Шуме́рська мова (самоназва — 𒅴𒂠 eme-gi7(r) «рідна мова») — мова древніх шумерів, якою говорили в Південному Межиріччі в IV—III тисячоліттях до н. е. Близько 2000 р. до н. е. шумерська мова була витіснена аккадською з розмовної мови, але далі використовувалася як мова релігії, адміністрації та навчання аж до початку нашої ери . Записувалася клинописом, який шумери і винайшли. Представлена насамперед релігійним, господарським та юридичним письменством. Була відкрита і розшифрована у XIX столітті. Споріднених зв'язків з іншими мовами не встановлено Дьяконов И. М. .
Реконструкція фонетики ускладнюється особливостями клинописної графіки. Є аглютинативною й ергативною мовою. Дієслово має безліч приростків дієслівних способів і орієнтації в просторі, але не має категорії часу. Звичайний порядок слів — SOV (підмет — додаток — присудок).
Про назву Українська назва «шумерська» походить від «Шумер», lišān Šumeri(m) «шумерська мова». Самоназва мови — eme-gi7(r), що, за одним з тлумачень, означає «шляхетна мова», а за іншим — «рідна мова». Саме поняття «шумерська» впровадив у науку 1869 року німецько-французький дослідник Юліус Опперт. Оскільки серед титулів ассирійських царів часто зустрічався «цар Шумеру і Аккаду», а вже було відомо, що Аккад пов'язаний з семітами, то, на його думку, з невідомою мовою слідувало пов'язати Шумер. . Слід зазначити, що, на відміну від радянського мовознавства, в багатьох інших європейських мовах ця назва починається не на š-, а на s- (, , ), що пов'язано з орієнтацією на заміну š на s у месопотамських назвах і власних іменах у Старому Заповіті .
Питання класифікації Хоча були спроби зв'язати шумерську мову з багатьма мовними сім'ями (мунда, уральською, алтайською, картвельською, полінезійською, сино-тибетською сім'ями, баскською та чукотською мовами), питання про родинні зв'язки цієї мови з будь-якою мовною сім'єю залишається відкритим. Становище ускладнює те, що прабатьківщина шумерів достеменно невідома, і через це неясно, де першою чергою слід шукати споріднені мови. .
Лінгвогеографія
Діалекти У пам'ятках отримали відбиток два діалекти: eme-gi7(r) (інші читання: eme-gir15, eme-ku), яким написано переважна більшість текстів, і діалект (або соціолект) eme-sal — «спотворена мова», відомий переважно за пізніми пам'ятками. Емесалем в текстах звучать мови богинь, смертних жінок і півчих gala. Від емеґіра емесаль відрізняється досить сильно у фонетичному відношенні і незначно в морфологічному і лексичному. Існує припущення, що емесаль був «жіночою мовою» .
Соціолінгвістичні відомості Є згадки про професійні жаргони: мову моряків (eme-ma-lah4-a), мову вівчарів (eme-utula), проте писемних пам'яток на них не виявлено .
Писемність
Писемність у Шумері склалася IV тисячоліття до н. е. Спочатку у вигляді записів господарського обліку (середина тисячоліття), і до кінця тисячоліття на табличках були присутні не тільки господарські тексти.
Шумери користувалися клинописом, який розвинувся через піктографії . Клинописні знаки діляться на кілька категорій : логограми, які виражали тільки значення кореня; силабограми, що позначали тільки звучання склада; цифри; детермінативи, невимовні знаки, що служили для віднесення слова до якого-небудь лексико-семантичного поля.
Існують наступні правила транслітерації шумерських текстів латинським алфавітом : Кожен знак транслітерується малими латинськими буквами, відділяючись від транслітерації іншого знака в межах того ж слова дефісом. Якщо правильний вибір того чи іншого читання знака в цьому контексті зробити не можна, то знак транслітерується великими латинськими літерами в його найзвичайнішому читанні. Для розрізнення клинописних омофонів використовуються діакритичні знаки. Порядок позначення наступний: найчастотніший знак транслітерується без додаткових позначень (na «гиря»), другий за частотою знак маркується акутом (ná «лежати»), третій — гравісом (nà «називати»), до решти додаються цифрові покажчики у відповідності з частотністю (na4 «камінь»). Детермінативи пишуться над рядком.
Історія мови Носії шумерської мови прийшли до земель Межиріччя, ймовірно, з півдня Індії. Час переселення залишається предметом обговорень .
Виокремлюється шість основних періодів в історії шумерської мови за ознаками писемності, мови і правопису писемних пам'яток :
Архаїчний (3000–2750 рр. до н. е.) — стадія піктографії, коли граматичні морфеми ще графічно не виражено. Тексти з археологічного шару Урук IVa. Порядок письмових знаків не завжди відповідає порядку читання. Господарські, юридичні, шкільні тексти. Старошумерський (2750—2315 рр. до н. е.) — перша стадія клинописного письма, коли ряд найважливіших граматичних морфем уже передається на письмі. Представлено текстами різної тематики, як історичними (Лагаш, Урук тощо), так і релігійно-літературними (Абу-Салабіх, Фара та Ебла). Мова цієї доби вважається «класичною шумерською». Перехідний (2315—2000 рр. до н. е.). З'являється велика кількість аккадських і двомовних написів. Новошумерський (2136—2000 рр. до н. е.), коли майже всі граматичні морфеми виражено графічно. Представлено релігійно-літературними і діловими текстами Гудеа, правителя II династії Лагаша (2136—2104 рр. до н. е.). Численні тексти ділового та юридичного характеру дійшли від III династії Ура (2100—1996 рр. до н. е.), зокрема закони Шульги, листування царів і чиновників. Дійшла велику кількість текстів, але є всі підстави вважати, що для їхніх переписувачів шумерська була вже не рідною, а вивченою в школі мовою. Пізньошумерський, або старовавилонський шумерський (2017—1749 рр. до н. е.), Коли всі граматичні морфеми виражені графічно. Представлено релігійно-літературними і магічними текстами переважно Ніппурської школи, шумеро-аккадськими словниками, лексичними, граматичними і термінологічними довідниками, законами Ліпіт-Іштара, царя Ісіна. Двомовні царські написи дійшли від I династії Вавилона (1894—1749 рр. до н. е.). У лексиці і граматиці відчувається вплив аккадської мови. Післяшумерський (1749 р. до н. е. — I ст. до н. е.). Представлено релігійно-літературними, літургійними і магічними текстами (копії пізньошумерської доби), в тому числі і на діалекті eme-sal, шумерськими реченнями і глосами в аккадських текстах.
Зв'язки з іншими мовами Були численні спроби встановити зв'язки шумерської з іншими мовами або мовними сім'ями. Поки жодне з припущень не визнано загальноприйнятим світовою спільнотою мовознавців. Таким чином, наразі шумерська мова, як і раніше, вважається ізольованою мовою, тобто відокремленою. Якщо в доісторичні часи існували мови, споріднені з шумерською, то їх досі не було розпізнано в письмовому вигляді, а отже, порівняння неможливе.
Лінгвістична характеристика
Шумерська мова — аглютинативна. На синтаксичному рівні мова класифікується як ергативна .
Фонетика і фонологія
Голосні Оскільки про вимову шумерських слів відомо тільки в аккадській передачі, кількість і якість голосних шумерської мови є предметом обговорень. Клинопис розрізняє чотири голосних :
Передні Середні/Задні Високі i u Низькі e a
Існують припущення про наявність у шумерській фонеми /o/, протиставлення за довготою або навіть наявності восьми фонем (/a/, /u/, /e/, /o/, /ü/, /ä/, /ə/ або /ɨ/) .
Приголосні
Приголосні шумерської мови, згідно з Б. Ягерсме (в квадратних дужках взято вимову) :
За способомутворення За місцем утворення Губно-губні Губно-зубні Зубні Середньопіднебінні Задньоязикові Гортанні Шумні Проривні b [p] p [pʰ] d [t] t [tʰ] g [k] k [kʰ] - [ʔ] Африкати z [t͡s] r̂ [t͡sʰ] Щілинні s [s] š [ʃ] ḫ [x] - [h] Сонанти Носові m [m] n [n] ĝ [ŋ] Бічні l [l] Дрижачі r [r] Апроксиманти - [j]
Хоча за звичаєм у транслітерації використовуються дзвінкі (b, d, g) і глухі (p, t, k) зімкнені, вочевидь, протиставлення за дзвінкістю–глухістю в шумерській мові не було. Це підтверджується невикористанням шумерських знаків для складів з «глухими» приголосними у староаккадських текстах і шумерськими запозиченнями в аккадській: bala > palûm «строк правління», engar > ikkarum «землероб». За припущенням І. Ґельба, шумерські вибухові протиставлялися за наявністю або відсутністю придиху .
Існує припущення, що шумерська /r/ не була зубною, а увулярною .
Просодії Велика кількість удаваних омонімів у шумерській змусило дослідників висунути припущення про існування в цій мові тонів. Однак це припущення не підкріплено жодними доказами й у сучасній науці не зустрічає підтримки .
Морфонологія На стику морфем відбувалася контракція голосних: голосні e та i в кінці словоформи уподібнювалися голосному попередньої морфеми (що зазвичай не отримувало відображення на письмі до новошумерської доби), і потім два голосних стягувалися в один довгий. Голосний a може уподібнюватися голосному попередньої морфеми, витісняти його або залишатися незмінним залежно від морфологічних умов .
У стародавніх південношумерських текстах мало місце явище, що отримало назву «старошумерська гармонія голосних»: голосний приростка i змінюється на e, якщо наступний склад містить a або e .
Морфологія У шумерській мові виділяють наступні частини мови: іменник, займенник, числівник, дієслово, прислівник, частка, сполучник, вигук .
Іменник Іменники ділилися на два класи: живий і неживий. Окрім того, іменники мали категорії числа, відмінку і присвійності .
Клас мав значення за таких випадках: при виборі присвійного суфікса; при виборі особистого показника в дієслівній формі; при виборі відмінкового показника.
Відмінків у шумерській мові було десять: абсолютний (абсолют), дієвий (ергатив), місцево-напрямний (директив), давальний, місцевий (локатив), сумісний (комітатив), відкладний (аблатив), напрямний (термінатив), родовий, порівняльний (екватив) .
Відмінювання іменників на прикладі слів lugal «цар» і kur «гора»: Відмінок Живий клас Неживий клас Абсолютив lugal kur Ергатив lugalle Директив lugalle kurre Датив lugalra Локатив lugalla kurra Комітатив lugalda kurda Аблатив kurta Термінатив lugalšè kuršè Генитив lugalla(k) kurla(k) Екватив lugalgin7 kurgin7
Основа слова в однині збігалася з коренем. Існувало кілька різних типів множини :
колективна визначена інклюзивна інклюзивно-визначена розподільча сортова Живий клас lú «люди» lú-(e-)ne «визначені люди» lú-lú «всі люди у сукупності» lú-lú-(e-)ne «всі визначені люди у сукупності» lú-dili-dili, lú-didli «люди, кожна окремо» Неживий клас udu «барани» udu-udu «усі барани у скупуності» udu-dili-dili, udu-didli «барани, кожний окремо» udu-há «барани різного роду»
Належність комусь виражалася наступними присвійні приростками :
Однина Множина 1-ша особа -ĝu10 -me 2-га особа -zu -zu-ne-ne 3-тя особа жива -(a)-ni -a-ne-ne 3-тя особа нежива -bi -a-ne-ne
Числівники Шумери користувалися шістдесятковою системою числення, що залишило слід у сучасному розподілі часу на шістдесят хвилин. Оскільки числівники зазвичай записувалися цифрами, відновити їхнє читання було досить непросто, це стало можливо завдяки табличці з Ебли і деяким пізньошумерським текстам .
Кількісні числівники :
Читання Етимологія 1 diš, dili, deli, aš 2 min 3 eš5 4 lim, limmu 5 i, iá, ía 6 àš « п'ять [+] один» 7 imin, umun5 «п'ять [+] два» 8 ussu « п'ять [+] три» 9 ilim, ilimmu « п'ять [+] чотири» 10 u 20 niš 30 ùšu « двадцять [+] десять» 40 nimin « двадцять [×] два» 50 ninnu «двадцять [×] два [+] десять» 60 ĝíš(d) 3600 šár
Порядкові числівники утворювалися від кількісних за допомогою показника родового відмінка -ak і дієслівного злучення -am (min-ak-am > min-kam «другий») або ж показника -ak, дієслівного злучення і ще раз показника родового відмінка(min-ak-am-ak-a > min-kam-mak-a) .
Займенник Займенники ділять на наступні розряди: особисті; присвійні; вказівні; питальні.
Особисті займенники :
Однина Множина 1-ша особа ĝá-e, ĝe26, ĝe24-e me-en-dè-en 2-га особа za-e, za, zé me-en-zé-en 3-тя особа жива e-ne, a-ne e-ne-ne, a-ne-ne