Культура Урук (в ассирології також зустрічаються поняття «феномен Урук» та «період Урук») — археологічна культура та однойменний період в історії Стародавнього Межиріччя, який припав на мідну добу та початок бронзової доби. Став своєрідним продовженням убейдської культури та поступово перейшов у період Джемдет-Наср.
Термінологія Вперше поняття «період Урук» з'явилося у 1930 році під час наукової конференції в місті Багдад. Тоді ж, на основі даних, зібраних під час розкопок низки важливих пам'яток (зокрема Ур, Убейд, Кіш, Гірсу, Джемдет-Наср, а також Сузи на південному заході Ірану), були визначені також попередній період убейдської культури та наступний період Джемдет-Наср. Це визначення було доповнене першими відкриттями, зробленими німецькими археологами в Уруку 1929 року.
Протягом наступних десятиліть, ретельне вивчення самого Уруку, а також розкопки його шарів (які включали предмети та перші клинописні таблички), завершені у 1950-х та 1960-х роках, заклали основу для визначення матеріальної культури Уруку.
У сучасній ассиріології, окрім поняття «період Урук», часто зустрічаються ширші терміни, такі як «культура Урук» або «феномен Урук», які підкреслюють не лише хронологічні рамки, а й широкий культурний вплив та розповсюдження характерних рис цієї цивілізації на Близькому Сході.
Межиріччя часів культури Урук
Географія поширення культури
Географічний горизонт, у якому засвідчено «культура Урук», є надзвичайно широким і був предметом детального вивчення, особливо після публікації знакового дослідження американського антрополога Гільєрмо Алгазе () — «Світова система Уруку» 1993 року. Алгазе запропонував регіональну диференціацію, розглядаючи спочатку серцевину культури — алювіальну Месопотамію (територія пізнішого Шумеру, що включає такі ключові міста, як Урук, Ур, Еріду, Ніппур та Джемдет-Наср) та Сузіанську рівнину (Хузестан у південно-західному Ірані). Ці регіони були тісно пов'язані спільними культурними рисами: керамікою, архітектурою, практиками обліку та іконографією.
Серцевиною, де зародилася і досягла розквіту Культура Урук, є басейн Нижнього Євфрату — велика плоска алювіальна рівнина. Історично ця місцевість була поєднанням пустельних зон та великих болотистих лагун. Вирішальним фактором розвитку став масштабний контроль над водними ресурсами у 4 тисячолітті до н. е. Шляхом будівництва складної мережі іригаційних каналів, гребель та водосховищ, відведених від головних річищ Євфрату та Тигру, стало можливим регулярне зрошення і, як наслідок, різке підвищення врожаїв.
Характеристика 4 тисячоліття до н. е. Наприкінці 4-го тисячоліття до н. е. міський феномен не обмежувався лише одним центром. Месопотамія, особливо в її південній частині (Шумер), перетворилася на ландшафт, де існували численні, а не лише декілька потужних, автономних міст-держав (полісів). Серед них були такі значні центри, як Урук, Ур, Еріду, Ніппур, Лагаш, Кіш. Кожне місто-держава складалося з самого міста та прилеглої до нього сільськогосподарської території, мало власного правителя або жрецьку верхівку та конкуруючу армію. Однак, незважаючи на їхню політичну незалежність і військову конкуренцію, ці поліси активно комунікували між собою, утворюючи складну регіональну систему. Ця комунікація відбувалася через розгалужені торговельні мережі, культурний обмін (спільні релігійні вірування, схожі архітектурні форми), а також через дипломатичні контакти та, нерідко, військові конфлікти за контроль над родючими землями та торговими шляхами. Таким чином, міста-держави Шумеру не існували ізольовано, а були взаємопов'язані економічно, політично та культурно, що сприяло спільному розвитку шумерської цивілізації.
Загальна характеристика
Хронологія та периодизація «Період Урук» зазвичай датується приблизно 4000–3100 роками до н. е. і поділяється на кілька послідовних фаз на основі археологічних шарів, знайдених головним чином у храмовому районі Еанна в місті Урук, а також за типом кераміки. +ФазаПриблизні дати (до н. е.)ХарактеристикаУрук VI3600 — 3525Початок періоду. Продовжується розвиток, започаткований у попередній культурі Убейд. Характеризуються розвитком архітектури та поселень.Урук V3525 — 3450Початок урбанізації та розвитку монументальної архітектури. Зростання регіонального впливу.Урук IVb3450 — 3350Пізній Урук. Важливий етап розвитку міста. Іноді його розбивають на два періоди: Урук IVc та Урук IVbУрук IVa3350 — 3150Пізній Урук. Найважливіша фаза: пік урбаністичного зростання та появи протописьма.Урук III (Джемдет-Наср)3150 — 2900Кінцевий Урук. Перехідний період, який знаменує собою завершення «феномену Урук» та безпосередньо передує Ранньодинастичному періоду.
Місто Урук
Місто Урук було беззаперечним адміністративним центром регіону та місце зародження «феномену Урук», демонструючи розвинену та складну форму поділу праці. У період Пізнього Уруку, під час фази Урук IVb, місто досягло площі щонайменше 2,5 км². У наступній фазі Урук IVa його площа майже подвоїлася. Наприкінці 4-го — на початку 3-го тисячоліття до н. е. Урук був, безумовно, найбільшим містом на всьому Стародавньому Близькому Сході, перевищуючи, наприклад, друге за величиною поселення, Сузи, приблизно в десять разів. За обережними оцінками, мінімальна чисельність його населення становила від 25 до 50 тисяч осіб, не враховуючи людей, які мешкали в залежних прилеглих поселеннях. Для порівняння, навіть імперський Рим І століття н. е. був лише приблизно вдвічі більшим за Урук.
У «період Урук» місто складалося з двох основних храмових районів, або «курганів»: Еанна на сході та Кулаба (або район бога Ану) на заході, кожен з яких мав характерні археологічні залишки. Назва Еанна (буквально «дім неба») була доменом божества, схожого на Венеру, — богині Інани («володарка неба»), і цей культовий зв'язок зберігся аж до Селевкідської епохи. З іншого боку, Кулаба була культовим центром бога неба Ану. Варто зазначити, що ці назви запозичені з набагато пізніших традицій, і досі невідомо, чи були вони актуальними саме для періоду Уруку, проте вони вказують на надзвичайну релігійну та архітектурну важливість цих двох зон.
Ймовірно, Урук був оточений захисним муром, але це сталося не раніше кінця Пізнього Уруку та початку Ранньодинастичного періоду. Зведення цих фортифікацій могло бути прямим наслідком фундаментальних соціальних змін, які відбувалися в цей час, коли економічне домінування та зростання населення вимагали захисту адміністративного та релігійного центру від зовнішніх загроз чи внутрішніх конфліктів. Таким чином, Урук не лише демонстрував урбаністичний і демографічний рекорд свого часу, але й уособлював політичні та соціальні трансформації, що вели до формування шумерської цивілізації.
Кераміка
Матеріальна «культура Урук», яка використовується сьогодні для ідентифікації його географічного поширення, переважно визначається специфічними типами кераміки, які поступово витіснили попередні зразки періоду Убейд. Ключовим технологічним маркером, що розділяється на два періоди, є запровадження гончарного кола, що дозволило прискорити та стандартизувати виробництво. Серед інших технологічних удосконалень у виробництві кераміки було використання керамічних скребків.
Для керамічного виробництва періоду Урук характерна низка форм:
Конічні чаші. Глечики з потовщеними, округлими, вивернутими обідками; з гострокутними обідками; з короткими, вивернутими назовні горловинами та пласкими обідками.
Глечики без горловин з потовщеними, сплющеними обідками, часто з додатковими стрічковими ручками та звуженими носиками.
Типовий декор включав насічені паралельні горизонтальні лінії, криволінійний гребінцевий декор із перехресним штрихуванням, смуги насіченого перехресного штрихування, візерунок-гойдалку, накладні гранули та відбитки пальців на ребрах. Крім того, в Уруку були знайдені кам'яні посудини (хоча на інших об'єктах Уруку вони трапляються рідко), які, ймовірно, імітували форми глиняного посуду. Вони вважаються «посудинами престижу» та, ймовірно, використовувалися у ритуальних практиках.
Чаші зі скошеним краєм
Найбільш діагностичним керамічним артефактом для ідентифікації об'єктів Урукської культури під час археологічних розвідок є чаша зі скошеним краєм ().
Масовість: ці чаші знаходять десятками тисяч; вони складають приблизно 80 % усієї збереженої керамічної продукції цього періоду. Технологія: Цей грубий, масово виготовлений виріб не вироблявся на гончарному колі, а створювався за допомогою форми. Об'єм: Чаша типово має об'єм близько одного літра, хоча розміри можуть варіюватися.
Існує загальна згода, що ці посудини свідчать про процес перерозподілу та про розвинений поділ праці в суспільстві Уруку.
Цей тип чаші засвідчений на надзвичайно широкому географічному горизонті, досягаючи на сході аж Пакистану. Це викликає сумніви щодо того, чи можна використовувати лише ці чаші для однозначної ідентифікації всіх об'єктів як типово «Урукських».
Архітектура
Архітектурний розвиток Уруку був складним і вивчався у двох чітко розмежованих районах міста: східному кургані Еанна та західному Кулаба. В Еанна, що був доменом богині Інанни, археологи виявили низку надзвичайно великих споруд, які відносяться до періодів Урук VI — Урук IV. Ці будівлі, які часто називають храмами (хоча сучасні вчені схильні обережніше використовувати цей термін, пропонуючи, що вони могли бути «залами для зборів» з культовою функцією), були зведені з сирцевої цегли. Винятками були «кам'яної конусної будівлі» (Урук VI), чиї стіни були виготовлені зі штучного цементоподібного матеріалу, та «храму з вапняку» (Урук V), зведеного з вапняку, гіпсу та пісковику, які доставлялися із родовищ за 40 км на захід від Уруку. При цьому, для даху центральних зал використовувалася соснова деревина, яку доводилося імпортувати з гірських масивів Північної Месопотамії.
Основний тип архітектури, що простежується від періоду Убейд — це будівля з центральною залою на три виходи, що складається з центральної зали та двох менших бічних залів. Зовнішні стіни таких споруд, які згодом стали характерними для священних або церемоніальних будівель, були оформлені нішами та виступами. Поширена архітектурна особливість «культури Урук» — це декорація стін та терас керамічними конусами, пофарбовані кінчики яких формували мозаїку. Цей тип декору пов'язують із наслідуванням монументальної тростинної архітектури, схожої на сучасні споруди мудіф народу мадан в іракських болотах. У межах комплексу Еанна була також виявлена унікальна Будівля E (Урук IVc) з квадратною формою, що мала центральний двір, оточений чотирма залами.
Фаза Урук IVb була досить добре документована і поділялася на два архітектурні ансамблі: південно-східний (включав «колонну залу» та будівлю А) та північно-західний (включав будівлі B, C та K). Ці споруди були значними за розмірами; наприклад, будівля C була понад 50 м завдовжки і 20 м завширшки, і, за оцінками, могла вмістити до трьохсот осіб. Для її будівництва могли знадобитися мільйони сирцевих цеглин. Ці будівлі, ймовірно, поєднували політичні, адміністративні та релігійні функції. У фазі Урук IVa деякі з цих споруд продовжували використовуватися. Цікавою особливістю був «великий двір» — затоплений майданчик площею близько 2000 м², оточений двома ярусами лавок, прикрашених конусною мозаїкою, та обладнаний пристроєм для розподілу води. Згодом, у перехідній фазі Урук III/Джемдет-Наср, усі ранні споруди в Еанні були демонтовані та замінені меншими будівлями, а залишки двох терас лягли в основу майбутнього східчастого храму (зикурату), збудованого через тисячоліття.