальний з деякими середземноморськими та альпійськими впливами. Станом на 2024 рік Косово населяють 1,6 мільйона осіб; столицею і найбільш густонаселеним містом є Приштина.
Внаслідок війни 1998—1999 років між сербами та албанцями край перейшов під контроль ООН, хоча де-юре залишався автономією у складі Сербії. 17 лютого 2008 року парламент Косова проголосив незалежність краю в односторонньому порядку. Сербія, разом з деякими іншими державами, включаючи Україну, не визнає незалежності Косова, через що країна не має остаточного визнання у світі. Станом на 2025 рік Косово визнають 107 держав-членів ООН. 2016 року в Косові підписано Угоду про асоціацію між Косовом та Європейським Союзом. Косово — потенційний кандидат на вступ у ЄС.
Албанська більшість (92 %) яка й вимагала незалежності, контролює всю територію краю за винятком декількох громад, в основному на півночі держави, у яких більшість становлять серби.
Походження назви Назва Косово — присвійний прикметник сербського слова кос (), що означає дрізд чорний, еліпсис для Косово поље, Косове поле, — назва рівнини, яка лежить у східній частині сучасного Косова і яка була місцем Битви на Косовому полі у 1389 році.
Географія
Косово лежить всередині континенту, за 85 км від узбережжя Адріатичного моря. За формою край нагадує ромб, кожна з діагоналей якого простягається приблизно на 145 км. Основна частина території Косова являє собою піднесену рівнину, яка ділиться на дві приблизно рівні міжгірські улоговини: східну — Косово, або Косово Поле (частина велетенського Дунайського басейну), і західну — Метохію, по якій протікають притоки Дрина — річки, що несе свої води в Адріатику. По периметру краю височіють середньогірські масиви: Мокра гора, Рогізна та Копаонік — на півночі, Голяк і Црна-Гора — на сході, Шар-Планина — на півдні і Північно-Албанські Альпи — на заході.
Гори визначають кордони Косова з Албанією і Північною Македонією. Найвища точка лежить на горі Джеравиці (2556 м).
Територією Косова протікають річки: Білий Дрин, Ситниця, Південна Морава та Ібар.
Найбільші міста — Приштина з населенням близько 200 тисяч осіб і Призрен з населенням близько 85 тисяч осіб.
Клімат
Клімат помірний або субсередземноморський. Зима характеризується великою кількістю опадів, а решта року переважно посушлива. Весна і осінь — з дрібними опадами. Це зумовлено тим, що Косово загороджене високими горами, які запобігають раптовому вторгненню холодних повітряних мас з півночі й північного заходу. Клімат характеризується теплим сухим літом. Кількість опадів становить менш як 1000 мм на рік.
Сонячний період триває 2079 годин на рік або 5,7 години в день, що становить 47 % потенціалу сонячної енергії. Середня температура у січні −0,9 °С), у липні й серпні 20,9 °C). Середня температура взимку становить близько 1 °С, навесні й восени близько 10,8 °С, та 20,8 °C в літній час. Максимальне значення температури в Косові становить +37…+39 °C, а мінімальні значення зафіксовані до −32,5 °C. Негативні екстремальні значення температури в Косові дуже рідкісні, тоді вони завдають великої шкоди сільському господарству, особливо винограду і фруктовим деревамÇavolli, Riza (1993). Gjeografia e Kosovës. p. 23..
Історія
У 1918—45 Косово було частиною Королівства Югославія (в 1918—1929 Королівства сербів, хорватів і словенців) у складі різних провінцій. Тодішні королі Югославії, які були сербами за національністю, проводили курс на всебічну державну підтримку заселення Косова сербами, водночас косовських албанців позбавляли права на освіту рідною мовою, утискали в правах. Земельна реформа 1919 року позбавила албанських землевласників належних їм земель. Албанці та інші мусульмани мусили тікати з Косова й емігрувати. Ба більше, у 1935 та 1938 роках між Югославією та Туреччиною укладено дві угоди, відповідно до яких планувалося виселити з Косова 240 тисяч албанців до Туреччини, проте цього не зроблено через початок II Світової війни.
У 1941–1944 більшість території Косова приєднали до Албанії, що перебувала під контролем Італії Муссоліні. Після виходу фашистської Італії з війни територія була під прямим контролем Німеччини.
Після закінчення Другої світової війни на території Косова створили Автономну область Косова і Метохії () як частину Демократичної Федеративної Югославії, а з 1946 — частину Народної Республіки Сербії у складі Федеративної Народної Республіки Югославія.
У 1963, за новою конституцією створено Соціалістичний автономний край Косово () як частину Соціалістичної Республіки Сербія у складі СФРЮ. У післявоєнний період, аж до 1974 року, албанське населення Косова зазнавало численних утисків і репресій від органів державної безпеки Югославії, більшість у яких становили серби. У 1974 розширено автономні права краю Косова та прирівняно за цими правами до інших республік Югославії.
У 1980 році косовські албанці розпочинають рух за визнання Косова окремою республікою СФРЮ, а далі й за повну незалежність. Але в 1990 (під час розпаду СФРЮ) автономія була зменшена заснуванням Автономного краю Косова () та зниженням статусу Основного закону з Конституції Краю до Статуту Краю. У відповідь група албанських політиків створює «Конституцію Республіки Косово» і проголошує незалежність провінції. Влада СРЮ оголосила надзвичайний стан і в липні парламент Косова розпустили.
Починаються протистояння з югославським і сербським керівництвом та заворушення на етнічному ґрунті. Більша частина албанців у Косові бойкотувала перепис населення 1991 року, як і всі вибори. Згодом албанці обрали тимчасовий уряд, очолюваний Буджаром Букоші, який визнала Албанія в жовтні 1991. На неконституційному референдумі 1992 року більшість етнічних албанців каже «так» за незалежність Косова.
У 1992 Косово стало частиною Республіки Сербія (Союзної Республіки Югославія).
Ситуація загострилася 1996 року й перейшла у відкриту громадянську війну між Армією визволення Косова () й албанських військових частин з одного боку і сербсько-югославських з другого.
Це призвело до виїзду з Косова близько 500 тис. албанців і було 12 тис. загиблих.
У 1999 році НАТО примушує вийти з Косова сербсько-югославські війська і ставить край під контроль ООН. Це привело до повернення албанців до Косова та приходу нових щонайменше 100 тис. з самої Албанії, які заселяються в історично етнічні сербські села, кордону з якою Косово фактично не мало.
Дуже часто траплялися міжетнічні зіткнення між сербами і албанцями, що досягли кульмінації 2004 року, коли після вбивства албанського хлопця сербами, албанці відплатили руйнуванням сербських церков та державних інституцій.
Сербські і албанські претензії Права сербів на Косово ґрунтуються на посиланнях на принципи Гельсінського заключного акта 1975 року, що узгоджує непорушність кордонів Європи. Албанці натомість наполягають на перевазі етнічного права, а також спираються на міжнародний пакт про громадянські та політичні права від 19 грудня 1966 року, що твердить про право націй на самовизначення. Водночас вони підводять під свої вимоги історичну основу (розвиваючи теорію про іллірійське походження сучасного албанського етносу).
На території нинішнього Косова ще здавна мешкало іллірійське плем'я дарданців, від яких намагається вести свій родовід нинішнє албанське населення Косова. У 6 році н. е. Дарданію захопили римляни й приєднали до складу Римської імперії. 284 року н. е. імператор Діоклетіан виділив Косово в окрему провінцію Дарданію зі столицею в Ніссусі (сучасний Ниш). Під час візантійської адміністрації Дарданія зберігала свій статус окремої провінції.
У середньовіччі внаслідок походів сербського царя Стефана Душана нинішню територію Косова приєднали до сербської держави, а з XIV століття й аж до 1767 року тут же перебував престол сербського патріарха (поряд із містом Печ). Нині край рясніє пам'ятками православної архітектури як середніх століть, так і нового часу. Зокрема, тут наявні шановані православними вірянами монастирі Високі Дечани і Печська патріархія. Крім того, саме звідси після поразки на Косовому Полі в 1389 році почалося завоювання Сербії турками і саме сюди внаслідок перемоги в Першій Балканській війні у 1912 році повернулася сербська армія. Проте центром новітньої сербської держави є північна частина сучасної Сербії з центром у Белграді, під егідою якого почалося визволення країни з-під влади Османської імперії на початку XIX століття.
Після проголошення незалежності
Незалежність проголошена парламентом краю Косова 17 лютого 2008 року о 17:20 за місцевим часом (18:20 — за київським). Того ж дня презентовано офіційні символи Косова. Прапором Косова є жовте зображення обрисів краю на синьому полотнищі з шістьма білими зірками вгорі. З 1999 року Косово перебуває під контролем адміністрації ООН зі столицею в Приштині. 18 лютого парламент Сербії ухвалив анулювати рішення парламенту краю Косова.
Країна не є членом ООН, проте її незалежність визнали понад сто чотирнадцять країн з усього світу, серед яких: Афганістан, США, Бельгія, Німеччина, Франція, Велика Британія та Польща. Натомість країни, як-от Іспанія, Росія, Грузія, Молдова, сама Сербія та деякі інші досі не готові визнати Косово, найбільше через те, що побоюються виходу окремих територій зі свого складу схожим чином, як це відбулося з Косовом. Воїслав Коштуниця, тодішній прем'єр Сербії, заявив, що його країна ніколи не визнає незалежність Косова й боротиметься мирним шляхом за існування Косова на правах автономії лише в складі Сербії. Питання визнання Косова Сербією ставиться міжнародними організаціями (ЄС, НАТО) на шляху просування до членства, якого прагне Сербія. При цьому вже досягнуто певного поступу й розуміння з її боку щодо Косова.
Офіційно Україна проводить консультації з міжнародними партнерами (2008)Україна визначиться щодо Косова після консультацій із США, Росією та ЄС // ua.korrespondent.net. — 19.02.2008 та займає позицію вичікування (2008) і невизнання (2010Міжнародне визнання Республіки Косово — дотепер), юридично не ухваливши жодного рішення стосовно визнання Косова (2008).
У вересні 2014 Уряд Республіки Косово ухвалив рішення про запровадження санкцій щодо РФ. За словами глави МЗС Косова Енвера Ходжая, це знак солідарності з країнами ЄС, США та іншими державами, які у зв'язку з ситуацією в Україні запровадили санкції щодо РФ. «Ми маємо намір підтримати міжнародний порядок, суверенітет та незалежність України. Таким чином Косово прагне показати, що є надійним союзником для євроатлантичних партнерів», — заявив Енвер Ходжай..
Загострення 2022 року
31 липня — 1 серпня 2022 року в Косові почалися заворушення серед сербів. Формальним приводом був протест сербів Косова проти переходу на косовські автомобільні номери із сербськихBloomberg: Війна в Косово може стати мініатюрою вторгнення Росії в Україну, Дзеркало тижня, 4 серпня 2022 Серби почали зводити барикади, готуючись до вуличних боїв. Президент Сербії заявив, що готовий захищати сербів силами армії. Зрештою, станом на 3 серпня, ситуацію вдалося владнати за допомоги США та ЄСВучич заявив, що Косово хоче втілити свої інтереси на тлі «істерії довкола України», Європейська правда, 3 серпня 2022.
Загострення 2023 року