Ісса́ Олекса́ндрович Плієв (; — 2 лютого 1979) — радянський воєначальник, генерал армії. Двічі Герой Радянського Союзу, Герой Монгольської Народної Республіки. Осетин. Кандидат у члени ЦК КПРС у 1961—1966 роках. Депутат Верховної Ради СРСР 2—8-го скликань.
Біографія Народився в селі Старий Батако (нині Правобережного району Північної Осетії) в родині бідного осетинського селянина. Рано втратив батька, з дитячих років розпочав трудову діяльність.
У Червоній армії з 1922 року. Член ВКП(б) з 1926 року.
У 1926 році закінчив Ленінградську кавалерійську школу і до 1930 року служив курсовим командиром кавалерійської школи в Краснодарі. Після випуску з Військової Академії імені Фрунзе в 1933 році Плієв стає начальником оперативного відділення штабу 5-ї кавалерійської дивізії.
У 1936—1938 роках — радник у Монгольської народно-революційної армії. У 1939 році, командуючи кавалерійським полком 6-ї кавалерійської дивізії, брав участь в радянській окупації Західної Білорусі.
Друга світова війна
У 1941 році закінчив Академію Генерального Штабу. Під час німецько-радянської війни воював на Західному, Південному, Південно-західному, Степовому, 3-му Українському, 1-му Білоруському, 2-му Українському фронтах.
З липня 1941 року командував 50-ю кавалерійською дивізією (з листопада 1941 — 3-тя гвардійська кавалерійська дивізія), у серпні — грудні 1941 року здійснювала рейди по тилах групи армій «Центр» у районі Смоленська і в Підмосков'ї. З грудня 1941 року — командував 2-м гвардійським, з квітня 1942 року — 5-м, з липня — 3-м гвардійським, з листопада 1943 — 4-м гвардійським корпусами. З листопада 1943 року Плієв очолював 1-шу кінно-механізовану групу (1 КМГ).
Командував військами в Московській і Сталінградській битвах, у Мелітопольській, Березнеговато-Снігірівській, Одеській, Білоруській, Будапештській і Празькій операціях. За уміле управління військами при форсуванні річки Південний Буг, у боях за Одесу і проявленні при цьому мужність і героїзм Плієву присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Під час радянсько-японської війни командував кінно-механізованою групою в Хингано-мукденській операції 1945 року. За успіхи в розгромі Квантунської армії нагороджений другою медаллю «Золота Зірка».
За роки німецько-радянської війни І. О. Плієв 16 разів персонально згадувався в наказах Верховного Головнокомандувача СРСР Й. В. Сталіна.
Післявоєнна служба
З липня 1946 року командував 9-ю механізованою армією Південної групи військ, з лютого 1947 — 13-ю армією ПрикВО, з квітня 1949 року — 4-ю армією ЗакВО. У 1949 році закінчив Вищі академічні курси при Академії Генерального Штабу. У 1955—1958 роках — перший заступник командувача, а з квітня 1958 року по 1968 р. — командувач військами Північно-Кавказького військового округу.
На цій посаді 2 червня 1962 року брав участь у придушенні й розстрілі новочеркаських маніфестантівНевідомий СРСР. Протистояння народу і влади 1953—1985 рр. М.: Олма-прес, 2006. 448 з. За його наказом внутрішні війська СРСР на центральній площі міста відкрили вогонь по беззбройних цивільних демонстрантах. Було вбито 26 людей та поранено 87.Радіо Свобода: Вторая Октябрьская революция. Конец эпохи Никиты Хрущева. 9.8.2024
На початку 1960-х років очолював угрупування радянських військ на Кубі. Під час Карибської кризи отримав право на застосування ядерної зброї у разі вторгнення США на Кубу. З червня 1968 року — військовий інспектор, радник Групи генеральної інспекції Міністерства Оборони СРСР.
Похований у Владикавказі.
Військові звання полковник (1939); генерал-майор (11.09.1941); генерал-лейтенант (29.10.1943); генерал-полковник (29.05.1945); генерал армії (27.04.1962).
Нагороди Двічі Герой Радянського Союзу — Медаль Золота Зірка (16.04.1944, 8.09.1945); Шість орденів Леніна (03.11.1941, 16.04.1944, 1947, 1962, 1962, 12.11.1978); Орден Жовтневої Революції (1973); Три ордени Червоного Прапора (03.11.1944, 1952, 1969); Два ордена Суворова I ступеня (10.03.1944, 28.04.1945); Орден Кутузова I ступеня (23.07.1944); Іноземні ордени, в тому числі — звання Герой Монгольської Народної Республіки (1971).
Пам'ять
Бронзовий бюст двічі Героя Радянського Союзу І. О. Плієва встановлений у ВладикавказіЗгідно з п.4. Положення про звання «Героя Радянського союзу» в редакції від 14 травня 1973 року. — «Герой Радянського Союзу, що вчинив повторно героїчний подвиг, не менший того, за який інші, що вчинили подібний подвиг, удостоюються звання Героя Радянського Союзу, нагороджується орденом Леніна і другою медаллю „Золота Зірка“ і в ознаменування його подвигів споруджується бронзовий бюст Героя з відповідним написом, що встановлюється на його батьківщині, про що робиться запис в Указі Президії Верховної Ради СРСР про нагородження»..
Також в центрі столиці Північної Осетії вже після розпаду Радянського Союзу встановлена кінна статуя генерала армії.
Його ім'я було присвоєне Орджонікідзевському вищому зенітно-ракетному училищу ППО.
Установлений у Цхінвалі.
Є почесним громадянином м. Калач-на-Дону.
В Одесі була вулиця, що мала ім'я І. Плієва Вулиця Генерала Плієва на карті Одеси, тепер Бродська.
Центральна площа міста Березівка, Одеської області, називалася іменем генерала Плієва, тепер площа Захисників України.
Примітки
Посилання Плієв Ісса Олександрович — двічі Герой Радянського Союзу Персона: Плієв Ісса Олександрович Документальний фільм «Товарищ генерал». Режисер — С. Бейсембаєв Герої Радянського Союзу: Короткий біографічний словник. Т. 2. М.: Воєнвид. 1988 р. Люди безсмертного подвигу. Москва «ПЛ» т.2 1975 р. Герої Радянського Союзу