Франс Галль (, справжнє ім'я Ізабель Женев'єв Марі Анн Галль (), 9 жовтня 1947, Париж — 7 січня 2018) — французька співачка. Починаючи з 1963 року випустила кілька хітів, в 1965 році перемогла на конкурсі Євробачення, однак до кінця 1960-х років дещо втратила популярність і знову набула лише після початку співпраці з композитором і співаком Мішелем Берже в 1974 році.
Біографія Її батько Робер Галль (1918—1990) — співак і поет-пісняр, писав тексти для Едіт Піаф і Шарля Азнавура (знаменита пісня, «La Mamma». Належить йому). Мати Сесіль, уроджена Бертьє — дочка Поля Бертьє (1884—1953), одного із засновників церковної школи співу Les Petits Chanteurs à la croix de bois. У неї також є старші брати, близнюки Патріс і Філіп. У будинку батьків Ізабель постійно бачила багатьох артистів, серед яких були Юґ Офре, Марі Лафоре і Клод Нугаро. Бувши дитиною, вона часто супроводжувала батька за лаштунками знаменитого мюзик-холу Олімпія. Іноді батько навіть дозволяв їй прогулювати школу, щоб відвезти її на концерти Піаф, Беко або Азнавура в Брюсселі. У п'ять років Ізабель починає брати уроки гри на фортепіано, до одинадцяти років освоює гітару. У тринадцять-чотирнадцять років створює групу разом з братами, і вони починають грати на сімейних урочистостях і на пляжах влітку. У сімейному колі дитину Ізабель всі називають «Бабу» (і до цього дня багато шанувальників називають її так). Батько ж прозвав дочку «маленьким капралом» за її твердий характер.
Початок кар'єри Під час великодніх канікул 1963 року Ізабель записує на прохання батька кілька пісень, які той потім дає послухати музичному видавцеві Дені Буржуа. 11 липня того ж року для дівчинки було влаштовано прослуховування в театрі на Єлисейських Полях, і незабаром її батько підписує контракт з фірмою Philips (оскільки юна співачка була ще неповнолітньою і сама не могла цього зробити), а Дені Буржуа стає її артдиректором. Ізабель записує чотири пісні разом зі знаменитим джазменом і композитором Аленом Гораге, які працювали з Борисом Віан. За наполяганням випускаючої компанії, Ізабель доводиться взяти сценічний псевдонім Франс, оскільки в той час вже була знаменита співачка на ім'я Ізабель — Ізабель Обре. "Я завжди була проти Франс, я вважала, що це занадто грубо. Ізабель … воно мені відповідало, воно мені подобалося. Так що … не знаю, що повинно було статися, щоб я почала любити своє ім'я, але тепер я — Франс Галль. Це в точності я ", - скаже вона багато років по тому.
У день свого шістнадцятиріччя, 9 жовтня 1963 року, Франс отримує несподіваний подарунок — її пісню Ne sois pas si bête вперше передають по радіо. Пісня одразу ж потрапляє на 44 місце хіт-параду Salut les copains.
Дені Буржуа приходить в голову чудова думка — познайомити Франс з іншим своїм протеже, Сержем Генсбуром, чия кар'єра в той момент застигла на місці. Він пропонує Сержу писати для Франс. Таким чином на другій платівці Франс, що вийшла в березні 1964 року, заголовною піснею стала написана Генсбуром N'écoute pas les idoles, відразу увійшла на 9 місце хіт-параду. Пізніше Франс скаже про їх спільну роботу: "Сержа Генсбура мені було приємно бачити, тому що я ним захоплювалася, і мені подобалося те, що він пише. І мені дуже подобалися його сором'язливість, його елегантність і його виховання. Це відношення було дуже-дуже приємним. […] На мене справляло велике враження, що цей чоловік працює для мене і цікавиться мною ".
Франс тим часом кидає ліцей, в якому її, втім, залишили на другий рік (що частково посприяло її бажанням спробувати себе в ролі співачки), і повністю присвячує час своєї кар'єри.
21 березня 1964 року журнал Paris Match присвячує їй першу статтю. Паралельно співачка починає виступати на сцені. Її перший виступ відбувся 14 квітня 1964 року в Брюсселі, в першому відділенні концерту Саші Дістель.
Бувши оточеною професійною командою композиторів і поетів, Франс буде вкрай важко відстоювати вибір своїх пісень, але, тим не менш, саме завдяки ним у неї буде репертуар, написаний спеціально для неї, в той час, як інші зірки Йе-Йе переспівували англомовні хіти.
«Якщо виконавиця не пише слова і музику, і до того ж ще переспівує чужі пісні, яка не створює пісні — вона не становить особливого інтересу», — скаже Франс пізніше.
У 1964 році в світ виходять сингли з піснями Jazz à gogo, Mes premières vraies vacances, хіт літа від Сержа Генсбура — Laisse tomber les filles, Christiansen. Музичний стиль Франс буде відтепер коливатися між джазом, дитячими і двозначними піснями.
Наприкінці 1964 року Франс пристає на прохання своїх менеджерів і записує сингл для дітей, серед яких — пісня, написана її батьком і композитором Ж.Ліферманом — Sacré Charlemagne, яку вона записує проти своєї волі. "Мені було погано від Sacré Charlemagne, я пам'ятаю, мені вона зовсім не подобалася. Мені вона не подобалася, і тим не менше, я дозволила їй вийти. До такої міри я не володіла ситуацією ".
Сингл з піснею Sacré Charlemagne мав великий успіх серед школярів не тільки у Франції, але і в Японії, США, Африці та багатьох інших країнах, і був проданий накладом більше 2 мільйонів примірників. Пісня навіть стала гімном молодіжного руху в Алжирі.
Євробачення
На початку 1965 року Франс була обрана, щоб представляти Люксембург на конкурсі пісні Євробачення. З 10 запропонованих їй пісень вона вибрала Poupée de cire, poupée de son Генсбура. 20 березня вона разом з Сержем Генсбуром і Аленом Гораге приїжджає в Неаполь, де того року проходив конкурс. Пісня була обсвистана на репетиціях, і під час конкурсу Франс буде нетвердо голосом виконувати її перед 150 мільйонами телеглядачів з усього світу (включаючи СРСР), як вона сама каже, «всупереч і проти всіх». І перемога дісталася їй, попри те, що всі пророкували перше місце її англійській конкурентці.
Успіх пісні був величезний, і Франс записала її німецькою, італійською і навіть японською мовами.
(До речі, в 1968 році Муслім Магомаєв записав пісню Poupée de cire, poupée de son російською мовою (Воскова лялька).
Влітку Франс їде в багатомісячне турне, паралельно продовжуючи записувати нові хіти, серед яких — Attends ou va-t'en, Nous ne sommes pas des anges, L'Amérique. У листопаді виходить сингл з піснею, що вийшла з-під пера Генсбура, Baby Pop, яка стала першою її піснею з досить жорстким текстом, чия різкість була, втім, не настільки очевидна, оскільки йшла з вуст вісімнадцятирічної дівчини.
У 1965 році в США була показана одна з телепередач Жана-Крістофа Аверті за участю Франс. Її зауважує Волт Дісней і пропонує їй роль в музичному фільмі Аліса в країні чудес, який він збирався знімати. Це був єдиний кінопроєкт, на який співачка погодилася, хоча завжди просила своє оточення «перешкодити їй зніматися в кіно». Однак смерть Діснея в грудні 1966 року завадила реалізації цього проєкту.
Льодяники У березні 1966 року Франс записує свій черговий альбом, заголовною піснею з якого стає «Les sucettes» Сержа Генсбура. Вперше почувши пісню, Франс знайшла її чарівною — в ній говорилося про дівчинку Анні, що дуже любить анісові льодяники. Однак коли платівка вже побачила світ і пісня стала хітом, навколо Франс розгорівся справжній скандал — в невинному на перший погляд тексті містився цілком недитячий підтекст. Коли Франс зрозуміла це, для неї це стало шоком. Протягом багатьох місяців вона оправлялася від такої зради з боку її оточення і Сержа Генсбура зокрема. "Я не люблю провокувати скандали. Я люблю, коли мене люблять ", — скаже вона в 1968 році з цього приводу. А через багато років знову повернеться до цієї теми: «Я б ніколи не стала співати цю пісню, якби мені пояснили її зміст».
Відтепер у неї довгий час не буде хітів, а її творчий союз з Генсбуром, хоч і не розпадеться ще якийсь час, вже більше не буде успішним (Франс не припинила працювати з Сержем і не сказала йому про свою образу, але «зло вже було зроблено».
Тепер у всіх піснях Франс, навіть написаних Генсбуром, бачитимуть корисливі наміри. Наприклад, за пісню «Bonsoir John John», присвячену синові Джона Кеннеді, співачку будуть звинувачувати мало не в некрофілії.
Навіть її дитячі пісні, записані в 1967 році, будуть критикувати, підозрюючи в низинних підтекстах (наприклад, «Les Leçons particulières»). Не покращували справу мізансцени передач з її участю: Жан-Крістоф Аверті в своїй програмі «Les raisins verts» проілюстрував дитячу пісню про загублену і знову знайдену собачку («J'ai retrouvé mon chien»), давши Франс у руки повідець з чоловіками, що ходили рачки.
Поступове закінчення кар'єри На початку 1967 року виходить дует Франс з Морісом Біро, La petite — пісня про дівчинку, в яку закохується друг її батька. Природно, що подібна тема не приносить платівці успіху, хоча на ній була присутня також вельми поетична Néfertiti Генсбура.
Наступна її платівка буде записана за участю англійського композитора і аранжувальника Девіда Вітейкер. Нові автори — Франк Тома і Жан-Мішель Ріва разом зі співаком і композитором Джо Дассеном, напишуть для Франс пісню Bébé requin, яка затьмарить всі інші пісні з платівки, включаючи і генсбурівську Teenie Weenie Boppie, в якій той виступив проти вживання ЛСД. Цей провал уразить Сержа і ознаменує собою закінчення їх співпраці.
В особистому житті Франс також відбуваються зміни: влітку 1967 року вона кидає, після трирічного бурхливого роману, співака Клода Франсуа, через складний характер останнього. Зачеплений її відходом Клод напише свою знамениту Comme d'habitude, яка буде потім переспівана англійською мовою (My way) Френком Сінатрою, Елвісом Преслі і багатьма іншими. Втім, Франс заперечує, що ця пісня про неї: "Клод говорив мені, що ця пісня присвячена мені … можливо, щоб мене схвилювати. Але я не бачу зв'язку між текстом і нашим розставанням. Тому що я не була тим чудовиськом, як описано в пісні ".
Міжнародна кар'єра Після перемоги на Євробаченні в 1965 році Франс почала записувати пісні іншими мовами. У 1965—1966 роках вона записує пісню Poupée de cire, poupée de son німецькою, італійською та японською мовами. Також для Японії була записана пісня Le prince charmant, за популярністю в цій же країні Франс змагалася з самими The Beatles.
На італійській мові Франс з 1965 по 1972 рік записала в цілому 12 пісень, 2 з яких, втім, так і не вийшли в Італії. Її хітом в Італії стала пісня Джільоли Чинкветті La pioggia (у французькому варіанті L'orage), з якою Франс в 1969 році виступала на знаменитому фестивалі Сан-Ремо.
Для Іспанії Франс записала в 1969 році три пісні, La lluvia (вона ж La pioggia і L'orage), Hombre chiquitin (Homme tout petit) і Los años locos (Les années folles).
Але найуспішніша кар'єра за межами рідної країни склалася у Франс в Німеччині, де вона регулярно випускала сингли з 1966 по 1972 рік. Там на співачку працювала окрема команда авторів — композитор і аранжувальник Вернер Мюллер, а також актор Хорст Бухгольц (Чудова сімка) і композитор Джорджіо Мородер (автор музики до фільмів Опівнічний експрес, Найкращий стрілець). Ось далеко не повний список її хітів в Німеччині: A Banda (одна з нечисленних кавер-версій в її кар'єрі), Der Computer Nr 3, Love, l'amour und liebe, Hippie, hippie, Ich liebe dich — so wie du bist, Mein Herz kann man nicht kaufen, а також Haifischbaby (німецька версія пісні Bébé requin), Die schönste Musik, die es gibt (кавер-версія пісні Music to Watch Girls By), Was will ein Boy?, Komm mit mir nach Bahia.
Зміни У січні 1968 року виходить нова платівка Франс з піснею Тома-Ріва-Дассена Toi que je veux і чудово аранжованої Chanson indienne Вітейкера, проте, сингл не зустрічав належного успіху.
На наступній її платівці присутні пісні різних стилів — джазова Le temps du tempo, легка Dady da da (ця пісня, написана М.Коломб'є, раніше служила позивними для телепередачі Dim, Dam, Dom і була адаптована для Франс П.Деланое), фолкова La vieille fille і стилізована під класичну музику Allô! Monsieur là-haut. Однак ця платівка залишилася непоміченою в урагані травневих подій того року.