Андро́новська культу́ра — сукупність схожих місцевих культур пізньої бронзи, що датуються 2000-1150 рр. до н. е. Brown, Dorcas, and David Anthony, (2017). "Bronze Age Economy and Rituals at Krasnosamarskoe in the Russian Steppes", in: The Digital Archaeological Record: "...Particular attention focuses on the role of agriculture during the unusual episode of sedentary, settled pastoralism that spread across the Eurasian steppes with the Srubnaya and Andronovo cultures (1900-1200 BC)..."Grigoriev, Stanislav, (2021). "Andronovo Problem: Studies of Cultural Genesis in the Eurasian Bronze Age", in Open Archaeology 2021 (7), p.3: "...By Andronovo cultures we may understand only Fyodorovka and Alakul cultures..."Parpola, Asko, (2020). "Royal 'Chariot' Burials of Sanauli near Delhi and Archaeological Correlates of Prehistoric Indo-Iranian Languages", in Studia Orientalia Electronica, Vol. 8, No. 1, Oct 23, 2020, p.188: "...the Alakul’ culture (c.2000–1700 BCE) in the west and the Fëdorovo culture (c.1850–1450 BCE) in the east...", що охоплювали територію від Південного Уралу до верхів'їв Єнісею в центральному Сибіру. "It is assumed that the Indo–Iranian language family, which appeared around 2200 bc, was related to the cultural complex of Andronovo in eastern Central Asia." Деякі дослідники вважають за краще називати її археологічним комплексом або .

Дещо давніша Синташтинська культура (бл. 2200-1900 рр. до н. е.), яку раніше зараховували до андронівської культури, тепер розглядають окремо від ранньоандроновської .Hoshko, Tatiana, (2019). "Oriental Technologies in the Production of Cauldrons of Late bronze Age", in _Historiography, Source Studies and Special Historical Disciplines_,SKHID No. 2 (160) March–April 2019, p. 87. Перший етап андронівської культури міг розпочатися наприкінці III тис до н. е. з випасу худоби, оскільки на пасовищах, розташованих поблизу осель, було неважко знайти природні корми Bendezu-Sarmiento, Julio, 2021. “The first nomads in Central Asia’s steppes (Kazakhstan): An overview of major socio-economic changes, derived from funerary practices of the Andronovo and Saka populations of the Bronze and Iron Ages (2nd-1st millennium BCE)”, in: Nomad lives: From Prehistoric Times to the Present Day, Publications scientifiques du Muséum, Paris, pp. 479-503.Bendezu-Sarmiento, Julio, 2021. “The first nomads in Central Asia’s steppes (Kazakhstan)", Summary (in French): "...Durant la première étape de la culture d’Andronovo (Bronze ancien à la fin du IIIe millénaire avant n.è.), le cheptel (principalement constitué de bovins) était réduit et le fourrage naturel n’était nullement difficile à trouver dans les pâturages proches des habitations..."Bendezu-Sarmiento, Julio, (2022). "The first nomads in Central Asia’s steppes (Kazakhstan): Territory, power and religion", in: Eurasian steppe civilization: Human and the Historical and Cultural Environment, Almaty–Turkistan, p. 48: "During the first stage of the Andronovo culture (Early Bronze Age to the end of the 3rd millennium BC), the livestock (mainly cattle) was small and natural fodder was not difficult to find in the pastures near the settlements."

Більшість дослідників пов'язують андронівський горизонт з ранніми індоіранськими мовами, хоча він міг перекривати ранньоураломовний ареал на його північній околиці та єнісейськомовний ареал на його східній околиці. : "Archaeologists are now generally agreed that the Andronovo culture of the Central Steppe region in the second millennium BC is to be equated with the Indo-Iranians." Allentoft et al. (2015) на основі своїх генетичних досліджень дійшли висновку, що андронівська культура і попередня Синташтинська культура мають бути частково похідними від культури шнурової кераміки, зважаючи на велику частку предків, які відповідають раннім землеробам Європи, подібно до домішок, знайдених у геномах популяціях шнурової кераміки .

Відкриття Назва походить від села Андроново в Ужурському районі Красноярського краю, Сибір, де російський зоолог виявив його перші рештки в 1914 році. Було виявлено кілька могил зі скорченими скелетами, похованими разом з багато прикрашеним глиняним посудом. Андронівська культура була вперше ідентифікована російським археологом Сергієм Теплоуховим в 1920-х роках Great Soviet Encyclopaedia, Article "Andronovo"..

Датування та субкультури

Саразмська культура (IV — III тис до н.е.) передує появі Андронівської степової культури на півдні Центральної Азії у II тис до н.е. .

Наразі лише дві субкультури розглядаються як частина андронівської культури:

Алакульська (2000-1700 рр. до н. е.) між Оксусом (сьогодні Амудар'я) та Джексартесом (сьогодні Сирдар'я), пустеля Кизилкум Федорівська (2000-1450 рр. до н. е.)Grigoriev, Stanislav, (2021). "Andronovo Problem: Studies of Cultural Genesis in the Eurasian Bronze Age" , in Open Archaeology 2021 (7), p.28: ".... The Fyodorovka dates in the north of the forest- steppe Tobol region are close to the dates in the Southern Transurals and lie in the interval of the 20th–16th centuries BC...Fyodorovka culture, in general, is synchronous with Alakul..." на півдні Сибіру (найдавніші свідчення кремації та )

Раніше виділяли наступні субкультури як частину Андронівської культури:

Східнофедорівська (1850-1350 до н. е.)Jia, Peter W., Alison Betts, Dexin Cong, Xiaobing Jia, & Paula Doumani Dupuy, (2017). "Adunqiaolu: new evidence for the Andronovo in Xinjiang, China", in _Antiquity 91 (357)_, pp. 632, 634, 637. в горах Тянь-Шаню (Північно-Західний Сіньцзян, Китай), південно-східний Казахстан, східний Киргизстан Олексіївко-Саргарська (1450-1150 до н. е.)Mallory, J.P., (1997). "Andronovo Culture", in J.P. Mallory and Douglas Q. Adams (eds.), Encyclopedia of Indo-European Culture, Fitzroy Dearborn Publishers, British Library Cataloguing in Publication Data, London and Chicago, p. 20: "...Alekseyevka culture...(1200–1000 BC)..." "фінальна фаза бронзової доби" на сході Казахстану, контакти з Намазга-Тепе VI в Туркменії, Інгальська долина на півдні Тюменської області, на Тоболі.

Деякі автори ставлять під сумнів хронологію і модель поширення на схід через збільшення доказів більш ранньої присутності цих культурних особливостей у деяких районах сходу Центральної Азії Jia, Peter W., Alison Betts, Dexin Cong, Xiaobing Jia, & Paula Doumani Dupuy, (2017). "Adunqiaolu: new evidence for the Andronovo in Xinjiang, China", in _Antiquity 91 (357)_, pp. 621-639..

Географічне поширення Географічний ареал цієї культури дуже широкий і важко піддається точному визначенню. На своїх заході вона перетинається з приблизно одночасною, але відмінною Зрубною культурою у Волго-Уральському межиріччі. На сході вона сягає Мінусинської улоговини, а деякі пам'ятки сягають на захід до південного Уралу,

перетинаючись з ареалом більш ранньої Афанасіївської культури.

Інші пам'ятки розкидані на півдні до Копет-Дагу (Туркменістан), Паміру (Таджикистан) і Тянь-Шаню (Киргизстан). Північна межа нечітко відповідає початку тайги.

Зовсім недавно були знайдені докази присутності культури в Сіньцзяні на крайньому заході Китаю,

в основному зосереджені в районі, що включає Ташкурган, Ілі, Боро-Тала і Тачен. У сточищі Волги взаємодія зі Зрубною культурою була найінтенсивнішою і найтривалішою, а кераміка Федорівського стилю знайдена на заході аж до Волгограда. Меллорі зазначає, що на південь від Андронівської може бути відгалуженням першої (або Зрубної), або ж результатом злиття степових культур і центральноазійських оазисних культур ( і ) .

На початковому етапі Синташта-Петрівської культури, Андронівська культура обмежується північними та західними степами південного Уралу-Казахстану.

З того часу, у ІІ тисячолітті, в Алакульській фазі (2000-1700 рр. до н. е.),

Федорівській фазі (1850-1450 рр. до н. е.)

та останній Олексіївській фазі (1400-1000 рр. до н. е.), Андронівська культура інтенсивно рухається на схід, розширюючись аж до Верхнього Єнісею, змінюючи неіндоєвропейську .

У південному Сибіру та Казахстані на зміну андронівській культурі прийшла Карасуцька культура (1500-800 рр. до н. е.). На своїй західній межі вона приблизно відповідає Зрубній культурі, яка частково походить від Абашевської культури. Найдавніші історичні народи, пов'язані з цією територією, — кіммерійці та саки/скіфи, що з'являються в ассирійських записах після занепаду Олексіївської культури, мігруючи на територію сьогоденної України приблизно з IX ст. до н.е. (див. також Кам'яні баби), і через Кавказ до Анатолії та Ассирії наприкінці VIII ст. до н.е., і, можливо, також на захід до Європи як фракійці (див. ), і , розташовані Геродотом за Дунаєм, на північ від фракійців, а Страбоном біля Каспійського моря. І Геродот, і Страбон ідентифікують їх як іранців.

Характеристики

Андронівська культура мала як високомобільні громади, так і осілі поселення, з помітною концентрацією поселень у її центральноазійських регіонах. Укріплення мали рови, земляні вали, а також дерев'яні частоколи, яких було виявлено близько двадцяти. Андронівські поселення зазвичай містять від двох до двадцяти будинків, але були виявлені поселення, що містили до сотні будинків. Андронівські будинки, як правило, були побудовані з сосни, кедра або берези, і зазвичай вирівняні з видом на береги річок. Більші будинки мали площу від 80 до 300 м² і, ймовірно, належали великим сім'ям, що є типовою рисою для ранніх індоіранців . Сома, можливо, виникла в андронівській культурі George Erdosy (2012), The Indo-Aryans of Ancient South Asia: Language, Material Culture and Ethnicity, Walter de Gruyter, p. 371..

Тваринництво, конярство та сільське господарство Носії Андронівської культури мали велику рогату худобу, коней, овець, кіз і верблюдів . Домашня свиня помітно відсутня, що характерно для мобільної економіки. Відсоток великої рогатої худоби серед андронівських решток значно вищий, ніж серед їхніх західних зрубних сусідів . Кінь був представлений на андронівських пам'ятках і використовувався як для верхової їзди, так і як тяглова сила . За даними , у липні 2020 року вчені дослідили рештки двох коней доби пізньої бронзи за допомогою радіовуглецевого датування з кургану 5 могильника Новоілінівський 2 у місті Лисаковськ Костанайської області. Дослідник Ігор Чечушков вказав, що андроновці вміли їздити верхи на кілька століть раніше, ніж багато дослідників припускали раніше. Серед досліджених коней жеребцю було майже 20 років, а кобилі — 18 років. На думку вчених, тварин ховали разом з людиною, яку вони супроводжували протягом усього життя, і використовували не лише в їжу, а й для запрягання в транспортні засоби та верхової їзди. Сільське господарство не відігравало важливої ролі в економіці Андронівської культури Ventresca Miller, A., Usmanova, E., Logvin, V., Kalieva, S., Shevnina, I., Logvin, A., Kolbina, A., Suslov, A., Privat, K., Haas, K. and Rosenmeier, M., 2014. Subsistence and social change in central Eurasia: stable isotope analysis of populations spanning the Bronze Age transition. Journal of Archaeological Science, 42, pp.525-538..

Металургія

Андронівська культура відзначається регіональним розвитком металургії . Вони розробляли родовища мідної руди в горах Алтаю приблизно з XIV століття до н. е. . Бронзові предмети були численними, і існували майстерні з обробки міді .

Гончарство Однією з характеристик андронівської культури є її гончарство, особливо на стоянках, розташованих у Центральній Азії, деякі з них дуже близько до поселень Бактрійсько-Маргіанського археологічного комплексу на півдні. Цей керамічний посуд називається інкрустованим грубим посудом (ІГП), який виготовляється вручну і має колір від сірого до коричневого, а також інкрустований геометричним орнаментом