Білору́ська Наро́дна Респу́бліка () — білоруська держава зі столицею в Мінську та Городні, яка була проголошена Другою Статутною грамотою 9 березня 1918 року. Зберігала ознаки суверенітету над певними територіями понад 6 місяців, і під час Слуцького повстання (27 листопада — 31 грудня 1920 року).
Державною мовою була білоруська мова. Атрибути державності: Тимчасова Конституція БНР (ухвалена 11 жовтня 1918 р.), печатка БНР (від 28 квітня 1918 р.), прапор і герб (з червня 1918 р.) та паспорти громадян БНР (з літа 1918 р.). Міжнародне визнання: Вірменія, Грузинська Демократична Республіка, Австрія, Польська Республіка, Естонія, Латвія, Литва, Чехословаччина, Українська Народна Республіка і Фінляндія (де-юре); Німецька імперія, Царство Болгарія й Османська Імперія (де-фактоСідарэвіч А. Беларуская Народная Рэспубліка // С. 388.).
Ідея створення білоруської держави була висунута в грудні 1917 року частиною делегатів Першого Загальнобілоруського конгресу в Мінську, але конгрес був розігнаний більшовиками. Напередодні заняття Мінська німцями 21 лютого Виконком Ради Загальнобілоруського конгресу ухвалив Першу Статутну грамоту, де оголосив себе владою в краї і утворив уряд (Народний секретаріат). 11 жовтня 1918 року Народний секретаріат був перейменований у Раду народних міністрів БНР. Місце засідань уряду: Мінськ, Городня (з грудня 1918 р.). 25 березня 1918 року, в умовах німецького контролю згідно Третьою Статутною грамотою — Білорусь проголошувалася незалежною і вільною державою, яке зараз відзначається як День Волі.
Після денонсації Берестейського миру Німеччина розпочала виведення своїх військ з Білорусі. Уже в грудні 1918 року частини Червоної армії окупували Мінськ. Внаслідок недостатнього рівня організації, нестачі грошей, збройних формувань та міжнародної підтримки та визнання державні органи БНР були ліквідовані, саморозпущені або емігрували за кордон. Уряд БНР продовжив свою діяльність в еміграції. У жовтні 1925 Загальнобілоруська політична конференція в Берліні заявила про ліквідацію БНР. Багато видатних діячів БНР (А. Смолич, Б. Тарашкевич, В. Ластовський, О. Цвікевіч, С. Некрашевич, Я. Льосік тощо) повернулися в Білоруську Соціалістичну Радянську Республіку, де згодом були репресовані.
Історія
Передумови
У липні 1917 року Тимчасовий уряд Росії перейшов до відкритої боротьби. Двовладдя скінчилося. Більшовики перейшли в підпілля й узяли курс на підготовку до збройного повстання. У жовтні 1917 вони здобули перемогу, і влада перейшла до рук Рад. Найвищим органом радянської влади в Білорусі був Обласний виконавчий комітет Західної області й фронту (Облвиконзах).
У той самий час (липень 1917) пожвавилися білоруські національні сили, що провели 2-й з'їзд білоруських національних організацій, ухвалили рішення домогтися автономії Білорусі в складі демократичної республіканської Росії. На з'їзді була створена Центральна рада, яка після жовтня 1917-го була перетворена у Велику білоруську раду (ВБР). ВБР не визнала владу Облвиконзаху, бо розглядала його винятково як фронтовий орган влади. Співробітництво ВБР і Облвиконзаху в справі створення білоруської державності не відбулося. У грудні 1917-го року, за наказом Облвиконзаху був розігнаний Всебілоруський з'їзд.
9 грудня 1917 між Радянською Росією і Німецькою імперією розпочалися мирні перемовини, які були зірвані у зв'язку з позицією Л. Троцького й більшовицького уряду. Німецьке командування віддало своїм військам наказ розпочати 18 лютого 1918 наступ, що різко загострило ситуацію на Західному фронті. Німецькі війська швидко наближалися до Гомеля й Мінська. У таких умовах керівництво Облвиконзаху й СНК Західної області вимушені були евакуюватися до Смоленська.
Проголошення
Виконком(Виконавчий комітет) Всебілоруського з'їзду вирішив узяти владу до своїх рук. 21 лютого 1918 він звернувся до білоруського народу з Першою статутною грамотою, у якій проголосив себе тимчасовою владою на теренах Білорусі. До відкриття Всебілоруського Установчого з'їзду функції влади покладалися на створений Виконкомом Народний Секретаріат, головою якого став один із лідерів БСГ Язеп Варонка.
Наприкінці лютого 1918-го в Мінську, де знаходився уряд Білоруської Народної Республіки, прийшли війська кайзерівської Німеччини. Вони забрали скарбницю Народного Секретаріату, зірвали з його будинку біло-червоно-білий стяг, вигнали службовців. Провідники БНР були попереджені, що окупаційна влада не допустить у Білорусі серйозної політичної діяльності.
3 березня 1918-го між Радянською Росією і Німеччиною був укладений Берестейський мирний договір, за яким землі на захід від лінії Двинська — Свенцяни — Пружани, що раніше належали Росії, передавалися Німеччині й Австро-Угорщині, які мали вирішити майбутнє цих земель. Це ще більше породжувало незалежницькі від більшовицької Радянської Росії течії в рядах білоруського національного руху.
9 березня 1918-го Виконком Ради Всебілоруського з'їзду у відповідь на Берестейський мир ухвалив Другу статутну грамоту, що є конституційною. У ній іде мова про створення Білоруської Народної Республіки в межах розселення й кількісної переваги білорусів. Законодавчу владу отримує Рада БНР, голова якої представник БСГ Янка Середа. Вона проголошувалася законодавчим органом до скликання Установчого Сейму. Виконавчу владу БНР отримує Народний Секретаріат БНР (Олесь Бурбіс, Ян Сєрада, Язеп Варонка, Василь Захарка, Аркадзь Смолич, Петро Кречевський, Кастусь Єзовитів, Антін Авсяник, Лявон Заяц). Німеччина до створення державних органів БНР не мала жодного стосунку. Члени Ради БНР і уряду БНР були обранцями білоруського народу (Всебілоруський з'їзд, грудень 1917).
8 березня Рада БНР запросила до свого складу представників російських соціалістичних партій (серед них були представники національних меншин у Білорусі — росіяни, поляки, євреї, українці, литовці), а трохи пізніше — і Віленської Білоруської ради (Іван Луцкевич, Антін Луцкевич, Вацлав Іванівський), яка діяла у Вільні під назвою Білоруського народного комітету від часу окупації західної частки Білорусі.
У відповідь на Берестейський мирний договір, 25 березня після тривалих суперечок між прихильниками незалежності й прихильниками автономії Білорусі в складі Росії більшістю голосів була ухвалена Третя Статутна грамота, у якій Білоруська Народна Республіка проголошувалася незалежною державою, Берестейський мирний договір скасовувався. Офіційною мовою було проголошено білоруську, столицею нової держави — Мінськ.
Більшовики заявили, що створення БНР — «це спроба буржуазно-поміщицьких кіл відірвати Білорусь від Радянської Росії, долучити її до Німеччини». Рада БНР звернулася до німецького кайзера з телеграмою, у якій дякувала за визволення Білорусі, просили допомогти в створенні державної незалежності в союзі з Німецької імперією. Посилання телеграми викликало в БНР гостру політкризу, БСГ розкололася, утворилися нові партії. Хоч німці й частково визнавали БНР, вони розпустили БНР і Народний Секретаріат БНР. Однак, німецька адміністрація не перешкоджала спільчанинам БНР самостійно вирішувати низку культурницьких і освітніх питань.
Найбільших успіхів уряд БНР досяг у культурному будівництві й розвитку освіти. За короткий час були створені до 350 початкових шкіл, кілька гімназій, Мінський педагогічний інститут, виходило 28 газет, діяло 11 видавництв, видавництво «Освіта» («Адукацыя») активно друкувало підручники для шкіл, готувалося відкриття Білоруського державного університету (цією справою займалися Аркадзь Смолич, М. Довнар-Запольський, В. Ігнатівський).
Визнання незалежності
Попри проголошення незалежною державою, державні структури БНР були сформовані тільки частково, а територія перебувала під контролем німецької військової адміністрації, що не визнала незалежність БНРВ соответствии с Брестским мирным договором, Германия контролировала почти всю территорию, на которую претендовала Рада БНР. Германия не признала независимость БНР и передала белорусским властям ограниченные полномочия. Роль Рады БНР сократилась до не более чем посреднической структуры между местным населением и немцами. Уряд БНР змогло домогтися від німців лише обмежених повноважень в культурній сфері. Німці пішли на якісь поступки владі БНР, стали навіть давати гроші на культурні справиВЫТОКІ ДЫПЛАМАТЫІ БНР .
Найбільш тісною була співпраця БНР з Українською Народною Республікою. Енциклопедія історії Білоруси (1993) стверджує, що в червні 1918 року білоруська делегація на чолі з Скірмунтом відвідала Київ, і уряд УНР відмовилося визнавати БНР, до тих пір, поки БНР не визнає частину білоруських територій українськими,Энцыклапедыя гісторыі Беларусі. Том 1. С. 386 ISBN 5-85700-074-2 проте в червні 1918 року Українська Центральна Рада УНР вже не існувала, а в Україні був встановлений гетьманат Української Держави Павла Скоропадського, який проіснував до відновлення Української Народної Республіки, але вже з Директорією на чолі. Між БНР і УНР стався обмін консульствами, в Києві була відкрита Білоруська торгова палата. УНР надавала БНР фінансову допомогу. Україна першою з іноземних держав визнала БНР. 3 червня 1918 року О. Квасницький був призначений українським консулом в Мінську. У тому ж місяці П. Таимповіч очолив білоруське консульство в Києві, а білоруське консульство в Одесі очолив С. Некрашевич.Беларуская Народная Рэспубліка — крок да незалежнасці. Да 100-годдзю абвяшчэння. Гістарычны нарыс. — Мн., 2018 — С. 104. Залишилося невирішеним питання про державний кордон через претензії керівництва БНР на північне Полісся, яке знаходилося під державним контролем України.Лебедзева В. Дыпламатычная місія БНР у перамовах з Украінай (1918 г.) // Беларускі Гістарычны Зборнік. № 15. Беласток, 1999. Незважаючи на визнання від України один з ініціаторів проголошення БНР, глава Народного секретаріату БНР І. Воронко 1919 року писав з цього приводу:…нелюдські зусилля білоруських діячів поставити Білорусь хоча б в середу малих держав і домогтися визнання самостійности Білоруської Народної Республіки ні до чого не привели.У містах Каунасі, Ризі, Константинополі, Києві, Одесі, Празі, Берліні, Гданську, Копенгагені та інших працювали білоруські дипломатичні та військово-дипломатичні місії, консульства і представництва. Однак історик В. Ляховський зазначає, що всі ці представництва не мали юридичного визнання. Білоруси при цьому претендували на частину території Латвії, які вважали «етнічними» — Двінськ (Дауґавпілс) і деякі волості Двінського і Люцинського (Лудзенському) повітів.
У жовтні 1919 року в естонській газеті з'явилася публікація про проголошення Білоруської Народної Республіки.Päewauudised. Walge-Wene saatkond Tallinas.Päewauudised. Walge-Wene esitajaks Eesti Walitsuse junre.